Версiя для друку Обговорити в форумi

Кандидат філософських наук, доцент Києво-Могилянської академії
Ігор ЛОСЄВ: «МАЮ ВЛАСНУ ТВЕРДУ ПОЗИЦІЮ...»
(Продовження. Поч. у № 9).

 — На Вашу думку, чи буде діяльність парламентської коаліції ефективною?
 — Дуже хотілося б. Але боюсь, що знову «шкурні» інтереси змусять багатьох забути про Україну.
 
— Яка перспектива України на рік, на 5 років?
 — Щодо перспектив. У 2008 році очікую кризу в політичному житті України. Але вона закінчиться перемогою конструктивних державницьких сил. Протягом 5 років має відбутися зміна політичних поколінь в Україні. Сподіваюсь, що запрацює зона вільної торгівлі з Європейським Союзом. Не виключаю спроб антидержавних путчів, але вони лише розв’яжуть руки патріотам в усіх державних структурах і будуть контрпродуктивними для провокаторів. А втім, як казав мій однокурсник-філософ, людина може передбачити все, крім того, що буде. Як кажуть мусульмани – іншалла!
 
 — Яким, на Вашу думку, має бути концепт діяльності Президента на сьогодні?
 — Президенту треба зосередитись на питаннях зовнішньої політики, оборони і національної безпеки.
 
— Чи має майбутнє уряд Тимошенко?
 — Уряд Тимошенко має перспективи, якщо не буде надуживати популізмом і уникатиме привабливих, але авантюрних проектів. Поки що пані Юлія великих помилок не припустилася.
 
— Які, на Ваш погляд, повинні бути першочергові кроки уряду України?
 — Уряд має навести лад в економіці, зруйнувавши тіньові схеми, корупцію, впорядкувати податкову систему, зробити прозорою приватизацію. Покінчити з тотальним розкраданням України, розробити і втілити в життя надзвичайну енергетичну стратегію країни тощо. Але це в свою чергу вимагає революційних змін законодавчої бази, реформи судової системи і правоохоронних органів.
 
— На Вашу думку, хто з політиків за підсумками 100 днів нової влади має бути звільнений категорично?
 — Не знаю, чи всі з них є політиками, але думаю, що має піти Генеральний прокурор, шеф Держтелерадіо, голова Антимонопольного комітету, голова Фонду державного майна.
 
— Яким шляхом йти Україні в сучасних геополітичних умовах? Є можливості оголосити себе нейтральною чи позаблоковою державою, вступити в союз з НАТО, Євросоюзом, США чи з Росією. Чи реально повернути ядерну зброю і чи треба цього прагнути?
 — Нейтральною державою ми могли бути, коли мали третій у світі ядерний арсенал. Тільки він міг бути реальною запорукою нейтралітету України. Нейтралітет може закінчитись для нас окупацією. А чи визнає наш нейтралітет та ж таки Росія? Якщо визнає, їй доведеться негайно виводити Чорноморський флот із Криму, бо нейтралітет є несумісним з перебуванням на теренах нейтральної країни будь-яких іноземних військ.
 Отже, найкращий варіант для України — це НАТО як двері в Європу. Колективна оборона коштує дешевше, ніж індивідуальна. Відмовившись від європейської і євроатлантичної інтеграції, ми перекреслимо себе як суверенну державу і надовго забезпечимо собі статус аутсайдера Східної Європи.
 
— В продолжение предыдущего вопроса: почему одновременно с призывами против Североатлантического Альянса и проклятия Запада те же депутаты не отказываются от просмотра фильмов стран, входящих в НАТО, от потребления продуктов, от заморских машин, от многочисленных визитов в страны НАТО за счет Альянса? Ведь это говорило бы об их действительно принципиальной патриотической позиции.
 — Позиція супротивників НАТО насправді є непослідовною і нечесною. Я маю на увазі певні групи російської і української еліти. Вони настільки «бояться» НАТО, яким залякують простий люд, що тримають свої капітали в банках країн НАТО (не в Росії і не в Україні!), відправляють туди дітей на навчання, там відпочивають, купують нерухоме майно тощо. А як запахне смаженим, то й самі туди повтікають. Їх можна зрозуміти – навіщо їм НАТО? Вони й без того живуть у Європі, але якщо Україна стане членом НАТО, то вона швидко перестане бути країною, де вся економіка, як зараз, працює на кілька сотень родин.
 
