Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4475)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4153)
Українці мої... (1674)
Резонанс (2155)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1848)
Крим - наш дім (1105)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (243)
Бути чи не бути? (355)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (219)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВИВЕЗЕН╤ В РОС╤Ю УКРА╥НСЬК╤ В’ЯЗН╤ ПОВЕРТАЮТЬСЯ НА БАТЬК╤ВЩИНУ
Рос╕яни пропонували колишн╕м укра╖нським в’язням рос╕йськ╕ паспорти й аг╕тували воювати...


╤СТОР╤Я БОЙОВОГО СОКОЛА
В ки╖вськ╕й книгарн╕ «╢» в╕дбулася презентац╕я книги А. Харука «Бойовий...


ПОГОДА НА МОКРИНИ
Наш╕ традиц╕╖


МИТЦ╤ ВОЮЮТЬ МИСТЕЦТВОМ
В╕дображення спадко╓мност╕ геро╖чних традиц╕й укра╖нського народу в живопису Марини Соченко…


ХРЕСТИТЕЛЬ
15 липня – День Хрещення Укра╖ни-Рус╕ й вшанування пам'ят╕ Святого р╕вноапостольного князя...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2020 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#51 за 18.12.2020
НАТАЛ╤Я ГОР╤ШНA: В Н╤РВАН╤ В╤ЧНИХ ТРАС

Сьогодн╕ в╕та╓мо з Днем народження чудову укра╖нську поетесу, неодноразову авторку доб╕рок поез╕╖, публ╕кованих на наших стор╕нках, чар╕вну ж╕нку Гор╕шну Натал╕ю Володимир╕вну.
Пан╕ Натал╕я народилася 18 грудня 1959 р. в смт Довбиш Житомирсько╖ област╕. Дитинство минуло в селищ╕ Смотрич на Хмельниччин╕. 1983 року з червоним дипломом зак╕нчила ╕нженерно-оптичний факультет Черн╕вецького ун╕верситету. В р╕зний час працювала ╕нженером, викладачем, фотографом, кер╕вником л╕тературно-творчо╖ студ╕╖. Друку╓ться з 1974 р. Сьогодн╕ вона знана ╕ люблена тисячами шанувальник╕в поетеса, перекладачка, членкиня НСПУ з 2008 р., авторка 20 книг (10 ориг╕нально╖ ╕ 10 перекладно╖ поез╕╖). Переклада╓ укра╖нською мовою поетичн╕ твори з рос╕йсько╖ та болгарсько╖ мов (усього б╕льше 700 переклад╕в з╕ 160 автор╕в). ╥╖ в╕рш╕ перекладено англ╕йською, болгарською, рос╕йською мовами, а творч╕сть в╕дзначена всеукра╖нськими та м╕жнародними л╕тературними прем╕ями: ╕м. Василя Симоненка (2012), ╕м. Олександра Олеся (2017), ╕м. Василя Мисика (2018), ╕м. Пантелеймона Кул╕ша (2019), ╕м. Ярослава Дорошенка (2020). Мати абсолютного чемп╕она ╢вропи та Кубка св╕ту з ф╕тнесу Олекс╕я Гор╕шного. Мешка╓ в Черкасах.
Принаг╕дно, пропону╓мо читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» з Криму доб╕рку в╕рш╕в Натал╕╖ Гор╕шно╖:
З роси й води Вам, мила поетесо!

ОДА ОСЕН╤
/сонет/

О, ж╕нко-ос╕нь! В золот╕й пор╕
Тоб╕ до н╕г – ус╕ багатства св╕ту.
Годованка дов╕рливого л╕та,
Йому й в╕дтяла нишком якор╕.

Тоб╕ сп╕вають оди в╕ршар╕.
В тр╕умф╕, в слав╕, в сяянн╕ соф╕т╕в…
Враз – перейшла високий злет зен╕ту.
Планида згасла, як в картярськ╕й гр╕.

Як╕ тонк╕ тво╖ календар╕!..
Останн╕й аркуш обрива╓ в╕тер
Й летить на гук далеко╖ тремб╕ти,
Хай хоч вона оплаче на зор╕

Стару б╕дачку, зраджену вс╕ма…
Померла ос╕нь. Хай живе зима!..


