Версiя для друку Обговорити в форумi

В селі Текучі півні треті
Кричать: вставати вже пора!
Там спить Терезія Феретті,
Пія ІХ-го сестра.
Вона встає. Гуцули косять....
І чути, як бринить коса,
Як дзвони в Римі день підносять,
Крильми торкають небеса.
Батьки — в Іспанії. Болюча
Любов горить, як тайний встид.
А син встає, встає й Текуча,
За Рим дорожча й за Мадрид.
Дмитро Павличко

На Івано-Франківщині, у зеленому передгір’ї Карпат, серед смерек, ялин та буків розкинулося мальовниче село Текуча. У самісінькому серці села постає давня гуцульська церква Пресвятої Трійці. Біля її підніжжя – кам’яний хрест, під яким вічним сном спить сестра Папи Римського графиня Марія Мастай де Феретті. З нею одружився і привіз сюди наполеонівський легіонер ротмістр Стрільбицький. Його рід походив від ловчого Данила, якому князь Лев Галицький подарував село Стрільбичі, що під Старим Самбором.
Місцеві краєзнавці дослідили, що, складаючи заповіт, батько графині Франциск Феретті відмовив єдиній доньці у праві на спадок, мотивуючи це тим, що Марія побралася з чужинцем. Величезні родинні статки перейшли до сина Джованні Мастай де Феретті (Пій IX), який уже тоді обіймав сан кардинала. Можливо, саме фамільна фінансова підтримка сприяла тому, що 1846 року, маючи всього 54 роки від роду, він був обраний главою католицької церкви.
Марія та Іван Стрільбицькі прибули після вінчання до Парижа, звідтіля до Гамбурга, а далі на рідну галицьку Іванову землю. У Марії народився первісток Іван, який згодом успадкував потяг до священицтва від діда. Закінчивши теологічні студії, отримав далеке приходство у селі Текуча, що входило тоді до Коломийської округи (тепер Косівський район). Новий панотець Іван, син Івана Стрільбицького, зі своєю дружиною і матір’ю графинею Марією стали жити у селі, де згодом почала зводитися нова дерев’яна церква Пресвятої Трійці (1832-1833).
Селом Текуча зі стрімких схилів, вкритих густим лісом, протікають річки Плішава та Варіятка. Серед такої краси, з багатовіковою історією, по-особливому живеться, дихається, мріється. Тож не дивно, що на цій землі народжуються такі сильні, витривалі, завзяті, наполегливі люди, як, наприклад, майстер спорту міжнародного класу, дворазовий чемпіон світу, чотириразовий призер світових універсіад, директор Яблунівської ДЮСШ «Соколята», голова федерації лижного спорту України Івано-Франківської області, перший гуцул, який брав участь у лижному спорті на Олімпійських іграх (Японія, 1998 р.) Микола Попович. Познайомившись із ним, я одразу пригадала українську билину про могутнього богатиря Олексія Поповича, який Тугарину Змію ростом «у три сажні» та «конем крилатим, як лютий звір» дав доброго прочухана! Хтозна, може, це далекий предок нашого олімпійця?
У садибі Миколи Поповича можна проводити екскурсії – стільки тут виробів з деревини, обробляти та різьбити яку стало для господаря улюбленим хобі. В хатині є цілий набір справжнього чемпіона – тренажери, мати, гантелі, на подвір’ї – басейн, мішень для стрільби з лука, а головне — на цьому знарядді займаються юні вихованці тренера. Серед них є вже досить знакові постаті в українському спорті – Андрій Вольський із Текучі посів перше місце на чемпіонаті України з лижних перегонів серед юнаків. Із 50 учасників змагань у його віковій категорії він єдиний подолав п’ятикілометрову дистанцію за 12 хвилин. Спортсмен став недосяжним навіть для двох майстрів спорту – учасників юнацьких молодіжних олімпійських ігор у Канаді.
Нещодавно в Яблуневі відбувся турнір з міні-футболу, організатором якого є Микола Попович. За його сприяння найкращі спортсмени-аматори з навколишніх сіл – Стопчатова, Верхнього і Нижнього Березова, Текучі, Лючки, Яблунева та інших мали змогу позмагатися за Кубок чемпіонів та грошові винагороди.
— Пане Миколо, як сталося, що ви почали професійно займатися спортом, що до цього спонукало?
— Постійна фізична праця, у мене дуже працьовита мама. Природа, повітря, сили було стільки, хотілося її десь виплеснути. Брат вчився у Львівському спортивному училищі олімпійського резерву і потягнув мене за собою. А там — доля повела. Хотілося займатися спортом, і це мені вдавалося. Так склалося, що я прийшов саме до лижників. У нас в Україні є де тренуватися, але дуже дорого: зараз пара хороших лиж коштує близько 300 євро, а їх треба 8 пар на різну погоду, лижну змазку, тобто тисяч 8-10 євро на укомплектування. Раніше було простіше, ми тренувалися в європейських державах. Потім пішли змагання – 16 разів я вигравав чемпіонати в Україні, за кордоном брав участь у змаганнях в Австрії, Фінляндії, Норвегії, Німеччині, Швейцарії. На рік бував удома, може, разів двічі. Коли відправляли команду на Олімпійські ігри, у мене не було підтримки від області і району, але я все одно поїхав (ви ж знаєте, що слово гуцул означає «непокірна людина»), адже виборов ліцензію в команду Міжнародної федерації.
— Можете дати пораду читачам, як мати добру фізичну форму, досягати мети, адже ви стільки добилися, покладаючись лише на власні сили?
— Треба працювати. Просто перетворювати мрію в реальність. І не думати про гроші, вийде чи не вийде, – роби, і всі сили природні й небесні будуть допомагати тобі. Я постійно у русі, бігаю щодня по 5 кілометрів. Здорова корисна їжа, вода, повітря, моя рідна земля спонукають до здорового способу життя. Я не вживаю кави, пива, вони мені гіркі і несмачні, звичайно ж, не палю. А добра фізична форма – це ще й стан душі. Тож закликаю усіх читачів «Кримської світлиці» до здорового способу життя, активних занять спортом, адже у здорової і сильної нації – здорова й міцна держава!

Юлія КАЧУЛА
Івано-Франківська обл.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 08.06.2012 > Тема "З потоку життя"