Версiя для друку Обговорити в форумi

Зустріч для вас

Презентація книжечки Лесі Мудрак «Оголена самотність» у червні 2006 року стала подією в поетичному світі України. Невелика за форматом збірка містила, окрім змістовних і емоційно-відвертих поезій, ще й вишукані еротичні малюнки академіка Андрія Чебикіна і скоро стала книжковою рідкістю. Василь Рубан писав, що разом з іншими глядачами насолодились виступом поетеси академіки Микола Жулинський та Анатолій Погрібний, професор і поет Юрій Ковалів, головний редактор журналу «Київ» Віктор Баранов. Микола Жулинський відгукнувся так про творчість поетеси: «Поезія Лесі Мудрак – це стрибок ошаленілої від вирування почуттів уяви у прірву еротичних переживань, які поетеса поривається накликати на свою Долю...».
Письменник Олекса Ющенко теж присвятив Лесі Мудрак хвалебні рядки. Професор Михайло Наєнко сказав, що вона «володіє справжнім літературним хистом і здобулась в нашій літературі на самобутній поетичний голос».
Кожна її нова поезія і кожен виступ є і подією, і святом для шанувальників справжньої поезії. У кінці квітня поетеса так само успішно виступила в Севастопольському міському гуманітарному університеті перед майбутніми викладачами української мови та літератури, зробила запис на Севастопольській регіональній державній телерадіокомпанії та виступила на фрегаті «Гетьман Сагайдачний». Зустрічі організувала кандидат педагогічних наук, доцент кафедри української філології СМГУ і голова Союзу українок Севастополя Тамара Мельник.
Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з Лесею Мудрак, яке кореспондент «Кримської світлиці» взяв у поетеси під час її перебування у Севастополі.

– Чи була у Вас якась подія, що змінила Ваше життя?
– Моє заміжжя (а це вже п’ять років!) змінило і творчий, і психологічний стан. Я інакше пишу і думаю. Очевидно, у кожної людини починається етап, коли вона готова до осмислених родинних, творчих, моральних обов’язків, які в свою чергу несуть нове емотивне навантаження.

– Які якості Ви найбільше цінуєте в чоловікові та в жінці?
– Безумовно, креативну індивідуальність, якусь нестандартність в чоловікові, обов’язково – щирість. Я в своєму житті не переношу будь-якої брехні.
Що стосується жінки – вимоги приблизно ті ж. Але найголовніше, щоб жінка відчувала себе Жінкою. Я трохи емансипантка, і мені ніяково стає, коли трапляється приниження фемінної сутності на будь-якому рівні – літературному, соціальному, побутовому.
Важливо, щоб і жінка, і чоловік були сильними і креативними особистостями. Щоб одне одного доповнювали. І навіть в дечому конкурували.

– Що робить Вас щасливою? Чи зробить?
– Будь-якого письменника робить щасливим його творчість. У моєму випадку – ще й творча сім’я. Я щаслива від того, що я пишу, і від того, що не можу бути нещасливою. Часом, бувають такі стани, коли хочеться світ перевернути догори дригом!!! Щаслива жінка має ховати в собі щось високе і незвідане, наповнювати собою довкілля; бажано, щоб оточуючі теж наповнювали її собою, щоб відчувалася віддача, щоб між ними панувало взаєморозуміння. Тоді жінка повноцінно відчуває щастя у всіх його проявах.

– Якого кольору щастя, ніжність, любов?
– Для мене колір щастя завжди золотий. Можливо, це пов’язано з моїм знаком зодіаку. Щастя може бути і фіолетовим. Коли тобі – все фіолетово!!! (сміється).
Ніжність у мене викликає асоціації з кольором квітів, а колір любові у кожного свій. У мене, наприклад, яскраво-помаранчево-червоний, як ось вчора я бачила захід сонця на Херсонесі.
Для мене колористика – ціла наука, яку треба вивчати і володіти нею. Є такий доктор наук Стефан Мадяр, який розробив цілу колористичну систему в поезії, і видав книжку з кольорами певних текстів українських поетів: від Лесі Українки, Василя Стефаника, Тараса Шевченка… до сучасних Юрія Покальчука, і навіть мене… Цікавенне відчуття кольору кожного рядка!!! Пан Стефан переконаний, що за допомогою кольорів можна лікувати людей. Підтверджую і погоджуюсь!

– А якого кольору мова?
– Я свого часу вивчилася на філолога, закінчила відділення літературної творчості і дослідила тему еротичної лірики в українській поезії. Очевидно, колір мови залежить від того, якими кольорами її наповнює носій мови. Якщо людина не відчуває мови, то кольори будуть сірими, безбарвними.

