Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3047)
З потоку життя (6251)
Душі криниця (3440)
Українці мої... (1453)
Резонанс (1480)
Урок української (987)
"Білі плями" історії (1660)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ХАЙ ЛИНЕ УКРА╥НСЬКА П╤СНЯ ╤ ОЖИВА╢ НЕВМИРУЩА СПАДЩИНА ПЛАТОНА МАЙБОРОДИ
як св╕тлий спомин зберегла Тетяна Майборода ╕стор╕ю створення «П╕сн╕ про рушник», яку...


НА ПРОХОРА БАБА ОХКАЛА
ВЛАС ЩЕ ПОВЕРНЕ МОРОЗИ


«МИ — Д╤ТИ ТВО╥, УКРА╥НО!»
ГАЗЕТА «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ» ОГОЛОШУ╢ ВСЕУКРА╥НСЬКИЙ Л╤ТЕРАТУРНИЙ КОНКУРС «МИ...


ТРИПОВЕРХОВИЙ ГЛЕЧИК ╤ ЗАБОРОНЕНИЙ ОРНАМЕНТ. НАШ╤ НА ТУРЕЦЬК╤Й ВИСТАВЦ╤
У Анкар╕ представлено керам╕чн╕ витвори укра╖нки та кримського татарина


СТР╤ТЕННЯ ГОСПОДН╢
15 лютого - велике церковне свято Стр╕тення Господн╓. У народ╕ кажуть, що на Стр╕тення зима йде...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2009 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#22 за 29.05.2009
Вадим КРИЩЕНКО: «ХАЙ ХОЧ ОДНА П╤СНЯ ТЕБЕ ПЕРЕЛЕТИТЬ...»

П╤СЕННА СВ╤ТЛИЦЯ

Цього письменника представляти нашому читачев╕, либонь, не треба: без його творчих зусиль важко уявити соб╕ сучасну укра╖нську п╕сенну естраду. Концерти митця збирають багатолюдн╕ аудитор╕╖ у найпрестижн╕ших культурних центрах Укра╖ни, його знають ╕ люблять далеко за межами нашо╖ держави — скр╕зь, де ╓ укра╖нська д╕аспора. Вадим КРИЩЕНКО — заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни, професор кафедри культуролог╕╖ Нац╕онального аграрного ун╕верситету, лауреат мистецьких прем╕й ╕м. ╤вана Нечуя-Левицького, ╕м. Андр╕я Малишка та ╕м. Дмитра Луценка, автор поетичних зб╕рок «Тепла прор╕сть», «Щир╕сть», «Зустр╕ч ╕з л╕том», «Напруга дня», «Передчуття слова», «Допоки живу», «Б╕ля ос╕ннього багаття», «Мен╕ потр╕бно вам сказати» та ╕нших. Саме за п╕сенн╕ здобутки в╕н удосто╓ний р╕дк╕сного для поета звання народного артиста Укра╖ни.
Зустр╕лися ми з Вадимом Дмитровичем у затишному оф╕с╕ мистецького фонду «Дебют».

