Версiя для друку Обговорити в форумi

МОЖНА симпатизувати чи не симпатизувати лідерові всеукраїнського об’єднання "Свобода" Олегові Тягнибоку, але важко не погодитися з його думкою, що нинішня політична криза в Україні значною мірою є наслідком багатьох помилок у кадровій політиці Президента. Здавалося б, є дуже прості та ефективні засади такої політики: на керівні посади треба призначати людей, враховуючи такі три чесноти у претендентів: патріотизм, фаховість, порядність. Проте наш Президент не завжди керувався у призначеннях саме цими чеснотами.
Можна згадати недолугих прокурорів на кшталт Медведька і Піскуна, можна згадати невмотивоване звільнення одного з найкращих обласних керівників, глави адміністрації Київщини Євгена Жовтяка, можна згадати чимало інших прикладів. Проте є приклади просто вбивчі, найвражаючі. Запитаймо себе, чи можна на важливі державні посади призначати фанатичних ворогів України? Виявляється, що можна. І це робили не за часів Кравчука і Кучми, а за часів Віктора Ющенка. Звісно, Президент не здатен проконтролювати кожне призначення, бо в Україні нараховується кілька сотень районних, міських, обласних державних адміністрацій, однак, коли йдеться про стратегічні регіони, такий контроль є обов’язковим.
Досі залишається незрозумілим, хто саме в Секретаріаті Президента України здійснював спецоперацію щодо призначення першим заступником голови Севастопольської міської державної адміністрації провідного проросійського діяча Криму Володимира Казаріна. Це було зроблено усупереч багатьом протестам громадськості та обізнаних на цій справі урядовців. Адже призначати на таку посаду Казаріна - це все одно, що посадити у це крісло прикрозвісного Костянтина Затуліна.
Казарін, колишній віце-прем’єр Автономної Республіки Крим, який відповідав за гуманітарну політику, багато зробив для того, щоби на півострові не було українських шкіл, ВНЗ, української мови і культури. Він брав участь у багатьох антиукраїнських, проросійських акціях у Криму. І тепер знову має такий високий статус від офіційного Києва. Правильно кажуть українські патріоти Криму: для того, щоб на цій території отримати від Києва посаду чи нагороду, треба мати бездоганну антиукраїнську репутацію. Наприклад, у Севастополі звання заслужених журналістів України отримують здебільшого саме ті телевізійники, радійники, газетники, які більше від інших обливали Україну і українців болотом.
А Казарін, сп’янілий від безкарності та ідіотської кадрової політики київського центру, нарощує зусилля на фронті боротьби за російський Крим. І не тільки не приховує своїх проросійських акцій, а всіляко хизується ними. Зокрема, щоб у Секретаріаті Президента України ніхто не мав сумнівів щодо його позиції, пан перший заступник голови української (?!) державної адміністрації Севастополя ще у листопаді 2006 року заявив на шпальтах місцевої газети "Слава Севастополя": "Ми тут послідовно захищаємо інтереси Чорноморського флоту". Отакої! Чи міг би державний службовець Канади безкарно заявити, що він на своїй посаді послідовно захищає інтереси США та Пентагона, а не Канади?
Пан Казарін заявив, "urbі еt оrbі" - "місту і світу", на інтереси якої саме держави він працює, використовуючи статус українського держслужбовця. Він працює на Росію. Шкода, що Секретаріат Президента на це не відреагував. А 1 травня 2007 р., виступаючи на мітингу, В. Казарін сказав, що політичні сили Севастополя мають протидіяти мирним акціям українського "Студентського братства" і захищати від нього російські маяки (хоча всі судові процеси з цього приводу визнали українську приналежність цього навігаційного обладнання). Себто В. Казарін закликав громадян України діяти в інтересах іноземної держави і зрадити Україну. Цей призначений Києвом діяч вихваляв місцевих сепаратистів, що вкопували на Перекопі російські прикордонні стовпи, що мали символізувати повернення українського Криму до складу Російської Федерації. Казарін підбурював українських громадян діяти проти України, щоби, як він висловився: "...по російському телебаченню показували, як ми захищаємо наші дружні відносини, захищаємо наше реальне братство". Що ще, які ще прояви з боку Казаріна потрібні, щоби Секретаріат Президента нарешті звільнив його від виконання обов’язків українського урядовця?
Людина всіма своїми діями демонструє: я - ворог України, я - агент Росії, я працюю на інтереси Росії в Криму, я завдаю і завдаватиму шкоду Україні. Що ще він повинен зробити, щоб у Києві нарешті звернули на нього увагу? Хіба така кадрова політика Києва не є національним самогубством? Тим часом, для того, щоб звільнити Казаріна з роботи, потрібен лише один підпис глави держави, якихось п’ять хвилин - і цей українофоб робитиме свою чорну справу вже не за гроші українських платників податків. Хай йому таку діяльність оплачує Москва... Проте, враховуючи кадровий ідіотизм у Києві, я не буду здивований, якщо Казарін невдовзі стане Героєм України (хіба мало ми маємо людей, які не зробили нічого доброго для нашої країни, але хизуються такою нагородою?).
Однак амбіції пана Казаріна, причому дуже небезпечні для України, зростають. В інтерв’ю газеті "Крымское время" він сказав: "У перспективі можна обміркувати питання про "повернення" Північної Таврії. Але тут, щоправда, постає інше питання: а як бути з Автономною Республікою Крим? Я не думаю, що кримчани погодяться з тим, щоби АРК була приміром скасована і оголошена областю. Тому, напевно, землі, що межують з автономією, мають включатися до її складу без зміни статусу республіки". Що це означає? Це означає, що український держслужбовець провокує прикордонні територіальні суперечки між регіонами України, бо Північна Таврія, що її хоче приєднати до АРК Казарін, то є Херсонська область України. Нам ще тільки цього не вистачало, щоб почалися сварки "за межу" між областями і районами держави. Чого ще чекає Київ від Казаріна? Якої ще провокації чи кризи? Невже нинішній путч Мороза-Януковича-Симоненка нашого Президента не зробив мудрішим? Віктор Ющенко має негайно звільнити Казаріна з посади.
Богдан ТЕСЛЯ.
"Шлях Перемоги", 13 червня 2007 р.
http://www.ukrlife.org

