Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4600)
З потоку життя (7298)
Душі криниця (4291)
Українці мої... (1719)
Резонанс (2369)
Урок української (1007)
"Білі плями" історії (1873)
Крим - наш дім (1481)
"Будьмо!" (273)
Ми єсть народ? (257)
Бути чи не бути? (479)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (284)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МОВОВБИВСТВО – СКЛАДОВА РАШИЗМУ. АЛЕ МИ ПЕРЕМАГА╢МО
Науковц╕ з╕брали фактаж за понад 300 рок╕в про намагання знищити укра╖нську мову…


К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2007 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#17 за 27.04.2007
РОЗКАЖИ, РОЗКАЖИ МЕН╤, ПОЛЕ, ЧОГО РОДИШ КУК╤ЛЬ ТА ВОЛОШКИ?

Роздуми вчителя

 УКРА╥НО!.. Земле наших предк╕в. ╢дина в св╕т╕ Батьк╕вщина. Держава за площею б╕льша, н╕ж Франц╕я, ╤спан╕я, Швец╕я, Польща... Клондайк р╕зноман╕тних ц╕нних ╕ корисних копалин. Ареал найродюч╕ших чорнозем╕в. Кра╖на 70 000 р╕чок, 3000 озер, двох мор╕в. М╕сце найсприятлив╕ших кл╕матичних умов. Ойкумена талановитого народу. Народу, який дав людству вогонь, писемн╕сть, хл╕б, коня з возом, в╕дкрив шлях у космос ╕, нав╕ть, перебуваючи в умовах бездержавност╕ ╕ безперервних гон╕нь, зум╕в створити понад 300 000 п╕сень.
 ╤ ось цей край, самим Богом призначений для райського життя, сьогодн╕ чомусь мало схожий на той божественний Едем. Чому?
 Чому на ц╕й родюч╕й земл╕ талановитий працелюбний укра╖нський народ б╕ду╓, а наш╕ загальнонац╕ональн╕ багатства вже належать не народу, а як╕йсь банд╕ ол╕гарх╕в? Чому не звучить укра╖нська п╕сня? Чому гине укра╖нська культура? Чому вже на 17-му роц╕ незалежност╕ ще потр╕бно комусь доводити необх╕дн╕сть укра╖нського слова? Чому нашу молодь виховують не патр╕отами, а яничарами, зневажаючи традиц╕╖ ╕ пропагуючи аморальн╕сть? Чому кожен духовний кал╕ка зам╕сть того, щоб прагнути зц╕лення, пиша╓ться сво╖м кал╕цтвом ╕ прямо з якоюсь-таки сатанинською рад╕стю заявля╓ про свою в╕д╕рван╕сть в╕д народу, що дав йому життя? Чому деяк╕ нац╕ональн╕ меншини не т╕льки не вивчили жодного укра╖нського слова за десять рок╕в проживання в Укра╖н╕, а й намагаються вит╕снити укра╖нську мову сво╓ю? Чому ми, прагнучи незалежно╖ Укра╖ни, обира╓мо у владн╕ кр╕сла не тих, хто проливав за не╖ свою кров, а тих, хто точив кров з не╖? Чому не ╓вропейц╕ до нас, а ми до них ╖здимо заробляти на кусень хл╕ба? Чому у Верховн╕й Рад╕ Укра╖ни лише третина укра╖нц╕в? Чому так звана укра╖нська влада демонстру╓ нам не здобутки на шляху розбудови Укра╖ни, а сво╖ «чист╕ руки»? Чому гасло «Бандитам - тюрми!» викону╓ться з точн╕стю аж до навпаки? Чому ╕ сьогодн╕, вже в незалежн╕й Укра╖н╕, продовжують д╕лити ╓диний укра╖нський народ за сторонами св╕ту, мовою сп╕лкування, конфес╕ями? Чому не святку╓мо День захисника Укра╖ни, а день «защитника Отечества», того Отечества, яке розпинало Укра╖ну, нищило укра╖нц╕в? Чому ╕ дос╕ карають за любов до Укра╖ни ╕ нагороджують за патолог╕чне укра╖нофобство? Чому т╕, хто боровся за волю Укра╖ни, живуть за межею б╕дност╕, а т╕, хто нищив нашу ел╕ту, отримують багатотисячн╕ пенс╕╖? Чому й дос╕ не покарано жодного з╕ злочинц╕в, як╕ знищили десятки м╕льйон╕в укра╖нц╕в? Чому преса, ота четверта влада, так багато розпатяку╓ про видуманих губернатор╕в не╕снуючих губерн╕й ╕ так мало пода╓ факт╕в про конкретн╕ справи реальних владних ос╕б?