— Вадиме — дозволь тебе так називати на правах багатор╕чного знайомства, — розкажи в двох словах: як╕ завдання ставить перед собою фонд?
— Ми створили його з метою сприяння молодим талантам ╕ просто митцям. Свого часу Фонд допом╕г п╕сля важко╖ хвороби набути друге дихання народн╕й артистц╕ Укра╖ни Ра╖с╕ Кириченко, яка, на жаль, надто рано в╕длет╕ла у вир╕й. В╕н причетний до в╕дкриття нин╕ вже широко в╕домого сп╕вака Павла Мрежука й багатьох ╕нших.
Не раз доводилося зустр╕чати молодих, обдарованих сп╕вак╕в, ╕ я завжди прагнув допомогти ╖м.
— Отже, спов╕ду╓ш принцип: сам досягнув чогось у житт╕ — п╕дстав плече ╕ншому? А власну творчу дорогу, до реч╕, доводилося прокладати самому?
— Ну, чому ж... На мо╓му шляху теж траплялися уважн╕, доброзичлив╕ люди. Свого часу мене п╕дтримали Андр╕й Малишко та Павло Усенко. Але найпершими мо╖ми наставниками стали мама й тато. Вони були вчителями й зум╕ли прищепити мен╕ тяж╕ння до знань, до краси, до р╕дного слова, до п╕сн╕. Були справжн╕ми укра╖нцями ╕ мене виховували патр╕отом. Родом я пол╕щук, народився ще дово╓нного, 1935 року в Житомир╕ — можна сказати, у студентськ╕м гуртожитку пед╕нституту, де навчались мо╖ батьки. Мама, на жаль, померла молодою — ще й сорока рок╕в ╖й не було. А життя без матер╕, звичайно, наклада╓ св╕й в╕дбиток на подальшу житт╓ву долю. Ск╕льки раз╕в, бувало, я подумки звертався до сво╓╖ мами як до живо╖: мен╕ так хот╕лося под╕литися з нею сво╖ми сумн╕вами, спитати ╖╖ поради...
— В╕дразу сплива╓ в пам’ят╕ п╕сня на тво╖ слова «Батько ╕ мати» у виконанн╕ незабутнього Назар╕я Яремчука. Та ось ╕ в нов╕й тво╖й зб╕рц╕ «Р╕ка життя», яка вийшла у видавництв╕ «Укра╖нський письменник» тор╕к, я натрапив на характерний для тебе дуже теплий, проникливий в╕рш. Прочитаю к╕лька строф для наших читач╕в: «...Учитель — слово осяйне, //Духовност╕ дор╕жка. //Батьки навчали ╕ мене // Схилятися до книжки. // Сприймав, що радили батьки, // Це повторюю я знову, // Щоб не м╕няв на п’ятаки // Вкра╖нську р╕дну мову... // Вони земн╕, а не свят╕, //Та в них натхненн╕ лиця… // ╤нтел╕гентност╕ в житт╕ // У них нам треба вчиться...»
— Мен╕ зда╓ться, цей в╕рш, попри його поз╕рну простоту, лл╓ться просто з душ╕, легко й невимушено...
— Це правда. Спогади про цих двох найр╕дн╕ших мен╕ людей — найдорожч╕. Усе, що ╓ в мо╖й душ╕ святого, заклали саме вони. Ну, а дал╕ — школа, вища осв╕та... У Ки╖вський ун╕верситет ╕мен╕ Тараса Шевченка я прийшов 1953 року — саме тод╕, коли в╕дд╕лення журнал╕стики ф╕лфаку виокремилося в самост╕йний факультет. Мо╖ми однокурсниками були Борис Ол╕йник, Василь Захарченко, Микола Шудря, Степан Колесник, Валер╕й Гужва, нин╕ вже пок╕йн╕ Олекса Мус╕╓нко та Роберт Третяков, — як бачиш, ц╕ла плеяда прекрасних, широко знаних нин╕ письменник╕в. ╤ я хочу повторити те, що вже говорив неодноразово: ш╕стдесятництво, на мо╓ глибоке переконання, почалося не в Сп╕лц╕ письменник╕в ╕ не десь там — в ╕нтел╕гентських, л╕тературних колах, а саме тут, у Ки╖вському державному ун╕верситет╕. ╤ саме тод╕, коли один з╕ студент╕в нашого курсу Борис Мар’ян запропонував програму демократизац╕╖ сусп╕льного устрою в СРСР. Уяви соб╕, цього виявилося досить, щоб в╕дправити хлопця за ╜рати!
