Версiя для друку Обговорити в форумi

І сила, і воля!

НАЙБЛИЖЧИМ ДО КРИМУ ОСЕРДЯМ УКРАЇНСЬКОГО ПАТРІОТИЗМУ Є ЗАПОРІЖЖЯ

Запоріжжя є містом контрастів. Хіба у Львові міг би існувати ресторан з ностальгійною назвою «Політбюро»? А тут і найдовша в Україні вулиця Леніна, і пам’ятники та бюсти діячам радянської влади. І такі ось ресторани. Разом з тим Запоріжжя — це наша давня історія, яку неможливо викреслити. Не говорили про це малому Тарасові Шевченку в школі, не було тоді цього в підручниках. Але святість Запорозького краю наш Кобзар відчував на генетичному рівні, тому й написав невмирущі рядки про Хортицю і Січ. Оскільки місто Запоріжжя є не таким уже й віддаленим від Криму, я завжди намагаюся зробити там зупинку. Інтуїтивно відчуваю, що «козацький фактор» так чи інакше буде впливати на рівень українського патріотизму в Криму. Може, не зараз, а через десятиліття. Або через два. Але таки впливатиме! Тому люблю розмовляти на цю тему з основоположником школи «спасу» Олександром Притулою.

— Друже Олександре, ми не бачилися півтора року. Спілкувалися у квітні, а стаття у «Світлиці» з’явилася в червні минулого року. Що змінилося за цей час? Пам’ятаю, ви тоді говорили про труднощі. Чи є якісь негативні тенденції у розвитку «спасу»?
— Труднощі є, але тенденції тільки позитивні. «Спас» стоїть поза політикою, поза релігійними і конфесійними суперечками. І навіть поза національними. У нас чітка окреслена філософія: в політиці ми стоїмо за Україну. І тому відкриті до конструктивної співпраці з усіма, хто несе користь нашому народові і нашій країні. Не зубожіння, не розбрат несе, а саме добробут і добро. Ось такою є концепція «спасу». Другий пункт: ми працюємо на рівні духовності. Особисто я є православним християнином, але, розвиваючи «спас», ми контактуємо з християнами інших конфесій та представниками інших релігій, в тому числі і з мусульманами. Бо спорт стоїть вище конфесій...
— Невже й мусульмани цікавляться «спасом»? В моєму розумінні це суто український, козацький вид єдиноборства.
— На чемпіонат Європи і чемпіонат світу до нас приїздили азербайджанці. Вони тренуються і змагаються за нашими правилами. Зрештою, нічого екстраординарного в цьому немає. Скажімо, є негри, які займаються дзюдо. Вони ж не стають від цього японськими самураями? Хоча, можливо, починають трохи краще розуміти Японію. Ось так і з нашим «спасом». Ми не сприймаємо ніяких «ізмів» і не прагнемо до самоізоляції. Наші концептуальні засади прості: українець повинен бути здоровим. А ще має бути освіченим. Успішним. І, безумовно, щасливим! І якщо ми стоїмо на таких засадах, то у нас просто не може бути негативних тенденцій. Час працює на «спас», ми завжди вирішуємо поставлені перед нами завдання. Скажімо, провели 1-й чемпіонат Європи із «спасу», на якому були присутні представники шести країн. Тепер готуємося до чемпіонату світу. Там будуть спортсмени з Росії, Білорусі, Азербайджану, Естонії, Молдови... Навіть з Кенії! Збірна команда кенійських поліцейських хоче виступати за правилами «спасу». Не знаю, чи зможуть вони отримати візу, але важливо, що зацікавилися «спасом» навіть на Африканському континенті!
Звичайно, трохи відстає фінансовий бік... І все ж ми працюємо в 12 областях, і в більшості з них люди при владі розуміють, що здорова патріотична молодь потрібна Україні. В Запоріжжі саме за нинішньої влади відкрито обласну дитячо-юнацьку спортивну школу, де молодь вивчає «спас». І це бюджетна школа!
— Протягом минулого року в пресі з’явилося декілька публікацій, у яких львів’яни закликають створити всеукраїнский оздоровчий рух імені Євгена Грицяка. Йдеться про колишнього політв’язня, який у таборах став... йогом. Ця фігура досить символічна. Адже йдеться про поєднання українських традицій (Грицяк був членом молодіжної організації ОУН), мужності — в 1953 році керував Норильським повстанням, а ще — самовдосконалення, новаторства. Адже непросто в ув’язненні вивчити англійську, непросто стати практикуючим йогом. Вам подобається ця ідея?
— Ідея всеукраїнського оздоровчого руху нам подобається. Однак є невеличке «але»... Українці завжди вважалися здоровою нацією. Є навіть вислів такий: «козацьке здоров’я». Проте досі немає вислову «йогівське здоров’я». В XVI столітті український козак Яків Малик поїхав до Індії і став там візирем у індійського раджі. Це історичний факт! Чому б не започаткувати оздоровчий рух імені Якова Малика? Тому що забули ми про цю людину... Хоч Яків Малик був непересічною особистістю!