 Хто в╕дпов╕сть на ц╕ запитання? Можна було б запитати у В. Стуса, в╕н точно в╕дпов╕в би. Або в Симоненка, але не того, що розмаху╓ червоним прапорцем перед Укра╖ною як тореадор перед биком, а в нашого, з╕ справжн╕м родовим укра╖нським пр╕звищем. М╕г би дати пораду ╕ В. Чорнов╕л, ╕ сотн╕ тисяч ╕нших талановитих, розумних, люблячих В╕тчизну син╕в ╕ дочок укра╖нського народу, але, на жаль, п╕дла ворожа рука об╕рвала ╖м життя. Тож залиша╓ться одне: шукати в╕дпов╕д╕ самим, в запов╕тах нац╕ональних ген╕╖в, в сво╖х уц╕л╕лих душах, у власних, не сп╕длених думках...
 Сучасна Укра╖на нагаду╓ слона, в якого вир╕зали кору п╕вкуль головного мозку. Зовн╕ н╕би сильна ╕ здорова, але не може н╕ на ноги встати, н╕ спротиву н╕якого чинити нав╕ть тод╕, коли ╖╖ життю загрожу╓ небезпека. Всяка моська штурха╓ ╖╖ як т╕льки заманеться. А ╖╖ безпорадн╕сть ще б╕льше заохочу╓ до знущань. Т╕ моськи наст╕льки вже «обузин╕ли», що серед б╕лого дня обливають брудом найдорожч╕ святин╕ укра╖нського народу, ген╕╖в людського духу.
 Ми ж зам╕сть того, щоб поставити мосьок на м╕сце, не зупиня╓мо це неподобство, а поширю╓мо за допомогою вс╕ляких ЗМ╤ та ще й, витр╕щивши оч╕, намага╓мось дотягнутися до р╕вня от╕╓╖ дурост╕. Моськи ж, не зустр╕чаючи спротиву, влаштовують сатанинськ╕ шабаш╕.
 Одн╕ в Криму вив╕шують гасло: «Мертвый хохол - хороший хохол!» Друг╕ в Харков╕ бульдозером заривають у землю пам’ятник героям, що в╕ддали сво╓ життя за незалежн╕сть Укра╖ни. Трет╕ у Львов╕ вбивають укра╖нського композитора за те, що насм╕лився сп╕вати укра╖нськ╕ п╕сн╕.
 Зам╕сть того, щоб в╕дсторонити в╕д влади заслужених представник╕в чужо╖ ╕мпер╕╖, ми не т╕льки надали ╖м право розпоряджатися в нашому дом╕, а й п╕ддалися на ╖хн╕ провокац╕йн╕ гасла. Налякан╕ останн╕ми, одн╕ з нас виглядали з тремт╕нням бандер╕вц╕в, ╕нш╕ - москал╕в. А тим часом от╕ «заслужен╕ руйн╕вники Укра╖ни» роз╕крали вс╕ ферми ╕ птахофабрики, знищили виноградники, сади, занедбали поля, поздавали на металобрухт техн╕ку, фабрики, заводи, а т╕ п╕дпри╓мства, що вц╕л╕ли, стали раптом ╕з загальнонародно╖ ╖хньою приватною власн╕стю.
 Поки ми, керован╕ ╖хн╕ми правицями, роззиралися на вс╕ боки, вони в╕ддали наш Чорноморський флот, нашу ядерну зброю (до реч╕, найпотужн╕шу зброю в св╕т╕) та ще й не кому-небудь, а держав╕, яка й дос╕ вважа╓ нас сво╓ю колон╕╓ю. Дозволили чужим в╕йськовим базам окупувати нашу територ╕ю. Саме окупувати, а не взяти в оренду. Бо от╕ коп╕йки, якими народу замилюють оч╕, то не плата за використання вс╕╓╖ нашо╖ ╕нфра-структури чужинцями, то, швидше, ф╕говий листок для прикриття справжнього стану м╕ждержавних в╕дносин. П╕дтвердженням цього ╓ ╕ те нахабство, з яким вояки чужо╖ арм╕╖ демонструють сво╖ «братськ╕ почуття».
