"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2020 > Тема "З потоку життя"
#45 за 06.11.2020
ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: ЗАВЕРШЕННЯ ПАРТ╤ЙНО╥ ╤СТОР╤╥ - ЩО ПОТ╤М?
Чи станемо ми св╕дками завершення ╕стор╕╖ парт╕йно╖ демократ╕╖, а можливо й демократ╕╖ як тако╖? Адже те, що в св╕т╕ нараз╕ назива╓ться власне демократ╕╓ю, вже давно не в╕дпов╕да╓ сам╕й ц╕й назв╕ та ╖╖ первинному зм╕сту.
На хвил╕ безв╕дпов╕дального парт╕йного попул╕зму На хвил╕ неймов╕рного попул╕зму, яка накрила сьогодн╕ св╕товий ╕ в╕тчизняний пол╕тичний обшир, п╕днялася сила силенна нов╕тн╕х парт╕й-одноденок, парт╕й-фейк╕в ╕ в╕ртуальних парт╕й, як╕ сво╖ми штучними й надто абстракц╕он╕стськими декорац╕ями сутт╓во зм╕нили довол╕ звичний пол╕тичний ландшафт. ╤ на тл╕ великих розчарувань сучасною пол╕тикою ╕ пол╕тиками чимало нов╕тн╕х явно попул╕стських парт╕йних бренд╕в все-ще не втрачають популярност╕, приваблюючи тих, хто «обманываться рад», ц╕лком очевидною штучною декоративн╕стю, декларативн╕стю ╕ в╕двертою налаштован╕стю на шоу, а не на реальну й в╕дпов╕дальну пол╕тичну роботу. Чи не найдивовижн╕ший в╕ртуальний парт╕йний про╓кт, якому, напевно, нема╓ аналог╕в у всьому св╕т╕, ма╓мо в Укра╖н╕. ╤ це, як ви вже, напевно, здогадалися, свого роду ун╕кальна парт╕я – «Слуга народу». Створена комед╕антами студ╕╖ «95-й квартал», ця пол╕тична сила ще в с╕чн╕ 2019 року, коли ╖╖ л╕дера Володимира Зеленського було висунуто кандидатом у президенти, перебувала лише у в╕ртуальному стан╕ й жодно╖ парт╕йно╖ д╕яльност╕ за оф╕ц╕йною адресою ╖╖ оф╕су не було. Наприк╕нц╕ травня 2019 року новообраний президент, яким таки став л╕дер «Слуги народу», пооб╕цявши укра╖нцям швидкий мир ╕ здобувши шалену п╕дтримку виборц╕в (73% голос╕в!), в╕дразу оголосив про розпуск Верховно╖ Ради та про проведення дострокових парламентських вибор╕в. Але й тод╕ нова парт╕я «Слуга народу» все-ще не мала ан╕ член╕в, ан╕ осередк╕в, ан╕ парт╕йно╖ д╕яльност╕. Однак це не завадило парт╕╖ «президента-миротворця», «президента-реформатора» й «непримиренного борця з корупц╕╓ю» перемогти на виборах з приголомшливим результатом, здобувши 254 м╕сця в парламент╕, що й дозволило ╖й уперше в ╕стор╕╖ укра╖нського парламентаризму самост╕йно створити монокоал╕ц╕ю й сформувати уряд. Таким чином, в╕ртуальна пол╕тична сила, яка ще не мала н╕ парт╕йно╖ програми, н╕ нав╕ть сво╓╖ парт╕йно╖ ╕деолог╕╖, стала правлячою, фактично отримавши абсолютну владу в одн╕й з найб╕льших кра╖н ╓вропейського континенту. Однак ефективно скористатися отриманою владою рекрутован╕ до не╖ новоявлен╕ «б╕льшовики» поки-що не спромоглися й за оц╕нками багатьох експерт╕в насл╕дки д╕яльност╕ так звано╖ зелено╖ команди можуть