Версiя для друку Обговорити в форумi

В ім’я Отця, і Сина,
і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
До другого пришестя Сина Божого добро і зло, світло і пітьма будуть існувати разом. А під час другого пришестя, як сказав Господь, «вкинуть їх (тобто тих, хто спокушає і чинить беззаконня) у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів; тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього» (Мф. 13, 42 - 43).
Господу вгодно було так  улаштувати, щоб свобода людини стверджувалась у добрі через боротьбу зі злом.
Дехто говорить - для чого, мовляв, Бог дав людям свободу, яка призвела до гріхопадіння і смерті. Чи не краще було б, якби людина не мала свободи, тоді не було б ні гріха, ні хвороб, ні страждань, ні смерті.
Ні! Свобода - найвеличніше благо, дароване людині. Тільки через свободу ми можемо пізнати блаженство, уподібнюватися Богу і духовно удосконалюватися. Без свободи люди були б подібні до тварин.
Кожна людина постійно обирає між добром і злом. Уважно проаналізуйте своє духовне життя і ви пересвідчитесь, що людина добровільно обирає свій спосіб життя, її ніхто не примушує робити добро або зло, вона вільно обирає слова під час мовлення і навіть думає про те, що їй до вподоби. В результаті нашого вільного вибору складається і визначається наше життя. Таким чином, виходить: що ми обираємо, те й одержуємо; що сіємо, те й пожинаємо.
Зло живе поруч з добром, - як усередині самої людини (у душі і тілі), так і в тому, що оточує людину (в сім’ї, в суспільстві). Але воно не визначає дії людини, тобто не примушує, а тільки спокушає, зваблює. Згадаємо спокушання Ісуса Христа в пустелі. Диявол пропонував Господу зробити те чи те, але не змушував. Так буває і в нашому житті: ми перебуваємо серед постійних спокус і випробувань. Зло в особі диявола або злих людей щоденно, щогодини і навіть щохвилини нас спокушає.
Людина, яка піддалася спокусам, повинна не боятися їх і в той же час не підпадати під їх вплив, а боротися і боротися. Той, хто перемагає спокуси, просувається вперед і вгору по сходах духовного вдосконалення. Однак, перемагаючи спокуси, людина звільняється від одних і зазнає нових спокус. Так до самого кінця життя.
Найчастіше спокусам піддаються люди, які бажають провадити благочестивий спосіб життя. Порочна людина менш за все спокушається, тому що вона повністю знаходиться під впливом диявола і валяється у гріховній безодні. Премудрий Сирах у подібному випадку говорить так: «Сину мій, як приступаєш служити Господу Богу, приготуй свою душу на спокусу. Будь серцем праведний і постійний, а в нещасті - не бентежся» (Сир. 2, 1 - 2).
Спокуси бувають зовнішні - скорботи, приниження, важкі обставини життя тощо; і внутрішні - пристрасні помисли, гнів, заздрощі, злоба, мстивість та інші душевні пороки. Спокуса відкриває наше серце і сховане у ньому робить явним. Бог, який знає глибину нашого серця і бачить все, що у ньому є, попускає різні спокуси і через них виявляє для нас самих те, що у ньому приховано. Через спокуси Бог допомагає нам пізнати самих себе. Часто буває так, що яблуко зовні красиве, а усередині гниле. Через спокусу ми пізнаємо свій внутрішній гріховний стан, і тоді просимо допомоги Божої для порятунку від різних бід. Апостол Яків пише: «Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його» (Як. 1, 12).
Через спокусу виявляється, хто є золотом, хто сріблом, хто залізом, хто оловом, хто сіном чи дровами. Золото і срібло залишаються цілими у вогні і стають ще чистішими; із заліза спадає іржа, але воно залишається неушкодженим; олово швидко плавиться; а сіно і дрова зовсім згорають. Так через спокусу пізнається справжня людина, яка дійсно служить Богу і любить ближніх. Спокуса виявляє лицемірів. Ближній даний нам Богом для спокуси і пізнання ставлення до нас Бога. Якщо ми любимо ближнього, - значить, і Бога любимо, отже, і Бог нас любить.
Милуємо ми ближнього - і нас Бог милує. Прощаємо гріхи нашому ближньому - прощає і Бог гріхи наші. Ненавидимо і гніваємося на ближнього - самі накликаємо на себе гнів Божий. Мстимося нашому ближньому - і Бог буде мститися нам; як говорить премудрий Сирах, - тому, хто мститься, відомстить Господь.
Коли спокуса мине, тоді утішається сумна душа. Як після великої бурі і похмурих днів ясніше нам сяє сонце і дуже радує, так після буремної спокуси солодкою видається милість Божа. Як дитина після купання або людина, натомлена працею, солодко спить і заспокоюється, так і душа, що перетерпіла буремну негоду, знаходить спокій.
Не треба шукати спокус, але ті спокуси, що прийшли, треба терпіти не сумуючи і не розслаблюючись. Це властивість мужнього і великодушного серця. Бог не дозволяє спокус більше, ніж людина може витримати. Тому у сильного духом більше спокус.
Апостол Яків говорить: «З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам, знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння; терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку» (Як. 1, 2 - 4).
Амінь!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2003 > Тема "З перших уст"