— В одному із відгуків на матеріали репортажу про пікетування ТРК ВМС ЗС «Бриз», розміщеного на нашому сайті, користувачка Інтернету повідомила, що показала їх в школі, де вчиться її дитина. Учні довго сміялись після ознайомлення з ними, а вчителька запропонувала класу написати твір на тему «Соціокультурна деградація в окремому місті на тлі національних фобій».
 Очевидно, що в першу чергу проросійські партії в місті смикнули за ниточку і послали організувати пікет проти правдивого відображення історії України та перспектив співпраці з НАТО. Зробили вони це традиційно безкультурно, тому й виглядають смішно.
 Чи досить для усунення фобій і напруження в суспільстві, які створюють антиукраїнські сили, простого просвітництва?
 — Не досить. Потрібним є не тільки просвітництво, але й сила Закону. На жаль, саме такої сили ми не бачимо. Крім того, є істоти, які жодного просвітництва не потребують. Бо темрява душі – то є природний стан їхнього буття.
 
— НАТО в уяві людей, які легко піддаються маніпуляціям, виглядає страшним ворогом. Але, здається, на території України фізичних жертв натівців немає. Число мільйонних жертв українців в часи совєтської влади – під час громадянських воєн, голодоморів, знищених сталінським режимом, світової війни – просто вражає. Чи є тут якась логіка?
 — Логіки тут немає і бути не може. Логіка є найстрашнішим ворогом «совка» і «совкової» цивілізації. Щоб повірити в ідеали марксизму-ленінізму, треба було плюнути на логіку і назавжди її зректися. Лукич, як його називали деякі дисиденти (В. І. Ленін), мав лише одну невідмінну оцінку за період навчання в гімназії – саме з логіки. Колись, ще будучи студентом філософського факультету, я намагався знайти логіку в «Матеріалізмі і емпіріокритицизмі» товариша Леніна. Не знайшов.
 
— Почему политики, как правило, поднимают людей на протесты против довольно мифического НАТО, а не против реального роста цен?
 — Тому що з НАТО боротися дуже зручно і легко, як, наприклад, зі світовим сіонізмом. Бо то ворог абстрактний, який не прийде і в пику «борцеві» не затопить. А боротися проти цін – це значить боротися проти конкретних інтересів «конкретних пацанів», інколи проти власних рішень, проти власної некомпетентності чи корисливості.
 Думаю, что ответ понятен и без перевода. Бороться против НАТО так же удобно, как против инопланетян — сплошное удовольствие и никаких неприятностей. Глядишь, ещё и «на шару» в Брюссель свозят, в самое логово, чтобы продемонстрировать своё миролюбие. А цены затрагивают интересы сплочённых кланов наших крутых. Ведь именно через механизм цен эти ребята часто осуществляют чистку наших карманов. А с ними конфликтовать – дело опасное. Это вам не НАТО.
 
— З НАТО Росія співпрацює значно в більшій кількості програм, ніж Україна. Але проросійські сили в Україні в той самий час ведуть запеклу боротьбу проти НАТО. Як це пояснити?
 — Так вони ж не НАТО прагнуть знищити, а Україну. А якщо Україна стане членом НАТО, то вона стане невразливою для тих, хто готує їй «братську» домовину.
 
— Яка з проблем українсько-російських відносин потребує найшвидшого розв’язання — вартість російського газу, перебування Чорноморського флоту РФ на території України, фінансування урядом РФ «п’ятої колони» в Україні чи якась інша?
 — Газ і ЧФ.
 
 — Загальновідомо, що після засідання РНБО між міністром внутрішніх справ Луценком і мером Києва Черновецьким сталась сутичка. Очевидно, що на якийсь час кияни забудуть і про земельні, і про реальні проблеми. Як Ви, як мешканець столиці, ставитесь до діяльності Черновецького на його посаді і до скандалу?
 — До діяльності мера – дуже погано. До скандалу – також. Луценко не мав права втрачати контроль над собою. Він же не дівчинка, а міністр внутрішніх справ.
 
— Сейчас очень активно говорят о коррупции и преодолении ее. Это, мол, требование Европы. Но ведь взятка для славянина – это национальная черта. Со взятки начинается роддом, без взятки и место на кладбище не получишь! Я думаю, что коррупцию победить невозможно, но противоядие какое-то должно быть.
 — Взятки есть везде. Во всём мире. Отличия – в отношении к этому явлению со стороны общества. Славянин – это не национальность, а весьма расплывчатый феномен. Сравните славянина из Саратова и славянина из Братиславы. Вам будет сложно найти что-то общее между ними. Ещё русский профессор и князь Е. Трубецкой писал, что поляк так же похож на болгарина, как швед на грека. У чехов отношение к коррупции мало отличается от отношения к ней немцев, но очень далеко отстоит от русского восприятия этого явления. А бороться с коррупцией можно. Для этого нужно лишь лидеру страны начать со своего ближайшего окружения. Тогда все поверят в серьёзность борьбы и начнут бояться. Кто мог не поверить в серьёзность намерений Тараса Бульбы бороться с изменой?
 
— Крымская автономия, созданная по территориальному, а не национальному признаку – уникальное явление в мире. Мудро ли поступил в свое время Леонид Кравчук, мотивируя свои действия угрозами со стороны России?
 — Кравчук свою слабость, нерешительность, а иногда и трусость, всегда стремился подавать как мудрость и взвешенность. Если бы Россия в то время предприняла какие-то действия против Украины, то гражданская война захлестнула бы её собственную территорию. Да и в Крыму это привело бы к расколу воинских частей и Черноморского флота, це ж за самостійну Україну проголосовали 1 декабря 1991 г. 78% матросов и офицеров, а в Севастополе – 57% севастопольцев, а в Симферополе – 54% горожан. Для Кравчука на первом месте всегда были частные интересы. Он никогда не был лидером нации, поскольку это требует жертвенности. А Леонид Макарович очень уж любит уют и комфорт. Вы можете представить себе этого человека, ползающим в камуфляже по полигону? Или как Сальвадора Альенде, отстреливающегося из окна президентского дворца?
 Этим всё сказано. А в ситуации с Крымом речь просто шла о неприятных проблемах, а вовсе не о чрезвычайных событиях. Но и проблем не хотелось.
 
 — Йдеться про єресь. Єресь — це явище внутріконфесійне. Який модуль єресі демонструє Вадим Колесніченко, який спочатку береться за історію мови та лінгвістику, потім — за історію держави, потім, мабуть, — за національну кухню… Що це за форма єресі?
 — Пану Колесніченку бракує сценічної обдарованості Жириновського, тому все у нашого нардепа виходить якось нудно і бездарно. А ще ж робота в райкомі комсомолу дається взнаки. Там хапалися за будь-які «актуальні» ініціативи, з будь-якої сфери. Комсомол був кадровим резервом комуністичної номенклатури. А номенклатурник був керівником взагалі, себто міг керувати чим завгодно: сьогодні овочевою базою, а завтра консерваторією. Куди партія «кине»… Згадаймо Катю Фурцеву: від швачки, від студентки авіаційного ВНЗ - до міністра культури, де деякі митці називали її «зворушливо неосвіченою» в питаннях мистецтва.
 Не знаю, хто пише п. Колесніченку його статті, але чесної відкритої дискусії він панічно боїться. Я, до речі, пропонував йому таку з питань історії України. Пропозиція залишається чинною.
 
— Наскільки серйозною на сьогодні є для України проблема сепаратизму?
 — Дуже серйозною. Але сепаратизм в Україні є похідною від політичної слабкості центральної влади, її нерозуміння причин цього явища. Весь сепаратизм в Україні – це наслідок безкарності. В Кримінальному кодексі є стаття за сепаратизм – від 3 до 8 років тюрми. За 16 років незалежності вона жодного разу не була застосована. Хіба за ці 16 років не було жодного випадку сепаратизму?
 
— Провозглашенная Владимиром Путиным программа переселения на историческую родину, т. е. в Россию, практически не выполняется. В результате многовековой имперской политики и демографических процессов Россия фактически приближается к катастрофе. Крымчане тоже не спешат поддержать программу Путина – любить Родину на расстоянии как-то безопаснее.
 Извечный русский вопрос: что делать? Чем ещё заманить соотечественников в Россию?
 — Росія пропонує переселенцям абсолютно жалюгідні умов. Тому охочих повернутися додому – обмаль. Незважаючи на всі казки про «утиски» росіян в Україні, охочих повернутися до Росії практично немає. Було б справді погано – повернулися б. Для прикладу: в Таджикистані росіян майже не залишилося. А в Естонії, Латвії, Литві – охочих виїхати на «історічєскую Родіну» також немає. І це незважаючи на всі неподобства балтійських націоналістів…
 
— Досі чимало політиків навіть в Україні – зрозуміло, серед комуністів, — пов’язують існування Незалежної України як загрозу максимального послаблення Росії. Прошу прокоментувати це твердження.
 — Комуністи вже давно стали в Україні російськими шовіністами. Але існування незалежної Україні є добрим для демократичної Росії, для Росії антидемократичної незалежна Україна справді є поганим прикладом.
 
«ЧФ РФ ЯВЛЯЕТСЯ ГЛАВНЫМ ФАКТОРОМ НЕСТАБИЛЬНОСТИ НА ЮГЕ УКРАИНЫ»
 
— Чи насправді в Україні, а особливо в Севастополі, порушуються права російськомовного населення?
 — Не бачу, де і як.
 
— Чи є щирими розмови про економічну недоцільність видання українських книжок і газет, перекладу іноземних фільмів, відкриття шкіл навіть, здавалося б, в російськомовному Криму? Адже попит, вживаючи ринкові терміни, на все українське є не задоволеним. В місті ніде придбати українську книгу, у тому числі подарункову, газети, журнали – і цей факт не можна пояснювати – як це роблять лицеміри – відсутністю попиту.
 — Колись нам розповідали, що не варто будувати українські школи в Криму, бо не буде охочих там учитися. Подивіться на єдину українську гімназію в Сімферополі, де конкурс – 5 дітей на одне місце. Це значить, що одну дитину можна взяти, а чотирьом треба відмовити. В якій ще країні треба, щоб здобути середню освіту державною мовою власної країни, витримувати конкурс, як під час вступу до престижного університету? «Я другой такой страны не знаю», крім України.
 
— Чи знаєте Ви, чому ідея відкриття філії Києво-Могилянської академії в Севастополі поки що далека від втілення? Адже філіями російських університетів посилюється відтік інтелектуально розвинених дітей з українських міст. Чому держава зневажає потреби української меншини в місті і не проводить вертикаллю влади практично ніяких реальних культурно-інформаційних кроків? Натомість адміністрація міста робить все навпаки.
 — Не держава, а люди, які нині нею керують, себто влада. Вона зневажає потреби українців Севастополя тому, що зневажає правдиві національні інтереси цілої України, часто-густо оцінюючи власні дрібні прагнення, егоїстичні настрої вище за потреби українського народу. Це що стосується центральної влади, але вона, принаймні, не безнадійна. Що ж стосується місцевої влади – то з нею все зрозуміло. Зневажали, зневажають і зневажатимуть аж допоки в Києві не відбудуться фундаментальні зміни – «не словом, а ділом».
 
— Объявление Севастополя «территорией без НАТО», требования начать процедуру импичмента Президента Виктора Ющенко, призывы депутатами жителей Севастополя к массовым акциям протеста — разве внешняя политика является компетенцией горсовета? Имеют ли юридическую ценность — не говоря о юридической силе — такие политические решения?
 — Все решения «депутатусов» Севгорсовета в сфере внешней политики Украины являются юридически ничтожными с момента их постановки на голосование. Севгорсовет с таким же успехом может принимать решение о выходе Украины из ООН и о вступлении нашей страны в международный клуб сексуальных реформ. Ни для кого не секрет, что у севастопольских заседателей – «манечка», которой они страдают с 1991 г. Они не хотят заниматься городским хозяйством и повседневными нуждами горожан, но жаждут политических игрищ. Думаю, когда-нибудь Президент получит право распускать не только Верховную Раду…
 
— Севастополь як регіон може стати автономією? Він до сьогодні — інородне тіло в організмі держави. Політики щодо міста немає…, а тим часом, йдуть тяжкі деструктивні процеси, розвал, антидержавні заходи проводять «державні» чиновники. Де вихід?
 — Щойно Київ перестане відволікатись на всілякі дурниці й серйозно заходиться наводити лад у Севастополі, все нормалізується. Київські чиновники бояться Криму, бо не знають його та й не хочуть знати, адже «ленивы и нелюбопытны».
 
— Чи можна притягти до кримінальної відповідальності депутатів Севастопольської міської ради за ухвалення рішень, що протирічать державній політиці України? Чи вони мають «імунітет»?
 — Ніякого імунітету депутати місцевих рад (у тому числі Севастопольської) не мають. Ті, хто можуть притягати, – нехай притягають на здоров’я...
 
 (Продовження в наступному номері).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #10 за 07.03.2008 > Тема "З перших уст"