бути для кра╖ни просто катастроф╕чними. Отже, карколомна перемога комед╕ант╕в на президентських ╕ парламентських виборах, яка стала можливою завдяки ол╕гарх╕чн╕й змов╕ пророс╕йських ол╕гарх╕чних клан╕в, в умовах г╕бридно╖ в╕йни з Рос╕╓ю взагал╕ ма╓ шанс обернутися для Укра╖ни п╕рровою. Найперше внасл╕док в╕дверто кап╕тулянтсько╖ пол╕тики команди Зе, спрямовано╖ на ц╕лковите замирення з агресором. Якщо така кап╕туляц╕я д╕йсно в╕дбудеться, це стане найганебн╕шим фактом в укра╖нськ╕й парт╕йн╕й ╕стор╕╖, який ╕накше, н╕ж пол╕тичним самогубством, назвати вже буде складно. Так само складно буде встановити й в╕дпов╕дальн╕сть для зелених б╕льшовик╕в за ╖хн╕й абсолютно безв╕дпов╕дальний парт╕йний попул╕зм з особливо тяжкими для дов╕рливих укра╖нц╕в насл╕дками. В укра╖нськ╕й ╕стор╕╖ ╓ чимало повчальних стор╕нок. Скаж╕мо, в 20-т╕ роки минулого стор╕ччя в пер╕од жорстокого терору червоного б╕льшовизму на Кривор╕жж╕ д╕яв повстанський заг╕н отамана Лютого «Сини ображених батьк╕в». Чи не доведеться й нин╕шн╕м синам обдурених батьк╕в збирати повстанський заг╕н проти безв╕дпов╕дального попул╕зму б╕льшовик╕в зелених?
Не покаране парт╕йне зло У будь-якому раз╕ ╕сторичн╕ паралел╕ дозволяють робити висновки знову ж таки не на користь н╕ парт╕йно╖ демократ╕╖, н╕ тим б╕льше парт╕йно╖ диктатури. Скаж╕мо, п╕сля криваво╖ ╕стор╕╖ рос╕йсько╖ б╕льшовицько╖ ВКП(б), н╕мецько╖ нацистсько╖ NSDAP, ╕тал╕йсько╖ фашистсько╖ PNF, ╕спансько╖ Falange Espanola, Червоних кхмер╕в Демократично╖ Кампуч╕╖ та багатьох ╕нших заснованих на парт╕йн╕й ╕деолог╕╖ зв╕рячих диктаторських режим╕в, роль пол╕тичних парт╕й у процес╕ зд╕йснення представницько╖ демократ╕╖ мала би бути кор╕нним чином переглянутою. Принаймн╕ це мало би в╕дбутися по завершенн╕ Друго╖ св╕тово╖, у як╕й кра╖ни антиг╕тлер╕всько╖ коал╕ц╕╖ отримали перемогу над нацизмом ╕ фашизмом. Однак на Нюрнберзькому процес╕, який в╕дбувся по завершенн╕ Друго╖ св╕тово╖ над головними в╕йськовими злочинцями Третього райху, окр╕м окремих персон ╕ груп, жодну з нацистських орган╕зац╕й в ц╕лому юридично засуджено, як злочинну, не було. А не менш злочинна б╕льшовицька парт╕я Радянського Союзу як кер╕вна сила кра╖ни-переможниц╕ взагал╕ виступала на процес╕ у якост╕ обвинувача. ╤ якщо н╕мецька нацистська парт╕я не була засуджена юридично, а лише пол╕тично, то рос╕йський б╕льшовизм, який знищив десятки м╕льйон╕в людей, зокрема внасл╕док кривавого терору та геноциду проти укра╖нц╕в, притягувати до м╕жнародного трибуналу взагал╕ н╕хто не збира╓ться. В╕дтак пово╓нна ╕стор╕я «парт╕йно╖ демократ╕╖» в кра╖нах Заходу була надал╕ пов’язана в основному з л╕беральними, християнсько-демократичними, консервативними, соц╕ал-демократичними та соц╕ал╕стичними ц╕нностями ╕ принципами багатопарт╕йност╕. При цьому довол╕ характерним для ╓вропейського пол╕тикуму було й залиша╓ться досить упереджене ставлення до будь-яких пол╕тичних теч╕й нац╕онал╕стичного спрямування – як насл╕док дискредитац╕╖ нац╕онал╕стичних ╕дей нацистською ╕ фашистськими парт╕ями. А ось у Радянському Союз╕ та пов’язаних з ним кра╖нах так званого соцтабору у пово╓нний пер╕од все-ще залишалася пан╕вною заснована на принципах марксизму-лен╕н╕зму однопарт╕йна комун╕стична тотал╕тарна система. ╤ лише з розпадом Радянського Союзу ╕ крахом комун╕стично╖ ╕деолог╕╖ велетенська арм╕я колишньо╖ радянсько╖ компарт╕йно╖ номенклатури зайнялася нарешт╕ творенням багатопарт╕йност╕ та активним парт╕йним буд╕вництвом у проголошених незалежними пострадянських республ╕ках, творчо по╓днуючи принципи ╕ неабиякий досв╕д комун╕стичного попул╕зму з попул╕змом демократичним. Скаж╕мо, в Укра╖н╕ парт╕йне буд╕вництво стало просуватися наст╕льки ╕нтенсивно, що нараз╕ в кра╖н╕ вже нарахову╓ться 359 оф╕ц╕йно заре╓строваних пол╕тичних парт╕й. Прим╕ром, станом на 31 серпня 2020 року поки-що останньою заре╓стровано парт╕ю «М╕сто щасливих людей». Отже з багатопарт╕йн╕стю в Укра╖н╕ усе гаразд. А що з як╕стю представництва у представницьких органах влади? Як св╕дчить тридцятир╕чний досв╕д парламентсько╖ д╕яльност╕ у незалежн╕й Укра╖н╕, чи не найкращим було демократичне представництво лише у Верховн╕й рад╕ першого скликання, яка ще обиралася не на багатопарт╕йн╕й основ╕. Як в╕домо, у першому парламентському скликанн╕ були тод╕ представлен╕ дв╕ основн╕ групи народних депутат╕в – так звана Група 239 (комун╕стична парламентська б╕льш╕сть), до яко╖ входили комун╕сти-ортодокси та червон╕ директори, ╕ демократична Народна Рада, у склад╕ яко╖ в╕дстоювали ц╕нност╕ та принципи укра╖нсько╖ незалежност╕ й нац╕онал-демократ╕╖ укра╖нськ╕ дисиденти, представники Народного Руху Укра╖ни, Всеукра╖нського товариства укра╖нсько╖ мови ╕м. Т.Г. Шевченка, укра╖нського красного письменства та патр╕отичних к╕л укра╖нсько╖ ╕нтел╕генц╕╖. На жаль, у Верховн╕й Рад╕ ус╕х наступних скликань в╕дсотк╕в на 90 були вже представлен╕ виключно посланц╕ посткомун╕стичного правлячого класу ╕ червоного директорату, а в подальшому – нов╕тн╕х промислово-ф╕нансових груп ╕ крим╕нально-ол╕гарх╕чних клан╕в. В силу таких обставин укра╖нський парламент згодом почали називати клубом м╕льйонер╕в ╕ м╕льярдер╕в, в якому найважлив╕ш╕ р╕шення ухвалювалися, зв╕сно, т╕льки на користь нових господар╕в Укра╖ни. Тож не дивно, що нещадно пограбован╕ посткомун╕стичним правлячим класом перес╕чн╕ укра╖нц╕ за р╕внем життя дуже швидко скотилися на одне з останн╕х м╕сць не лише в ╢вроп╕, а й у всьому св╕т╕.
