Версiя для друку Обговорити в форумi

В КОЖНОМУ суспільстві на будь-якому етапі його розвитку виробляється хоч і різна, але обмежена кількість матеріальних і духовних благ. Тому й споживання також обмежене.
 Як же справедливо розподілити ці загальносуспільні блага між членами спільноти? Очевидно, з урахуванням індивідуальних трудових вкладів. І саме зарплата повинна стати мірилом співвідношення процесів споживання і виробництва. Проте якщо для виробників матеріальних благ розмір зарплати визначити відносно просто (більше зробив сапок, відер, хлібин... - і більше й отримуй), то в духовній сфері таку відповідність встановити складніше. Ну як, наприклад, оцінити внесок вченого, який протягом багатьох років працює над епохальним відкриттям, але на проміжному етапі не дає суспільству ніяких практичних здобутків? Або візьмемо депутата. Якщо він - слуга народу, то й зарплата повинна бути в нього відповідною. З іншого боку, в депутати обирають найдостойніших. Найменша зарплата для нього буде не відзнакою, а покаранням. За що ж карати найдостойніших?
 Дати найвищу? В принципі, можливо. Проте робота депутата - це не відрядження на курорти та й народ - не "вим'я" для годування такого собі сисунця долі.
І якщо платити, то хоча б усвідомлювати за що? Для депутата таким показником його трудового вкладу є зростання добробуту народу, покращення життя суспільства в усіх його сферах.
А якщо цього нема? То де ж результат праці депутата? Це одна досить болюча проблема для суспільства. А є ще й інша. Депутат може бути найрозумнішим, працювати до сьомого поту, проте забезпечити стовідсоткове прийняття того чи іншого закону не в силах. Це залежить не тільки від нього одного, а й від єдності поглядів переважної більшості народних обранців. Потрібно, щоб вони були однодумцями. А це ніколи не буде досягнуто, якщо вони мріють не про Україну, а, як ті рак, лебідь і щука, одні - про велич Росії, другі - про забезпечення своїх історичних батьківщин, треті - про іудині срібняки на власних рахунках.
 Тож, щоб уникнути деструктивного протистояння, щоб будувати, а не розвалювати державу, в депутати треба обирати людей, які:
 - є патріотами нашої держави і, отже, думатимуть і дбатимуть не про чужі держави, а про Україну, про її народ;
 - належать до одної партії, тобто є однодумцями. Але не з числа тих партій, що мріють зруйнувати Україну, а на її уламках побудувати велику Росію, Румунію, Польщу..;
 - мріють не про депутатську недоторканість та власне збагачення, а про покращення життя і добробуту людей, про торжество закону;
 - усвідомлюють, що вони є слугами народу і не мають ніякого морального права отримувати більше, ніж робітники, вчителі, лікарі, вчені;
 - визнають, що, обіцяючи народу покращити життя, вони беруть на себе величезну відповідальність. І в разі невиконання обіцянок зобов'язані не тільки подати заяву про звільнення, а й відшкодувати збитки, завдані народу їхніми ЄЕПнутими проектами і, неодмінно, повернути кошти, витрачені народом на вибори.
 Якщо ж обираємо депутатів за іншими критеріями, то ми лукавимо і дуримо самих себе. То вже не демократія, то плутократія, і сподіватись на покращення життя в такому разі марна справа. То утопія, і байдуже, як вона називатиметься: соціалістична, комуністична чи демократична. На жаль, депутатів, які б відповідали вищезгаданим критеріям сьогодні в нас мало. Тому і рівень життя в Україні (як це не прикро!) в десятки разів нижчий, ніж у папуасів Нової Гвінеї. Багато наших депутатів вважають не себе слугами, а народ, з якого можна смоктати блага для власного процвітання. Пережиток комуністичного минулого, де партія була "умом", а народ - всім іншим, - і сьогодні не дає багатьом депутатам зрозуміти, в чому полягають їхні обов'язки.
 Про одного з таких депутатів і йдеться в гуморесці "Вим'я народу".

Павло СУЩЕНКО.

ВИМ'Я НАРОДУ
 Занедужав дід Гаврило,
 Лежить, помирає.
 Як же біді зарадити?
 Ніхто те не знає.
 Увесь зсохся, ізнемігся,
 П'є одну лиш воду.
 Аж тут в село приїжджає
 Депутат народу.
 - Піди, - просить дід дружину, -
 Може, він поможе.
 А чи пенсію нам виб'є,
 А чи ліки гожі.
 Пішла баба, попленталась
 До сільського клубу.
 А депутат вже з трибуни
 Шпетить на всю губу.
 Демократів, незалежність,
 Примхливу погоду
 Й запевняє, що він робить
 "Все в ім'я народу".
 Баба ж, бачте, не дочула
 Слово благородне.
 Зрозуміла так: промовець
 Ссе вим'я народне.
 Спершу трохи здивувалась,
 "Що воно за штука?".
 Ну, а потім спохватилась,
 Підіймає руку:
 - По вас бачу, -  кричить з залу, -
 Вим'я дає силу.
 Може б, дали раз сиснути
 Й моєму Гаврилу?..
 Може б, й дали, якби самі
 Так не присмоктались,
 Що в бюджеті у народнім
 Лиш дірки зостались.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #14 за 02.04.2004 > Тема "Смішного!"