* * *
 
Не в╕тайте з ос╕нню, панове,
Не скобл╕ть там, де нема рубц╕в.
Ця рудава вирвалась на лови,
Не д╕ждавши зв╕стки ╕ г╕нц╕в.

Рано-п╕зно, не про те розмова –
╤з медвяним келихом в руц╕
Присягнеться у палк╕й любов╕
Й роз╕пне на н╕й, як на хрест╕.

Сплутавши аферу ╕ оф╕ру,
Розкладе ваш б╕ль на св╕й клав╕р
╤ полине до суз╕р’я Л╕ри…
Не в╕тайте, не буд╕те зв╕ра.
Ос╕нь – найщир╕ший лицем╕р.


СК╤НЧИВСЯ ЖОВТЕНЬ

О, м╕й розважний ╕ золоточолий,
Самотн╕й, мудрий, тихий ╕ сумний!
Ск╕нчились, врешт, гонитви за престолом,
Припнут╕ мр╕╖ сохнуть, як човни.
 
Тоб╕ – зда╓ться – затишно в опал╕
╤, вив╕льнившись з-п╕д важезних нош,
Так хороше: не думати – що дал╕,
╤ так ут╕шно: плакати п╕д дощ.


ПАМ’ЯТ╤ ДРУГА

На п╕ску, на вод╕, на листку
Ти писав сво╖ в╕рш╕.
У шинку, в кв╕тнику, в см╕тнику –
Т╕, як╕ найсправжн╕ш╕.
 
На щит╕, на гаку, на хрест╕,
Зледен╕вши в╕д зради.
В самот╕, висот╕, марнот╕
Гетсиманського саду.


* * *

Яким ти був? – Ти був чутт╓вим.
Нестерпним, пристрасним, лихим.
Ти був прямим нащадком ╢ви –
Св╕т п╕знавав через гр╕хи.


В Н╤РВАН╤ В╤ЧНИХ ТРАС
/сонет/

Тоб╕, напевно, сниться щось хороше –
Так довго спиш, так довго й м╕цно спиш…
Чи вже награвся парубоцьких грищ,
╤, наморившись, зл╕г на ложе Боже?

Не будишся. А вже паш╕ють рож╕,
Та ти ж чуткий до ╖хн╕х дивовиж!
╤, врешт╕-решт, ще жде тебе Париж,
Поет без нього вт╕шитись не може!

Ти вже раху╓ш в╕дстан╕ в парсеках?
╤ н╕почому – швидк╕сть св╕тлова?
Невже забувся, як струнк╕ смереки
╤з спозаранку просяться в слова? –

Так╕ мал╕ в н╕рван╕ в╕чних трас…
А тут, у нас – все ще ╕сну╓ час.


* * *

Дощ з╕ сво╖м музичним слухом
Псу╓ картину самоти.
Не зна╓ в╕н н╕ сном, н╕ духом,
Що не один, що поруч ти.

В╕н налаштову╓ цимбали
П╕д меланхол╕ю думок,
А ти з небес гримиш зухвало
Св╕й хев*, св╕й хард,
 св╕й глем, св╕й рок.
___
*р╕зновиди рок-музики.


* * *

Листячко – десь там – ╕ще зелене.
Горечко – ось тут – пече в душ╕.
Осене насуплена, ой, зле нам,
В╕д тво╖х у╖дливих дощ╕в.

Не карай покараних й без тебе,
На п╕в року замкнутих в п╕тьму.
Нав╕ть л╕с, оголений до ребер,
П╕дкоривсь ганебному ярму.

Ну, а ми – вразлив╕ш╕. Ми – люди…
На?вп╕л розтина не ятаган:
Прикре слово, наклепи, огуди –
Мало хто позбавлений цих ран.

Що ж ти тужиш, наче нав╕жена?
Осене, ти ж н╕жною була.
…Листячко – десь там – ╕ще зелене…
Треба йти, як не несеш тепла.


* * *

Замло╖лось тужливим щемом.
Друже, де це ми, де це ми? Ще – ми…
Нащо фото ц╕ давн╕ скресли? –
Дн╕в-човн╕в потонулих весла.

