Версiя для друку Обговорити в форумi

Перемога – на всіх одна...

Цього року 9 травня святкувалося не як День Перемоги, а лише як День пам’яті. Вийшовши з дому, я спочатку здивувався, побачивши чорні стрічки на державних прапорах, але потім збагнув: усе логічно, адже акценти відзначення дати суттєво змістилися.
Не знаю, як в інших містах, але у Львові кожного 9 травня силовики традиційно готуються до можливих провокацій. Так було і цього разу – на підході до Пантеону героїв і Вічного вогню (це на вулиці Пасічній) було дуже багато працівників міліції – як у формі, так і в цивільному. Помітив також кілька МНС-ників і чимало хлопців з добровольчих батальйонів. З самого ранку людей, які стежили за порядком, було ледь не 90% від усього числа присутніх на Пагорбі Слави. Потім цей відсоток трохи зменшився, адже надійшла основна маса ветеранів, які перед цим були на Марсовому полі. Але все одно, велика кількість силовиків спонукала мене думати лише в одному ключі: видно, не все в порядку в нашій державі, якщо визволителів треба так посилено захищати від… провокаторів. Зрештою, народ сам мав би ставити на місце негідників, у яких піднялася рука на стареньких, часом зовсім немічних людей, які колись, ризикуючи життям, визволяли їхнє рідне місто. Звідки ж вони беруться?
І ось тут хочу викласти свої власні думки. Раніше вони бралися з двох причин: у Львові вистачало людей не надто високої культури, які могли образити ветеранів з «ідейних» міркувань. Мовляв, не хочуть розуміти старі, що війна в нашому регіоні не закінчилася в травні 1945 року, а тривала ще ледь не десятиліття. І якщо вам — ордени та медалі, то наші родичі і земляки були без слідства розстріляні в Дем’яновому Лазі або ж сотнями тисяч гинули по Сибірах! Ось такою була логіка місцевих «екстремістів», які до того ж часто цілеспрямовано всмоктувалися у різні праворадикальні структури націоналістичного напрямку. Джерела фінансування останніх були каламутними, у Львові прийнято вважати, що руку на пульсі таких організацій постійно тримала Москва. Що Кремлю з того, що образять одного чи кількох ветеранів? Головне, щоб картинка була для телебачення, щоб можна було постійно лякати люд московський байками про жорстоких і підступних бандерівців. Але тут і ми могли б критичніше глянути на себе: хіба в українських інтересах десятиліттями підтримувати оцю тріщинку в суспільстві чи принаймні не звертати на неї увагу? Невже не можна було примирити сторони на основі якогось компромісу? Мовляв, ми погоджуємося, що ви шановані на найвищому рівні, а наші батьки довго були поза законом… Погоджуємося з тим, що багато з вас так і не вивчило української мови. Що Бандера і Шухевич для вас досі чужі персонажі… Хоч пенсії ветеранам тепер платить не СРСР, а Україна — держава, за яку віддали своє життя вищеназвані українські герої. Але ж і ви зробіть крок назустріч!
* * *
Тепер, коли триває українсько-російська війна, кожен ідейний антифашист міг би сказати своє вагоме слово. Адже привід є — 9 травня! Але тут пересічного львів’янина очікувало велике розчарування. Виявляється, ідейних фронтовиків-антифашистів не так вже й багато в середовищі ветеранів. Бо інакше сьогодні вони виступили б з осудом російського збройного вторгнення в Крим і на Донбас. Засудили б застосування «Градів» з російської території… Адже відомо, що ці «Гради» вбивали дітей і онуків тих українських червоноармійців, які разом з російськими побратимами звільняли від гітлерівців Смоленськ, Ростов, Харків, Київ… Схоже, що не дивляться наші ветерани українське телебачення. А якщо й дивиться хто, то такі не домінують у загальній ветеранській масі. Ось чому було так багато силовиків, бо проблеми реально існують, і їхнім розв’язанням ніхто не займається. Тому й тліє постійно і розгорається щороку до конкретних дат або принаймні може розгорітися...
Я вважаю, що 9 травня сьогодні засвідчило тільки безмежну толерантність Львова. Ви можете собі уявити, щоб у нинішньому Донецьку чи Луганську дарували квіти ветеранам УПА? Основна маса ветеранів біля Вічного вогню спілкувалася російською. Може, інші традиційно не приходять на свято? Не знаю, не досліджував цього питання. Щоправда, одна немолода жінка родом з Дубровицького району Рівненської області говорила на неповторному українсько-білоруському суржику. Вона з 14 років була партизанською розвідницею! Сказала, що звати її Ольгою, а в партизанському загоні була розвідницею «Уляною». Честь їй і хвала! Але ж дивно, що вона по-дружньому спілкувалася з російськомовною львів’янкою, а та в свою чергу несла явну нісенітницю: «Будь проклята эта война! Как это так – запрещать людям разговаривать на русском языке? В четырнадцати областях запретили…». І далі в такому ж дусі. Розвідниця «Уляна» промовчала… Ще б пак – вона ж українка, а ми такі толерантні!
