Версiя для друку Обговорити в форумi

Народознавство

Ой ми просимо вас:
Приходьте до нас...
 Іди, іди, доню,
 Збирай всю родину,
 Аби їм вклонитись.
 Нехай прийдуть
 На твоє весілля
 Та й повеселитись.

Першим етапом самого весілля були запросини. В Україні віддавна практикувалося особисте відвідування молодими (з метою запрошення) родичів і знайомих. Відбувалося це теж досить урочисто. Молода та дружки одягалися в святковий український стрій, прикрашали голови вінками. До вінків чіпляли різнокольорові стрічки, причому вінок молодої різнився більшою кількістю квітів та довшими стрічками. Молода тричі кланялася батькам, просячи благословення, щоб гостей на весілля просити: «Благословіть, батечку й матінко, вийти з хати, село обходити, усіх на моє весілля запросити». Батьки радо благословляли. Мати давала доні і дружкам торбини з «шишками» (весільним обрядовим печивом) і нагадувала, щоб вони нічиєї хати не минули, усіх запросили. Батько нагадував, щоб не запрошували родину серед дороги, бо це вважалося виявом неповаги до них. У народі казали: «Просили на дорозі, щоб не були на порозі». Але, для годиться, слід було запросити усіх, хто траплявся по дорозі, навіть малих дітей, виявляючи тим самим повагу до всіх стрічних.
Окремо від молодої ходив запрошувати молодий із дружбами. Хлопці одягали святковий український стрій. Молодий чіпляв на капелюх з лівого боку квітку, що молода на заручинах подарувала, а дружба мав у руках декоративну сокиру.
Увійшовши у хату, вони кланялись господарям і промовляли: «Просили батько, просили мати, і я прошу вас, аби прийшли на хліб, на сіль, на весілля». Ці слова слід було повторювати тричі, кланяючись. Молода після цих слів обдаровувала господарів солодкими «шишками». Господарі дякували за гарне і щире запрошення, обіцяли прийти, бажали молодій бути у шлюбі щасливою, а молодому – бути добрим господарем. Якщо це була родина, то давали молодій (молодому) гроші, аби «започаткувати» сімейний бюджет, примовляючи: «А це тобі на колиску, на прядиво, (на підкови)».
 
А в нашої молодої
Вінці в’ють...
Та подружечки ж ви мої,
Звийте віночок тепер мені.
Завтра часу не будете мати,
Мене до шлюбу треба збирати.

У більшості регіонів України між заручинами та весіллям проводили вечір, на якому наречена прощалася зі своїм дівуванням, а наречений – із парубоцтвом. Називали цей вечір для молодої по-різному: вінкоплетини, вечорини, підвесілки, дівич-вечір, дівичник, збірник, заводини. Відбувалися такі вечори окремо у молодої і в молодого: у молодої збиралися дівчата, а в молодого – парубки. Це був час не стільки для розваг, скільки для здійснення певних весільних обрядів: плетіння вінків, завивання гільця, виготовлення весільних букетів тощо.
Вечоринам передував обряд збирання барвінку. Старостіна з дружками та жінки, що вміли ладкати, у четвер ішли по барвінок. У старостіни мав бути кошик, в якому лежали ножиці, нитки, хлібина та пляшечка зі свяченою водою. Кошик накривали вишитим рушником. Цей кошик старостіна мала пильнувати до кінця весілля, щоб ніхто, окрім неї, із нього чогось не брав.
Коли все товариство підходило до барвінкової грядки, старостіна тричі кропила зілля свяченою водою і промовляла:
 
Благослови, Боже, нарізати
 зеленого барвіночку,
 Щоб замаяти
 молодій голівочку.
 Де ти ріс, барвіночку?
 Я ріс в лісі, в холодочку,
 Я ріс в лісі, при криниці,
 При студеній водиці.

 Жінки співали:

Стелися, барвінку, по високій брамі,
Ой як добре жити
 при рідненькій мамі,
При рідненькій мамі,
 при ріднім батеньку,
Коса зачесана, сорочка біленька.