 Знаходячись в центр╕ ╢вропи, на перетин╕ вс╕х шлях╕в, ми не ма╓мо нав╕ть грошей на ремонт дор╕г. Та одна плата за транзити дозволила б не т╕льки побудувати найкращ╕ шляхи, а й покращити добробут народу. А ми сидимо, чуха╓мо потилицю та все скиглимо. Одн╕╓ю рукою голосу╓мо за незалежн╕сть, а другою - за вступ до ╢ЕП.
 Сьогодн╕ говоримо про ор╕╓нтац╕ю на сх╕д, а завтра розверта╓мось на зах╕д, ╕ так тупцю╓мо на м╕ст╕ ось уже 16 рок╕в. Мр╕╓мо про достойне життя, а напустили в державну комору злод╕╖в ╕ диву╓мось, чого б╕ду╓мо. Нас зумисне д╕лять на частини чи то за географ╕чними, чи за мовними, чи за конфес╕йними ознаками, називаючи одних хохлами, других укра╖нцями, трет╕х малоросами, четвертих руськими...
 Тож ╕ смика╓мось як леб╕дь, рак ╕ щука, не в╕даючи, хто ми, чого хочемо, куди йдемо. Крутять нами як безпом╕чними сл╕пцями вс╕ляк╕ шулери... Сказати б що дурн╕, так н╕ ж, наш╕ ракети л╕тають ╕ вище, ╕ точн╕ше, н╕ж в ╕нших. Т╕льки щось в наших м╕зках ╕ душах все-таки попсовано. Не минули безсл╕дно настирлив╕ «досл╕ди» стал╕нсько-бер╕╖вських селекц╕онер╕в.
Не може нормальна людина зр╕катися сво╓╖ мови, свого народу, поважати злод╕я б╕льше, н╕ж чесного трударя, надавати перевагу дурнев╕ перед розумним, зневажати справжн╓ мистецтво ╕ вт╕шатися його ерзацами, слугувати чужим державам ╕ вважати, що вона дба╓ про св╕й народ.
 Для ╕снування рослин достатньо сонця, води й пов╕тря. З тваринами складн╕ше. Вони не вм╕ють синтезувати речовини, ╖м потр╕бна ╖жа.
 Людин╕ ж недостатньо н╕ першого, н╕ другого нав╕ть разом взятих. ╥й необх╕дно мати ще й духовне середовище: мову, п╕сню, моральн╕ принципи... Без них вона перетворю╓ться в тварину (дол╕ д╕тей-маугл╕ тому п╕дтвердження).
 Кожне духовне середовище викону╓ дв╕ функц╕╖: з одного боку, воно живить духовну д╕яльн╕сть людини (да╓ ╕нформац╕ю, знання...) так само, як ф╕зичне середовище постача╓ для нашого т╕ла б╕лки, жири, вуглеводи; з другого - визнача╓ ступ╕нь реал╕зац╕╖ закладених в хромосомах духовних задатк╕в. Чим повн╕ше воно в╕дпов╕да╓ наш╕й генетичн╕й природ╕, тим повноц╕нн╕шим буде ╕ наш духовний розвиток.
 Зв╕дси ста╓ зрозум╕лим, чому для самореал╕зац╕╖ японця потр╕бне одне, а для самореал╕зац╕╖ укра╖нця ╕нше духовне середовище.
 Тому утоп╕чними, антинауковими й антиприродними ╓ намагання творити ╕мпер╕╖ (чи союзи р╕зних етнос╕в в ╓диному духовному середовищ╕). Це те ж саме, що намагатись пом╕стити в аквар╕ум рибу, птаха ╕ крота. Яскравим прикладом утоп╕чност╕ таких зусиль був Радянський Союз.