— А коли ти зрозум╕в, що тво╓ покликання — саме п╕сенна поез╕я?
— Ну, тод╕ вс╕ писали. Така була атмосфера. Хтось досяг певних вершин у проз╕, хтось у поез╕╖, хтось — у публ╕цистиц╕...
Що ж стосу╓ться п╕сн╕, то до цього жанру я прийшов не одразу: спочатку я заявив про себе як поет-л╕рик. А взагал╕ я не знаю, хто я такий — чи то л╕рик, а чи п╕сняр... Мабуть, усе-таки це под╕л штучний. За сво╓ життя мен╕ вдалося видати близько сорока книжок — найб╕льше, звичайно, поетичних, — створити разом ╕з р╕зними композиторами близько восьми сотень п╕сень. Зв╕сно, не вс╕ вони активн╕, — щось забува╓ться, щось мина╓, — але добра сотня живе ╕ д╕╓, ╖х виконують на концертах, вони звучать на рад╕о— й телееф╕р╕...
— Справд╕, створити хоча б одну п╕сню, яка б зажила популярност╕, стала б в ус╕х на слуху, — це вже велика творча удача. До реч╕, можна назвати чимало поет╕в — автор╕в лиш одн╕╓╖ п╕сн╕... — Так, я також вважаю, що коли одна, дв╕ або три п╕сн╕ тебе перелетять, то як автор ти вже в╕дбувся. Кожний поет, хоч яко╖ величини в╕н був би, мр╕╓, щоб бодай один його в╕рш став п╕снею.
— У серцях м╕льйон╕в укра╖нц╕в, мабуть, назавжди здобула прописку така п╕сня на тво╖ слова, як «Наливаймо браття, кришталев╕ чаш╕...». Багато хто ╖╖ вважа╓ народною...
— Я безмежно вдячний композиторов╕-бандуристу В╕ктору Л╕соволу, який дав ╖й крила — чудову мелод╕ю, ╕ вона злет╕ла м╕ж люди ще в ш╕стдесят╕ роки минулого стол╕ття. Але ж тод╕ пильн╕ органи на все укра╖нське дивилися скоса... Отож, коли моя зб╕рка з цим в╕ршем ще т╕льки виходила у св╕т — в╕рш називався «П╕сня козацького коша», — то з нього довелося викинути одну строфу:
Козаку не треба ср╕бла ан╕ злата,
Т╕льки б Укра╖на не була катами
На хрест╕ розп’ята.
Тод╕ це могло розц╕нитися як натяк на ту систему, ╕ заради збереження зб╕рки довелося одн╕╓ю строфою пожертвувати.
— Еге ж, цербери не др╕мали... Але ж ╕ без ц╕╓╖ строфи у в╕рш╕ вчува╓ться дух непокори!
— Я радий, що нин╕ ця наша з В╕ктором п╕сня стала маршовою для Укра╖нського в╕йська, ╖╖ виконують не лише профес╕йн╕ сп╕ваки, а й самод╕яльн╕ колективи, часто нав╕ть не згадуючи ╕мен автор╕в. До реч╕, так само вчинив ╕ польський режисер ╢жи Гофман, використавши ╖╖ у сво╓му ф╕льм╕ «Огнем ╕ мечем», але — не назвавши наших пр╕звищ у титрах... З одного боку, звичайно, при╓мно, що п╕сня стала вже н╕бито народною, а з ╕ншого — сумно дивитися на те, як у нас на кожному кроц╕ нехтують авторським правом, обкрадаючи митц╕в, ╕ ми неспроможн╕ цьому зарадити.
