Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА
«НЕ ЗАЙМАЙ МЕНЕ, ОСЕНЕ...»
Щойно у сімферопольському видавництві «Таврія» під такою назвою побачила світ перша збірочка поезій Галини Литовченко (Мороз). Це поетичне ім’я уже відоме читачам «Кримської світлиці», на сторінках якої не раз друкувались твори цієї здібної і, не побоїмось зайвий раз похвалити, талановитої авторки. Галина Литовченко віднедавна стала постійною жителькою Криму, мешкає вона у селі Віліному Бахчисарайського району, то ж і не дивно, що кримська тематика тепер стала для неї однією з головних.
А народилася Галина Григорівна в Рудому Селі Володарського району Київської області.
Весняні заметілі вишневих пелюстків, теплі сонячні озерця, які залишали на левадах літні зливи, приходили до неї в снах далеко від рідних країв – в Росії, Азербайджані, Литві, де їй довелося жити тривалий час. Відірвана від свого, рідного, Галина Литовченко не забула своєї мови, своєї рідної України, домівки, яка завжди, з усіх усюд наполегливо кликала і кличе її додому «у чергову відпустку в село», де можна походити босоніж росяними травами, напитися прохолодної і смачної води із криниці, нарвати в саду для мами стиглих вишень і в «пригорщі віднести їх… на кладовище». Скільки пекучого болю, смутку й зажури у цьому рядочку з її вірша «Домівка кличе». Так писати може тільки справді талановита авторка. До речі, перший розділ збірочки саме й має таку назву «Домівка кличе». У цьому розділі зібрано кращі вірші про свій край, про село, про його мешканців – рідних і ровесників, про тих, хто своєю працею не дає полям зарости бур’янами, робить усе, аби вони родили хліб і годували всю Україну. Та не лише хлібом єдиним живе людина.
І весільна музика, і пісня – весела чи сумна, і щемливі рядки про перше кохання… Усе це є у віршах Галини Литовченко. А оскільки вона, як ми вже зазначали, стала жити в Криму, то й кримська тематика посідає одне з чільних місць у її поезіях. І хоч про Крим написано різними авторами багато віршів, але чистий і своєрідний голос Галини Литовченко не загубився в тому поетичному багатоголоссі. Вона по-своєму змальовує словом і красу моря та гір, і багато цікавих мальовничих куточків Криму, де їй випало побувати. У її віршах кримської тематики, котрі склали розділ «Південні бризи», дельфін «на сурмі грає вальс», а «чайки парами в танці кружляють», а «сонце, вставши над горою, пірнуло стрімко з головою у вир гірського водограю», грайлива морська хвиля «злегка б’є в скелясті плечі Аю-Дага…».
Чимало гарних поетичних знахідок можна зустріти у збірці Галини Литовченко. Шкода лиш, що тираж книжечки мізерний (300 примірників) і не кожному вдасться її прочитати. Але, гадаємо, той, хто передплачує «Кримську світлицю», зможе ознайомитись на сторінках газети з новими віршами Галини Литовченко, котрі нині ми й пропонуємо шанувальникам рідного художнього слова.
Хай щастить Вам, пані Галино, на поетичній ниві, хай рідне слово залишається назавжди Вашою долею! А долю, кажуть, і конем не об’їдеш, якщо той кінь навіть крилатий Пегас! А щодо Осені душі – то не сумуйте, вона ж тільки-тільки починається…

Данило КОНОНЕНКО, редактор відділу літератури «Кримської світлиці».

Галина ЛИТОВЧЕНКО: «ДВІ ПЕРЛИНИ – КАРПАТИ І КРИМ»

ВЕСНА В ЛАГУНІ

Річка станом гнучким вихиляється,
Зводить стегна – круті береги,
Поцілунком із морем вітається,
Віддає застарілі борги.
Повнить дебітом щедрої повені,
Гладить стовбури сивих осик,
Б’є в каміння, мов коні підковані,
Грає краще завзятих музик.
Повнотілою в море вливається,
Розпустивши в корсеті шнурок,
Розімліло з прибоєм єднається,
Підстеливши гладенько пісок.

