Версiя для друку Обговорити в форумi

Дбаючи про повноцінну подальшу освіту своїх дітей в нашій державі, найдалекоглядніші батьки приводять їх до cімферопольської української школи-гімназії. Чому так? Напередодні нового навчального року ми зустрілися з директором цього навчального закладу Наталією Іванівною Руденко і попросили її розповісти про "першу ластівку" українськомовної освіти в Криму, з яким настроєм в гімназії зустрічають традиційне шкільне свято.

- Наталіє Іванівно, у вересні цього року гімназії виповнюється п'ять років. Як минули вони для Вас?
- О, це епопея... Взагалі, наш заклад унікальний. Створювався не так, як по всій Україні: була школа - оголосили її гімназією або ліцеєм. Тому є і учні, і викладачі, і матеріальна база, яка створилася в той час, коли освіта фінансувалася більш-менш нормально. А у нас все навпаки. Тобто не було ні вчителів, ні учнів, ні приміщення. Зрештою, і сьогодні воно не відповідає ніяким нормам.
Зате не існує проблеми з учнями, гімназія заповнена - як кажуть, ніде яблуку впасти. Розв'язалась проблема щодо навчальної бази: ми маємо все для того, щоб діти здобули якісну освіту. Це обладнання кабінетів, технічні засоби, багатюща бібліотека, оргтехніка - і все це ми отримали не за сприяння держави, а завдяки прекрасним людям, меценатам, спонсорам;  завдяки роботі з написання різноманітних освітніх проектів.
Але проблем ще залишається дуже багато, вони в Криму схожі для кожної української школи. Найперша - приміщення. Як наша школа, так і інші перебувають у пристосованих приміщеннях, дитячих садочках, які нашвидкуруч перебудовуються. Одні стіни ламаються, інші - будуються, одні двері замуровуються, другі - пробиваються. Так, наприклад, роздягальні дитячих садочків перетворюються в класні кімнати, туалети - в кабінети. Це наша сумна реальність.
І алуштинський колегіум, і ялтинська школа, і Приморська школа в Феодосії - всього в Криму чотири школи з українською мовою викладання - всі ми так тіснимося.
Ще одна серйозна проблема - кадри. Вчителів не вистачає. Мало хто бажає бути вчителем, бо хоч з 1 вересня й обіцяють підвищення зарплати, але вона все одно не сягне прожиткового мінімуму. Крім того, вчителі не знають державної мови, з цим стикаємося ми, директори українських шкіл. Наприклад, для мене дуже складним виявився процес пошуку людини на посаду заступника. Більшість бажаючих просто не володіли державною мовою. Ми ж у гімназії спілкуємося лише українською.
Викладачів шукаємо серед випускників нашого Таврійського національного університету. І тут проблема. Незрозуміло - університет національний, чому ж він готує кадри так односторонньо - тільки для російських шкіл? Чому не береться до уваги те, що кадри потрібні й українським навчальним закладам Криму? Так, є відділення української мови і літератури, але нам потрібні україномовні математики, історики, фізики, хіміки, біологи. Хто це буде вирішувати? Це завдання не лише університету, це проблема, я підкреслюю, загальнокримська.    Для того, щоб якось її розв'язати, ми підписали угоди з Львівським національним університетом ім. І. Франка і національним університетом "Львівська політехніка". Я дуже вдячна ректорам цих вищих навчальних закладів І. Вакарчуку та Ю. Рудавському за те, що вони з розумінням поставилися до цієї проблеми. Наші учні поступають на будь-який факультет ЛНУ за співбесідою, без іспитів, з тим, щоб після закінчення університету вони повернулися до Криму.
Цього року всі наші випускники, що вирішили поїхати так далеко, аби здобути освіту, стали студентами вищезгаданих львівських внз. Нікому не було відмовлено. Прикро лише, що в ЛНУ наші абітурієнти віддали перевагу факультетам міжнародних відносин, юридичному, географічному та економічному. На педагогічний не пішли. Ось такий низький попит на професію педагога.
Підвищення заробітної плати не змінить в цілому становище вчителя. Зараз педагоги - в основному це люди віком за сорок років. А молодь не тримається, вона хоче заробляти гроші. Отже, поки держава не повернеться обличчям до вчителя, ця величезна проблема не розв'яжеться. Має бути створена відповідна програма щодо забезпечення Криму необхідними кадрами, її має подати міністерство освіти АРК. Спершу треба все прорахувати: скільки є українських класів, шкіл, яка кількість фахівців потрібна. І поціновувати роботу директорів шкіл по тому, яку кількість українських класів у них відкрито. Тому що відкриття українських класів стримується штучно, мені це відомо.
Отаке цікаве спостереження з кабінету директора української гімназії. Приходять батьки, просять зарахувати дитину, бо, скажімо, в якійсь школі Сімферополя немає українського класу. А я кажу: "Ви ж повинні були писати заяву про те, якою мовою бажає дитина вчитися". - "Ми писали, що російською". - "А чому?" - "Та ви знаєте... Дитина там вчиться. Ну, хто його знає, як воно вийде?". Дитина - це для батьків святе. Вони для спокою дитини, щоб у неї не було ніяких труднощів, написали так. Якби ж то була ініціатива від директора школи, щоб він зайшов в кожний клас на батьківські збори і, нехай російською мовою, звернувся і оголосив про набір українських класів. Але ж директор мовчить. Ось так воно виходить.
- Повернімося до проблем суто гімназійних. Чи існує у вас проблема з підручниками?
- З підручниками проблем немає завдяки, зокрема, нашій активній роботі з подання проектів у фонд Сороса "Відродження". Ми залучили кошти, за які створено навчально-матеріальну базу гімназії, придбано багато найсучасніших, найкращих підручників. Наші учні забезпечені, ще й з іншими школами ділимося. А для мене, як для директора, кабінет номер один в гімназії - це бібліотека. Нашою бібліотекою користуються і науковці, і випускники, які поступили до університетів.
Дізнаємося, де є можливість придбати потрібну нам літературу, шукаємо спонсорів; деякі фонди допомагають книжками - все це звозимо, накопичуємо. Так поповнюємо бібліотечний фонд нашої гімназії. Підручниковий фонд також створений, допомагаємо з підручниками сімферопольським школам, де є українські класи, і вісімнадцяти школам кримського регіону. Утворився, можна сказати, міжбібліотечний абонемент.

- У гімназію великий конкурс?
- Так, і це незважаючи на те, що ми приймаємо дітей з високим і достатнім рівнем знань. Таким чином, гімназія має гарний контингент учнів з високою мотивацією до навчання, прагненням до наукових пошуків. Діти не лише пишуть науково-пошукові праці, які згодом повинні захистити, але й беруть участь в різноманітних олімпіадах.

- А як щодо мови на олімпіадах? Ви ж навчаєтесь українською мовою, а з різних предметів ставлять питання російською.
- Потроху ситуація в Криму змінюється. Наші гімназисти на олімпіадах виступають українською. Ми пройшли той етап, коли були тертя і труднощі. А взагалі є положення про атестацію. Всі вчителі повинні знати державну мову. Зобов'язані. Вчитель не має права атестуватися, якщо він не знає державної мови в обсягах необхідних для виконання власних обов'язків. Тим паче, вчитель - людина інтелектуальної професії, тому я вважаю, що для людини з розвиненим інтелектом не проблема вивчити ще одну мову, до того ж споріднену. У мене є гарний приклад. У гімназії хороші партнерські відносини з Українським гуманітарним ліцеєм Київського університету ім. Т. Шевченка. Директор, Галина Стефанівна Сазоненко, росіянка з Калуги. На час нашого знайомства вона казала: "Я от тільки п'ять ро-ків, як українську вивчила". Це людина, яка зовсім не знала української мови, літератури, культури. Вивчила! Галина Стефанівна закохана в українську культуру, вона великий патріот України, державник.

- З ким ще у гімназії склалися партнерські відносини?
- У Ризі є українська школа. Там кілька предметів викладаються українською мовою. У Ризі! І в цій школі навчаються не тільки українці, а й латиші. Ми з директором почали листуватися, наші діти отримали запрошення туди поїхати. Також маємо багато партнерських зв'язків зі школами в Криму.

- Окрім освітньої програми, що ще може запропонувати гімназія дітям?
- У нас чимало студій: художньої кераміки, фітодизайну, гурток аеробіки, шахів, туристсько-краєзнавчий гурток, м'якої іграшки, студія образотворчого мистецтва, вишивки, ткацтва. В гімназії функціонує театральний колектив, вокальний ансамбль "Вербиченька", ще один вокальний ансамбль індивідуального співу, "Росава" - унікальний фольклорний колектив, вони виконують пісні обрядового циклу акапельно, навіть мова тих пісень давня, з XV сторіччя.
Факультативно в гімназії викладається предмет, якого нема в школах Криму, - це українознавство. Ще є такі факультативи, як "гід-перекладач", "основи психології", "світова художня культура". Не випадково ж практично всі наші випускники поступають і навчаються далі у вищих навчальних закладах Сімферополя, Одеси, Полтави, Харкова, Києва, Львова. Серед них і економісти, і юристи, інженери, військові, міжнародники, педагоги, медики. Вже існує така тенденція, що кожного року четверо-п'ятеро наших випускників вступають на філфак в ТНУ.

- А як все-таки вирішується питання з новим приміщенням для гімназії?
- Рік тому було прийнято постанову №176 від 8 травня про фінансування. Крим виділяє 100 тисяч гривень на проектування. Ми таку школу вимріяли! Це буде приміщення на 600 учнів (Сухомлинський влучно зазначив, що директор має знати кожного учня в обличчя і на ім'я). Три поверхи, навчальний корпус, класів багато - все, що потрібно. Чотири комп'ютерних класи. Чотири - це нормально, світовий стандарт. У нас багато студій, лабораторії. Буде чудова спортивна база: два басейни, два спортивних зали. Великий актовий зал з кімнатою для репетицій, радіорубкою, костюмерною - тобто великий театральний блок. Кабінет для музики і співу, зроблений амфітеатром. Має бути гарна архітектура.
 
- Коли ж розпочнеться будівництво?
- Як мені відомо, у 2003 році. Вартість проекту - п'ятнадцять мільйонів гривень. Кримський бюджет дає кошти на проектно-кошторисні роботи, а власне будівництво буде профінансоване з Держбюджету України.

- Дякуємо за інтерв'ю. З Днем знань Вас, із п'ятиріччям! І якнайшвидше - нового вимріяного приміщення!
- Дякую! Принагідно підсумовуючи зроблене за цих п'ять років, не можу не назвати людей, які стояли біля витоків україномовної освіти в Криму, - це О. Польченко, А. Пет-рова, Л. Барзут. Користуючись нагодою, через газету хочу подякувати тим, хто допомогав гімназії: П. Кононенкові, А. Ковальському, М. Ільницькому, В. Чупаку, В. Чирві, В. Стефанюку, А. Яценюку, С. Савченку, В. Кравченкові, В. Гурському, М. Гояну, В. Пробийголові, В. Кисельову, М. Семені, К. Кричевському-Росандичеві та багатьом-багатьом іншим.
Розмову вела Ольга АФОНІНА.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 30.08.2002 > Тема "Урок української"