 Якими б не були умови, все одно для одних вони будуть б╕льш сприятливими, для ╕нших менш, а декому взагал╕ як зашморг на шию. Тому рано чи п╕зно, а вс╕ ╕мпер╕╖ або в╕дмирають, або розпадаються на окрем╕ етн╕чн╕ утворення. Не можна одним середовищем задовольнити р╕зн╕ ╕нтереси.
 Чуже духовне поле гальму╓ розвиток нац╕ональних генетичних програм, форму╓ неповноц╕нного укра╖нця-хохла. Тому пост╕йно потр╕бно обер╕гати як ф╕зичне, так ╕ духовне середовище в╕д забруднень. Особливо останн╓. Бо якщо забруднення ф╕зичного призводить до пошкодження т╕ла, то забруднення духовного пошкоджу╓ в орган╕зм╕ те, що склада╓ суть людини,  руйну╓ сусп╕льний орган╕зм - нац╕ю ╕ врешт╕-решт веде до виродження людства.
 Що може забруднювати наше духовне середовище? Слова-паразити, що п╕дм╕няють сп╕лкування пустим стрясанням пов╕тря; рос╕йськ╕ матюки, як╕, кр╕м попсовано╖ енерг╕╖, не передають жодно╖ ╕нформац╕╖ та хибн╕ акс╕оми.
 Але найб╕льшу загрозу, звичайно ж, складають компоненти, що руйнують нашу мову, нашу мораль, п╕дривають ╓дн╕сть народу, вселяють знев╕ру, прищеплюють почуття другосортност╕, переор╕╓нтовують з ц╕лей, як╕ ведуть до розвою, на ц╕л╕, що викликають деградац╕ю, спотворюють наше уявлення про реальну картину св╕ту. ╤ншими словами, «духовн╕ в╕руси», як╕ руйнують нац╕ональне духовне середовище, а через нього ╕ духовний св╕т людини.
 Вражена такими «в╕русами» людина втрача╓ здатн╕сть до само╕дентиф╕кац╕╖, розпада╓ться ╖╖ власне «я», втрача╓ться вм╕ння анал╕зувати, оц╕нювати значення сво╖х вчинк╕в, ╖й ста╓ «всьо равно». Тобто людина перетворю╓ться в якусь духовну кал╕ку. Наста╓ захворювання, схоже на СН╤Д, т╕льки ╕нтелектуальний. Руйну╓ться не т╕ло, а душа. Зовн╕ така ╕стота вигляда╓ здоровою, але вчинки ╖╖ алог╕чн╕, ╕ без л╕кування вона приречена на неухильне деградування. Вона може заявляти, що хоче жити щасливо ╕ тут же робить кроки, як╕ ведуть до прямо протилежних результат╕в; клястися в в╕рност╕ сво╓му народу ╕ тут же зраджувати його, хот╕ти незалежно╖ держави ╕ голосувати за поглинання ╖╖ ╕мпер╕╓ю. Такою людиною легко ман╕пулювати, але жити з нею неможливо. ╤ якщо в╕дсоток таких член╕в сусп╕льства сяга╓ «критично╖ маси», воно ста╓ безпорадним ╕ ста╓ легкою здобиччю агресивних сус╕д╕в.
 На жаль, хвороба укра╖нського сусп╕льства дуже схожа та такий духовний СН╤Д. Уражен╕ ним укра╖нц╕ не усв╕домлюють, ким вони ╓; сво╖х ╓динокровних брат╕в вважають ворогами, а ворог╕в - братами; зр╕каються сво╓╖ мови, народу, ╕ не т╕льки не соромляться цього, а ще й вимагають тако╖ ж духовно╖ кастрац╕╖ ╕ для решти сп╕вгромадян; хочуть бути господарями у сво╓му дом╕, а бояться нав╕ть слово сказати; дивляться, як чужинц╕ та вс╕ляк╕ пройдисв╕ти розтягують ╖хн╕ нац╕ональн╕ багатства та зам╕сть того, щоб схопити ╖х за руку, тихенько (щоб не налякати), по-лакейськи запитують: «А чи не допомогти вам нести?»
А пот╕м ще й дивуються, чого ╖х не поважають, чому вони, а не ╓вропейц╕ ╖здять на зароб╕тки.
