Версiя для друку Обговорити в форумi

Коли я 1996 року постійно проживав у Алушті, мій давній кримський приятель Данило Кононенко порадив мені познайомитись із тутешнім мешканцем Віктором Педченком, який був небайдужим до поетичного слова. Ми виявились сусідами, тому мали можливість бачитися частенько. В. Педченко займався журналістикою на Черкащині аж до переїзду в Алушту, а тут тривалий час працював директором відомого центру відпочинку для дітей «Каскад». Віктор Андрійович цікавився літературним життям в Україні і сам писав сатиричні вірші, які читав мені під час вечірніх прогулянок біля моря. Якось він попросив мене зробити зауваження до написаного ним тексту державного гімну, який збирався надіслати на всеукраїнський конкурс, якраз тоді оголошений. Збирався він також упорядкувати до видання свою першу книжку віршів. Не знаю, чи здійснив він свій задум, бо я невдовзі поїхав з Криму, і більше ми не зустрічалися, тільки зрідка листувалися. Одного разу я отримав від Віктора веселий вірш із присвятою. А згодом я отримав сумну звістку про його смерть. 
Недавно у своєму архіві я натрапив на його колись надісланий вірш, цікавий і веселий. Це спонукало мене звернутись до родичів Віктора Педченка з пропозицією надіслати мені ще кілька його творів, щоб я зміг порекомендувати їх для опублікування у Києві або в Криму. На жаль, зв’язатися із родичами В. Педченка телефоном і листовно мені не вдалося. Тому я вирішив запропонувати «К. С.» хоч один цей вірш, аби оживити пам’ять про автора його ж гумористичним і дотепним словом.

Василь Марсюк.

Віктор ПЕДЧЕНКО
ШАБЛОВКА*

Мій друг поет
Василь Марсюк,
до речі, сам киянин,
опісля деяких розлук
у Київ знов нагрянув.
— Ну як там Крим наш
 пожива?! –
гуртом спитали друзі.
– Іде шабловка бойова
по всій приморській смузі.
Поблід прозаїк Бардадим,
хитнувся критик Квочка.
Воно, звичайно,
 Крим є Крим –
завжди гаряча точка.
Марсюк піднявсь і на Донбас
майнув за терикони,
де у дитинстві гуси пас,
а всім казав, що коні.
Тепер із вудкою в руці
бив до ставка дорогу.
Тим часом київські митці
вночі зняли тривогу.
Задеренчало, загуло
від бомжа й до міністра.
Півміста спати не лягло
й не спало теж півміста.
– Ти чув?
– А що?
– В Криму іде
ця, як її, шабловка!
– То й що тут дивного?
– А те,
що це лише примовка.
Шабловка, шабля,
 шаблувать –
понюхайте, чим пахне?!
– То що ж робить?
– На сполох бить,
бо й нас отут ще трахне!
Марсюк тим часом нюхав хрін,
сьорбав донецьку юшку,
а в ці хвилини теледзвін
бомбардував Алушту.
– Міськрада?
– Ну?!
– Де голова?
– Чортяка його знає…
Мо’ випива, мо’ спочива,
а нам не докладає.
Що? На шабловці?
 Ха! Смішно!
Такого не бувало,
такого даже у кіно
ніколи не знімали.
Іще вопроси єсть? Кажіть,
якщо нащот квартири –
сама беруся обслужить
мужчин штук три-чотири.
Хто я така? На букву «те».
Не тьолка, а технічка!
Скінчила університет
колись комуністичний.
З заміжжям в мене
 вийшов блін.
А що таке шабловка?
У переводі на латинь –
та ж сама голодовка.
Знайдемо ягідку в кущі
і тішимось, як діти,
а потім дрищем від душі,
бодай вам не дожити!
Гуд бай! Вітати Марсюка?
А що це за світило?
От Маркса знаю, як Рябка,
а Марсюка не вчила.
…Поет Марсюк яко співець
в Алушті мало знаний,
але в шабловці – хай їй грець! –
Наполеоном стане!

20.11.1996 р.

*Підбирання решток винограду після масового збирання.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 03.07.2009 > Тема "Душі криниця"