В т╕й реальност╕ черешнев╕й
Ми, як д╕тоньки Господев╕ –
╤ не тисне дор╕г розхристя,
╤ травневе тр╕поче листя.

Ще у зародку наша п╕сня,
Ще не впали дощ╕ навк╕сно…
В т╕й реальност╕ паралельн╕й
В╕рус старост╕ – не смертельний.


* * *

в╕н бачив що пташка
схожа на зародок людини
чув як кв╕ти
ховаються п╕д землею
бо глядач╕
чекають на них т╕льки весною
виц╕ловував
пор╕зи в╕д гострого листя
на пальчиках ╖╖ рук
величав Королевою династ╕╖ Руж
╕ – змусив тримати оборону
в╕д того
хто ╖╖ так кохав


* * *

То за дитину мав, то за ╕кону,
То гн╕вом вибухав, то каяттям…
Любив мене, любив мене до скону –
Любов’ю, несум╕сною з життям.


* * *

Диво-дивне – кохання у п╕зньому в╕ц╕,
Як бурштин, захололий з прадавн╕х давен,
Що та╖ть динозавра притлумлений ген
╤ шматочок луски ще безперо╖ птиц╕.

В ньому ст╕льки життя, ск╕льки справд╕ – не буде,
В ньому ст╕льки над╕й, що насправд╕ – обман,
Тане з н╕жност╕ сн╕г у с╕чневий Йордан
Й весняни?м капежем залоскочу╓ груди.

╤ см╕╓ться душа в╕д свято╖ облуди,
╤ клянеться, й до н╕г прихиля╓ – в╕ки…
Голомоза сп╕вачка* з театру абсурду –
Упл╕та╓ кв╕тки в поминальн╕ в╕нки.
___
* «Голомоза сп╕вачка» (1950) – драма абсурду Вацлава Гавела.


МОЛИТВА

Серед ноч╕ пробуджуюсь: «Боже,
Дай йому те, чого не додав,
Бо ж не п’явки на ньому – удав,
Сам його в╕н здолати не зможе».

Я молю, аби сили помножив –
Надм╕р справ в╕н на плеч╕ завдав.
«В╕н – не кожен, не кожен, не кожен!
Дай йому все, чого не додав!»


СЕРЦЕ

Вирвали серце й спитали: «Кому?..»
Хто западе на скривавлене серце?
Кинули серце в жадливу юрму.
Он ╕ ловц╕, а воно не да╓ться.

Марн╕ потуги: хвала ╕ хула.
Й мертве – св╕доме, кому присягало,
Як тр╕пот╕ло в╕д маху крила…
Вирвали серце мо╓ ╕ спитали…


* * *

Блудить бджола по спустошених кв╕тах,
Квола, безвольна, ос╕ння бджола.
Ср╕бною ниткою бабине л╕то
М╕цно пришило ╖╖ до крила.

Ст╕йко, як та олов’яна солдатка,
Пост не лиша╓ ╕ тягне св╕й хрест.
…Тл╕╓ п╕д сн╕гом пушинка-крилатка,
Мов альп╕н╕ст, що не взяв Еверест.


* * *

А в╕тер останню позл╕тку здере
Й прил╕пить, мов жуйку на скл╕…
Отак ╕ слова – наче листя з дерев
Вкривають поверхню земл╕.

Та, може, колись тогочасний поет
(В╕д мене н╕ск╕льки не зг╕рш)
Знайде м╕й рядок у в╕длуннях легенд
Й вплете в новоявлений в╕рш.


* * *

Мертвими осами
Стеляться осен╕,

Зраджен╕ вродою,
Дмуть непогодою.

Де ще сн╕жинки т╕?
Зор╕ – й т╕ вимкнут╕.

Шкрябають лапою,
В шиби накрапують –

Мрякою? Оцтом?
Зерням пророцтва?

Чу╓ться стогоном:
«Бога нам! Бога нам!..»


НАСТР╤Й БАБИНОГО Л╤ТА

Бабине л╕то! Н╕жност╕!
О, не приховуй скарб!
Ос╕нь, сестра-граб╕жниця,
Вмить в╕днесе в ломбард.

Бабине л╕то! Хащами! –
Поле ╕ степ – не те!
Доки ╖х, захаращених,
Сн╕гом не замете.

Щедростями Сварожими
Застуй, стуманюй з╕р,
В╕рити доки може ще
Серця лякливий зв╕р.

Л╕тепла ╕ несп╕шност╕,
Св╕тла яскравих фарб…
Бабине л╕то! Н╕жност╕!
О, не приховуй скарб!


Л╤Л╤╥ Б╤ЛИХ ХМАРИН

Л╕л╕╖ б╕лих хмарин
Пов╕дцв╕тали.
Чорними грудами спин
Горбляться хмари.

Ос╕нь д╕сталась вершин
Знагла, зухвало.
Л╕л╕╖ б╕лих хмарин –
До п’╓десталу.

Небо, немов крепдешин,
Блякне розцв╕тка.
Осене, не залиши
Небо без кв╕тки!


ТУМАН

Б╕лим розпачем слався туман…
М╕й капкан, м╕й обман – м╕й роман.
У неволю, в об╕йми, у бран!
Б╕лим розпачем слався туман…

Не зважай на м╕й сум, на м╕й стан –
Я одна з к╕лькасот роксолан.
М╕й володар, м╕й пан, м╕й тиран…
Б╕лим розпачем слався туман…

Ос╕нь л╕то взяла на аркан,
Коле оч╕ стерня ╕ бур’ян.
На покривджену землю – в╕д ран
Б╕лим розпачем слався туман…

Вчать терп╕нню Письмо ╕ Коран,
╢ святе ╕ в поган, ╕ в мирян.
Ж╕нка – чий недоглянутий лан?
Б╕лим розпачем слався туман…


В╤ЧНИЙ В╤ТЕР

В╕тер мертву Ос╕нь об╕йма╓,
Рученята захолол╕ тре.
Знав, що смертна. Але хто коха╓ –
Той не в╕рить, що кохана вмре.

В╕н не в╕ддавав ╖╖ наруз╕,
Затуляв в╕д в╕холи грудьми
╤ туман розв╕шував у луз╕,
Щоби заховати в╕д зими…

Не пуска╓ милу в царство т╕ней,
Кригу виц╕лову╓ з очей,
Здмуху╓ з ╖╖ волосся ╕н╕й,
Теплу хустку тулить до плечей.

Бути в╕чним – страшно ╕ жорстоко,
Ск╕льки втратив, втратить ще ск╕лькох?
– Осенько, маленька, кароока,
Як недовго ми були удвох…

В╕тер лють вихлюпу╓ ╕ гасне,
Мов згадавши про сво╖ л╕та…
Де нема╓ винних, ╓ нещасн╕ –
Ос╕нь знову прийде, та не та.


ОС╤НЬ

Шука╓ Ос╕нь Л╕то серед степу,
Сльозами умиваючись дарма,
Неначе Мотря зве свого Мазепу,
Коли його на св╕т╕ вже нема.

В╕три шмагають нагаями спину,
Збивають п’яти груддя камян╕,
Печал╕ невмовкаючу дитину
Не вгамувать в холодн╕й пелен╕.

Тужн╕ мол╕ння посила╓ небу,
Уже земне ╖╖ не перейма...
Шука╓ Ос╕нь Л╕то серед степу,
А там – Зима.


ОПЛАКУВАННЯ ДОЩУ

Ти оплакував дощ. Дощ лупив по тоб╕,
Мов одного тебе пом╕чав у юрб╕.
Дощ пер╕щив ╕ бив, дощ сл╕пив ╕ мочив,
Дер ╕ душу, ╕ плоть – н╕би к╕гт╕ точив.

Ти оплакував дощ. В╕н тебе не жал╕в:
Наче глину м╕сив, розпластати хот╕в,
Зупиняв, спотикав ╕, збиваючи з н╕г,
Б╕лий св╕т затуляв, переходячи в сн╕г.

Ти оплакував дощ, наче долю свою,
Як по н╕й не ╕ди – на краю, на краю…


* * *

Вранц╕ сн╕г сипонув межи оч╕,
В╕д зими передавши прив╕т,
Не спитавши, чи треба, чи хочу
Я холодний ╖╖ пустоцв╕т…

Б╕ла грудочка висне з травинки,
У природ╕ усе до ладу.
Обдурю себе: це не крижинка,
Це конвал╕я кв╕тне в саду.


РОНДЕЛЬ ОПОРИ

 Дайте мен╕ точку опори…
 Арх╕мед

О, дай мен╕ рядок – ╕ напишу рондель,
Нестримний ╕ палкий, мов перший поц╕лунок.
Натчу, сплету, з╕в’ю словесний в╕зерунок,
Прозорий ╕ тремкий, неначе акварель.

Мережачи слова, як юний менестрель,
Вкладу у нього чар купайл╕вських чаклунок.
О, дай мен╕ рядок – ╕ напишу рондель,
Нестримний ╕ палкий, мов перший поц╕лунок.

Ти бачив, як бджола готу╓ св╕й частунок,
Важкий ╕ золотий, загуслий в карамель? –
Бо ж кв╕тка молода дала ╖й дивний трунок…
О, дай мен╕ рядок – тво╖х чутт╕в в╕длунок!
О, дай мен╕ рядок – ╕ напишу рондель!


РОМАНС

Скидала ос╕нь золотий запас,
Печальна з╕рка у в╕кн╕ ясн╕ла.
Мабуть, я б з нею ╕ погомон╕ла,
Але вноч╕ я думала про Вас.

Так н╕жно й щемно, як в останн╕й раз,
Немов не обп╕калася доп╕ру,
Сво╖ чуття сприймаючи на в╕ру,
Ц╕╓╖ ноч╕ думала про Вас.

Рядки сам╕ спл╕тались у романс,
╤ я не певна – мр╕яла чи снила:
Скидала ос╕нь золотий запас,
Ц╕╓╖ ноч╕ думала про Вас.
Печальна з╕рка у в╕кн╕ ясн╕ла…


РОНДЕЛЬ ЧЕКАННЯ

Чекали сн╕гу, як чекають кв╕т╕в.
Чека╓м кв╕т╕в, як чекали сн╕г…
Як добре, коли ╓ чого хот╕ти
Й кого з дор╕г чекати на пор╕г.

Сн╕жинки ловить березневий в╕тер.
Вп╕ймав, з╕м'яв, з╕щулився, притих:
Награвся сн╕гом ╕ чека╓ кв╕т╕в,
Чека╓ кв╕т╕в, як чекав цей сн╕г.

Ми теж – кр╕зь посп╕х стишу╓мо б╕г
╤, н╕би те найважлив╕?ше в св╕т╕,
Так нетерпляче, мов пташки чи д╕ти,
Чека╓м кв╕т╕в, як чекали сн╕г.
…А згодом сн╕г чека╓м, наче кв╕ти.


ПЕРЕЛ╤ТН╤ ПТАХИ

люди – мов перел╕тн╕ птахи
мусять зриватися з насиджених м╕сць
керован╕ невтамованим прагненням мандр╕в

мо╖м ровесникам хот╕лося –
перебратися в м╕сто з села
наш╕ д╕ти – пориваються до ╕нших кра╖н
а онуки – без жалю залишатимуть Землю
задля осво╓ння загадкових планет

то лише Ц╕олковський вм╕в сид╕ти в Калуз╕
на сво╖й улюблен╕й канап╕
╕ в╕дкривати нов╕ св╕ти
не кожен з нас Ц╕олковський


* * *

важко сказати чи ЧАС ще ╕сну╓
чи як усе на св╕т╕ в╕н постар╕в й помер
та наче потяг а може як винний корок
полет╕в ╕ розтанув не збер╕гшись у пам’ят╕
╕ лиш маленька часточка
крих╕тний злий тромб
забився людин╕ в серце –
часом життя ми звемо ╖╖
ту коротку зупинку на лови в╕тру –
╕ знов туди
де м╕сця вистачить вс╕м


* * *

осучаснений прайс
чи одв╕чний сув╕й
обнуля╓ться час
в╕к новий… р╕к новий…

галактична юга
мертва пастка зими
електрична дуга
не прикрита грудьми

╕ життя мов фугас
знову виклик на ви
закида╓ у транс
хочеш мри хоч живи

дрожем кард╕ограм
╕ще жевр╕╓м ми
та набридло богам
п╕клуватись людьми...