 Такого хворобливого стану укра╖нське сусп╕льство досягло, звичайно ж, не за один день. Важко вим╕ряти вс╕ т╕ океани отрут, м╕р╕ади ╕нформац╕йних бацил, як╕ вводили укра╖нцям р╕зн╕ «п╕клувальники», намагаючись зруйнувати наш духовний ╕мун╕тет, спотворити св╕дом╕сть, зробити нас нездатними реально оц╕нювати св╕т. Та все ж серед цього безмежно-шк╕дливого розма╖ття можна вид╕лити групи особливо небезпечних фактор╕в. ╤ першими з них я назвав би т╕, що були спрямован╕ на знищення наших бог╕в.
 Рел╕г╕я ╓ в╕дображенням народного ментал╕тету, сутност╕ народу, його неповторного «я» в людськ╕й св╕домост╕. Кожен Бог для свого народу - то н╕би в╕ртуальна коп╕я, його друге «я». Ось чому вони так╕ р╕зн╕, бо р╕зн╕ сам╕ народи.
 Для кожного народу його в╕ра, його боги - це альфа ╕ омега всього життя, еталон, за яким в╕н зв╕ря╓ сво╖ вчинки: ор╕╓нтир, який допомага╓ знайти вих╕д з будь-яко╖ ситуац╕╖, над╕я ╕ опора в будь-який момент невдач ╕ розчарувань.
 Не випадково, зазнавши поразки в спробах ф╕зичного нашого знищення, вороги перенесли удар на наших бог╕в.
 Не скажу, що ╕ то було легке завдання. Вороги розум╕ли: кожен, хто в╕дкрито п╕дняв би руку на Перуна чи Дажбога, отримав би у груди списа чи стр╕лу. Укра╖нц╕ не дозволили б опоганити сво╖ святин╕ н╕кому. Тому вороги д╕яли п╕дступно, ╕ не власними руками. Протягом стол╕ть вони задурманювали св╕дом╕сть наших княз╕в, спокушали ╖х фантастично дорогими дарунками, розтл╕вали душ╕ заморською екзотикою...
 Вже ки╖вськ╕ княз╕ Аскольд ╕ Д╕р молились не т╕льки Перуну, а й ╤сусу, а княгиня Ольга в╕дкрито прийняла християнство. Але потр╕бно було ще багато десятил╕ть напружено╖ та╓мно╖ в╕йни, перш н╕ж князь Володимир наважився зрадити свою в╕ру, сво╖х бог╕в ╕ примусив ╕нших робити те саме.
 Була в ки╖вського князя ╕ще одна вагома причина для запровадження християнства. Адже то не просто один Бог зм╕нив ╕ншого. В╕ра - то духовний стрижень. Зм╕на його повинна була породити зм╕ни
╕ в самому сусп╕льств╕.
 Язичеськ╕ боги були натуральними, гармон╕йно пов’язаними з природою ╕ формували в укра╖нського народу так╕ ж сусп╕льн╕ стосунки. Пр╕оритет надавали розуму, крас╕, моральност╕. Духовна влада народу - волхви - обиралися з найкращих, найрозумн╕ших, найдосконал╕ших його представник╕в. Туди йшли не за покликом шлунка, а за покликом душ╕. Йшли не волод╕ти й управляти народом, а служити йому. Волхви мали право помилятися лише раз. ╤ за свою помилку розплачувалися власним життям - спалювали себе на вогнищ╕, зв╕льняючи м╕сце ╕ншим, б╕льш досв╕дченим. Така сувора в╕дпов╕дальн╕сть була гарантом чистоти ╖хн╕х помисл╕в.
 Християнство ж на в╕дм╕ну в╕д язичництва не вимагало в╕д владно╖ особи тако╖ самопожертви. Б╕льше того, воно надавало владу над народом князю, який прагнув ц╕╓╖ влади заради вивищення над ╕ншими, заради розкош╕... ╤ за сво╖ прорахунки платив не власним життям, а кров’ю народу...
 Народ був проти. Але в╕йськова сила була у князя. Та й нелегко було зор╕╓нтуватись, кого п╕дтримувати. Адже ╕ князь, ╕ волхви, ╕ Перун - то все сво╖, р╕дн╕... Тому спротив не був таким одностайним, як при посяганн╕ ворог╕в.
╤ боги були повержен╕.