ПОВЕРНЕННЯ В ХЕРСОНЕС*

«Адью», барони й баронеси,
Мадмуазелі і мадам!
Вернувся дзвін до Херсонеса,
Набрид до біса Нотр-Дам.
Пройшов знедолення і плаху,
Полон – це, звісно, не престиж.
В минулому лишився Захід,
Давно у спогадах Париж.
Завис навіки на обриві,
Де хвиля б’є берегова.
Радіють базиліки сиві,
Під сонцем Корсунь** виграва.
Здригнулись мармурові сходи,
Як прозвучав забутий дзвін.
Тепер вітає теплоходи
З поверненням додому він.

* Великий херсонеський дзвін було взято в «полон» під час Кримської війни в 1854 році. Протягом 60 років перебував він у Соборі Паризької Богоматері. Повернутий в Херсонес на вимогу російського уряду.
** Назва Херсонесу Таврійського за середніх віків.

АБРИКОСОВИЙ СВІТАНОК

Туркочуть дикі голуби.
(Вночі достигли абрикоси...)
Дахи підставили лоби
Під потеплілу неба просинь.
Ранкова зірка мерехтить.
(Садок підготував сюрпризи...)
Повітря свіжістю тремтить, –
Вдягає ранок срібну ризу.
На тлі ранкової пори
Спориш виблискує у росах.
На небо вийшла з-за гори...
Жовтогаряча абрикоса.

РАНКОВА МЕТУШНЯ В ПІВНІЧНІЙ БУХТІ

Круті береги, що вітрами обсвистані,
Хвиля в мереживо рве.
З Північної бухти
до Графської пристані
Катер квапливо пливе.
Баркас розгубився в причаловій
тисняві,
Між катерами снує.
В ранковому натовпі очі замислені, –
Кожен мовчить про своє.
Хитаються трапи гнучкі
під підборами,
З морем гудуть в унісон.
Гарцює човнами, тріскоче моторами
Бухта, розвіявши сон.

НІЧНИЙ ШТОРМ

Під вечір море злегка заштормило,
Погнав на берег вітер баранці,
Рожеві мушлі хвиля перемила
Й перебира ретельно камінці.
Десь в глибині розпочалась бовтанка,
Збісилось море на заході дня.
Закрила двері на крючок на ґанку –
Відразу стихла чайок метушня.
Бора лютує, рветься за лаштунки,
За молом шхуна якорем гримить.
Ґвалтує галька вищого ґатунку,
Дрібна – з піском потухло шарудить.
Зібравши з хвиль потрощені уламки,
На ранок вітер геть увесь ослаб...
На берег штормом викинуло камку,
В ній копошиться очманілий краб.

ВЕСНЯНЕ ЛАСТОВИННЯ

Чайки бухту лоскочуть крильми.
Виграє акваторія синя,
Байдикуєм на березі ми,
Я покірно ловлю ластовиння.
Доки пальми широкий листок
Заховатись у затінок кличе,
Сонце безліч яскравих цяток
На моє висіває обличчя.
Розквітають веснянки рясні,
Від проміння немає відбою.
Посила його сонце мені,
Зговорившись таємно з тобою.
Що ж, не буду ховатись під грим,
Процедуру прийматиму справно.
Ти мене своїм сонцем рудим
Називатимеш не безпідставно.

ПІВДЕННИЙ ПОЇЗД

Чай, кросворди, анекдоти,
сміх дзвінкий лунає,
Місця вільного в вагоні
жодного немає.

Рветься радість на поверхню,
бігає малеча.
На курорти від будення –
довгождана втеча!
Маячать на горизонті море, сонце,
пляжі,
Ждуть аромотерапія, грязі і масажі.
У гостинному Джанкої
буде поїзд вранці.
На полиці у вагоні, ніби на лежанці.
Сімеїз, Алушта, Ялта
у розмовах плинуть...
Можна витягнути ноги,
вирівняти спину,
Камінець якийсь купити,
вибрати помаду,
Безкоштовно підслухати
корисну пораду,
З кавунчика увірвати
величезну скибу,
Надивитись у віконце,
нанюхатись риби.
Задоволення хлюпоче,
що там говорити,
Можна буде цілий місяць
мов у раю жити!

