Версiя для друку Обговорити в форумi

Цього тижня у Севастопольському українському культурно-інформаційному центрі відбулася презентація видавництва “Смолоскип”. У заході взяли участь: директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків, керівник відділу збуту видавництва і директор книгарні Ольга Погинайко, Богдан Горобчук – керівник відділу зв’язків з громадськістю та представники громадських організацій Севастополя, вчителі шкіл, севастопольські пластуни, журналісти.

 Вдячність за теплий прийом висловив зібранню та керівнику УКІЦ Олександру Коротуну директор видавництва Ростислав Семків:
 - Це дуже важливо, що у Севастополі є такий Центр української культури. Смолоскипівці тут уперше, але сподіваємося не востаннє. Ми відвідали вже чимало регіонів України не з комерційною метою, а з просвітницькою місією; з метою поширення української культури, української книги, аби надати людям можливість читати книги, які раніше вони читати не могли з політичних чи з економічних причин. Коли у 1997 році “Смолоскип” був у Харкові, то аудиторія була не набагато чисельнішою, ніж зараз тут. Зате минулого року на зустріч з нами прийшло дуже багато людей. Це тільки початок, ми нарешті добралися сюди і це дуже добре.
 Тепер скажу про про видавництво: це такий дуже романтичний проект, створений ще у 50-х роках українськими емігрантами у Франції, людьми що опинилися поза Батьківщиною, поза історією. У них виникла просто божевільна, як на ті часи, ідея створити там українське видавництво.
 В 60-х роках вони перебралися до Балтімора (США) й за час існування там, за 30 років, видали 150 назв українських книжок. Рукописи українських поетів і дисидентів, які не могли видаватися в Радянському Союзі підпільно передавалися на Захід. Завдяки кільком видавництвам, які там працювали, та Канадському інституту українознавчих студій сьогодні ці книги збережені. “Смолоскип”, зокрема, видавав Стуса, Симоненка, Ліну Костенко, коли вона змушена була мовчати, В’ячеслава Чорновола.
 З 1991 року “Смолоскип” перебрався в Україну і за ці 16 років видав більш як 100 назв українських книг. У нас зараз працюють люди різних творчих поколінь, їх об’єднує “Смолоскип”. Ми говоримо про “Смолоскип” не лише як про видавництво, але і як про культурний центр. У нас є можливості проводити семінари, «круглі столи», де ми намагаємося познайомити українську молодь з різних регіонів між собою та усіх разом – з українськими ідеями. У нас є поетична студія та літературний конкурс.
 Сьогодні видавництво видає чимало книг: найперше варто сказати про наукове спрямування – збірка праць «Переяславська Рада 1654 року» – це найповніший збірник наукових робіт від Грушевського до Кричевського про Переяславську раду. Так само ми маємо трохи менший збірник наукових робіт “Наслідки Переяславської ради 1654 року”, публіцистику Івана Багряного, перелічувати можна довго...
 Видавництво “Смолоскип” займає державницьку, але принципово позапартійну позицію. Ми не належимо до жодної партії й можемо співпрацювати з будь-якою з них. Ми даємо можливість молоді, яка є в різних партіях, між собою дискутувати, якщо тільки її позиція є українською та державною. Це дає нам змогу справді, у нашому розумінні, бути демократичними.
 Ми завжди намагаємося видавати ті тексти, які були призабуті або зовсім забуті, зміщувати акценти, відкривати імена авторів. Ми зуміли відкрити у Києві першу, на жаль тепер так, українську книгарню.
 Далі смолоскипівці повідали зібранню про основний принцип щойно відкритої книгарні, котрий ніколи й жодним чином не буде порушений: у ній - лише українські книжки. Смолоскипівці намагаються охопити якомога ширший спектр видавництв з різних регіонів України. Бо часто надзвичайно цікаві книги не доходять до читача через те, що про них не знають навіть книгарі. Крім того, вони мріють, аби українська книгарня була не просто книгарнею, а ще й культурним центром, де щотижня будуть відбуватися зустрічі з авторами, дискусії. “Ми поставили м’які крісла, кавовий автомат, - каже директор Ольга Погинайко. - Людина приходить до книгарні, і ніхто не змушує її одразу робити покупку. Вона бере каву, гортає книжку, відпочиває. Це – важливий момент”.
 В книгах, які видає “Смолоскип”, подані не лише тексти, але й широкий погляд на постать автора, сторінки його життя, спогади про нього, вибрана літературна критика. Таким чином видавництво доносить українську книгу до сучасного українського читача. Для бібліотеки Севастопольського УКІЦ смолоскипівці привезли в дарунок понад 20 книг. Серед них: вибране Олени Теліги, Олега Ольжича, Юліана Шпола, Івана Багряного, Атени Пашко, серію книг під назвою “Розстріляне Відродження”, чимало книг молодих авторів. Крім того, у подальшому вони будуть присилати до Севастополя всі нові книжки видавництва.
 Богдан Горобчук – керівник відділу по зв’язках з громадськістю розповів про літературний конкурс “Смолоскипа” як один з найважливіших видів діяльності видавництва. Як виявляється, чимало сучасних авторів пройшли через випробування смолоскипівськими конкурсами.
 На завершення слово взяв директор Севастопольського українського культурно-інформаційного центру Олександр Коротун. Розповідаючи про 11-річні досягнення УКІЦ він подякував за співпрацю громадським організаціям. Дісталася подяка й нам, світличанам. Наш часопис визнано гострим, іноді різким, але завжди справедливим. З огляду на те, що пан Коротун дуже рідко хвалить журналістів, його похвала – дорогого варта. Наступну можемо почути хіба що через 11 років.
 А якщо без жартів, то такі заходи, як цей, мали б відбуватися частіше. Українська книга має гуртувати українців, нагадувати, якою бідою в усі часи обертався для України розбрат.
 Добре, що смолоскипівці нарешті дійшли до Севастополя. Після презентації столичні гості відбули до Севастопольського гуманітарного університету, де взяли участь у «круглому столі». Того дня молодь обговорювала вплив культурної, військової та наукової еліти на стан сучасного суспільства.
 Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема "Душі криниця"