Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОТИСТОЯННЯ,
або РОЗПОВІДЬ ПРО ТЕ, ХТО, ЧОМУ І ЯК НАМАГАЄТЬСЯ ЗАКРИТИ В СЕВАСТОПОЛІ ЄДИНУ В МІСТІ УКРАЇНСЬКУ ДИТЯЧУ БІБЛІОТЕКУ. І ХТО БОРЕТЬСЯ ЗА НЕЇ, АБИ ЗАХИСТИТИ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНСТВА. ЦЕ - ГЕРЦЬ ТО ВІДКРИТИЙ, ТО ПРИХОВАНИЙ. ТО... ВЛАДОЮ САНКЦІОНОВАНИЙ?
(Закінчення. Поч. у № 35).
Тільки тепер по-справжньому розумієш бідкання Євгенії Іванівни, коли дорогою сюди вона до останнього моменту не була впевнена, впустять її в бібліотеку чи ні. А разом з нею, звісно, - і нас.
- Навіть не знаю, що там коїться, - вибачливо мовить вона, відчиняючи двері й полегшено зітхаючи на порозі.
Ніхто й нічого, на щастя, з місця не зрушував.
Перед очима - плакат із зображенням помаранчевого стяга, на якому портрет Віктора Ющенка і ствердно-закличне слово "Так!".
- Ми підтримували Віктора Андрійовича на виборах і сподіваємося на його допомогу тепер, - каже Є. Вітвіцька. - Невдовзі уже як президент він має бути в Севастополі, і я маю намір передати йому матеріали, що стосуються ситуації з бібліотекою та Українським центром у нашому місті.
"Без мови рідної, юначе,
народу нашого нема", -
ці слова Володимира Сосюри одразу впадають в око, а Євгенії Іванівні нагадують про один з уроків рідної мови тут, у бібліотеці, на який зійшлися не лише діти, а й їхні батьки. Тоді, пригадує, їй вдалося знайти розуміння, що мову треба вивчати не тільки тому, що потрібно й вигідно знати, бо це мова держави, в якій живеш і будуєш кар'єру; нею необхідно володіти, щоб пізнати душу великого народу, самобутність його історії, традицій, культури.
Перед нами на стендах - твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, науково-історичні дослідження й розвідки про Степана Бандеру, Романа Шухевича, Олега Ольжича, Олену Телігу; на окремій полиці - періодика: "Літературна Україна", "Українська газета-плюс", дві місцеві україномовні газети "Кримська світлиця", що виходить у Сімферополі, та "Дзвін Севастополя", який, завдяки Миколі Гуку, друкується в Києві.
А найширша - палітра дитячої літератури. Видання для наймолодших читачів приваблюють яскравістю обкладинок, вигадливістю художнього оформлення, розмаїтістю назв. Чимало літератури навчальної.
А ще є книжки в бібліотечному фонді - окремому приміщенні на першому поверсі - одному з чотирьох, що становлять разом 41 квадратний метр. Затісно, звичайно. Але чотири з половиною тисячі назв маємо. А прокурор, між іншим, каже, що "у вас там ничего нет".
- Євгеніє Іванівно, який статус має бібліотека?
- У всіх документах зазначаємо, що ми - українська дитяча бібліотека благодійного фонду "Українська освіта". Бібліотека не лише для дітей, а й для дорослих - як мовиться, на всі випадки культурного життя нашої громади тут, у Севастополі. Хоча й засновувалася свого часу лише як дитяча. Звичайно ж, ми б хотіли мати офіційний правовий статус, підтримку місцевої влади. Але зараз, на
жаль, цього немає. Те ж саме стосується й Українського центру. Вже двічі ми писали проект цього центру. І щоразу він пропадав десь у надрах Гагарінської райдержадміністрації. У мене є навіть довідка про те, що районна рада має вирішити, який статус надати центрові. Але це виявилося тільки обіцянкою. Як і в багатьох інших випадках.
З часом викладання української мови взагалі припинилося. Це була якраз пора перед виборами. Почали утворюватися партійні осередки СДПУ(о) в самому дитсадку.
- Чи не завідуюча його й очолила?
- Не знаю, хто той осередок очолив, але бачу: збираються. Питаю: "Куди це ви всі біжите?" - "На собрание, нам сегодня билеты партийные будут вручать". - "У яку ж ви партію вступили?" - "В СДПУ(о)". - "Зрозуміло". Але невдовзі вона всіх позвільнювала, зокрема й членів СДПУ(о) - всіх, хто багато знав чи був замішаний у це протистояння і міг свідчити.
Навіть сторожів. Зараз у дитсад-ку - всі нові люди...

