Версiя для друку Обговорити в форумi

Гастролі Львівського національного академічного театру опери та балету ім. Соломії Крушельницької в Криму справили враження справжнього свята високого мистецтва.
І, як це буває з кожним святом, вони стали одноразовою акцією для Сімферополя і Севастополя. А шкода, бо ті, хто його пропустив, вже навряд чи зможуть долучитися до цього дійства - востаннє цей театр, який готується до свого 100-річного ювілею, гостював в Криму 25 років тому.
Кажуть, приймали його тоді дуже тепло, і серця присутніх у залі людей за цей час не прохолонули. Адже тут були переважно українці - шанувальники творчості Івана Франка, за поемою якого і була написана опера "Мойсей" композитором М. Скориком і поетом Б. Стельмахом, що оживила в Кримському українському музичному театрі біблейський сюжет.
Усвідомлювали глядачі й інше: вибір впав саме на цей твір не лише тому, що нинішнього року виповнюється півтора століття з дня народження геніального українського письменника, але й тому, що тематика його є актуальною і для нашої держави, її народу, котрий шукає свій власний шлях, свою власну долю, як шукав колись шлях із неволі для свого народу засновник єврейського монотеїзму Мойсей. 40 років блукання в пустелі, безнадія, зневіра народу, погрози, відчай - і знову промінчик світла з неба, і розуміння - все це треба пережити, іншого виходу немає. Чи просто?
Про це говорив після вистави генеральний директор - художній керівник театру Тадей Едер, але все було зрозуміло і без слів. Бо у мистецтва - своя мова, значно виразніша за ту, якою ми викладаємо ті чи інші ідеї. Тож кримські глядачі мали нагоду ще раз у цьому переконатися - особливо на фоні останніх подій у парламенті, де так трагедійно затягнулися вибори українського спікера... Ех, вибрати б Мойсея!
Тамара СОЛОВЕЙ.

