Версiя для друку Обговорити в форумi

Від командира радіотехнічної станції - до командира бойового корабля.

Простий хлопчина з Кропивницького колись і подумати не міг, що стане командиром військового корабля. Інколи виникали думки стати військовим, але щоб командиром...
Василь Швачич згадує, як у 9-му класі довго роздумував над майбутньою професією. Під час розмови з батьком той запитав: «Синку, хочеш, щоб у тебе були золоті погони, білий кітель, кортик та всі дівчата були твоїми?».
- З приводу дівчат він, звісно, жартував. Але тоді його слова мене зачепили. І я задумався - а чому б не спробувати? Чому не пов’язати життя з морем, до якого з дитинства так тягнуло? Влітку бабуся частенько відвозила мене у Коблево на відпочинок. Пам’ятаю, я завжди чекав цього моменту.
Юнаку довелося останні два роки у школі посилено займатися математикою, фізикою та спортом. Але все марно.
- Для вступу до Севастопольського Військово-Морського інституту не вистачило буквально 2 бали, проте рейтинг був достатнім, щоб потрапити до Військово-морського коледжу старшинського складу, який знаходився у складі СВМІ. Так я став на першу сходинку до своєї мети.
Отримавши перше військове звання мічман та прослуживши рік на посаді командира радіотехнічної станції, я, нарешті, потрапив до військово-морського вишу на 3-й курс. У підсумку витратив 7 років замість 5-ти, але, врешті-решт, отримав омріяний кортик та офіцерські погони, - говорить Василь Швачич.
Служба лейтенанта розпочалася з посади командира гідроакустичної групи на бойовому кораблі - морському тральщику «Черкаси», який дислокувався у смт Новоозерне. Далі був малий протичовновий корабель «Хмельницький», де займав посаду командира БЧ-4-7 (бойова частина зв’язку та управління). Згодом пішов на підвищення у місто Севастополь – помічником командира фрегату «Гетьман Сагайдачний». Саме у той час, коли корабель брав участь у антипіратських операціях НАТО «Океанський щит» та Європейського союзу «Аталанта» і відбулася окупація Криму Росією.
- Тому після успішного виконання поставлених завдань у березні 2014 року поверталися ми вже не в Крим, а в Одесу. Ніхто не знав, що буде далі, з кожним днем ситуація на півострові загострювалась. Особовий склад перебував у повній бойовій готовності. Але найбільше бентежило екіпаж те, що сім’ї та рідні залишалися під контролем країни-агресора. А ми цілодобово знаходилися на кораблі і не могли їм допомогти. Навіть перевезти дружин, дітей та речі не було жодної можливості, - згадує офіцер. – Тому деякі військовослужбовці не витримали напруги і самовільно повернулися до Криму. Ще 40% особового складу звільнилися в Одесі.
Сім’я Василя на той момент проживала у Євпаторії. Покидати корабель він не збирався, проте добре розумів, що питання евакуації коханої та маленької доньки треба вирішувати. Тим паче, що дружина пішла з міліції, яка перейшла на бік окупанта, та залишилася без роботи.
- На жаль, ніхто із керівництва флоту не переймався нашими проблемами, болючими питаннями екіпажу, і це, певно, одна з причин, через яку кримчан на кораблі ставало все менше. Однак я все ж таки знайшов волонтерів із Запоріжжя, які допомогли перевезти мою родину до Південної Пальміри, - пригадує Василь.
В 2017 році капітана 3 рангу Швачича призначають командиром пошуково-рятувального судна «Донбас».
Корабель управління "Донбас" був четвертим після ракетного катера "Прилуки", танкера "Фастів" та судна розмагнічування "Балта", що російські військові передали Військово-Морським Силам ЗС України у березні 2014-го року.
За період перебування у блокаді корабель отримав значні пошкодження матеріальної частини. Проблем додало і загоряння на одному із бойових постів у 2016 році. Як вважає командир «Донбасу», воно також було наслідком поганого технічного стану корабля після його кримського полону. Особовий склад власноруч провів ремонтно-відновлювальні роботи.
Василь Швачич розповів, що судно має досить поважний вік, так як воно було спущене на воду у 1969 році і це також не може не впливати на його стан.
- Сьогодні виконувати завдання пошуково-рятувального характеру корабель спроможний, але без переобладнання та модернізації - це досить складно. Тобто якісь окремі елементи нам посильні, а операція в цілому – ні, - пояснює командир.
Попередній вихід у море «Донбас» здійснив у жовтні 2016 року після пожежі з метою перевірки роботи суднових пристроїв судна, зокрема рульового пристрою, навігаційної системи та корабельного зв’язку.
- Думаю, що мало виходів у море і є одна з головних причин, чому на кораблі багато вакантних посад, - підсумовує офіцер. - Звісно, впливає і грошове утримання, і те, що досить багато часу проводиш на борту, а не з сім’єю.
Як виявилося у розмові, ні Василь, ні решта командирів сусідніх кораблів у зоні АТО не були. А все через те, що для офіцерів корабельного складу там просто не передбачені посади.
- Мені боляче спостерігати за тим, що відбувається на сході України. З 2014 року я писав рапорти вищому керівництву з проханням відправити мене до зони бойових дій, аби боронити свою землю, - говорить командир пошуково-рятувального судна. Крім того, я, як командир, мав би бути прикладом для своїх підлеглих. А вони майже всі брали участь в антитерористичній операції, так як старшин і матросів призначають на посади стрілків, зв’язківців, водіїв. З впевненістю скажу – у мене на кораблі кожен професіонал своєї справи. І саме завдяки їм «Донбас» сьогодні підтримується в задовільному технічному стані.
Оксана Карпенко,
спеціальний кореспондент редакції Військово-Морських Сил
м. Одеса

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #26 за 29.06.2018 > Тема "З потоку життя"