|
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема "З потоку життя"
#51 за 20.12.2002
РІВНЯЙМОСЯ НА ЖІНКУ У ПОГОНАХ!
Тамара СОЛОВЕЙ
СЬОГОДНІ - ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОЇ МІЛІЦІЇ
У підполковника міліції Раїси Михайлівни Нікольської в крихітному кабінеті - лише стіл і два стільці. Нічого зайвого. Тому особливу увагу привертає фотопортрет Президента над її робочим столом. Для показухи? Ні. Бо начальству вона тут не звітує і парадів не приймає. Просто у підполковника Нікольської з Леонідом Даниловичем "особисті стосунки". Власне, лише одна зустріч, але вона запам'яталася на все життя. Це було кілька років тому, 10 березня, в київському Палаці спорту. Весною ще не пахло, і від хвилювання Раїса Михайлівна ледь не тремтіла (бо хіба ж може тремтіти підполковник міліції?). Вона, котра не боялася обеззброювати злочинців, робити усе, чого вимагає ця нежіноча професія, раптом злякалася: а що коли зненацька відламається каблук чи трапиться якась інша халепа по дорозі на сцену?
Вручаючи орден княгині Ольги ІІІ ступеня, Президент поцілував Раїсі Михайлівні руку і сказав:
- Ви така молода і красива. Вам аплодує сьогодні чотири тисячі чоловіків!
Так воно і було. Бо все то сиділи Раїсині колеги з різних куточків України.
На моє "чому?" (ну, звичайно ж, щодо вибору професії) Нікольська відповіла не одразу. Вже пізніше зазначила, що й матуся її була жінкою особливою - під час Великої Вітчизняної війни її знали на Брянщині як мужню розвідницю і партизанку, а після війни Марія Михайлівна працювала суддею. Але не витримала вимог в сталінські часи - не змогла засудити жінку, яка спокусилася на три кілограми колгоспної пшениці, аби нагодувати своїх дев'ятьох дітей. І добре, що це стало лише кінцем суддівської кар'єри, а не чимось страшнішим.
Як і мати, Раїса Михайлівна наділена підвищеним почуттям справедливості. А це при її професії проблема із проблем, бо не просто визначити, що є справедливим по відношенню до того, хто сам чинить беззаконня.
- Я завжди намагаюся знайти в людині щось хороше, якомога більше хорошого, навіть якщо вона здається безнадійною - цьому навчила мене моя мати. Знаю, коли вчиню щось несправедливе, то не тільки відчуватиму докори совісті, але і Бог покарає. Так було завжди. Можливо, тому я не маю ворогів, хоча і змушена постійно ставати у когось на дорозі. А якщо хтось вважає інакше, він помиляється, я для нього не ворог.
В міліцію Раїса Михайлівна прийшла вже тридцятирічною. За плечима були філфак Сімферопольського державного університету та викладацька робота в одному із сільських училищ. Переїхавши до Сімферополя, вона раптово (але лише на перший погляд) змінила профіль своєї діяльності - стала інспектором у справах неповнолітніх.
- Це, як і раніше, була робота з дітьми, з підлітками, але перш за все з тими, котрих називають "важкими". У своєму колективі я очолювала товариство "Знання" і постійно виступала перед школярами школи № 15 та учнями 25-го і 26-го професійних училищ (це були мої підопічні) з лекціями на правові теми. Адаптувати дітей до життя, відвертати від шкідливих нахилів - це виявилося складнішим, ніж просто навчати їх російській мові, а тому і цікавішим. Я й сьогодні добре пам'ятаю усіх, ким опікувалася, а нещодавно один з них зайшов позичити в мене кілька гривень. Хоч і знала, що не поверне, - дала, це краще, ніж вкраде у когось.
На моє запитання про те, чи змінилася, на її думку, ситуація з "важкими" дітьми сьогодні, Раїса Михайлівна відповіла, що теперішні розмови про права дітей, а інколи і повна вседозволеність до добра не доводять. Сьогодні вже не приструнити підлітка, батьки якого мають добрі гроші: він знає, що можна не вчитися - йому куплять диплом і все, чого забажає.
Останні десять років підполковник Нікольська пропрацювала старшим дільничним інспектором у центрі міста. Добре розуміла: вона жінка, тож за її діями стежать особливо прискіпливо. І щоб не було зайвих балачок, не цуралася ніяких обов'язків: тягала п'яних, вилучала наркотики, відвідувала притони. І справи, які вона порушувала, із суду не поверталися - все було вивірено і доказово.
- Але чи відбулася б я як фахівець, аби не пощастило мені в житті на хороших людей, талановитих чуйних вчителів, керівників? Ось про кого треба писати! Серед них хотілося б назвати начальника міського управління міліції Анатолія Анатолійовича Проценка, заступника начальника міського управління внутрішніх справ - начальника міліції громадської безпеки органів внутрішніх справ, - у сфері міжнаціональних стосунків, кавалера Хреста слави Володимира Петровича Крижанівського, полковників Віктора Аркадійовича Фесенка та Сергія Ільковича Должанського, які працювали в райвідділі, а нещодавно ви-
йшли на пенсію.
Взагалі ж, я - звичайна жінка. Люблю своїх друзів, люблю готувати для них частування. Не побоюся сказати, що ходить слава про Раїсині млинці і чебуреки.
- А чого б ви хотіли побажати своїм колегам у зв'язку з Днем міліції, що святкується сьогодні?
- Жінкам-колегам я бажаю сімейного тепла, любові, забезпеченого життя. А в цілому хотілося б, щоб наша професія була престижною, щоб ми мали хороші умови праці, спецтехніку, комп'ютери. І, звичайно ж, щоб негідні дії окремих працівників міліції не плямували усіх інших. Це нечесно і несправедливо.
- Зі святом вас, Раїсо Михайлівно, і усіх, хто на ділі дбає про добру славу цієї непростої професії - міліціонер.
"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2002 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=325
|
ПРЕЗИДЕНТ НА АСКОЛЬДОВ╤Й МОГИЛ╤ УШАНУВАВ ПАМ’ЯТЬ ГЕРО╥В КРУТ
«ЧЕСТЬ ДЛЯ МЕНЕ»
ВОЛЯ ДО ПЕРЕМОГИ
ТРИ ДЕСЯТИЛ╤ТТЯ ДОПОМОГИ