 Вперше, ╕з запровадженням християнства, зрада не каралась, а нагороджувалась. Вс╕, хто ставав на б╕к князя, отримували посади, ма╓тки, багатство ╕ славу. А тих, хто в╕дстоював свою нац╕ональну в╕ру, пересл╕дували, проклинали, карали...
 Це розтл╕вало здорову сусп╕льну мораль, породжувало пристосуванство, руйнувало монол╕тн╕сть сусп╕льства.
 Зам╕на р╕дних бог╕в чужими в╕дбилась у св╕домост╕ не т╕льки меншоварт╕стю Перуна, а й меншоварт╕стю свого власного «я», тож стала такою сво╓р╕дною антиукра╖нською пол╕тикою, яка п╕д╕рвала ╕мун╕тет народу. Несприйняття ╕ силове впровадження нових сусп╕льних в╕дносин ще б╕льше посилило дезор╕╓нтац╕ю, в╕дчужен╕сть ╕ врешт╕-решт з╕грало не останню роль в тому, що Ки╖вська Русь перестала ╕снувати.
 Це була велика перемога наших недруг╕в. Позбавлений державност╕, в╕дсторонений в╕д сво╖х бог╕в укра╖нський народ став ласим об’╓ктом заз╕хань численних заздр╕сних сус╕д╕в. Але тепер вже ╖хн╕ зусилля були направлен╕ на руйнування нашо╖ душ╕. Ворогам дуже хот╕лося зруйнувати оболонку нашого «я», перетворити внук╕в Дажбога в аморальну масу. Нас довго ╕ настирно зомбували про трьох брат╕в-близнюк╕в з одн╕╓╖ колиски. Ледь не з молоком матер╕ намагалися передати нам в голову ╕дею, що ми - ╕ укра╖нц╕, ╕ б╕лоруси, ╕ рос╕яни одночасно... А коли меж╕ нашого «я» пом’якшали ╕ почали прогинатися, раптом з’ясувалося, що н╕яких укра╖нц╕в ╕ б╕лорус╕в нема, а ╓ одн╕ лиш рос╕яни. Вс╕ ╕нш╕ - недолуг╕ ╖хн╕ коп╕╖. Зокрема ми з укра╖нц╕в стали маленькими рос╕янами (малоросами). Або в╕зьмемо ╕ншу ба╓чку, якою намагаються ╕ дос╕ деформувати нашу св╕дом╕сть: «Какая разница, - запевняють нас, - на каком языке говорить; какая разница, кто руководит в этой стране - главное, чтобы жилось лучше» (не уточнювали т╕льки кому).
 Авжеж, ви прав╕. Н╕яко╖ р╕зниц╕, хто спатиме з нашими дружинами, аби результат був.
Проте не одн╕╓ю лише п╕дступн╕стю штурмували нас вороги. «Не было, нет и быть не может», - заперечували наше право на мову, культуру ╕ саме ╕снування, возводячи цю людиноненависницьку ╕деолог╕ю в ранг сво╓╖ державно╖ пол╕тики.
 А коли й це не допомагало, тод╕, мов т╕ шакали, люто шматували наше т╕ло. А кого боятись? Арм╕╖ нашо╖ нема╓, суд╕в також... Н╕яко╖ в╕дпов╕дальност╕. Грабуй, знущайся, вбивай... ╤ вбивали...
 Сотн╕ тисяч розстр╕ляних без суду ╕ сл╕дства. А за що? За любов до сво╓╖ земл╕, до свого народу...
 М╕льйони вивезених на мерзлоти Сиб╕ру, Колими, Магадана... Десятки м╕льйон╕в замордованих голодом. В д╕тей з рота видирали останн╕ зернини, щоб насолодитись картиною голодно╖ смерт╕.
╤ це люди? Сотн╕ ╤род╕в не зр╕вняються з ними в жорстокост╕, жодна тварина не перевершить ╖хн╕ зв╕рства...
