Версiя для друку Обговорити в форумi

СЛОВО ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВІКТОРА ЮЩЕНКА У БИКІВНІ В ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ (17 ТРАВНЯ) 

Дорогий Український народе, дорогі співвітчизники, дорога жалобна громадо!
 Сьогодні Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв комуністичних репресій.
 Ми стоїмо на землі, де кожна травинка і кожне дерево росте з нашої крові.
 Це — Биківня. Це Биківнянський ліс. Нехай його голос сьогодні почує вся Україна.
 Ми прийшли сюди, щоб пом’янути всіх, всіх замучених у сталінських тюрмах і концтаборах. Ми прийшли, щоб ніхто й ніколи не забув катастрофи, яку пережив наш народ у ХХ віці. У цьому найкривавішому в історії людства столітті українська нація стала заручником боротьби двох тоталітарних режимів — комуністичного й фашистського. Вони — співмірні за своєю людиноненависницькою суттю. Вони — тотожні за небаченими масштабами масових убивств.
 Досі ніхто не знає, скільки десятків тисяч наших співвітчизників лежать у Биківнянському лісі. Биківня, як і Бабин Яр, як Освенцім і Соловки, як Бухенвальд і Катинь — це страшні символи мучеництва невинних жертв тоталітарних терорів. Тут, у Биківні, Сталін і його звироднілі опричники убивали цвіт України і української нації. Десятки, десятки тисяч людей.
 Прощення немає і не буде.
 Тут поховані письменники Яків Савченко, Михайло Семенко, Микола Скуба, Вероніка Черняхівська-Ганжа, брат Остапа Вишні письменник Василь Чечвянський, фундатор Академії мистецтв, професор Київського художнього інституту Михайло Бойчук, скульптор Іван Падалка, академіки Олександр Асаткін, Євген Оппоков, Володимир Юринець, директор Київського медичного інституту Сергій Сапронов, викладачі кафедри української мови і літератури Київського педагогічного інституту професор Олексій Синявський та доцент Олексій Бондаренко, ієрархи Української Автокефальної Православної Церкви Кость Матюшенко та Володимир Самборовський, священик, професор Київської духовної академії, вчений зі світовим іменем Олександр Глаголев. І тисячі, тисячі інших.
 Звідси, з Биківні йде незримий зв’язок до всіх неполіченних кладовищ комуністичного терору на нашій землі. У цьому диявольському переплетінні — вся Україна. Обов’язок нації — згадати всіх.
 Сталінська верхівка боялася й ненавиділа кожен народ, підкорений нею. Найбільший страх вона відчувала перед Україною. Знищенню підлягав наш дух. Знищенню підлягав кожен, запідозрений у найтяжчому зі злочинів — любові до України.
 Тому відновлення правди про політичні репресії і гідне вшанування їхніх жертв — це не просто символ. Це — головна ознака, що наша душа жива, що наше життя незнищенне, що наш народ переміг і зло, і смерть.
 За останні роки зроблено немало. За моїми дорученнями розсекречено архівні документи про український визвольний рух, політичні репресії та голодомори. У наших містах вже відкриваються центри, де кожен має доступ до актів комуністичного терору. Такі зали створено в 14 обласних центрах, зокрема в Києві, Одесі, Харкові, Сімферополі, Севастополі, Ужгороді, Миколаєві, Житомирі, Запоріжжі, Луганську, Вінниці, Сумах, Хмельницькому. Невдовзі вони будуть створені і запрацюють в усіх областях.
 Сьогодні я хочу висловити глибоку вдячність Службі безпеки України за роботу, завдяки якій останнім часом вдалося встановити прізвища 14191 особи, похованої в Биківні. На сьогодні нам відомі імена близько 30 тисяч людей, які поховані, зариті, закопані під цими соснами. Вдалося знайти ще 18 великих таємних цвинтарів жертв репресій 1937-1941 років.
 Це — велика національна справа. Ми говоримо про всіх. Розсекречено й опубліковано документи про злочинну депортацію кримських татар у 1944 році. Завтра кримськотатарським лідерам буде передано матеріали стосовно репресій в 1920-1930-х роках.