— Про авторськ╕ права у нас нин╕ н╕чого й говорити! Д╕йшло до того, що письменник змушений шукати грош╕, аби за власний кошт видати книжку ╕ пот╕м роздаровувати весь тираж та таким чином хоч якось заявити про себе. Про те, що в╕н ╕ще живий, що в╕н пише, працю╓... Про якусь хоча б часткову матер╕альну в╕ддачу зазвичай говорити не доводиться: книгарн╕ приймають укра╖нську книжку на реал╕зац╕ю дуже неохоче. Так само ж, мабуть, ╕ з п╕снею?
— Ну, що тоб╕ сказати... Створити гарну п╕сню завжди важко, але ще важче в наших умовах вивести ╖╖ на люди. Щоб записати п╕сню на диск — треба залучити талановитих виконавц╕в, зробити аранжування ╕ так дал╕ — й на все це потр╕бн╕ велик╕ грош╕. От ╕ доводиться ходити в пошуках спонсора з простягнутою рукою. А ╖х, отих спонсор╕в, на пальцях одн╕╓╖ руки можна перел╕чити...
— Тобто, мистецтвом не проживеш — доводиться шукати якихось ╕нших джерел зароб╕тку?
— Звичайно. Я багато рок╕в працював в Експоцентр╕ Укра╖ни, читаю лекц╕╖ в Аграрному ун╕верситет╕, сп╕впрацюю з газетою «В╕ст╕», з рад╕о... А п╕сня не да╓ великого зиску. Хоча це якраз ╕ ╓ найголовн╕ше в мо╓му житт╕.
От я дивуюсь: на концерт яко╖сь за╖жджо╖ поп-з╕рки навколо палацу «Укра╖на» збира╓ться хмара народу, з’╖жджа╓ться величезна купа ╕номарок — ╕ багат╕╖, ╕ пол╕тики, ╕... ╕... ╕... ╤ ╖м, отим гастролерам, — завжди розпростерт╕ об╕йми, повна п╕дтримка з боку державних чиновник╕в. А от щоб провести якийсь фестиваль наших митц╕в, веч╕р нашого сп╕вака, нашого композитора, нашого поета — то тут треба спалити купу нерв╕в...
Найприкр╕ше те, що за роки незалежност╕ у нас не т╕льки н╕чого не зм╕нилося на краще, а навпаки: ран╕ше, зда╓ться, було якось легше... Я вже говорив на початку нашо╖ розмови, що все життя намагаюсь допомагати талановит╕й молод╕: свого часу це були В╕тал╕й Б╕лоножко, Алла Кудлай, ╤во Бобул, якому перше звання — заслуженого артиста — я просто, можна сказати, у М╕н╕стерства культури вирвав: мен╕ там казали — та в╕н же, мовляв, в╕дпов╕дно╖ осв╕ти не ма╓ ╕ таке ╕нше... А я ╖м кажу: «Осв╕ту можна здобути, а талант, якщо його нема╓, — н╕коли!». Та й становлення народного артиста ╤вана Мацялка, царство йому небесне, також в╕дбулось за мого сприяння. На жаль, цей чудовий митець надто рано в╕д╕йшов за обр╕й... А як же ревно в╕н визбирував ╕ як талановито виконував стр╕лецьк╕ п╕сн╕ та п╕сн╕ УПА! Як я вже згадував, мен╕ вдалося п╕дтримати ╕ Павла Мрежука, нин╕ заслуженого артиста Укра╖ни — надзвичайно талановитого, — але ж, на жаль, на телеекран╕ ми його майже не бачимо! Без грошей, без зв’язк╕в — не проб’╓шся...
— Пробива╓ться безголоса, бездарна с╕рятина з грошовим м╕шком за плечима...
— Так. ╤ взагал╕, мистецтво в наш час — дуже г╕ркий хл╕б. Артистам, нав╕ть з ╕менем, доводиться весь час гастролювати по санатор╕ях, будинках в╕дпочинку, ╕нод╕ на званих веч╕рках – сумн╕вний зароб╕ток…
— ╤ ми п╕сля цього диву╓мося, чому в нас так мало з’явля╓ться справд╕ хороших п╕сень. А от ц╕каво, чи бувають державн╕ замовлення?
— ╥х майже нема╓. А тим часом, чому б не подбати про цикл патр╕отичних п╕сень для Укра╖нсько╖ арм╕╖? М╕н╕стерство оборони мовчить... Поки ми будемо спод╕ватися на державу, чогось вич╕кувати — д╕ла не буде. Треба брати справу в сво╖ руки. Я вже немолодий, мен╕ за с╕мдесят, але...