Тобто тут справа не в іменах. Ось, наприклад, наша школа з гордістю носить ім’я Анатолія Єрмака. Уродженець козацького краю, він був справжнім степовим лицарем, батьком українського козацтва, людиною надзвичайно духовною, щирою і відданою українській справі. Розважливий і розумний, Анатолій Васильович умів знімати будь-які суперечності. І у нього цьому вчилася молодь. А ще — ми тут порахували — він започаткував шістнадцять важливих для України напрямків роботи. Він був віце-президентом Федерації шахів України, і саме за його сприяння українець Руслан Пономарьов став чемпіоном світу. Анатолій Єрмак сприяв зміцненню українського кобзарства. Підтримував кобзарів Василя Литвина, Василя Нечепу та багатьох інших. Він опікувався освітою України, започаткував один з найпотужніших освітніх фондів — фонд Ярослава Мудрого. Був одним з найпослідовніших борців з корупцією в Україні, брав участь у створенні системи «Антимафія». Це йому належить фраза: «Життя — Україні, душу — Богові, честь — нікому!». Він не лише так говорив, але й жив за цим принципом. Одним словом, Анатолій Єрмак був справжнім козаком, тому ми свято бережемо пам’ять про нього...
— Прикро, що не був знайомий з ним... Олександре, а наскільки широке коло людей навколо себе може зібрати «спас»?
— Ми мріємо про дві тисячі вчителів «спасу», а до цієї цифри нам ще дуже далеко. Але ж «спас» — це не лише бойове мистецтво. Це ще й філософія. Уміння знімати суперечності, про що я вже згадував, уміння перетворювати негатив на позитив. Цієї риси поки бракує українському менталітету. А ще виховання воїна-патріота, захисника рідної землі. Останнє, до речі, є функцією усього суспільства. Адже ти можеш бути ким завгодно — ковалем, слюсарем, бізнесменом, міністром... Але, насамперед, маєш бути патріотом України. Такими патріотами, як Анатолій Єрмак, не народжуються, ними стають. І наше завдання — виховувати його послідовників, тобто людей, які, вболіваючи за українське, були б націлені на пошук друзів, а не ворогів. Це чи не найцінніше в духовній спадщині нашого степового Лицаря.
— Дивно, що вам і у Росії якось вдається пропагувати наше бойове мистецтво...
— Я б не сказав, що у Росії нам заважають. Ось нещодавно у Владивостоку при Усурійському козачому війську ми заснували Запорозький козацький курінь. Очолює його Ігор Мельник, наш земляк. Колишній офіцер-десантник з досвідом бойових дій. Чотири роки поспіль він посилає свого сина на Хортицю вивчати козацьке бойове мистецтво «спас». Можливо, через два-три роки ми будемо мати повноцінну школу «спасу» у Владивостоку. Це я до того, що не треба боятися здійснювати експансію, треба сміливіше пропагувати українські цінності за межами України. Коли ви живете поряд із сусідом і не хочете поділитися з ним своїми думками, своїм способом життя, прийти до нього в гості чи запросити до себе, то ви лише втрачаєте як сусід... Якщо ви хочете бути сильним, хочете, щоб вас поважали, то треба пропагувати своє. Ви знаєте скільки українських культурних центрів знаходиться в Новосибірській області? Не знаєте? Практично в кожному районі. І підтримуються вони особисто губернатором. Губернатор Василь Юрченко народився в цій же області, але, мабуть, має українське коріння. Про це жоден наш патріотичний депутат не знає. Але подібна ситуація в багатьох регіонах Росії. Якщо українські товариства не політизовані, то їх влада підтримує. З нашого боку було б нерозумно не скористатися цим.
— Ну, якщо не лізти в політику... Можливо, «спас» і відіграв би певну роль у збереженні українства в діаспорі. Бо все козацьке є престижним, до нього завжди тягнеться молодь. І Росія козацтво дуже підтримує. От тільки б не розчинитися нам із нашими ініціативами. Проковтнуть, засвоять і навіть не помітять, що мали справу з українським явищем. А ще мені, львів’янину, трохи дивним здається оце поєднання: зросійщений край і такий успішний розвиток нашого патріотичного бойового мистецтва.
— Чому «зросійщений край»? Міста зросійщені, але ж по селах люди розмовляють українською. І пам’ятають, що вони козацького роду. Я б сказав, що у нас співвідношення 50 на 50. І воно більш-менш відповідає загальноукраїнським реаліям. А тепер скажіть: Хортиця — це Правобережжя чи Лівобережжя? Бачите, ви задумались... Справді, це і не Правий, і не Лівий берег України, а її серцевина! З цього ми й виходимо, розвиваючи «спас».

Розмовляв
Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #51 за 20.12.2013 > Тема "Урок української"