– Що читаєте, яка остання книга?
– Перечитувала роман «Кров по соломі» В’ячеслава Медведя. Коли я вперше ознайомилася з твором за навчальною університетською програмою, було якесь відчуття, що його важко осягнути. Цей потік свідомості з несподіваними асоціативними поворотами неконтрольованої думки, реченнями на кілька сторінок без дотримання правил пунктуації був (на той час) заскладним. Я відчувала неймовірне навантаження на рецепцію, складалося враження, ніби я заблукала серед лавини слів. Тепер я сприймаю цей побутово-психологічний роман іншими очима. Враження неймовірне. Структура тексту – тобто не що, а як. Особливе смислове навантаження у тексті несуть і афоризми: «Подерже тебе Бог на світі, як пісок на вилах! Чи живий мертвого перепрошує, чи – мертвий – живого»...
Мені загалом нині більше цікава проза. Читаю Юрія Винничука, Євгена Пашковського, переглянула іспанську драматургію.

– Чим відрізняються люди, які читають, від тих, які цього не роблять?
– В першу чергу інтелектом. Можна, звичайно, бути мудрим від народження, але бажано цю порожнечу поповнювати. Щоправда, у мене є знайома колега, яка принципово нічого не читає, боїться сторонніх впливів, які ніби можуть негативно позначитися на її творчості, але ж куди подіти геніальність інтертекстуальної практики? Я вважаю, що цитатна література не просто інтерактивна, а необхідна…
На мій погляд, треба знати класику, сучасний літературний процес, його джерела, без чого неможливий порив ad fontes.

– Еміль Верхарн писав, що поезію слід шукати не в поєднанні слів, а в атмосфері, яку створюють ці сполучення. Чи відчувався якийсь особливий стан в аудиторії під час Вашого виступу?
– Це було піднесення.
Взагалі, для мене Севастополь став відкриттям, бо був певний острах, пов’язаний з якимись мовними моментами. Можливо, на початку розмова була не такою близькою, але за кілька хвилин я вже відчула, що я можу дати аудиторії, а вона — мені. Я бачила в очах кожного розуміння і співпереживання, іронію… і радію, що поезія припала до смаку цим розкутим і незакомплексованим молодим людям.
Мене приємно вразило, що одна студентка написала навіть дипломну роботу про збірку «Ніч еротичної поезії», де надруковані мої вірші, і я сподіваюсь, що молода дослідниця продовжуватиме свої наукові студії, адже вона відчула потужну енергію віршованих рядків. Справді, коли людина опиняється у силовому полі лірики, вона неминуче поринає у її глибинну семантику, переживає те, що не завжди можна виразити словами.
Мої севастопольські зустрічі стали відвертим діалогом в атмосфері щирого зацікавлення поезією. Особливою відвертістю й інтелектуальним пафосом наповнювалися проникливі і фахові запитання студентів. Я не очікувала, що студенти були до нашої зустрічі внутрішньо готові. Виявляється, що вони дивились, слухали і читали мої тексти на веб-сайті «Дотик Словом» (http://dotyk.in.ua/), і у них виникли запитання ще до зустрічі. Запитання були глибокими.

– У нашому місті – територіально і адміністративно українському – в газетних кіосках немає газет, надрукованих українською мовою, більше того, немає центральної, київської російськомовної преси. У магазинах немає книжок, і зробити невеличкий інтелектуальний подарунок неможливо. Як можна було б подолати цей панічний побутовий страх перед українською мовою?
– Для нормального функціонування українського слова треба створювати природне українськомовне середовище, через ЗМІ виховувати лояльне ставлення до державної мови. Очевидно, потрібна і державна політика в цьому питанні.

– Ви чудово читаєте поезію, як свою, так і інших авторів. Чи не було у Вас мрії стати акторкою?
– Це було десь в 9-му класі школи, коли я хотіла вступати до театрального училища в Дніпропетровську. Але життя склалось так, що на мій вибір вплинули батьки, і я стала філологом. Все ж любов до театру і до художнього читання мені дуже допомагає. У мріях навіть є плани створення якогось поетичного театру із залученням танцівників, з елементами пластики, певними музичними та світловими ефектами, з керамічними і художніми виробами цієї тематики.

– Чим Ваша поезія відрізняється від поезій інших авторів?
– Мені це дуже складно визначити. Я пишу — як читаю. Читаю я своєрідно, тому складно це графічно відобразити, доводиться писати сходинками, часто вживати дефіси, видовжувати звучання приголосних літер. Нічим ти вже сучасну поезію не здивуєш. Бо все найкраще вже було – ми просто ритмічно і графічно повторюємось. Всі!!!
Оригінальною можна бути темою, енергетикою, новими метафорами.

– Ваші програми у якості телеведучої на Інтернет-каналі UkrLife.tv переглядаються чималою кількістю відвідувачів. Які перспективи цієї співпраці?
– Ця практика мені дуже потрібна, хоч я і не журналістка. Я переглядаю ці програми, аналізую, роблю певні висновки. Я пишаюсь, зокрема, програмами, які були присвячені творчості Василя Симоненка і Івана Драча. Їх переглянули по 17 тисяч відвідувачів.
Поки що це робиться на громадських засадах. Є ідеї, люди, які охоче брали б участь в нових передачах. Очевидно, що певне стимулювання з боку каналу було б справедливим і важливим у соціально-культурному плані.
Тим паче, що є ще й «Віршотека», започаткована Оксаною Неживенко, але наразі нею опікуюсь я. На запис вже встигла запросити чимало чудових поетів різних поколінь.