— Ну, тво╓╖ енерг╕╖ та працьовитост╕ ще на двох молодих вистачить!
— Спасиб╕. Зна╓ш, страшенно хочеться встигнути ╕ще щось зробити — не для себе, не для слави — мен╕ ╖╖ вистачить, — а для людей, для культури, для Укра╖ни. Щоб нас бачили, чули, знали у св╕т╕. От ╕ б╕гаю по м╕н╕стерствах, ╕ на рад╕о, ╕ на телебачення — щось пропоную, чогось домагаюся... Ну, от скажи, чому, наприклад, у нас так мало стало виходити п╕сень у нотних записах? Адже вони потр╕бн╕ ╕ баян╕стам, ╕ сп╕вакам, ╕ народним хорам...
— А колись же ╖х виходило море... У Ки╓в╕ на Хрещатику був нав╕ть магазин «Ноти»...
— Так, ск╕льки було п╕сенник╕в, нотних альбом╕в! А нин╕ ця справа зовс╕м занепала. Видавництво «Музична Укра╖на», яке колись зд╕йснювало ц╕ видання великими тиражами, на високому профес╕йному р╕вн╕, — ледь-ледь живот╕╓. ╤ ще одну справу я все намагаюсь зд╕йснити. От ми часто ╖здимо в по╖здах, електричках. ╤, ╖дучи, слуха╓мо, яку н╕кчемну попсу нам п╕дсовують через гучномовц╕. Тож я, вирушаючи куди-небудь в дорогу, завжди беру з собою, як м╕н╕мум, п’ять-десять касет ╕з записами укра╖нських п╕сень ╕ роздаю зал╕зничникам: «Люди добр╕! Бер╕ть! Ставте! Передавайте! Це ж — наше, р╕дне! Що ж ви крутите нам т╕ прим╕тиви?!». «Що нам дають, — кажуть, — те й крутимо...». А х╕ба «Укрзал╕зниця» — така багата орган╕зац╕я — не могла б вир╕шити це питання централ╕зовано? Адже не т╕льки нам, укра╖нцям, а й кожн╕й нетутешн╕й людин╕, яка подорожу╓ Укра╖ною, ц╕каво — а яка ж тут музика, як╕ п╕сн╕?!
Це ж треба народити ст╕льки чудових п╕сень — ╕ кланятися чужому!.. Чому ж не нести сво╓, не пропагувати його на вс╕х р╕внях? Тод╕ нас ╕ чуж╕ люди поважатимуть, ╕ ми сам╕ почнемо себе поважати... Я радий, що написав слова для п╕сн╕ «Укра╖но, пам’ятай геро╖в!», а композитор Володимир Домшинський з Прикарпаття поклав ╖х на музику. Цю п╕сню було використано у телеф╕льм╕, присвяченому во╖нам УПА. ╤ зна╓ш, ск╕льки в╕дгук╕в приходить! ╤ з Донеччини, ╕ з Луганщини, ╕ з Одещини... А одна ж╕ночка з Микола╖всько╖ област╕ просто щаслива була, коли я на ╖╖ прохання над╕слав ╖й касету ╕з записами стр╕лецьких п╕сень у виконанн╕ ╤вана Мацялка. Каже: збиралися ╕ слухали ус╕м селищем! От тоб╕, здавалось би, ╕ зрос╕йщена область!.. Та ж╕нка була така зворушена: «Ск╕льки, — запиту╓, — я вам винна?». Кажу: «Н╕чого». То вона над╕слала мен╕ в подарунок пляшечку домашнього вина. От ми зараз його й скушту╓мо.
— Ну, то п╕днесемо ж тод╕ ц╕ наш╕ келихи за Укра╖ну, за ╖╖ долю, за ╖╖ чудових людей, за ╖╖ невмирущу п╕сню. «Щоб шабл╕ не брали, щоб кул╕ минали гол╕воньки наш╕!..». Нових творчих Говерл тоб╕, друже!

Бес╕ду в╕в Владислав БОЙКО.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 29.05.2009 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=7317

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков