Версiя для друку Обговорити в форумi

28 жовтня у рамках офіційного візиту Президента України до Турецької Республіки у Стамбулі відбулася зустріч Глави нашої держави Віктора Ющенка зі Вселенським Патріархом Варфоломієм І, повідомляє президентська прес-служба. Під час цієї зустрічі В. Ющенко висловив вдячність Варфоломію І за участь в урочистому святкуванні 1020-річчя Хрещення Київської Русі. За словами Президента, молитви і промови Патріарха справили непересічне враження на віруючий український народ і надали впевненості на дієву допомогу в створенні Української Помісної Православної Церкви.
З урахуванням того, що святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі отримало високу оцінку з боку Константинопольського патріархату, Глава Української держави висловився про доцільність пропозиції провести наступну Всеправославну нараду 2009 року в Свято-Софійському соборі у Києві.
Віктор Ющенко наголосив, що для українського народу проведення цієї зустрічі у Києві матиме велике значення, оскільки засвідчить наш нерозривний зв’язок зі світовою православною спільнотою. Президент також повідомив про відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні і попросив Патріарха звернутися до предстоятелів помісних православних церков щодо проведення цього дня поминальних молебнів за невинними жертвами геноциду.

ДОРОГА ДО ХРАМУ
«ЧЕРЕЗ 3—4 РОКИ ЦЕРКВИ ОБ’ЄДНАЮТЬСЯ»

Так вважає о. Павло, митрофорний архієрей, настоятель храму Івана Хрестителя в Києві Української православної церкви Київського патріархату. А поки що священнослужителів різних конфесій об’єднує лише одне – безпросвітна старість без пенсії, а частенько і без домівки, незалежно від їхнього рангу під час активної діяльності. Сьогодні церква відділена від держави, хоча іноді виконує ті чи інші політичні замовлення. Але коли святі отці втрачають здоров’я, про них забувають і Київ, і Москва. Збираючи скарби на небі, а не на землі, ченці, що не мають ні сім’ї, ні домівки, залишаються відторгненими і від земного життя – так воно мститься їм за відмову від житейських марнот. Кажуть, що багато таких людей змушені просити милостині. Все життя свідомо піддаючи себе випробуванням, найстрашніше з них вони мають витримувати, коли вже зовсім немає сил, аби його здолати.
Митрополит Андрій (істинно православна церква, відгалуження Московського патріархату, Києво-Печерська лавра) пояснює, що таких людей у монастирях намагаються переводити на посильну роботу, кудись в канцелярію, лікують і доглядають за ними. Його думку підтримує і о. Іван (греко-католицька церква, Мукачівська єпархія). Він розповів також, що раніше його церква була у підпіллі, існувала лише завдяки підтримці діаспори з Америки та Канади, але тепер ці фінансові ін’єкції зведені нанівець. Чому саме і яка доля очікує нинішніх священнослужителів-ченців – на це запитання відповів архієпископ Марк, предстоятель свобідної греко-католицької церкви у Києві.
- Перестали підтримувати з-за кордону, тому що частенько єпископи цю допомогу забирають собі. Про неї ніхто в церкві не чує і не знає.
- То як же у них пов’язується непов’язне, що суперечить Божим заповідям?
- А так ось і пов’язується. Щодо священнослужителів похилого віку, то у православ’ї мені невідомо, аби хтось опікувався ними немічними. Цього просто немає. Взагалі єпископи схожі на депутатів, що не можуть між собою домовитися.
Не краще проблема виглядала і за радянських часів. Коли я була студенткою, на квартиру в Москві, де я мешкала, було передано для догляду хвору 70-річну черницю. Господарки квартири, старі бабусі, все дивувалися з її очей – чистих і не захмарених, як у малої дитини, та на особливий стиль спілкування – вона була не за віком наївною, не схожою на інших. Люди, які звикли жити в послуханні, не виявляючи власної ініціативи, вже не можуть переорієнтуватися на світське життя. Цікаво, що просять у Бога невибагливі колишні священнослужителі, облишені напризволяще? Пригадую останні години Понтифіка Івана Павла ІІ, описання його спартанського житла, пам’ятаю кількатисячний натовп людей, що прийшли прощатися зі своїм улюбленцем, і він в очікуванні смертної хвилини підвівся і привітав їх рукою. Разом з ним був тоді якщо не увесь світ, то півсвіту, але не було поруч турботливих близьких людей, в своїй кімнаті він перебував удвох з Господом.
Живучи своїми повсякденними турботами, ми не замислюємося про долю тих, до кого приходимо полегшити душу, хто навчає нас праведному життю і прокладає нам шлях до неба.
Ця проблема потрапила в моє поле зору завдяки президенту громадсько-релігійного руху «Спас – Преображення», створеного на базі Міжнародного духовного центру «Преображення», Юрію Полуектову та одному з керівників руху Мирославу Котвицькому, який є водночас заступником голови партії захисту пенсіонерів України.
Рух «Спас – Преображення» спрямовує свої зусилля на відродження інституту сім’ї, духовних і моральних цінностей. Ю. Полуектов та М. Котвицький приїхали до Криму, аби в рамках своєї програми здійснити чергову акцію – вони привезли сюди хоругви та ікони з мощами великомучениці Варвари, яка несе з собою здоров’я та добробут, Мартина-сповідника, що жив у VI столітті та був похований на місці Херсонеського собору, єпископату Херсонесу, Іллі Муромця, захисника рідної землі, який не дотримався своєї обіцянки Богу і загинув.
До цього святині перебували в Севастополі, а ще місяць мандруватимуть по всьому Криму. Щонайперше їх було передано у храм Петра і Павла. З цього приводу відбулася хресна хода, в якій взяли участь міжнародне козацтво, священнослужителі та миряни. Серед них була і генерал-майор міжнародної козацької організації Ольга Локтіонова, яка очолює рух «Спас – Преображення» в Криму.
В планах керівників цього руху - створення в Криму цілого комплексу благодійних закладів при храмі «Преображення». У тому числі будинок для стареньких, де в окремому корпусі мешкатимуть колишні священнослужителі усіх конфесій та рангів, які сьогодні у держави поза законом, та хоспіс (ось у цьому напрямку ми чомусь розвинені країни не копіюємо).
А ще в полі зору руху молодіжна проблематика, оскільки молодь – носій майбутнього, і якщо не прищеплювати їй національні, духовні та культурні цінності, матимемо підстави говорити не про одне втрачене покоління.
Зокрема Юрій Полуектов зазначає:
- В усьому світі для профілактики ВІЛ/СНІДу застосовується так звана модель «АВС». Ця англійська абревіатура означає: стриманість, вірність, а також користування захисними засобами. На території України фактично реалізується тільки пункт «С», що має метою просування ринку механічних засобів захисту від ВІЛ-інфекції. А у відриві від пропаганди відповідної поведінки та сімейних цінностей це фактично спричиняє до поширення аморальності. В Україні має місце ще й елемент «D», тобто проводиться політика «зменшення шкоди», або ж поширення стерильного інструментарію серед наркоманів, що колються, та використання так званої «замісної терапії». У цей же час втрачають свою соціальну роль суспільство та сім’я. Впровадження в школах вивчення релігійної етики відбувається у формі факультативу, який відвідувати зовсім не обов’язково.
Чи не є отака недовіра держави до церкви передумовою повної байдужості стосовно життя священнослужителів у похилому віці? Це питання порушується сьогодні деякими політичними силами. Але, як бачимо, займатися законотворчістю у нас нікому, а слово «депутат» почало символізувати в побуті розбрат.
Тамара СОЛОВЕЙ.

ДО ВАРФОЛОМІЯ ПЕРШОГО

Волелюбний отче наш,
Варфоломію,
Святого православія слуго,
Послухав я тебе і розумію
Шляхетність серця й розуму твого.
Але ти знаєш добре: московити,
Одягнені у митри золоті,
Прийшли до нас
не Богові служити,
А розпинати волю на хресті.
Прийшли навчати нас
царям коритись,
Прийняти рабства світову печаль,
В тайзі перед Європою закритись,
І рідну мову посадить на паль.
Ця попівня напасницька і дика
Не знає честі й Господа не зна.
Бо їхній бог – імперії владика,
Ненаситенний кров’ю Сатана.
Уклін тобі, бо ти людина сміла,
У Києві моливсь не за Москву.
Але молитва потребує діла,
А діло буде тут, де я живу.
Ти повернувся, отче, до Стамбула,
Пішли дощі, на землю впала грузь.
А попівня московська вмить забула
Твою молитву за Вкраїну-Русь.
Ці люди завжди
будуть проти й анти
Держави Української – вони –
У чорних рясах чорні окупанти
Вишневої моєї сторони.
Та прийде день,
чи в серпні, а чи в січні,
Сяйне Помісна Церква серед нас!
Хоч ми не канонічні, але вічні,
Поможе нам неканонічний Спас!

Дмитро ПАВЛИЧКО.
30.07.2008 р., м. Київ.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2008 > Тема "Душі криниця"