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ТЕАТР ОПЕРИ ТА БАЛЕТУ В КРИМУ:
"ЦЕ І ВАШ МОЙСЕЙ!"
Залишивши всі справи по докторській дисертації не вирішеними, я повертався з Києва, бо знав: на мене чекає чудо зустрічі з "Мойсеєм" Мирослава Скорика в Сімферополі. Я слухав Скорика останнього разу в концертній залі за кордоном, у Вашингтоні; тепер важливо було отримати враження від знаменитої опери та її сприйняття публікою в столиці Криму. Звісно, малося на увазі не тільки естетичне задоволення, але й невирішена проблема: кому потрібен "Мойсей" у Криму?
Перед потягом до Києва я придбав "Кримську світлицю", і, побачивши скромний мікро-анонс (на третій сторінці газети з невірно зазначеним часом початку вистави) та не знаючи про усю масштабність гастрольної акції львів'ян по країні, зателефонував до місцевого Українського театру.
Після привітань та побажань: "Будь ласка, опера Скорика виконується у супроводі оркестру?" Мене довго не розуміють, що то за Скорик такий, потім: "А, це "Мойсей" зі Львова? Не знаю про оркестр". "Дізнайтесь, дуже прошу". "Ніхто не знає. Телефонуйте до Міністерства культури, вони це вигадали, вони, може, й знають. Все? Закінчили розмову?" Погодьтеся, що після такого варто було покинути все заради "Мойсея" у Сімферополі.
Телефоную по приїзді до міністерства. Після певної заминки мені пояснюють, що їде на гастролі й оркестр. У театрі, купуючи квитки, у відділі організації глядача прошу афішу, щоб загітувати ще когось на роботі послухати оперу. На мене дивляться як на месію: "Ой, скоріше агітуйте, а то три години до вистави залишилось!" "А чого ж ви не спрацювали?" "На те є Міністерство культури!"
Я не пам'ятаю жодного випадку, що б я, зателефонувавши до Російського театру в Сімферополі, не отримав блискуче, вичерпне, з особливим шармом зроблене "театрально-привабливе" повідомлення про майбутню виставу. Працівників ТОГО нашого театру не подразнює ні мій голос, ні невчасний дзвінок-запитання: нічого не подразнює! А у ЦЬОМУ нашому театрі завжди (і п'ять років тому, і тепер) з усіх щілин лізе особлива ментальність. І кожному із працівників театру заважають понад усе глядачі, а так - життя пречудове.
Добре. Хай селюцька ментальність. Але ж цього разу є шанс за рахунок Львівської опери попрацювати на свій поганенький імідж. Чому ж на все місто була одна афіша (на театрі) без відзначень усіх особливостей гастрольної акції? Чому на усіх тумбах по місту зазначена на цей день інша вистава? Чому посилаються на міністра культури, який прийшов на свою посаду зі славного кримського Російського культурного центру? Нарешті, чому "Кримська світлиця" не подала належного матеріалу про очікувану значиму для культурного життя Криму подію, пов'язану з ювілеєм Івана Франка? Чому протягом вистави жоден кореспондент не брав інтерв'ю, не фотографував, чому підготовлені львів'янами прес-релізні матеріали нікому було роздати? Відповідь: бо немає пана з нагайкою. Бо "з Єгипту" навіть ще не виходили, і до боротьби з Мойсеєм чи сприйняття його слів зовсім не готові.
Тоді треба, шановні, повчитися у сусідів - попрохати опіки у Російського театру, та й у Бахарєва в газеті "Кримська правда". Між іншим, у "тій Правді" публікувались цікаві статті на тему, чи могла б Україна стати центром східнослов'янського відродження. Наприклад, викладача університету-політолога А. Р. Нікіфорова. І чого він пішов до тієї правди? Знаємо чого... Свобідна людина може піти під нагайку, піти заради волі інших, якщо ті самі в душі свобідні від примар минулого, якщо у своїй свободі вищі за всіх навколо. Так як... Мойсей, як Франко. Але звідси висновок: на сьогодні, коли вже не треба вбивати ханаанеян до останнього немовляти, кожен другий має стати Мойсеєм і нести те, що буде абсолютною цінністю також для Ханаана.
А для Ханаана не може бути цінністю шатро кочівника, він не стане прислухатися до щирих пісень з пустелі.
...Відкривається театральна завіса, звучить музика і ми бачимо дітей кочовиків, котрі ніколи не бачили міста, але будують високі вежі. Який чудовий образ! Своєчасний... В опері Мирослава Скорика дуже мало ліричних моментів, немає непотрібних у такому контексті характерних старовинних аріозо. Зате є передчуття духу Вагнера, а ще є жива потреба мислити: що значить етнічний розвиток у наш час глобалізації? Є констатація того, що оперне мистецтво може бути знову молодим. Спливає на думку цікава аналогія: українська нація за багатьма показниками (наприклад, демографічними) вже стара, проте може бути молодою. Подібно до того, як звучить опера, - зберігаючи український національний колорит і піднімаючись до високих нот самоцінної нової теми, буде звучати у світі ім'я України. А поки що... Театральний зал майже повен глядачів! Овації та квіти, поздоровлення з успішними гастролями.
До Криму на гастролі приїхав кращий склад театру. Мойсей у виконанні народного артиста України Олександра Громиша - це сильна і значима постать навіть у своїх ваганнях; сценічно переконливий супротивник Мойсея Авірон (нар. артист України Степан Степан). Заслужені артисти Олексій Данильчук (Азазель) та Наталія Свобода (Йохаведа, гаданий дух матері Мойсея) на сцену принесли яскраве відчуття тих сил, що знесилюють людських героїв та пророків. Окрема подяка завідувачу відділу інформації Надії Труш за чудові рекламні матеріали та переднє слово до спектаклю, спрямоване до кримчан.
Що зробили митці Львівського театру опери та балету? Вони показали нам річ безумовно важливу, і для тих, хто має власне розлоге шатро, і для тих, хто побудував свою високу вежу.
Олександр КИСЛИЙ,
президент Асоціації вчених Криму "Культура та світ".

ВІД РЕДАКЦІЇ. Про те, що у Сімферополі гастролюватиме Львівський оперний, "Світлиці" повідомили з Українського музтеатру телефоном саме перед підписанням чергового номера - тож могло б не бути й того "мікро-анонсу" з неправильним часом початку вистави (так нам продиктували). Звичайно ж, газета анонсувала б цю значну для культурного життя Криму подію ширше, якби організатори поїздки не поставилися до справи так, як кілька років тому було з виступом у Сімферополі "лицаря української пісні" Дмитра Гнатюка: ніби все було зроблено для того, аби поменше людей взагалі чули про той концерт...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 07.07.2006 > Тема "Урок української"