 Ми доводимо правду до всього світу. Багатьом країнам світу ми сповістили про військовополонених, похованих на теренах України. Німеччині передано інформацію про репресованих німців з Донецької області. Їхня вина полягала тільки в тому, що під час Голодомору вони зверталися до Німеччини за продовольчою допомогою.
Робота триває. Робота має продовжуватися.
Разом зі Службою безпеки я дякую Інститутові національної пам’яті і всім причетним організаціям, які повертають нам правду, правду про нашу болючу історію.
Не можу обійти увагою Соловки, які відвідав минулого року. Щороку українська делегація бере участь у вшануванні пам’яті загиблих в урочищі Сандормох та на Великому Соловецькому острові. Тепер цій громадській ініціативі надається підтримка держави.
Скажу й про інше.
Україна має нарешті й остаточно очиститись від символів режиму, який знищив мільйони безневинних людей. Виправдання бути не може. Це — не частина нашої історії, як дехто цинічно хоче сказати. Це — частина комуністичної системи. Це — символи вбивства, збереження яких є блюзнірством перед полеглими.
Упродовж 2007-2008 років в Україні демонтовано понад 400 пам’ятників діячам комуністичного режиму — організаторам Голодомору та політичних репресій 1937-1941 рр. Перейменовано понад 3 тисячі топографічних назв, що мали їхні імена. Але до завершення цієї роботи, безумовно, ще дуже далеко. Перед нами постають великі завдання.
Кожен раз, коли навесні приходимо в Биківнянський ліс, ми говоримо про розвиток заповідника «Биківнянські могили». З кожним роком ми стаємо свідками того, як перевіряються проекти, мета яких — повернути нам пам’ять, дати шану тим людям, які були закопані в 30-х роках у цю святу землю.
Національний статус заповідника отримали «Биківнянські могили». Споруджено офісне приміщення, встановлюються перші меморіальні частини того заповідника, над яким працює сьогодні і місто, і віце-прем’єр-міністр із гуманітарних питань Іван Васюник, міністр культури і багато-багато інших, включаючи, безумовно, Інститут національної пам’яті і цілу низку громадських організацій.
Але, переконаний, ми і досі у великому боргу перед цією сторінкою нашої історії.
Я не можу бути спокійний, доки не вирішено питання про гідний соціальний захист колишніх політичних в’язнів та репресованих.
У парламенті досі не розглянуто внесені мною законопроекти про правовий статус борців за незалежність України.
Мене дуже часто обурює байдужість та відчуженість, яку демонструють наші політики й посадовці. Вони бояться цієї теми. Вони хотіли б владарювати в Україні без української культури, без української мови, без українців. Їхня мрія — це губернія, де б вони були безроздільними господарями.
Як наслідок — ми є свідками спроб реваншу.
Ті, хто заперечують Голодомор і репресії, ті, хто виправдовують Сталіна, ті, хто піднімають руку на наші святині і наших людей, — приречені. Вони свідомо стають на бік однієї з найчорніших сил, які знала історія. Їхні чорні надії, глибоко переконаний, є безсилі.
Нація відроджується.
Великий український поет Василь Симоненко писав: «Можна прострелити мозок, що думку народить, думки ж — не вбить!».
Сьогодні — істинно скорботний день. Водночас це день торжества правди й справедливості.
На руїнах радянської імперії постала Україна. Це — спільна і велика перемога всього Українського народу. Це — перемога нашого покоління, перемога тих, хто боровся за свободу Батьківщини, перемога тих, хто став жертвою терору і репресій. Ми перемогли, і наша перемога — вічна.
Вічна пам’ять загиблим.
Слава Українському народові!
Слава Україні!

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #21 за 22.05.2009 > Тема "З перших уст"