ЦЯ СТАТТЯ вже має відгук від її "героя". Специфічний сайт російського православного інформаційного агентства "Русская линия" через тиждень після виходу газети "Шлях Перемоги" з якогось дива звернув свою високу увагу на столичну газету, і після короткого  і тенденційного викладу державницької позиції Богдана Теслі, подав думку Владіміра Казаріна. Практично той не заперечив наведені факти, обізвавши публікацію "примітивним політичним замовленням". Хто замовив і навіщо - залишилось таємницею. Може, такого "замовлення" і не було.
Систематичне вихваляння сусідньої держави з боку дуже високооплачуваного державного чиновника України, тим більше,  затвердженого на посаду в Секретаріаті Президента, викликає, щонайменше подив. Як і ігнорування низки політичних недолугостей з боку севастопольського чиновника.
Очевидно, що один лише аналіз першотравневих публічних висловлювань Владіміра Казаріна "Я хочу сказать, что я опечален той пассивностью, которую Севастополь и лидеры политических партий Севастополя проявили в последние дни" та "...Почему только матросы Черноморского флота защищали свои маяки и отгоняли их (представників "Студентського братства") от заборов, которые они размалевывали своими противозаконными надписями?" міг би допомогти усуненню від ключової державної посади "за державну зраду, підбурювання до сепаратизму і перешкоджання законній діяльності громадської організації", до чого закликав вже 2 травня лідер "Студентського братства" Олег Яценко. Зауважимо, що навіть газета соціалістів критикувала чиновника за ці заклики.
А ось особистий літописець Владіміра Казаріна в газеті "Слава Севастополя" Є. Юрздицька продовжує систематично розфарбовувати його численні відрядження до Росії, його виключно проросійську активність, його численні невдалі політичні, історичні та мовні висловлювання. Тобто нічого не змінилось.
На згаданому сайті наводяться і слова незадоволення В. Казаріна тим, що його далеко не державницька позиція критикується: "Что называется, отдохнуть не дают!"
Слід додати, що цей самий текст "спростування", яке більше схоже на бажання відмахнутися від серйозних зауважень українських політичних аналітиків, наводить і широковідомий у вузьких колах маловідвідуваний проросійський сайт "Бизнес и политика".
Степан ЗАТУЛИВІТЕР.

ТИМ ЧАСОМ...

БИЙ СВОЇХ, ЩОБ ЧУЖІ БОЯЛИСЯ?
"...Только оголтелые во власти или им прислуживающие продолжают гнуть своё: никаких специальных мер поддержки русскому языку не нужно. Господин Казарин, представляющийся и главным русистом Украины, и вице-губернатором Севастополя одновременно, во всех аудиториях доказывает, что не нужно ничего делать - русский язык сам себя спасёт. Меня умиляет такая чистота чиновничьих мотиваций. Профессор Сивачёв, учивший меня истории в МГУ, говорил, что специалисты не растут на диване. Так вот, борцы за русский язык тоже не растут на диване на деньги начальства, продолжающего искоренять русский язык на Украине.
...Моё справедливое негодование вызывает лицемерие. Когда тот же Казарин требует от русских знать украинский язык лучше, чем сами украинцы, он не может не понимать, что обращается не к коллегам-филологам, а к многомиллионной массе русскоязычного населения Украины. Меня возмущает, когда неглупый человек не находит другого способа сделать карьеру украинского чиновника, кроме как требовать у них, людей разных возрастов, разного происхождения, живущих на разных территориях, работающих на разных работах, чтобы они все, как дипломированные филологи, знали украинский язык и знали его лучше, чем люди в Ивано-Франковске"...
Константин ЗАТУЛИН.
(Із статті "Борцы за русский язык не растут на диване". Газета "Крымская правда" за 22.06.2007 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2007 > Тема "Урок української"