ВЕЧІРНІЙ РОК-Н-РОЛ

Вечір яхту колише на рейді,
Ліхтарями почісує мол.
Літній джентльмен з юною леді
Вдвох танцюють на біс рок-н-рол.
З-під руки віртуоза-маестро
Рветься заздрість на волю, мов птах.
Підганяє партнерів оркестром,
Не зважа на різницю в літах.
Заохочує публіка: «Браво!»,
В жвавім темпі оркестр виграє.
Сяють дівчини очі ласкаво,
Тепла посмішка сил додає.
Хвилювання розтанули в серці,
Років з двадцять підошвами стер!
Вдячний юній красуні-партнерці
Знову став молодим кавалер.

ДВІ ПЕРЛИНИ

В запорошених шапках смереки...
Буковеля весела лижня...
Я літаю у мріях далеко,
До Говерли мандрую щодня.
Запроси мене, друже, в Карпати
У котрусь із засніжених зим.
Я тебе буду влітку чекати
До своєї господи у Крим.
Набери в глек водиці з-під криги,
Не влаштовуй багаті столи.
Ти мені навари мамалиґи,
Я тобі привезу камбали.
До кордонів розсунемо стіни
Ми з тобою бажанням одним.
Два найкращі куточки країни,
Дві перлини – Карпати і Крим.

НА СХИЛІ ДНЯ

Теплий день дораховує кроки,
Синьо стелить туман розмарин.
До підкови морської затоки
Липне вечора ультрамарин.
Кинув поглядом місяць на воду,
Хвиля злегка брову підвела,
Підливаючи в сквер прохолоди,
Темним листям блищить мушмула.
Соловіють замріяні зорі,
Котить колесо місяць-свояк,
Понад морем в нічному дозорі
Бродить променем сивий маяк.

ДИВНИЙ ГІСТЬ

Так несподівано влетів
в кімнату вітер.
У голові думки перекрутив,
Розкидав аркуші
зі скупченнями літер,
Зібрання слів на волю відпустив.
У шибку грюкнув,
якось наче ненароком,
Та вже забрав мій спокій у полон.
Пройшов повз мене,
зачепивши злегка боком,
Торкнувсь волосся
й вийшов на балкон.

Повівся дивно, на мій погляд,
 навіть дуже.
Немов зі мною в піжмурки пограв.
Я здогадалась, інший намір
 мав ти, друже,
Несміло так до мене загравав.

Ударив в струни заспокоєного серця,
Пробігла кров аж кільканадцять кіл...
...Це хто ж так чемно відхилив
 балконні дверці
Й кладе пелюстку
 на письмовий стіл?

СИВАШ В ТУМАНІ

Густий туман над Сивашем
Кортить, мов сіль, черпать ковшем.
Немов кисіль, ропа молочна
Висить в повітрі непорочна.
Човни гуртом – що темна гать,
Доверху кілем міцно сплять.
В уяві: випачкані в грязі
Хлоп’ята – чортики в екстазі.

ВІТРИ

Мусони, бризи, трамонтани,
Із гір, із моря, із степів…
І небо вже давно багряне,
А час немов оторопів.

Дмуть звідусюди, як на горе, –
Не розібратися в вітрах.
Втікати у відкрите море?
Шукати захисту в горах?

Міняють курс потужні фени,
Від гулу мозок, аж набряк.
Чом не виходить на арену,
Мовчить на вигоні вітряк?

Вітрам ніяким не покірний,
Піймавши напрямок новий,
Лиш він відчує подув вірний.
І зрушить камінь жорновий.

с. Віліне Бахчисарайського району.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #25 за 19.06.2009 > Тема "Душі криниця"