Версiя для друку Обговорити в форумi

Нарешті прийшов час, коли три найбільші свята зимового циклу – Різдво, Новий рік та Водохрещі з цікавими дійствами, різноманітними обрядами й веселими розвагами – закінчили свій відлік. Хоч селянам, може, і не хотілося розлучатися з ними, але що поробиш: «Святами, - як мовить відоме прислів’я, - ситий не будеш». Ось і новий місяць – лютий - настав.
У кожного місяця є свої, «ударні свята», які в народі називають «годовими празниками». В січні таких празників багато, натомість лютий може похвалитися лише одним годовим святом – Стрітенням, котре припадає на середину місяця (15.02).
В Україні цей празник особливо шанувався. Селяни намагались не працювати, а стежити за погодою, бо «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення зимі з весною зустрітися». Хто кого переборе, то такою, вважали, й буде погода до початку березня.
У народній уяві Зима - це стара баба в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявій хустині, поточеній мишами, через дірки якої витикаються сиві пасма волосся. За плечима в неї теліпається зморшкувата напівпорожня торбина, а в руках пощерблене горнятко, наповнене льодом.
В такій уяві начебто Зима на Стрітення виходить назустріч Літові (в деяких варіантах Весні), симпатичній юнці, в неї нова, помережана кольоровими узорами сорочка та зелена плахта. В руках у дівчини серп і жмут збіжжя. Перед тим, як розпочнеться двобій, між ними відбувається діалог:
- Боже поможи тобі, Зимо! – звертається Літо.
– Дай, Боже, здоров’я! – відповідає Зима.
- Бач, Зимо, - дорікає Літо, - що я наробило і напрацювало, ти, сливе, все поїла й попила!
Після такої прелюдії, як стверджує відомий переказ, між ними відбувається сутичка, яка триває протягом дня.
Оце переписую з чудових книжок Василя Скуратівського про звичаї нашого народу, і бачу, який це матеріал для уроків народознавства! Це ж готовий сценарій свята з персонажами Зими і Літа, а ще ж можна й інших героїв наших казок і міфів додати!
І нехай би діти, учасники такого дійства, одягнуті одні в зимовий одяг, а інші – в яскравий весняний, з квітами й стрічками, вдосталь поборолися на «сніжку» в залі, прикрашеному зимовими і літніми малюнками, сніговиками і весняними квітами.
А ще учасники свята могли б позмагатися в знанні прикмет, приказок якихось гуморесок…
Такі свята проводили вчителі українських шкіл Криму. І колядки, і вертепи, і Андріївські вечорниці, і День Святого Миколая! Не знаю, як в інших школах, і не тільки в українських, але в школі №20 в Приморському таки точно проводили!
Але продовжу про звичаї.
У деяких місцевостях свято Стрітення мало й інші назви – Зимобор та Громниці. Щодо першої все зрозуміло, адже зима виборює свої права, а ось друга - трохи дивна. Вона пов'язана з обрядом освячення свічок літніми громами. У цей день у храмах відбувалася пишна служба, після якої святили воду й свічки.
У давнину кожен господар мав обов'язково приготувати власну «громничну» свічку й нести її на посвяту. Після повернення зі служби Божої запалював її – «щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив». Цей обрядовий виріб мав постійно стояти на покуті. Літом, коли часто-густо гуркотіли грози, а блискавка могла влучити в господарські або житлові споруди, у хатах запалювали громничну свічку як надійний оберіг від лиха.
«Громничні» свічки виготовляли за особливою технологією, суворо дотримуючись послідовності обрядодій. Вони мали певну форму й розміри. Найпопулярнішими були «Трійці» - вичурні тризубчаті свічки, оздоблені різнокольоровими розмальовками та прикрасами. Саме від обрядового призначення таких свічок деінде й називали це свято Громницями.
Важливу роль у повсякденному житті відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що й йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали її свяченою водою і зберігали протягом року. Вона вважалася цілющою і вельми помічною від багатьох недуг. Крім того, напровесні, виганяючи худобу у поле, скроплювали її стрітеницею. Пасічники скроплювали бджіл і вулики, «щоб не заїдали чужі комахи та не напав гнилець» - небезпечна інфекційна хвороба.
Стрітенською водою батьки благословляли синів, проводжаючи на війну: - Боже тебе бережи!
Перед далекою мандрівкою скроплювали нею волів, можару й чумаків, благословляючи словами: - Боже тобі помагай!
Цікавий обряд, пов'язаний з наданням «магічності» стрітенській воді, записав на Вінниччині в селі Кукавка краєзнавець М. Рябий. Удосвіта хтось із родини йшов до криниці, щоб набрати джерельці. Коли ж повертався, то йому назустріч із хати мав вийти будь-який член сім'ї з кухликом. Налита в кухлик вода набувала таким чином цілющих властивостей.
Ось так у давнину відзначали одне з найзнаменніших лютневих свят. З переважної більшості прислів'їв і прикмет випливає: «Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна». Одна з приказок говорить: «Якщо на Стрітення мороз буває, то ведмідь свою буду розбиває».
 
Прикмети та прислів'я з нагоди Стрітення чи Зимобору
На Громницю маєш зими половицю.
Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
Якщо на Стрітення півень нап'ється води, то хлібороб набереться біди.
Якщо сонце ясне на Громницю буде, то більш ніж перед тим снігу випаде всюди.
Як на Стрітення метіль дорогу перемітає, то корм відмітає. Якщо під вечір потепліло, то вважалося, що літо перемогло, а тому «Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима».
Дуй не дуй, а не к Різдву йде, а к Великодню.
Зимобор з відлигою - на ранню і теплу весну, зі снігом – на дощову й тривалу, коли хуга - весна буде пізня й холодна, якщо в цей день не видно сонця – чекай суворих морозів.

Алла МЕЛЬНИЧУК, просвітянка
м. Феодосія
(Використано матеріал з книги Василя Скуратівського "Дідух. Свята українського народу"

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 24.02.2017 > Тема "Душі криниця"