Саме та обставина, що частина ветеранів тиражує кремлівську брехню, а інші майже не протестують, не може не насторожувати. Не стверджую, що таких більшість, але вони є. І пробують вести пропаганду, користуючись надійною охороною власних персон силами толерантного міста. Тишком виступають проти України саме в ту пору, коли вбивають україномовних у шовіністичних ДНР і ЛНР, коли окупанти готові закатувати кожного полоненого «правосєка» — хоч серед останніх ледь не половина російськомовних... Тобто є такі, що однозначно визначилися у війні двомовної, толерантної, демократичної України з агресивно-одномовним проросійським Лугандоном. Вони сьогодні жодного слова не сказали на захист знедолених кримчан, громадян нашої держави. Здивувала фраза літньої львів’янки, грузинки за національністю, яка сказала так: «Вот говорят: «Слава Украине!»… Да не надо этого «Слава…». Не надо этого всего… Главное, чтобы войны не было…». Як кажуть, приїхали. Вона звільняла Україну від Харкова до західного кордону, і спасибі їй за це. Але невже, проживаючи у Львові, етнічна грузинка нічого не чула про російсько-грузинську війну 2008 року? Які ж тоді канали вона дивиться?
* * *
Я не хочу, щоб читачеві стало сумно... Можливо, я в чомусь і згущую фарби, вихоплюю лише негатив. Справді, позитиву багато, але про нього ми й так знаємо. Але мене не покидало відчуття, що Пагорб Слави у Львові досі залишається частинкою «русского мира». Принаймні у такі дні. Сьогодні віруючі жіночки з УПЦ МП у традиційних православних хустинах навіть молитву провели. Минулого року їх не було, а тепер прийшли. Молилися, співали, згадували там щось про «побєду»… Не було ніякого каяття за розпочату війну. Не прохопилися й словом про те, що варто б і українцям дозволити вільно молитися у такі дні. І не лише у Львові, а й в окупованих Донецьку, Луганську, Севастополі, Євпаторії… Ні, не говорили вони про таке. Я постійно оглядався, сподіваючись зустріти людину, яка скаже щось розумне і підніме настрій. Підійшов до сивого ветерана, який розмовляв українською. Запитав про нинішню війну. Хто ж у ній винен? Орденоносець відповів, що війну розпочали… олігархи. Всі олігархи України винні у війні! Не згадав колишній червоноармієць добрим словом олігарха Коломойського, не проклинав олігархів Ахметова і Путіна. Складалося враження, що дехто з наших ветеранів боїться вийти за усталені рамки. Боїться проявити й соту частку того героїзму, який колись врятував Європу від фашизму. Їм зручно у цій більшовицькій аурі. До них підходять молоді і зрілі люди, дарують квіти, дякують за мир… Ніби й забули, що миру в Україні вже давно немає, що його здобувають для нас зовсім інші люди, зовсім з іншим світоглядом...
* * *
І коли мене й порадувало що сьогодні, то це чудова весняна погода та ще велика кількість молодих хлопців у військових одностроях. Вони були в зоні АТО і вже понюхали пороху. Вони готові туди повернутися. Навіть рвуться у бій! Коли я сказав бійцеві «Карпатської Січі» Михайлові Лапчуку (позивний «Наум»), що міг би познайомити його з живим свідком «Закарпатської Січі», 95-літнім Степаном Стойком, той із сумом похитав головою. На жаль, завтра вже повертається на передову. Ось які люди здобувають сьогодні мир для нас і наших дітей. Їх би не забути, коли повернуться додому!
* * *
Звичайно, всім ветеранам Другої світової сьогодні треба подякувати. Вони врятували світ від фашизму. Але не треба забувати, що війна триває й зараз. Ті процеси, які відбуваються в Росії, свідчать про те, що історія рухається по спіралі. Чим нинішній російський режим кращий від гітлерівського? Тим, що концтаборів немає? Добре, що поки немає. Гібридна путінська війна передбачає «видавлювання» українського елементу, і це трохи краще, аніж його повне знищення. Але ні в кого нема впевненості, що путінізм на цьому зупиниться. Пригадую розмову з пітерцем, який нещодавно втік з Росії і тепер хоче отримати українське громадянство. Він сказав, що росіяни у випадку перемоги не будуть виселяти українських патріотів у Сибір. Вони їх будуть знищувати фізично – жорстоко, безжально… Подібні слова я чув і від багатьох українських активістів на Донбасі. Вони краще від львів’ян знають, що таке «русский мир», а тому не мають жодних ілюзій. Тому нинішня ситуація в Україні вимагає максимальної мобілізації. Повністю обійти стороною таке питання, як лояльність ветеранів до Української держави, навряд чи вдасться. Тут вже точно треба знати – хто є хто, і зосередити нашу турботу насамперед на ветеранах-патріотах.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 15.05.2015 > Тема "Урок української"