Після цього дружки обережно зрізали галузки ножицями, зв’язували ниткою і складали до кошика. Жінки ладкали, а старостіна кропила грядку свяченою водою, аби барвінок ще ряснішим був; посівала житом і пшеницею, аби барвінкові листочки «грубими» були. На місці зрізаного нев’янучого квіту залишали хлібину, дякуючи за галузки. Якщо барвінок збирали з чиєїсь чужої грядки, то господині за вирощене зілля слід було дати могорича. У деяких регіонах за барвінком ходила сама наречена. Нарвавши повен кошик зілля, вона поверталася додому. А по дорозі уважно дивилася, хто їй стрінеться. Якщо зустріне чоловіка, то першим народиться хлопчик, а якщо дівчину чи жінку – дівчинка.
Кошик із барвінком приносили в оселю до молодої. Дівчата, співаючи, плели вінки нареченій та нареченому, робили весільні букети собі, дружбам, старостам та усім гостям. Звичай прикрашати на весіллі всіх квітами зберігся, на щастя, і до сьогодні. Прикро лише те, що купують вінки та букети в магазинах, а не плетуть на дівич-вечорі власноруч під супровід прекрасних українських пісень.
А колись вінкоплетини були чи не найліричнішим весільним обрядом. Спочатку плели молодій віночок-долю з мірти та барвінку, нашиваючи листочки рядочком на білу стрічку. Цей віночок-долю батько клав зверху на хлібину і, перевертаючи разом із хлібиною, одягав віночок доні на голову. Робилося це обережно, аби доля у дитини була щасливою. Не можна було схибити, слід було рівненько покласти віночок на голову. Жінки при цьому співали:

 Ой хрещатий барвіночку,
 Обвий доні головочку,
 Обвий гарно і рівненько,
 Аби була щасливенька.
 Аби мала добру долю,
 Бережи, барвінку, доню.
 Не зів’янь, будь зелененький,
 Аби була здоровенька.

 Батько бажав донечці: «Хай тобі, моя доню, все із землі, із роси, із води; щоб ти була, мов золото ясна, наче весна красна, мов хліб добра! Будь здорова як вода, багата як земля, червона як калина! Хай Господь тебе оберігає!»
Потім дружки плели ґреґор із сосни, барвінку та калини у вигляді довгої гірлянди – вінка. На весіллі ґреґор висітиме над образом, під яким сидітимуть молоді.
Дівчата дружбам робили букетики з барвінку та блакитних квітів, перев’язуючи їх вузькими блакитними стрічками. За ці букетики на весіллі вони отримають подарунки (намисто, стрічки, парфуми тощо). Обов’язково робили букети і для старостів: для старостіни – з рожевих квітів і з рожевою стрічкою, а для старости – з блакитних. Ці букети від усіх інших відрізнялися більшим розміром і ширшими стрічками. Для наречених робили пишні букети з білих квітів, перев’язуючи довгими та широкими білими атласними стрічками. Для гостей готувалися невеличкі букетики з мірти чи барвінку, які прикрашалися вузенькими різнокольоровими стрічками. Старости та гості, які на весіллі одержували ці прикраси, обов’язково дівчатам платили грішми.
Те саме відбувалося і в домі молодого. Барвінок на ґреґор рвали рідні чи двоюрідні сестри нареченого. Вони ж і плели ґреґор.
Окрім цього, на дівич-вечорі дівчата «завивали» весільне гільце (вільце, хвойку, галузку, квітку, деревко) – обрядове дерево українського весілля. Це була не просто гілка, а прадавній символ Дерева роду, Дерева життя. «Завивати» гільце означало виття гніздечка для новонародженої сім’ї. Гілку для нього приносили дружби. Для цього вони зрізали соснову чи вишневу гілку або вершок сосни чи вишні. Дівчата прикрашали її квітами, кетягами калини, колосками, горішками, різнокольоровими стрічками, монетами, тістечками, цукерками та часником. Прикрашене гільце встромляли у середину короваю. Воно стояло перед молодими упродовж усього весілля. А після весілля дружки відламували по гілочці, аби пошвидше і собі під вінець стати.
Окрім гільця не менш важливим було приготування весільної свічки, яку прикрашали барвінком та кольоровими стрічками.
Коли вінець та ґреґор були готові, батьки молодої гостили усіх борщем, студениною, пирогами гречаними з мачанкою, голубцями з тертої бульби та грибною юшкою. Пили гості узвар, домашнє вино, малясівку або бурачанку (саморобну горілку).
На Бойківщині дружби та парубки збиралися в оселі молодого і виготовляли весільний прапор. Вони вибирали найгарніший парубоцький топірець, заквітчували його барвінком і прибирали кольоровими стрічками, дзвіночками, барвистими хустками. З цим прапором увечері молодий із дружбами приходили до хати молодої, аби букет викупити. Молодий ішов не з пустими руками, а з гарними подарунками. У деяких місцевостях було заведено, аби молода ховалася, а молодому належало її знайти. Пошуки супроводжувалися жартами та веселими піснями з боку дружок та дружбів. Завершувався дівич-вечір гостиною, танцями та співом. Молоді вже мали право сидіти поруч. Їх садовили на рядно, під яке насипали пшеницю, жито, кидали копійки, аби пара жила в достатку.

(Продовження буде)
* * *
Читачі газети, які захочуть придбати книгу, можуть звернутися до авторів за адресою: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 11, кв. 31, моб. тел.: 098-450-79-61

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 18.11.2011 > Тема "Урок української"