"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "Урок української"
#23 за 06.06.2014
ПОВЗУЧА ОКУПАЦ╤Я
В сво╖й хат╕ – своя й правда!
В╕йна проти Укра╖ни не зак╕нчилася. Вона трива╓ ╕ по сьогодн╕шн╕й день. Т╕льки тепер у б╕льш вишукан╕й ╕ сучасн╕й форм╕. Йде економ╕чна, ╕нформац╕йна, духовна, орган╕зац╕йна, газово-енергетична, генетична ╕ психолог╕чна в╕йна. А нин╕ уже й в╕йськово-агресивна. Укра╖на зазна╓ чималих втрат. Чому? Х╕ба ми не вм╕╓мо воювати? Вм╕╓мо — ╕ ще й як, дов╕вши це у багатьох в╕йнах та битвах. Остання з яких здивувала весь св╕т — це битва за СВОБОДУ ╤ ЛЮДСЬКУ Г╤ДН╤СТЬ на Майдан╕ у Ки╓в╕. Гол╕руч, палицями ╕ кам╕нням перемогли до зуб╕в озбро╓них яничар-силовик╕в корумпованого режиму Януковича.
Згадав нещодавно статтю Олександра Згоранця «У битв╕ за мову – кожен во╖н» («Волинь-нова», 7 кв╕тня 2012 р.). Це уже не крик душ╕ в╕домого журнал╕ста ╕ публ╕циста, а заклик до можновладц╕в, до перес╕чних людей захистити свою душу, а це значить захистити свою хату, свою родину, свою Батьк╕вщину. Бо у «сво╖й хат╕, своя правда, ╕ сила, ╕ воля» (Т. Шевченко). А то вийшло, що на 23-му роц╕ Незалежност╕ Укра╖ни «на наш╕й, не сво╖й земл╕» ми, укра╖нц╕, автохтонна нац╕я, яка ╓ «головою» у св╕тов╕й цив╕л╕зац╕╖, почува╓мось нин╕ як тимчасов╕ гост╕. А всяк╕ зайди, яких ще вв╕чливо називають, аби не образити, нац╕ональними меншинами, почуваються, мов справжн╕ господар╕, об╕ймаючи вс╕ ключов╕ пости в незалежн╕й, поки що, Укра╖нськ╕й держав╕. Проте поводять себе нахабно ╕ войовничо, ╕гноруючи не лише наш╕ звича╖ ╕ давн╕ традиц╕╖, а й найсвят╕шу ц╕нн╕сть кожно╖ нац╕╖ – мову. Ще 150 рок╕в тому К. Маркс писав, що «людина, яка не волод╕╓ мовою народу, на земл╕ якого живе, — або г╕сть, або окупант, або раб цього окупанта…». Учн╕ Геббельса п╕шли дал╕ свого вчителя. Щоб завоювати державу, нин╕ не потр╕бно застосовувати в╕йськову агрес╕ю. Це можна зробити без жодного постр╕лу. Варто лише впровадити СВОЮ ПРОГРАМУ у навчальний процес, свою мову, сво╖ звича╖, свою ментальн╕сть та ще й п╕дживити алкогольними напоями. ╤ м╕сцеве населення поступово звикне, «може, так ╕ треба»… Без активного спротиву вони будуть не т╕льки сам╕ цвенькати по-московськи, а й д╕тей сво╖х посилатимуть у рос╕йськомовн╕ школи, л╕це╖ ╕ ВНЗ. Простому роботяз╕ не ма╓ зараз часу читати книжки, докопуватись в ╤нтернет╕ до правди, до ╕стини. Накрутившись за день в пошуках роботи чи куцого зароб╕тку, в╕н пада╓ ввечер╕ на диван та вмика╓ розмовно-в╕зуальний ящик. ╤ в його м╕зки перет╕ка╓ мовно-╕нформац╕йний бруд, який забира╓ спершу душу, а пот╕м ╕ т╕ло. В╕н уже не наш, не укра╖нець. Це — манкурт, яничар, у якого принцип життя замика╓ться в психолог╕╖ хробака: по╖сти, попити, задовольнити статев╕ потяги ╕ безтурботно виспатись… Це простий трудяга чи б╕знесмен. А що ж ╕нтел╕генц╕я, ел╕та нац╕╖? «Мовчить, бо благоденству╓…», та ще й п╕дсп╕ву╓ тим, хто замовля╓ музику. Нещодавно я проводив екскурс╕ю у Музе╖ ╕стор╕╖ с╕льського господарства Волин╕ одн╕й груп╕, яка при╖хала з м╕ста Луцька. Чемн╕ та ╕нтел╕гентн╕ люди. Це були студенти та викладач╕ Волинського нац╕онального