Коли в одних ╓ все, а в ╕нших – н╕чого Таким чином Укра╖на стала одн╕╓ю з молодих демократ╕й, де процес парт╕йного буд╕вництва ╕ творення парт╕йно╖ пол╕тично╖ системи вилився в так╕ потворн╕ форми, надзвичайно далек╕ ╕ в╕д класичного розум╕ння сут╕ пол╕тичних парт╕й, ╕ в╕д реальних потреб сусп╕льства, що в╕н чим дал╕ явля╓ собою все б╕льшу загрозу як для укра╖нського населення, так ╕ для укра╖нсько╖ держави та ╖╖ нац╕онально╖ безпеки. З одного боку, неймов╕рна концентрац╕я кап╕талу, ф╕нансових ╕ мед╕а ресурс╕в у обмеженого кола людей, як╕ мають в╕дпов╕дний контроль ╕ над правоохоронною та судовою системою, а з ╕ншого – саме у цих людей, що стали фактичними власниками або бенеф╕ц╕арами так званих нов╕тн╕х пол╕тичних парт╕й, а по сут╕ – закритих акц╕онерних товариств чи просто парт╕йних бренд╕в, концентру╓ться ╕ влада пол╕тична. ╤ такий абсолютно згубний для сусп╕льства ╕ держави стан речей, коли у купки людей ╓ монопол╕я на все, а в майже сорокам╕льйонного населення кра╖ни нема╓ абсолютно н╕чого окр╕м права лише в╕ддавати ╖м владу на кожних чергових чи позачергових виборах, зм╕нити суто пол╕тичним шляхом вже неможливо. Власне про це й св╕дчить майже 30-р╕чний пол╕тичний досв╕д Укра╖ни як незалежно╖ держави. Отже, «ма╓мо те, що ма╓мо», – майже абсолютну поляризац╕ю ╕нтерес╕в ╕ можливостей, коли в одних ╓ все, а в ╕нших – н╕чого. Але, як в╕домо, природа не терпить порожнеч╕, а в╕дтак зрештою ма╓ в╕дбутися щось, що й призведе до неминучого перерозпод╕лу, завдяки якому насамк╕нець ╕ встановиться певний баланс. Яким буде це «щось», навряд чи хтось може сказати достеменно, однак наперед в╕домо лише одне – навряд чи воно буде безбол╕сним. Адже внасл╕док неефективност╕ ╕снуючих пол╕тичних ╕нструмент╕в ╕ механ╕зм╕в усе це може в╕дбутися або шляхом стих╕йно╖ внутр╕шньо╖ руйнац╕╖ нежитт╓здатно╖ системи, або зовн╕шнього втручання. Питання поляга╓ лише в тому, якого масштабу руйнац╕я нас оч╕ку╓ – зовс╕м незначна, часткова чи повна – так би мовити, «до основанья, а зат╓м»? Власне, в Укра╖н╕ процес руйнац╕╖ нежитт╓здатно╖ пострадянсько╖ системи вже розпочався. Його було запущено зсередини на двох минулих протестних Майданах, названих Помаранчевою революц╕╓ю та Революц╕╓ю г╕дност╕. У в╕дпов╕дь розпочалася руйнац╕я ззовн╕ шляхом рос╕йсько╖ агрес╕╖, покликано╖ заблокувати внутр╕шн╕ демократичн╕ зм╕ни в кра╖н╕. ╤ запустили цей процес зовн╕шньо╖ агрес╕╖ якраз т╕, що мають все, ╕, зв╕сно, бояться все втратити. А до цього под╕бну блокуючу зовн╕шню агрес╕ю вже в╕дчули Молдова (Придн╕стров’я) та Груз╕я (Абхаз╕я та П╕вденна Осет╕я). Однак повн╕стю заблокувати внутр╕шн╕ демократичн╕ зм╕ни в цих кра╖нах це не допомогло. Тож тепер цей процес п╕шов дал╕ – в сус╕дню Б╕лорусь, Наг╕рний Карабах, Киргиз╕ю, рос╕йський Хабаровськ ╕ вже навряд чи зупиниться. Однак агресивн╕ д╕╖ охоплено╖ ╕мперськими амб╕ц╕ями пострадянсько╖ рос╕йсько╖ метропол╕╖ – це, так би мовити, лише зовн╕шн╕ симулякри, покликан╕ призупинити вже розбуджен╕ в Укра╖н╕ та ╕нших пострадянських кра╖нах процеси внутр╕шн╕, украй небезпечн╕ для тих, хто «успадкував» колишню радянську загальнонародну власн╕сть, ╕ маючи все, тепер бо╖ться все втратити. Та все ж у надрах пострадянсько╖ системи час в╕д часу вже досить виразно лунають глибинн╕ поштовхи, як╕ ╓ надто однозначними тривожними сигналами про наближення майбутн╕х потряс╕нь. ╤ поки парт╕йн╕ штаби рахують в╕дсотки отриманих на чергових псевдо виборах голос╕в, ╖хню фальшиву виборчу рекламу з такою ж фальшивою парт╕йною символ╕кою вже вим╕та╓ з брудних ╕ безлюдних вулиць, мов дв╕рник залишений непотр╕б, в╕тер майбутн╕х зм╕н. То що там за новим ╕сторичним поворотом – чергова парт╕йна диктатура чи знову парт╕йна демократ╕я?
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 06.11.2020 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=22754
|