– Ви кілька разів були в нашому місті. Яке улюблене місце в Севастополі?
– Найулюбленішим є море, його енергетика. Правда, дратує велика кількість медуз…
Севастополь – дуже комфортне й інтелігентне місто. Для мене воно навіть майже європейське. Цього разу мені вдалось побувати і в Херсонесі, і на фрегаті «Гетьман Сагайдачний»… Враження неймовірні.

– Що дає сили? Що заважає, що допомагає?
– У мене специфічна ніша творчості. Я сама по собі енерджайзер. А джерело творчої енергії – це рух, поїздки, нові зустрічі, враження.

Розмовляв Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ

Леся МУДРАК

ОДА (ЧИ О-ДА!?) СЕРЦЮ
(диптих)
І
Троль тіла.
Ти ж
хо-ті-ла?!
троїстих траєкторій)))
Голова – тріщина…
ТРИ?
 Ще?
На!
Звивин кураж…
Стоногий абордаж…
Зади-ха!-ю-сь… аж…
Барди – в ребрі.
Ребро – на музиці.
Ретро – в подушці
очі вибалушило – і – не
заснуть!
Підпираю сон сірника-ми
а... ми
підлогу Ви-стелили собою
кутом дев’яносто градусів…
Град? УСІ?!!!
Зустрічі ПАБ – в пах-
твоє підсвідоме свідоме
кривавить зміїними
вузлами
на зламі….
На-зла-мі
Цу-на-мі…
 мі….
ІІ
Байдужість і відчай –
кардіоцентричні…
Язичкова аорта намуляла
сонну точку сердечної дулі.
Що у серця – і скепсис,
і коклюш…
доле, запхни ся… коком…
У столичний вгорнися
кокон,
щоб з кокаїном –
в акваріум –
в якому вже мертва риба!
Відбитки води – бестіарій.
А риб’яче серце – дримба…
…Я виверну лоно ідишу —
Вмонтую в нього
два кола…
…Ніч бісектрисою ділить
кути…
Де – сама….
І –
ГОЛА…
   гола,
 гола,
GO!!!!!
GOLLL!!!!!!
*   *   *
Stop!!! Оче-ви-дно,
дно видно, о-о-о!
Он, диви: – Чи Ви?
Чи не Ви:
отче,
 лечо,
  мачо…
В голові –
гном плаче.
…чап-пач-чап…
ходять сльози в очах:
Ізольда без Трістана
пережила три
 стани,
  а не…
Олжа?! жало –
            у ло-
                  ні?! –
                        ло-
              па-є…
 Віп- пів-
екстаз –
узами шлюб-ни-ми –
  враз…
А чи акбол, любка, є?
І – STOP!
Знову – на пост?!
Фортуна нутра
виголошує тост:
– За тебе, за мене,
         за наше дитя…
…Тибет для нас – табурет.
                чи терубат –
все глибше – назад…
            Dasein,
спивай
       те,
що вихопив місяць,
а-а-ай! –
пивом мови цих тіл:
ось, тихцем – коло з кіл…
Лік?..
Оволодів оловом, оводе?
То ж – STOPPP!!!
                  ай-ай!
…дна таки не видно!
*   *   *
Пульс розчахнений
в формах глиняних.
Глиба – в камені.
Ми – не кам’яні…
Ти накочуєш
хвилі ламані.
Дрижаки – по мені…
Я спалена…
– Спала?!
– Ні!
Спалах
ахає.
За бороду –
вечір загнаний.
Кажеш:
– Думаю…
Тіло – міною…
Шліфую бронзу
чуттів пір’їною.
Вже – заручена –
пальці світяться.
Ця любов і є
стотрембітною.
Аж завиється
від безвиході…
Дай себе, як є…
Будеш вихлюпом.
…Не коханка – я!
Не – за викликом…
Зачекай!
Не йди!
Не йди!
Там –
зависоко…
там – зависокооооо….
там- за-
Ви-сокоооооооооооо!!!!
*   *   *
Ти – не готовий…
               Овид?
                     Овідій?
Літо замкнуте в міті.
Шугає коло у надра
              надривно,
              принадно
коло-во-ро-Ти-ть,
роздмухує ватру…
          стрибаєш у неї –
розпечену пектораллю
глибин…
Втіка до Єгипту каміння,
стрибаючи через тин…
Амазонка – з м’ячем.
М’яч – шабатин.
                ША!
                    БА!
                        ТИ?!
– Твій хід конем!
Не гальмуй…
                Не…
                       Не…
Скіфе, спиваючи сомму,
не віддавай нікому!!!
…Ти не готовий…
Танцююча пластика
вигинів, стегон –
на губах розпластана…
Ста-лося?
          Ось!
                Аааааааааа!
На місяці – танцює
                 нага нога…
Ти не готоооооооооооооооооовий (ну, не – готово-вий!!!!!!!!!!!!)
бути
моїм часом:
зрання й до безкі-нОчності…

Леся Мудрак в Севастополі
http://youtu.be/GxH6zYjOU9U

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема "Душі криниця"