Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!
(АМБІТНИЙ ПРОЕКТ, ЯКИЙ ЗРОБИТЬ УКРАЇНУ КРАЩОЮ)

Частина 2
ДІТИ — МАЙБУТНЄ УКРАЇНСЬКОГО ДОНБАСУ

Маріупольського капелана Геннадія Мохненка надихає на добрі справи героїзм українських бійців, які захищають його рідне місто. А нас усіх надихає факт виховання ним 35 дітей! Трьох рідних і 32 усиновлених. Хай навіть дітки й повиростали, все одно, це неабияка відповідальність. Але ж і почесно як! І як це потрібно нинішній Україні… Адже немає більш ефективного способу виховання патріотів, як виховання їх змалечку, ще й на власному прикладі. Хочу тут згадати і краматорчанина Самійла Мамченка, який під час окупації написав на даху свого будинку слово «Україна». Це щоб наші льотчики бачили, що їх в Краматорську чекають! А ще він пошив дітям синьо-жовті жилетки, їздив завжди із синьо-жовтим прапором, закріпленим на машині. Одного разу його зупинили бойовики і хотіли за таке нечуване нахабство відібрати машину, а водія-«укропа» розстріляти. Мабуть, Бог врятував тоді Самійла… Бо він з християнської родини, і неодноразово переконувався, що якась вища сила супроводжує його і захищає в моменти небезпеки. А тепер у Мамченків нова радість! У кінці квітня Самійло забрав свою свою Оксану з пологового будинку. Вірна дружина народила йому донечку, і тепер у них уже дванадцятеро дітей! Хто там каже, що в Україні стрімко скорочується населення? Може, краще не панікувати, а побільше допомагати тим, хто героїчно утверджує протилежну тенденцію?
А дітки ж які! Тут що кількість, що якість – не придерешся. Всі чемні, добре виховані, талановиті. Родина Мамченків – не лише гордість Краматорська. Сам факт існування такої позитивної, сонячної родини вселяє радість у душі киян, чернігівців, запорожців, одеситів – усіх тих, хто чув про поведінку Мамченків під час окупації.

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ НА ВИЗВОЛЕНИХ ТЕРИТОРІЯХ. ЧИ ЗМОЖЕМО ДОПОМАГАТИ ПРАВДОЛЮБАМ?

Після звільнення окупованих бойовиками територій Самійло намагається активно впливати на ситуацію в Краматорську. Зокрема, разом із жменькою друзів бореться з корупцією, і цим об’єктивно сприяє формуванню громадянського суспільства в місті. Патріотизм, активність, відсутність особистих амбіцій, дивовижна скромність – всі ці риси роблять Самійла Мамченка і його юних нащадків символом нового Донбасу, який може довго існувати паралельно з Донбасом «ватним» і, врешті-решт, замінити його собою. І в цьому сила подібних родин. Але ця внутрішня сила окремих особистостей і гармонійність окремих родин не роблять нашу допомогу зайвою. Часом не так важливі фінансові вливання, як духовна та інформаційна підтримка. Не так давно я поцікавився, як справи у краматорців, чи не захлинулися їхні антикорупційні почини? Ось що відповів Самійло Мамченко:
«Нещодавно в Краматорську хотіли порізати трамвайну лінію, але ми не дозволили… Зараз хочемо ввести електронні квитки і створити єдину електронну базу міського транспорту в місті а, можливо, і в трьох найближчих містах - щоб усі потоки були відомі. На жаль, мене вже прибрали з комісії по транспорту, бо я ніколи не підлаштовуюся під начальство. Певно, вважають «чужим», адже я вболіваю за людей а не за їхні схеми... Духом не падаю, бо знайшов вихід: приходжу на всі комісії, виконкоми, звіти і «круглі столи» і… знімаю все на відео. Хочу добитися, щоб надалі була обов’язкова відеофіксація з подальшим винесенням на сайт Краматорського виконкому. Тоді стане значно складніше розкрадати бюджет та майно громади…»
Ну, тут уже Краматорськ може й для Галичини бути прикладом! І для Житомирщини, і для Волині, і для Закарпаття. Десь нищить перспективи наших дітей і онуків «бурштинова лихоманка», а десь уже останні ліси вирізають… Скрізь потрібні такі люди, як Самійло Мамченко. Але поки що не в кожній області і не в кожному місті вони є. Тож який вихід? А вихід в тому, щоб була всенародна підтримка хоча б тих, хто вже працює - чесно і безкомпромісно. І про кого знають в інших регіонах. Буде результат по Краматорську – підхоплять ідею інші території.

«НАС, УКРАИНСКИХ НАЦИОНАЛИСТОВ ИЗ ДОНБАССА, В УКРАИНЕ СТАНОВИТСЯ ВСЕ БОЛЬШЕ…»

Погодьтеся, мало хто з львів’ян чи буковинців чітко уявляє, що нам далі робити на Донбасі? У переміщених - якщо не у всіх, то у найосвіченіших - це уявлення значно чіткіше. І вони краще розуміють витоки проблеми. Ось, скажімо, точка зору професора Олени Стяжкіної. Донеччанка непогано пояснює, чому її земляки не мали і не могли мати такого категоричного несприйняття радянської влади, як галичани:
«Радянський час для покоління батьків не був драматичним, на відміну від їхніх батьків, бабусь і прабабусь. Тому що вони застали тихий, беззубий «застій» і розважалися в ньому від душі. Тобто, цей «застій» гарантував їм якусь стабільну безпеку і можливість руйнувати цю стабільну безпеку – носити джинси, слухати «Бітлз» або Цоя, маніфестовано пити горілку тощо. Такі ось ігри з часом, який вже не міг вкусити... А значить, він лишився в пам’яті, як хороший. Він не встиг придавити партзборами, смутністю, він був дуже драйвовим, а потім скінчився…»
Переміщені з Донецька, проживаючи тепер у Києві, Дніпропетровську, Львові, поволі стають значно ближчими до основної маси українського народу. Ось що написав недавно у соцмережах донеччанин Олександр Гуленко:
«Недавно мне прислал сообщение один из тех людей, которых я уважал в Донецке. Укорял в том, что я стал нациком. Повеяло родным, категоричным, донецким: «нацик»…
Так вот, я - коренной житель Донецка, который сорок лет прожил в Донецке, и последние два года живу в Киеве, понял, что всегда был националистом. Потому что национализм – это любовь к своей родине и ненависть к оккупантам. Украинский национализм – это защитная реакция от российского нацизма и уважение к другим нациям. И нас, украинских националистов из Донбасса, в Украине становится все больше…».
А ось як цитована мною вище етнічна росіянка Олена Стяжкіна бачить майбутнє Донбасу:
«Я ніколи не думала, що вимовлю ці слова, але я вимовлю їх: цій землі потрібна позитивна колонізація, мирна колонізація (...) Я хочу сказати дончанам, луганчанам і тим українцям, які хочуть не тільки любити Україну, але й робити щось для неї. До зустрічі в Донецьку! Донбас не повернеться в Україну, тому, що Донбасу не існує. Тут буде або Україна, або нічого. До зустрічі в Донецьку!»
Як бачимо, цілком проукраїнська позиція. А окрім цього, глибокі знання шахтарського краю, якими навряд чи зможе похвалитися професор з Житомира, Одеси або Чернівців. І це ще один вагомий аргумент - чому ми повинні сприяти кращій самореалізації проукраїнських «донецьких» в нашій державі.

Сергій ЛАЩЕНКО
(Далі буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 13.05.2016 > Тема "Урок української"