 Здавалося, п╕сля такого геноциду нас не повинно було залишитись на земл╕. А ми ╓. ╤ до того ж в 1991 р. укра╖нський народ проголосував за в╕дновлення сво╓╖ державност╕. Яку ж невмирущу душу, як╕ безсмертн╕ гени потр╕бно мати, щоб п╕сля пережитого зберегти в соб╕ людян╕сть, мораль, духовн╕сть, ясний розум, горд╕сть, волелюбн╕сть, бажання жити ╕ творити. Це ще один доказ нашо╖ незнищенност╕, живучост╕, запорука нашого в╕дродження.
 Однак з в╕дновленням нашо╖ державност╕ де-юре митарства, на жаль, не ск╕нчилися.
 Цьому ╓ к╕лька причин. По-перше: ╕нформац╕йно-культурний прост╕р (оте духовне середовище, в якому ми живемо) так ╕ залишився чужим, антиукра╖нським. А як може почувати себе людина, перебуваючи в нев╕дпов╕дному ╖й середовищ╕ та ще й отру╓ному укра╖нофоб╕╓ю?
 По-друге: влада, яка д╕сталася нам у спадок, поголовно вся була ворожою. Жоден, нав╕ть найнижчого рангу, чиновник не м╕г пос╕сти сво╓ м╕сце, не отримавши дозволу ╕мперського КДБ. А воно, як в╕домо, дозволи давало аж н╕як не патр╕отам Укра╖ни. Тому розбудову незалежно╖ держави потр╕бно було починати з в╕дсторонення старо╖ антиукра╖нсько╖ номенклатури ╕ набирати нов╕, патр╕отичн╕ кадри. Ми ж цього, на жаль, не зробили. Та, мабуть, ╕ не могли б. Адже чужий ╕нформац╕йний прост╕р для того й ╕сну╓, щоб ман╕пулювати нашою св╕дом╕стю.
 «Нащо нам дилетанти, - з п╕ною б╕ля рота доводили «заслужен╕ журнал╕сти», вимагаючи залишити в кр╕слах «заслужених кер╕вник╕в». Ви ж не хочете, щоб вас оперував студент, ╕ вибира╓те досв╕дченого х╕рурга. ╤ це там, де ризику╓те життям лише одн╕╓╖ людини. А тут вир╕шу╓ться доля всього сусп╕льства. Тож голосуйте лише за заслужених.
 Не кожен громадянин ма╓ час ╕ можливост╕ проанал╕зувати викладен╕ йому «аргументи», а альтернативних думок чуже середовище не поширю╓. От ╕ вибирали заслужених... руйн╕вник╕в укра╖нсько╖ держави. Бо де ╖м, отим заслуженим буд╕вникам незалежно╖ Укра╖ни взятися? В антиукра╖нськ╕й ╕мпер╕╖?
 Зам╕сть патр╕от╕в, як╕ ╕ бажали працювати для блага Укра╖ни, ╕ готов╕ були жертвувати сво╖м життям заради не╖, ╕ мали досв╕д боротьби за Укра╖ну, ми обрали тих, хто ненавид╕в ╖╖, сво╖ шкурн╕ ╕нтереси ставив вище ╕нтерес╕в народу ╕ до того ж мав уже сформован╕, закостен╕л╕ навички укра╖ноненависництва.
 Тож збереження при влад╕ старо╖ (заслужених кадр╕в чужо╖ ╕мпер╕╖) номенклатури сприяло не розбудов╕ Укра╖ни, а консервац╕╖ ╖╖ колон╕ального стану.
 Т╕, хто грабував Укра╖ну ран╕ше, продовжили сво╖ чорн╕ справи ╕ п╕сля проголошення незалежност╕. А тому наш╕ нац╕ональн╕ багатства ╕з загальнонародно╖ стали персональною власн╕стю таких кер╕вник╕в.
 Хто розстр╕лював укра╖нських патр╕от╕в тод╕, той ╕ сьогодн╕ продовжу╓ л╕пити не на себе, а на них ярлик ворога ╕ бандита. Тому не дивно, що ╕ сьогодн╕ жоден кат, жоден убивця укра╖нського народу не покараний. Що ╕ сьогодн╕ не визнан╕ во╖ни ОУН-УПА. Що наглядач╕ ГУЛАГ╕в отримують п╕двищен╕ пенс╕╖.
 Хто розробляв ╕деолог╕ю «Хороший хохол - мертвый хохол» (а в╕н ╕ сьогодн╕ не засуджений ╕ не в╕дсторонений в╕д ╕нформац╕йного простору) ╕ дал╕ перекрива╓ кисень нашому духовному середовищу.