"ИЛИ ОПРИХОДУЕМ, ИЛИ ВЫБРОСИМ..."

- Євгеніє Іванівно, сподіваюсь, наші читачі переконалися: не в характері вашому поступатися перед обставинами - нехай і щонайскладнішими...
- Мені відступати нікуди, я на своїй землі, і це додає сил, який би не був спротив влади - явний чи прихований чи, можливо, й санкціонований... Торік з нагоди Дня Незалежності я вирішила відкрити в бібліотеці виставку української вишивки, тематичних книг, плакатів, запросити вихователів з інших дитсадочків. Бо звичними у нас стали лекції на актуальні теми сьогодення, і вони охоче відгукувались на наші запрошення. На такі лекції до нас приходило понад півсотні вихователів з інших дитячих закладів. Адже читали їх відомі фахівці-вчені зі столиці, зокрема викладачі Києво-Могилянської академії. Зусиллями відомих науковців ми прагнули донести до присутніх тут неукраїнців, що таке Україна, бо чимало з них цього не знали. По щирості: мені приємно було чути від багатьох з них, що після таких лекцій вони на Україну й українців почали дивилися іншими очима, по-іншому ставитися до краю, в якому їм судилося жити й працювати...
І можете тільки уявити наше розчарування й обурення від того, що ні в Український центр, ні в бібліотеку того дня ми потрапити не змогли. Були навмисне зіпсовані замки. Нам було незручно перед людьми, яких запросили, зокрема з Києва. Написали скаргу голові райдержадміністрації, але реакція його, погодьтеся, виявилася досить дивною. Замість того, щоб розібратися по суті, нас почали перевіряти. І те у вас не так, і те... Тепер хочуть через суд звідси виселити. Вже відбулося два судові засідання, на одному з них завідуюча дитсадком Л. Галянт нічтоже сумняшеся заявила: ми поламаємо замки, а все, що в тих приміщеннях, "или оприходуем, или выбросим".
- Євгеніє Іванівно, можливо, ви проходите по районному відділу освіти як штатна одиниця?
- Працюємо на громадських засадах. Хоча й могла б мати ставку, мене навіть брали в штат керівником Українського центру. Але я відмовилась. Бо якби погодилася, то переконана: через два місяці мене звільнили б...

"ПРАВДА І ЗАКОН НА МОЄМУ БОЦІ..."

- Які мотиви судового позову до вас?
- Позов до суду подала районна прокуратора - з ініціативи, звичайно ж, райдержадміністрації, яку очолює Богдан Вуйко. Мовляв, санітарні норми порушуємо. Втім, коли ми привезли сюди головного лікаря санепідстанції, то вона здивувалась: "Поряд - перший клас, куди батьки водять своїх дітей.
А якщо діти зайдуть в бібліотеку, то тут, бачте, - порушення санітарних норм..."
По-друге, у позовній заяві - вимога визнати договір оренди недійсним. Автор цієї вимоги - старший помічник прокурора Наталія Муратівна Харцизова.
А свою позицію вона "аргументує" тим, що, мовляв, бібліотека не має жодного стосунку до виховання дітей. Ми принесли їй енциклопедичне визначення, що таке бібліотека, подали розлогу інформацію про безліч культурницьких заходів, які провели в ній, але це їй, здається, зовсім не потрібно. А потрібно, щоб нас тут не було. "Вот вам Бог, а вот порог"...
Додамо від себе, що така позиція влади дивна й неаргументована, вважає Євгенія Іванівна, адже від 6 червня нинішнього року цьому дитсадочку надано статус українського, до того він був лише дитячим закладом
"з пріоритетним викладанням української мови". Тобто за таких обставин бібліотека вже, безперечно, необхідна. Так само, як і Український культурний центр.
- Євгеніє Іванівно, звідки ви відчуваєте найбільший тиск?
- Це річ для мене очевидна. Найбільший тиск - з боку Гагарінської райдержадміністрації, на території якої розташований дитсадок. Більше того, переконана, що вони його вже давно продали і лише юридично не оформили купівлю-продаж. Кажу так, бо в інших районах міста були подібні прецеденти. Як тільки з'являється український дитсадок, його одразу ж починають закривати під різними приводами. І дивишся: невдовзі вже переобладнали під щось інше, і в цьому жодного порушення не вбачають. А в тому, що тут є українська дитяча бібліотека, якраз і вбачають порушення.
У зв'язку з цим я на суді так і сказала: "Ви закриваєте бібліотеку тому, що у нас книжки написані українською мовою. Оце і є для вас інфекція..."
З 10 квітня 2001-го триває протистояння цієї жінки з владою. На порі - 2005-ий. А вона тримається, хоч які б приписи не одержувала від усяких служб. Бо:
- Я переконана, що правда і закон на нашому боці. Через те влада не може брутально розправитися. Сподіваються на мою втому, на виснаження, зважаючи на мій досить поважний вік. Можливо, гадають, що серце колись не витримає і вони, нарешті, доможуться свого. Але я їм сказала: не дочекаєтесь.
А якось, виходячи із зали суду, чую розмову юристів - представників позивача: "Треба підганяти машину і все вивозити".
Коли я це почула, то де у мене й сили взялися зважитися: йду до Іванова. І не ввійшла - увірвалася в приймальню голови міськдержадміністрації. Не дивіться, що я маленька. Я пройшла Сибір, була в Норильську, у Воркуті, в Інті... І кажу йому: ви знаєте мою проблему. Якщо у вас немає часу, то є підлеглі - доручіть кому-небудь із своїх заступників. І чи не вперше в житті звертаюся до нього російською. Бо перед тим в "Україні молодій" було його інтерв'ю, в якому журналіст сказав, що Іванов просив його в Севастополі не спілкуватися українською, бо, мовляв, "его не поймут". Кажу йому: так не можна робити. Відповідає: "Я вже дав доручення Базіву - своєму заступникові з гуманітарних питань. До речі, Базів родом із Західної України, був довіреною особою Ющенка, ми добивалися, щоб його поставили при владі, але... "Євгеніє Іванівно, вам нічого там робити. Хай дитсадок буде сам по собі, а ви самі по собі....
Для української справи важливо будь-що залишитися тут. А не тому, що мені особисто цього дуже хочеться. Інакше це буде ще одне приниження, яких доволі доводиться зазнавати українцям у Севастополі. До того ж у місті мене знає дуже багато людей. І якщо побачать, що й мене зігнуто, - це викличе зневіру в багатьох... А скільки праці вкладено!.. Приміщення своїми силами ремонтували, літературу з усього світу збирали. І знову: "Вы, хахлы, уходите отсюда!.."
Відомий випадок, коли десь на міській околиці дали приміщення під українську школу-інтернат. Чому, запитую, - на околиці, якщо в центрі міста є порожні приміщення? Чому кудись на висілки засунули українські класи - так далеко, що туди ніхто не може прийти? Чому ми тут не можемо бути. В той час, як іншим - будь ласка...
Нам близькі й зрозумілі думки й почуття справжньої, непоступливої у відстоюванні національної ідеї українки Євгенії Іванівни Вітвіцької. У цьому протисто-янні Українська Консервативна партія цілком на її боці й підтримуватиме різнобічно й не лише за нинішньої ситуації, штучно створеної владою, а й повсякчас. Зокрема під час нашого приїзду в духовну течію бібліотеки влилися книги, подаровані Євгенії Іванівні від імені УКП. Це зокрема - й книги, які вийшли у видавництві Міжрегіональної Академії управління персоналом. Відтепер на полицях бібліотеки, за яку ми боротимемося разом з Євгенією Іванівною, стоять "Видатні постаті України", книги Левка Лук'яненка та інші. І треба було тільки бачити, як спалахнули радістю очі Євгенії Іванівни Вітвіцької. А те, що Українська Консервативна партія бере на себе добровільне зобов'язання оплачувати оренду бібліотеки й Українського культурного центру, зробило цю радість подвійною, додало снаги у протистоянні, в якому ми лише окреслили позиції сторін. Через те й надалі стежитимемо за тим, як розвиватимуться події в українському місті Севастополі.
А невдовзі маємо намір провести журналістське розслідування всіх обставин "бібліотечної справи".

Київ - Севастополь - Київ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 02.09.2005 > Тема "З потоку життя"