ГОДИННИК МОГО СЕРЦЯ

не запуска╓ться…
годинник мого серця
зупинено
в двадцять ш╕стнадцятому роц╕
старий втомлений зморщений
в╕н на душу мою схожий
св╕т цей
╕ так-сяк функц╕ону╓
й без ф╕ксац╕╖
годинником мого серця

розчинено час
розв╕нчано сни
крайнощ╕
теплий пластил╕н
почутт╕в ╕ оказ╕й
трансформу╓ться в що завгодно
н╕чого не в╕дчутого перше

рац╕о
якщо притулити вухо
щ╕льно-щ╕льно –
ось тутечки
мав би бути
годинник мого серця


БАЛАДА ПРО СИЛУ ╤ МОЛОД╤СТЬ

– Верни мен╕ молод╕сть, – ск╕млило серце ж╕ноче.
– Верни мен╕ силу, – моливсь чолов╕к сам на сам
Ос╕нньо╖ ноч╕, тужливо╖, хворо╖ ноч╕.
А небо насупилось: – Вдруге н╕чого не дам!

╤ знову св╕тання – так╕ мовчазн╕, як смеркання.
╤ знову смеркання – тягучим клубком самоти.
Даремн╕ благання, намарн╕ ус╕ спод╕вання.
Де силу його, ╖╖ молод╕сть де в╕днайти?

Зривав листопад жовте листя без м╕ри, без л╕ку,
╤ кидав у в╕кна й писав ╖м дощами на скл╕,
Що т╕льки у ж╕нц╕ – вся сила ╖╖ чолов╕ка,
В очах чолов╕кових – молод╕сть в╕чна ╖╖.

Та так вже на св╕т╕, на б╕лому св╕т╕ ведеться,
Не слухають люди н╕кого, й до чого тут дощ…
А пот╕м ураз надрива╓ться змучене серце,
╤ б╕ль, як прозр╕ння, й прозр╕ння, як осен╕ дрож.


* * *

Фантоми голосу твого,
Фата-моргана…
М╕раж тремкий, немов вогонь?
Свята омана?..

Що звук? – Лиш був ╕ вже: «Агов!..»
Як флер туману,
В╕дплив в ядро св╕тобудов,
Пощез, розтанув.

Фантоми голосу твого,
Веч╕рн╓ мрево…
П’янк╕, як добрий алкоголь
╤з м╕ста Лева.

Стр╕лець! Мисливець! Птахолов!
Ой, леле-леле…
Привчив. Впокорив. Поборов.
Царю – цареве!


* * *

Коли ╕ час, ╕ в╕к минув,
Коли усе довкола жовкне,
Коли помножений на нуль,
╤ л╕ра виснажена мовкне;

Коли земне – хиткий м╕раж,
Де наче хворому конев╕
Тягти сутужний св╕й вантаж
╤ крок у крок, ╕ день при днев╕;

Коли до шрам╕в заросло,
А чи розв╕ялось на поп╕л
Палке кохання й люте зло
У вир╕ бол╕сних утоп╕й –

Вдихни, зд╕ймись на повен зр╕ст,
Нехай печуть, хай ранять строфи!
Включай здоровий оптим╕зм,
Живи – й за мить до катастрофи!


АКРОСОНЕТ

Низький укл╕н ус╕м, кого люблю,
А надто тим, кого не забуваю,
Тим, хто перв╕ш в╕дкрив ворота раю.
Агов! ╤ як вам у от╕м раю??

Летючий в╕рш, як скрипка скрипалю –
╤ пом╕ч, ╕ опора ув одча╖.
Я ним ╕з вами й Богом розмовляю,
Гр╕ховний св╕т ╕з вищими мирю.

Олтар життя мого, чого в╕н вартий?
Роки б╕жать-б╕жать, а все – фальстарти,
╤скринка щастя – вогнище б╕ди.

Шукаю все ще злагоди з душею,
Нег╕дну правду плутаю з олжею.
А хто з╕ смертних правим був завжди?

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 18.12.2020 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22847

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков