Версiя для друку Обговорити в форумi

ЯК БУЛИ МИ КОЗАКАМИ...

Частенько відвідую Львівську школу бойового гопака, і щоразу там можна почути щось нове, цікаве… Особливо приємно дізнаватися, що бойовий гопак розсуває українські обрії; цим видом бойових мистецтв починає цікавитися все більше і більше представників інших народів. Цей процес набирає обертів і, дай, Боже, керівництву школи встигати за новими тенденціями…
Ось і цього разу я познайомився з молодою жінкою, яка приїхала у Львів із… Санкт-Петербурга. Звати її – Ірина Іванцова. Про своє зацікавлення розповідає так:
– Давно хотілося більше знати про Україну. Очевидно, обізвалися мої українські, козацькі гени… Прадід мій родом із Запоріжжя; мали вони з прабабусею багато дітей і дім у Бердянську. Коли почалося масове переселення на Далекий Схід, то й вони виїхали.
Дівоче прізвище моєї бабусі – Черненко, тобто цілком українське. Але заміж вона вийшла за… лезгина. Отже, в жилах моєї мами тече кров кавказьких горців! У мене відповідно теж. Мій тато – росіянин, їхній рід походить десь із центральної Росії…
– А що ж сталося, чому пробудився інтерес саме до бойового гопака?
– Коли я жила у Санкт-Петербурзі, то навколо мене не було нічого українського. Щоправда, українські пісні по радіо інколи передавали, пісні я любила… Їх настільки приємно було слухати, що я подумала: а чому б мені не вивчити українську мову?
Почала вчити. А про бойовий гопак дізналася з інтернету: є, мовляв, така школа у Львові… Були, звичайно, і всі її координати. Спочатку надіслала листа електронною поштою, але він чомусь не дійшов…
Тоді вирішила: поїду сама! Книгу Володимира Пилата «Бойовий гопак» я прочитала ще в Пітері. Її дав почитати мені місцевий українець. А йому, до речі, книгу подарували поляки! Отже, її читають скрізь, не лише в Україні. І українська мова не є перепоною.
У книзі було фото Володимира Пилата. Я подумала: така серйозна людина! А я тут зі своєю дитячою мрією… Але він виявився дуже простою людиною, з якою легко і цікаво спілкуватися.
* * *
Потім ми завітали у Центральну школу бойового гопака разом із Тамілою Бєляловою. Вона – кримська татарка, але українською культурою цікавиться ґрунтовно, адже навчається на українській філології. У Сімферополі відвідує український хор, але школи бойового гопака там ще немає… Зате вона є у Львові! Тому, приїхавши до Львова під час різдвяних канікул, вона вирішила побувати там. Поталанило, адже застала на місці Володимира Степановича Пилата. Тож поговорили і про бойовий гопак, і про Крим, і про культури наших народів.
Гопаківці просили Тамілу допомогти налагодити зв’язки зі школою національної кримськотатарської боротьби – куреш. А може, деякі кримські татари зацікавилися б саме бойовим гопаком? Наші культури тепер тісно контактують, тож усе можливо.
Верховний учитель бойового гопака Володимир Пилат навіть сфотографувався із кримською гостею. І це фото є ще одним доказом того, що українські бойові мистецтва ніхто не ховає за високими стінами всяких там шаолінських монастирів, все українське є доступним, відкритим.
* * *
Наступним моїм співрозмовником був Максим Самотій, він, до речі, наполовину ліванець. Але бойовий гопак міцно тримає юнака у своїх обіймах. Прошу розповісти – як і чому це сталося.
– Мій батько займався карате. Я тоді був ще зовсім маленьким, але мені подобалося ходити на тренування… Коли у Львові почалися перші тренування з бойового гопака, то я відразу почав займатися у Володимира Пилата. Крім цього, ще займався у-шу, дзюдо.
– Тобто ви занурилися в атмосферу бойових мистецтв?
– Так, тоді це було дуже модним. Але після східних єдиноборств я, все-таки, повернувся до бойового гопака. Рідне виявилося сильнішим…
– Я зрозумів так, що у вас тато – українець, а мама – ліванка?
– Так. Вони познайомилися під час навчання. У Лівані я буваю частенько. Починаючи з першого року мого життя і до цього часу, їжджу туди один або два рази на рік. Там і зараз живе моя мама і молодша сестра.
– Ви володієте арабською мовою?
– Володію на розмовному рівні, можу спілкуватися, але з граматикою є певні проблеми. Все-таки я закінчив українську школу, більше часу проводжу в Україні.
– Наскільки я знаю, у Лівані мирно співіснують араби-християни і араби-мусульмани?
– У цій країні християни і мусульмани дуже схожі, адже це фактично один народ. Зате ліванські мусульмани суттєво відрізняються від мусульман Саудівської Аравії, Сирії та інших країн Близького Сходу. Постійні контакти із християнами зробили свою справу…
Закони більш ліберальні; рідше можна побачити жінку у хіджабі, а якщо якийсь мусульманин вип’є, то його ніхто не буде страчувати, як це можливо у мусульманських «фундаменталістських» країнах…
Щоправда, війна 1975 року трохи поляризувала суспільство. Спочатку виник конфлікт між ліванськими християнами і палестинцями, а пізніше він набув класового, релігійного характеру.
Взагалі, класичний представник ліванського мусульманства – це поважна, інтелігентна, дуже толерантна людина… А ось молодь, яка була вихована на конфліктах, значно «фундаментальніша», більш зациклена на релігійних питаннях.
– Можете трохи розповісти про батька?
– Мій тато – лікар, психіатр, володіє гіпнозом. Хоча й не практикує, – у нього своя філософія з цього приводу. Свого часу він зустрічався з Вольфом Меcсінгом. Той сказав батькові: «Ти будеш лікарем. Дуже хорошим лікарем!». Як лікар батько вирушив у перший морський похід на «Чайці». Це було у 1992 році.
В одній зі статей я прочитав, що батька називали «характерником». Для мене це було дивно, а ось Володимир Степанович Пилат вважає, що це не перебільшення, батько володіє певним даром.
До речі, мій дід свого часу воював під Варшавою у складі Війська Польського, а ось його брати воювали за Україну у лавах УПА.
– Це трохи символічно, і добре що так було… З поляками треба розвивати нормальні стосунки; часом і цей факт згадати доречно. Адже бойовий гопак поступово завойовує симпатії польських громадян. Причому, необов’язково українського походження…
– О, так! Частина поляків прихильно ставиться до ідеї козацтва.
– Їм трохи бракує романтики Степу, тому вони охоче додають до своєї історії українську, козацьку сторінку. Зрештою, поляки дійсно були на Січі, брали участь у деяких походах. Сам той факт, що росіянка ознайомилась із бойовим гопаком завдяки книзі, переданій поляками... пітерському українцю, багато що означає. Культура не знає кордонів, а бойові мистецтва – це частинка культури народу. Колись ми хлопчаками подивилися у 1967 році фільм «Геній дзюдо», і через нього відкрили для себе Японію. Фільми з участю Брюса Лі допомагали пізнавати Китай. А бойовий гопак допоможе полякам краще пізнати Україну. До цього була тільки бандура; ялтинець Остап Кіндрачук практично щороку буває в Польщі і краще, ніж будь-хто знає, що частина поляків до українського тягнеться. Полюбили бандуру, то полюблять і бойовий гопак.
– Ми над цим постійно працюємо, намагаємося творити позитивну динаміку розвитку бойового гопака. Після занять східними єдиноборствами я повернувся до Володимира Степановича не лише як учень; він запропонував мені серйозно зайнятися вивченням феномена «характерництва». Для мене це було дуже близько, тому що я займаюся гіпнозом. Гіпноз є обов’язковим інструментом в арсеналі «характерників». Я досліджував шаманські техніки, вивчав давньоукраїнську міфологію…
– Тепер вам і «Кримська світлиця» допомагатиме. Якщо ви уважно читали статтю «Козак-невмирака з роду «характерників», то, певно, звернули увагу на багато епізодів із життя повстанця «Глека», який воював у складі сотні «Сталевого» (УПА-«Південь»). Він детально розповідав мені про те, як його батько неодноразово тікав з місць ув’язнення – майже як Устим Кармелюк… А одного разу вужем зміг пролізти через вузькі ґрати! Сам «Глек» вражав чекістів своєю мужньою поведінкою під час слідства, його не брав гіпноз… Його підвішували і били по ребрах, але він усе витримав завдяки міцним, просто сталевим м’язам черевного пресу. Для сучасного спортсмена це не дивина, але при тому харчуванні… при тій виснаженості… Ні, таки було в ньому щось характерницьке!
А ще в тій статті згадувалася молода гуцулка з Верховинського району, яка викликала на поєдинок сильних чоловіків, а потім, застосовуючи якісь прийоми, легко жбурляла їх на землю… Знаю, що бойовий гопак має відгалуження – жіночий стиль самооборони, який називається «Асгарда». Тож нехай дівчата знають, що «амазонки» були і в УПА, були вони і учасницями Кенгірського повстання…
– Після публікації матеріалу «Козацька ідея сьогодні» ми вирішили передплатити «Кримську світлицю», вона вже надходить до нашого офісу. Тож матеріали на козацьку тему читатимемо обов’язково!

Сергій ЛАЩЕНКО.

На фото: ялтинський бандурист Остап Кіндрачук з польськими козаками Якубом Трояновським і Анджеєм Свідерським.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #24 за 12.06.2009 > Тема "Урок української"