Версiя для друку Обговорити в форумi

Відкритий лист Генеральному директору ДТРК "Крим" В. О. Козубському від його колишньої учительки

З болем прочитала в "Кримській світлиці" повідомлення про скорочення україномовного продукту на ДТРК "Крим"... Ваше твердження, що обсяг мовлення українською мовою на ДТРК "Крим" складає 46% сприймаю як розрахунок на "простаків", які все, що кажуть нинішні "безбородьки", будуть усвідомлювати, як істину.
Стосовно рівня якості та змісту телепрограм О. Польченка дозвольте мені, учителю історії з піввіковим педагогічним стажем, колишньому директору україномовної школи-інтернату № 1 м. Сімферополя, яку закінчили Ви, Валентине Олексійовичу, в 1973 р., висловитись пізніше. На черзі - мова особисто про Вас. Вручаючи Вам атестат зрілості, я сподівалась, що Ви свято будете нести по життю ім'я Т. Г. Шевченка, яке з гордістю носила наша школа.
Проте нині дуже співпадає в часі наступ так званих, православних Московського патріархату на церкву, де віруючі також православні християни, але які хочуть молитися не чужою, а рідною, материнською мовою. Ненависницькі обструкції купки російських шовіністів щодо приїзду в Крим Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України  Філарета. Чергове нівечення пам'ятника Т. Г. Шевченку. Відсторонення від телеефіру талановитого журналіста, справжнього патріота України О. Польченка.
Перелічене наштовхує на роздуми: чи не є це широкомасштабним наступом на українське національне відродження?.. Якщо ні, то як сприймати факт закриття саме тих україномовних програм, які послідовно, предметно плекали національну духовність у підростаючого покоління кримських українців.
Підтвердженням моїх висновків може служити факт, що керована Вами ДТРК тенденційно показує те, що відбувається на півострові, затушовуючи україноненависництво, яке нагнітають деякі зацікавлені кола. А ми все терпимо як "молодші брати"... У м. Львові, не встигнуть українські націоналісти чхнути в бік російської общини, як тут же всі три канали центрального телебачення покажуть це як подію. В Криму, прикриваючись нібито добрими намірами збереження міжетнічної злагоди, ЗМІ, кореспонденти провідних інформаційних програм, як і ДТРК "Крим", замовчують факти приниження національної гідності українців, а якщо і покажуть, то результат той самий: не йти всупереч "Крымской правде". Ні образи стосовно Патріарха Філарета, ні останнє знущання над пам'яттю Т. Г. Шевченка Київ не показав... А нехай би бачила і знала вся Україна, як поважають і шанують українців в Криму!!!
Як вихованці сімферопольської школи-інтернату, соціальні сироти з хлібом-сіллю та корзиною квітів готові були зустріти Його Святість Філарета в своєму куточку України (музеї "Слава України") адже і приїхав він до Криму заради таких, як вони знедолених освячувати оздоровчий комплекс. Так не допустив натовп темних людей, які не знають того, що до виникнення Московського патріархату в 1589 році Київська митрополія існувала вже 600 років.
Рупором патріотичних сил були україномовні програми О. Польченка. Для прикладу: в школі-інтернаті, де Ви, Валентине Олексійовичу, вчилися, відкрито кімнату-музей "Слава України". Вона стала центром виховання української національної свідомості не тільки для дітей-сиріт школи-інтернату, а й для багатьох кримських школярів. В ній Олександр Польченко разом з головою Всекримського товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка Аллою Петровою, поетом Данилом Кононенком вшановували переможців республіканського конкурсу серед школярів АРК "Ми діти твої, Україно". На честь 190-ї річниці від дня наро-дження Кобзаря збиралися 20 травня ц. р. везти переможців конкурсу в Канів, на Чернечу гору, щоб взяти участь у заключному дійстві літературно-мистецького свята "В сім'ї вольній, новій". А тепер що сказати тим діткам? Що вони не поїдуть до Канева через те, що Олександра Олексійовича звільнили з роботи? За що? Я вважаю, за щиру любов до Батьківщини. За те, що прищеплював любов до свого народу дітям кримських українців, чесно виконуючи свій службовий обов'язок.
В зв'язку з цим пригадується 21 травня 2003 р. Напередодні такого ж традиційного  щорічного всеукраїнського літературно-мистецького свята "В сім'ї вольній, новій" вихованці школи-інтернату разом з артистами Кримського українського музичного театру, Кримської державної філармонії та вокально-хореографічного ансамблю "Таврія" вплітали свою квітку у всенародний вінок слави Кобзарю.
Оскільки в автономії не так густо українських національних урочис-тостей, я запросила до школи ведучого програми "Ковчег" радіожурналіста А. Полонського, а ВІКЦ подав заявку до ДТРК "Крим" на проведення телевізійних зйомок з метою подачі їх в інформаційний програмі "12 хвилин новин". Але, на жаль, ніхто із запрошених не прийшов. Прекрасні виступи митців та учнів залишилися в пам'яті тільки вихованців школи-інтернату. А могли б подарувати приємні хвилини багатьом кримським українцям, усвідомлення, що живемо в своїй Українській державі, а не в діаспорі.
А Олександр Польченко неодноразово записував урочистості, присвячені Т. Г. Шевченку (21.05 2003 року не міг), презентацію в шкільному музеї літературної Слави України, вручення премії канадських друзів-українців учителям шкіл АРК за успіхи в національному відродженні на півострові.
Все це журналіст-патріот показував у своїх телепрограмах. Після його телепередач українські "світлиці", або "куточки" милої серцю України, відкривалися в багатьох школах автономії. Ведучі програми "Рідна хата", випускники першого в Криму  українського класу обрали справою свого життя професію журналіста, навчаючись в університетах Києва і Львова. Програми О. Польченка любили і чекали на них наші вихованці. Особисто я була не тільки глядачем їх, а й свідком процесу безпосереднього творення цих програм в нашому шкільному музеї.
Усунення Олександра Польченка від участі в створенні українських телепрограм для дітей є найбільшим злом для українського національного відродження в такому складному регіоні, як Крим. З усією відповідальністю ствер-джую, що Польченко Олександр Олексійович - професіонал високого ґатунку. Але він "занадто український". А українці в Криму не в пошані...
Поки що мені залишається тішитися думкою, що у біблійного Адама, крім Каїна, був ще син Авель. Втіленням останнього, тобто добрих сил, для мене є колишній учень 21-ї школи м. Сімферополя, де я також працювала директором, Павло Кущ - нині єпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент. Тож сподіваюся, що з Божою допомогою відродиться Україна, а також по справедливому вирішиться питання україномовних телепередач, а разом з ними і доля їх автора - талановитого ведучого і тележурналіста Олександра Польченка.

м. Сімферополь.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 07.05.2004 > Тема "Урок української"