 Ворогам не потр╕бно, щоб ми були тут господарями. ╥м потр╕бн╕ лаке╖, раби, наложниц╕. ╤ тут не доводити потр╕бно, а д╕яти. Карати за ско╓н╕ злочини, запоб╕гати зд╕йсненню нових, захищати нашу молодь в╕д ворожого розтл╕ваючого впливу.
 Де ви бачили господаря, який не захищав би сво╓ поле в╕д бур’ян╕в? А коли ще й зас╕вати його зам╕сть розумного, доброго, в╕чного одн╕╓ю лише половою, то що може вродити на ньому, кр╕м куколю ╕ волошки?
 Ще одн╕╓ю причиною наших бол╕сних тупцювань на м╕сц╕ ╓ незагойна рана, яка д╕сталась у спадок в╕д колон╕альних час╕в - духовна скал╕чен╕сть велико╖ частини громадян. ╥м би допомагати зал╕кувати сво╖ кал╕цтва. Але перефарбован╕ буд╕вники ╕мпер╕╖ не мають до них н╕ крапл╕ жалю (а де ви бачили, щоб садист жал╕в свою жертву?) ╕ намагаються зробити з них троянського коня, який руйнував би Укра╖ну зсередини.
 Будучи ╕нструментом в руках ворог╕в, вони голосують за депутат╕в, що в╕дстоюють ╕нтереси чужих держав, намагаються насадити укра╖нському народов╕ чужий матючий суржик зам╕сть укра╖нсько╖ мови; ╜валтом кричать, щоб в Укра╖н╕ не в╕дзначали День захисника Укра╖ни, а т╕льки «праздн╕к защ╕тн╕ка Ат╓ч╓ства», того «Ат╓ч╓ства», яке вбивало, вбива╓ ╕ вбиватиме кожного, хто ма╓ сов╕сть, честь, людян╕сть.
 Влада чужа, ╕ робить все лише на шкоду нам. Вона лише гра╓ться в демократ╕ю. Вона може проводити референдум про державну двомовн╕сть, добре розум╕ючи, що укра╖нському народу н╕яко╖ друго╖ державно╖ мови не потр╕бно, але зна╓ - це допоможе розколоти сусп╕льство, зруйнувати його ╓дн╕сть. Тому вона - за. Може проводити референдум про вступ до НАТО, про яке н╕хто з нас не ма╓ достов╕рно╖ ╕нформац╕╖, ╕, звичайно ж, зреагу╓ за тим старим рефлексом, який влада виробила у наших громадян за час╕в сов╓тсько╖ ╕мпер╕╖. Але вона голову в╕др╕же кожному, як ото зробила з Гонгадзе, хто не те що вискаже, а т╕льки в╕дкри╓ рота, щоб запитати, де наш╕ вклади, де наш╕ нац╕ональн╕ багатства. Хто з нас продавав ╖х чи дарував отим ол╕гархам? В кого влада запитувала на це згоди? Чи, може, референдум проводила?
 Важко розбудовувати Укра╖ну в сусп╕льств╕, враженому духовним СН╤Дом. Та ще й за умови, коли не т╕льки не л╕кують цю хворобу, а, навпаки, поширюють. Але потр╕бно. ╤ зупинятися не можна. Особливо тепер, коли ми нав╕ть в так╕й ситуац╕╖ спромоглися проголосувати за власну державу, коли Майдан засв╕дчив, що жива наша душа, ╕ не в ус╕х вона сп╕длилась, продалась чи безнад╕йно деформувалась. Коли ╕сну╓ омр╕яна держава де-юре ╕ залишилось зробити лише один крок, щоб вона стала такою де-факто.
 Павло СУЩЕНКО,
 учитель.
с. Олександр╕вка Красногвард╕йського району в Криму.

На фото: учитель Олександр╕всько╖ ЗОШ Красногвард╕йського району Павло Сущенко (позаду - л╕воруч) з╕ сво╖ми вихованцями - учасниками мовно-комп`ютерного змагання у «Кримський св╕тлиц╕». 2002 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #17 за 27.04.2007 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=4710

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков