|
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2003 > Тема "З потоку життя"
#12 за 21.03.2003
"УКРАЇНІЗАЦІЯ" ВЖЕ ЗАКІНЧИЛАСЬ?
Алла ОСАДЧА, голова Союзу українок м. Феодосії, член ОУН
На жаль, питання про статус державної мови в Україні з перших днів незалежності не було поставлене так рішуче, як того вимагала мовна ситуація в Україні. Адже до часів Української Народної Республіки впродовж кількох століть (!) українська мова піддавалась нещадному лінгвоцидові. Тобто - цілеспрямованому нищенню як головної ознаки етносу.
І все ж в перші роки незалежності деякі зрушення в цьому питанні відбувалися: відкривались по всій Україні українські школи (крім Криму), заговорило українською радіо, навіть в Криму журналісти-патріоти Олександр Польченко і Алла Петрова висвітлювали в своїх передачах "Два кольори", "Початок" наболілі проблеми українців. Саме тоді, в перші роки незалежності, в нас, патріотів України, зажевріла надія, що хоч внуки наші заговорять українською. Зажевріла, але дарма.
Адже мова навкруги все та ж - російська, преса - російська, телебачення - російське, і не лише за мовою, а дійсно російське, московське. З 12 каналів провідного телебачення (іншого, на жаль, в нашому селищі немає - розгромили ретранслятор, який був на горі, а поставити новий ніхто не збирається) з "українських" - "Новий канал", де практично немає жодної української програми, "Інтер" і ще "Є-фільм". От і вся Україна. Добре, що хоч радіо у нас українське і досить патріотичне.
Часто чую: "Хіба не все одно, якою мовою говорити? Аби людина була хороша, а якою мовою вона говорить - байдуже". Та ні, зовсім не байдуже. Недавно знайомий ректор одного з вузів Криму запропонувала мені прочитати для студентів всіх факультетів і всіх курсів цього інституту лекцію про державотворчу роль української мови в сучасній Україні.
Прочитала вісім двогодинних лекцій, причому шість з них - віч-на-віч з аудиторією, а дві - в присутності викладачів вузу. Звичайно, говорила я українською мовою і щоразу наштовхувалася на спротив: "Чому не російською?" З тих приблизно 400 студентів, з якими я спілкувалась, лише двоє (?!) намагалися говорити зі мною і на лекції, і після неї українською мовою. Всі інші - російською. Моє намагання переконати їх, що без знання державної мови неможливо побудувати державу як єдину спільноту людей, які бажають своїй Батьківщині розквіту економічного, духовного, соціального, культурного, сприймалось, як нав'язуванням їм моєї мови, моєї ідеології. Особливо важко пройшла перша лекція на першому курсі юридичного факультету.
І це - діти, які щойно прийшли зі школи, де вони всі 10 років навчались вже в незалежній Україні. Чому ж таке ставлення до своєї країни, до мови державної? Чому в усіх групах я чула пропозицію: "Треба віддати Крим Росії"? (І це - у вузі, де ректор - українець, патріот України). Причина одна: всі ці діти навчалися в російських школах. Так, саме в російських, а не в російськомовних. Виховують їх ті ж самі вчителі, які навчали до прийняття незалежності нашої України. Вчителі історії вчили і вчать пишатись діяннями Петра Першого, возвеличують історію Росії, Україну називають окраїною, а Київську Русь і зараз вважають колискою трьох братніх народів. Вчителі російської мови привчають любити "великий, могутній, правдивий і свободний" російський "язык" і всіляко принижують український. Складається враження, що "українізація" України, ще не почавшись, вже закінчилася. Наших дітей русифікують в російських школах, дитячих будинках, в армії. Неправда? Послухайте передачу з дитячого будинку чи зі спортивного майданчика, де тренуються наші спортсмени, чи з армії. Скрізь панує російська мова. Для кого ми ростимо цих дітей? Чи буде захищати мене, мою Україну воїн нашої армії, коли завтра північно-східний сусід прийде в Крим "встановлювати історичну справедливість"? А хто виховує наших воїнів? Колишні замполіти. Я зустрічалась з ними не раз. Майже всі вони - російськомовні. Та ще й солдата заставляють говорити на "общепонятном".
За 11 років незалежності в Криму не відкрито жодної української школи. Бо ті, що є, не влада відкрила, а ми, громадськість, та й всі вони - в приміщеннях колишніх дитячих садочків, без спортзалів, без їдалень, без актових залів, з вузенькими коридорчиками, де розминутися важко. А школа № 20 ім. Олени Теліги в смт. Приморському, біля Феодосії, вже п'ять років працює без опалення (особливо важкою виявилась зима 2002 - 2003 року, коли весь грудень і лютий були морозними). Отак дбає про українську освіту наша влада!
Так якою ж мовою мають навчатись наші діти? Чи пам'ятають наші "мовновладці" слова великих людей, сказані вже давним-давно: "Чия мова, того й влада", "Хочеш знищити націю, знищи її мову".
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2003 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=687
|
ПРЕЗИДЕНТ НА АСКОЛЬДОВ╤Й МОГИЛ╤ УШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ГЕРО╥В КРУТ
«ЧЕСТЬ ДЛЯ МЕНЕ»
ВОЛЯ ДО ПЕРЕМОГИ
ТРИ ДЕСЯТИЛ╤ТТЯ ДОПОМОГИ