техн╕чного ун╕верситету. В експозиц╕╖ просто неба «Козацький зим╕вник» (селище Рокин╕ Луцького району) вони згуртувались ╕ проводили п╕дсумок Республ╕кансько╖ студентсько╖ ол╕мп╕ади. Переможц╕в нагороджували Дипломами та Грамотами. Виступали почесн╕ гост╕ ун╕верситету – доценти з кандидатами, професори ╕ доктори техн╕чних наук. Спочатку я подумав, що вони при╖хали з Москви чи з Петербурга. Проте ведучий пов╕домив, що виступа╓ професор, доктор техн╕чних наук… Ки╖вського нац╕онального ун╕верситету… «Нац╕онального ун╕верситету, професор», а розмовля╓ чужоземною мовою перед студентами, МАЙБУТН╤МИ ╤НТЕЛЕКТУАЛАМИ ╤ КЕР╤ВНИКАМИ. Ось вам – «ел╕та нац╕╖»!.. Виходить, що «чуж╕ серед сво╖х» замовляють музику у кузн╕ наукового потенц╕алу кра╖ни. А тут ще книжков╕ менеджери розносять л╕тературу. З важких вал╕з викладають вам прямо у каб╕нет╕ яскраво ╕люстровану ╕нформац╕йну продукц╕ю. Спочатку не хот╕в нав╕ть дивитися, як ╕ слухати у маршрутц╕ ту попсу, що пискливо нявчить. Але згодом погляд затримався на одн╕й велик╕й ╕ яскрав╕й книжц╕ з ╕нтригуючою назвою – «50 великих правителей России». Виявля╓ться, – це «иллюстрированная энциклопедия», що вийшла у видавництв╕ «Белий город» в Москв╕ у 2011 роц╕. Як профес╕йний ╕сторик, в╕дразу глянув на зм╕ст, що в к╕нц╕ книги. Там ╕з кольорових св╕тлин виступають В. Пут╕н ╕ Д. Медвед╓в, М. Горбачов ╕ М. Хрущов, Й. Стал╕н ╕ В. Лен╕н, цар╕ – Микола ╤╤ ╕ Олександр ╤╤╤ ╕ т. д. Тобто справжн╕ «великие правители России», де у яскравих картинках висв╕тлюються ╖хн╕ пол╕тичн╕ д╕яння по «собиранию русских земель». Особливо ╕люстрован╕ та розписан╕ ╤ван Калита та ╤ван Грозний, Петро ╤ та Катерина ╤╤. Яскрав╕ ╕люстрац╕╖ доповнюють ╕нформац╕ю про ╖хню «геро╖чну» м╕с╕ю. Ось так, переглядаючи книгу з к╕нця, я д╕йшов до перших стор╕нок т╕╓╖ «энциклопедии». ╤ тут оч╕ мо╖ пол╕зли на лоба, шапка почала п╕дн╕матися з-п╕д р╕дкого козацького чуба. Власне, книга почина╓ свою розпов╕дь з Ки╖вських княз╕в: Олега та ╤горя, Ольги ╕ Святослава Хороброго, Володимира Великого ╕ Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха ╕ Юр╕я Долгорукого. В анотац╕╖, правда, сказано, що вони «великие Киевские князья»… Але ж «иллюстрированная энциклопедия» назива╓ться «50 великих правителей России»… Отже, лог╕чно виходить, що Ки╖вська Русь ╓ нев╕д’╓мною територ╕╓ю «великой России»? А що про це скажуть наш╕ можновладц╕, державн╕ муж╕, депутати Верховно╖ Ради Укра╖ни, М╕н╕стерство закордонних справ? Дуже хот╕лося б почути ╕ побачити ╖хню реакц╕ю на явну ╕нфомац╕йну агрес╕ю та фальсиф╕кац╕ю ╕стор╕╖ сус╕дньо╖ ╕ноземно╖ держави. Бо, щоб не було, як в тому анекдот╕: — Миколо, а чому це ти у себе на подв╕р’╖ руба╓ш таку гарну бер╕зку? — запиту╓ сус╕д у свого приятеля. — Треба, куме, треба. Бо прийдуть москал╕ ╕ скажуть, що це ╖хня «исконная земля». ╥демо дал╕. Про те, що в наших великих ╕ малих м╕стах розмовляють переважно ╕ноземною мовою, тобто – рос╕йською, ми уже звикли. Нав╕ть в м╕ст╕ Ки╓в╕, у столиц╕ нашо╖ держави, у серц╕ столиц╕ ╕ свободи, на самому Майдан╕, також розмовляють ╕ноземною, в побут╕ ╕ з високо╖ трибуни. Не козацькою, укра╖нською мовою, а на «общепонятном». ╤ ми поступово також уже звика╓мо. Звикли ╕ до того, що якомусь депутату Верховно╖ Ради зручн╕ше теж виголошувати так свою думку з центрально╖ трибуни найвищого законодавчого органу держави, поки його «свобод╕вц╕» не засвистають чи не з╕пхнуть. Звика╓мо ╕ до того, що нов╕ уже урядовц╕ також виставляють напоказ свою об╕знан╕сть у двомовност╕. ╤ це ми терпимо. Але те, що уже нин╕ у Галичин╕, зокрема в курортному центр╕ Укра╖ни – Трускавц╕, майже всюди розмовляють ╕ноземною (рос╕йською) мовою – то це було для мене непри╓мною неспод╕ванкою. Куди не п╕д╕йдеш, де не сядеш, де не станеш, – всюди чу╓ш «могучий общепонятный язык». В ╖дальн╕ ╕ у бювет╕, у сквериках ╕ на базарчиках, на процедурах ╕ в агенц╕ях турбюро. Всюди! Одного разу по╖хали з╕ знайомими на екскурс╕ю в м╕стечко Сх╕дниця та на Урицьк╕ скел╕. Зрад╕ли, що можемо при╓днатися до невелико╖ екскурс╕йно╖ групи, яка т╕льки-но також розпочала свою подорож у минуле. Молодий екскурсовод проводив екскурс╕ю по дивовижн╕й пам’ятц╕ природи та ╕стор╕╖, Урицьких скелях, по фортец╕ Тустань. Саме т╕й, що стала прототипом в ╕сторичн╕й пов╕ст╕ ╤вана Франка «Захар Беркут». Вся розпов╕дь фах╕вця була виключно рос╕йською мовою. Наскельна фортеця Тустань — пам’ятка арх╕тектури ╤Х-Х╤╤╤ ст. — улюблене м╕сце в╕дпочинку ╤вана Франка. Спочатку ц╕ скел╕ використовувались як язичницьке святилище. П╕зн╕ше тут була давньоруська прикордонна фортеця, через яку експортували с╕ль, видобуту в Дрогобич╕. Саме соляна митниця й дала назву фортец╕ «Тут стань» — зупинись ╕ заплати мито. Оск╕льки фортеця була дерев’яною, то, на превеликий жаль, не збереглася до наших час╕в. Але м╕сцев╕ кра╓знавц╕ зум╕ли в╕дтворити деяк╕ елементи могутньо╖ фортец╕. П╕д час прогулянки по скелях ми побачили, як виглядала колись могутня та неприступна фортеця Тустань, в╕дчули середньов╕чну атмосферу пер╕оду Ки╖всько╖ Рус╕ та Галицько-Волинського княз╕вства. Ми також мали змогу помилуватися карпатськими кра╓видами та ун╕кальним скельним комплексом, в╕к якого 55 млн. рок╕в. «Наскальный город-крепость Тустань — уникальный памятник истории, археологии, архитектуры и природы, который не имеет аналогов в Европе. В IX-XIII веках здесь существовал наскальный город-крепость Тустань. Тустань возникла в IX веке как оборонно-таможенный пункт на трансконтинентальном пути торговли шелком Португалия — Китай. Здесь также проходил соляной путь из Дрогобыча до карпатских перевалов. Купцы, осуществляя свои длительные и опасные странствия, имели возможность здесь отдохнуть. Зато гарнизон Тустани брал с них пошлину. Название крепости происходит от словосочетания «тут стань» — каждый, кто приходил сюда, должен был остановиться здесь, оплатить дань, выразить намерения, и только тогда идти дальше. Непосредственно на территории крепости проживали исключительно ее защитники. Обитатели окольного града прятались на территории крепости лишь в случае нападения врага. Крепость была построена на трех скальных группах: Камень, Острый Камень и Малая Скала и образовывала единый оборонный комплекс. Вырубленные на скале, в местах наличия деревянной застройки, вертикальные и горизонтальные пазы и врубы дают уникальную возможность достоверного воссоздания сооружений в пространстве, включая крышу и оборонные галереи-забрала, с достоверностью до 90%», — планом╕рно в╕в свою розпов╕дь молодий екскурсовод. Вибравши момент м╕ж невеликою перервою, поки екскурсанти пили водичку ╕з джерела, я запитав у м╕сцевого екскурсовода: — Вибачте, а що ця група при╖хала з П╕тера чи з Москов╕╖? В╕н подивився на мене скоса ╕ випалив: — Ця група при╖хала з центрально╖ ╕ сх╕дно╖ Укра╖ни. ╥м зручн╕ше так сп╕лкуватися з╕ мною ╕ вони так краще розум╕ють, а ми мусимо до кл╕╓нт╕в п╕длаштовуватись… Мо╖ пояснення-роз’яснення не дали бажаних результат╕в. П╕д╕йшли члени т╕╓╖ групи, як╕ в╕дразу п╕дбили п╕дсумок нашо╖ дискус╕╖: «А какая разница?». Ось ╕ ма╓мо те, що ма╓мо, як казав Леон╕д Кравчук. Душу народу, його мову витягнули з ф╕зичного т╕ла ╕ залишили, мов пусту оболонку, корито, ящик, бочку з кишками, як╕ хочуть ╖сти ╕ пити та деколи д╕тей робити. Вони народжуються, п╕дростають ╕ не знають, в як╕й кра╖н╕ живуть. У д╕╓тичн╕й ╖дальн╕ я сид╕в за одним столиком з молодою с╕м’╓ю, яка при╖хала з м. Ки╓ва. Симпатична дружина з розумними очима, стрункий чолов╕к ╕ турботливий батько двох малих д╕тей. Розмовляють м╕ж собою виключно рос╕йською мовою. З╕ мною – переходять на чисту укра╖нську мову. Запитую: — В яку школу ходять ваш╕ д╕ти? — В укра╖нську, — в╕дпов╕дають. — А ви давно живете в Укра╖н╕? — Ми – укра╖нц╕. Батьки наш╕ з села. — Зн╕яков╕вши, н╕би виправдовуючись, додають: — Ми так звикли уже. В Ки╓в╕ майже вс╕ розмовляють рос╕йською… Два тижн╕ сус╕дства з╕ мною не пройшли даремно. Поки ми об╕дали, вечеряли, молода с╕м’я перейшла на укра╖нську мову. Д╕ти також легко сп╕лкувалися р╕дною мовою. У нед╕лю, коли процедур майже не було, вир╕шив по╖хати на екскурс╕ю в гори, в м. Славськ, на г╕рськолижну базу. Записався в туристичного менеджера, заплатив грош╕. Але внутр╕шн╕й голос мене п╕дштовхнув до запитання: — Скаж╕ть, будь ласка, а якою мовою буде проводитися екскурс╕я? — Рос╕йською, — випалила д╕вчина. — У нас вс╕ екскурс╕╖ проводять рос╕йською. — Чому? — запитав я, уже не витримуючи спок╕йно╖ ╕нтонац╕╖. – Коли двадцять рок╕в тому в Трускавц╕ була маса в╕дпочиваючих ╕з Середньо╖ Аз╕╖, Закавказзя, то такий поступ був виправданим. А тепер, коли наповнюван╕сть становить лише 30 в╕дсотк╕в, то нав╕що так себе «опускати» ╕ принижувати, в╕дмовлятися в╕д свого кор╕ння, сво╓╖ духовност╕, а отже, ╕ в╕д сво╓╖ нен╕-Укра╖ни? Адже ще наш Кобзар писав, нагадуючи княжатам недорослим, що «наша мова, як Господа слово». Розчарувавшись у такому екскурс╕йному обслуговуванн╕, де в╕дкрито принижують представник╕в титульно╖ нац╕╖, я в╕дм╕нив свою по╖здку до г╕рськолижного м╕стечка. Було дуже шкода ╕ прикро, адже так хот╕лося по╖хати, щоб згадати сво╖ студентськ╕ безтурботн╕ роки, коли ми з друзями щораз виривалися в гори при перш╕й-л╕пш╕й нагод╕. Розчарування приходило на кожному кроц╕, де б не ходив по Трускавцю. Б╕ля бювет╕в, верхнього ╕ нижнього, рекламують сво╖ послуги ╕ таланти за╖ждж╕ артисти та ╖хн╕ менеджери, заохочуючи в╕дпочиваючих рос╕йською мовою на вистави та концерти. На ╕сторичних бричках-каретах возять дядьки курортник╕в ╕ все розпов╕дають ╖м також рос╕йською. Нав╕ть м╕сцев╕ мешканц╕, як╕ при╖жджають з навколишн╕х с╕л ╕ продають свою еколог╕чно чисту продукц╕ю, ╕ т╕ вже цвенькають на «общепонятном». «Укра╖но, Укра╖но! Оце тво╖ д╕ти. Тво╖ кв╕ти молод╕╖, чорнилом полит╕, московською блекотою заглушен╕. Плач, Укра╖но, безд╕тна вдовице…». Безумовно, що «безд╕тна вдовиця», оск╕льки ╖╖ д╕ти молод╕╖ добров╕льно в╕дмовляються в╕д сво╓╖ материзни, сво╓╖ пуповини, батьк╕вщини. Двадцять три роки незалежно╖ Укра╖ни не зробили укра╖нц╕в господарями у сво╖й держав╕. То що, це ╕ НАМ треба 40 рок╕в ходити по «пустел╕», поки не переродяться раби, вже нав╕ть не бож╕? А поки що заходжу в одне ╕з в╕дд╕лень «Укрпошти». Очам не пов╕рив. Прямо перед╕ мною навпроти з в╕трини на мене дивиться ╕ усм╕ха╓ться зухвалою посм╕шкою Петро ╤! Його портрет на кольоров╕й обгортц╕ з крикливою назвою: «Русская кофейня». Дал╕ чита╓мо: «3 в 1, новий кавовий нап╕й розчинний, ароматизований з ароматом л╕сового гор╕ха». Одне слово — укра╖нською, друге – рос╕йською мовою. Хто ж випуска╓ такий «ароматизований нап╕й»? ТОВ «╤нвестпроект», який знаходиться в сел╕ Прол╕ски Борисп╕льського району Ки╖всько╖ област╕. ╤ гасло поставили: «В╕дкрий нову як╕сть смаку!». Така нова як╕сть зомбування укра╖нського обивателя. А щоб не т╕льки доросл╕, а й п╕дл╕тки призвича╖лись до «старшого брата», то поруч експону╓ться ще один ориг╕нальний експонат – «ПИОНЕРСКИЕ СЕМЕЧКИ»! З червоним галстуком Павл╕к Морозов пропону╓ «пионерские, пламенно прожаренные семечки». Невже у тих дизайнер╕в ╕ розробник╕в не ма╓ хоч найменшого почуття власно╖ г╕дност╕, нац╕онально╖ гордост╕ за св╕й край, свою землю, щедро политу кров’ю м╕льйон╕в жертв найкращих син╕в ╕ дочок? Х╕ба мало у нас сво╖х нац╕ональних геро╖в, гетьман╕в, державних муж╕в ╕ д╕яч╕в науки та культури, що дивують св╕т дос╕, яких можна пропагувати на вс╕х обкладинках сво╓╖ продукц╕╖? Прикро, що ╕ п╕сля перемоги революц╕╖ ╢вромайдану на полицях наших крамниць б╕знесмени нев╕домого походження штампують-зомбують старих ╕ малих в «русский мир». Ще в Римськ╕й ╕мпер╕╖ була розроблена гуман╕тарна ╕нтервенц╕я для сус╕дн╕х держав. Вона полягала в тому, що коли зам╕нити геро╖в сус╕дньо╖ держави на сво╖х, то можна без бою заволод╕ти т╕╓ю кра╖ною. Римськ╕ стратеги мали ц╕лковиту рац╕ю. Наш╕ керманич╕ без жодного постр╕лу в╕ддали Крим. ╤ це в той час, коли там перебував 22-тисячний в╕йськовий контингент укра╖нських вояк╕в! Нин╕ уже два м╕сяц╕ не можуть приборкати дек╕лька тисяч терорист╕в-сепаратист╕в у сх╕дних областях Укра╖ни. Можливо, лише тепер ми дочекалися свого Вашингтона в особ╕ Петра Порошенка, який зум╕╓ навести лад ╕ змести цей безлад, щоб запанували ╕ МИ у сво╖й сторонц╕!
Олександр СЕРЕДЮК, член Асоц╕ац╕╖ незалежних письменник╕в ╕мен╕ П. Чубинського, доктор ф╕лософ╕╖ Волинь
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "Урок української"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13403
|