Версiя для друку Обговорити в форумi

ЛІТЕРАТУРА
 Анна Багряна народилася 24 березня 1981 року в м. Фастові Київської області. Дитячі роки пройшли в селищі Борова Фастівського району. З 1989 року - киянка. В 2004 році закінчила із відзнакою магістратуру Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність "Українська мова та література"). Працювала редактором телекомпанії "ЮАна", автором та ведучою телепередачі "Гармонія душі", старшим редактором Всесвітньої служби радіомовлення України, головним референтом з питань українознавства Конгресу українських націоналістів, позаштатним кореспондентом періодичних українських видань.
 Зараз - секретар Ради Національної спілки письменників України по роботі з молодими авторами. Шеф-редактор часопису "Гранословіє", автор і ведуча радіопередачі "Гранословіє" (канал "Культура"). 
 Писати почала з дитинства (6 років).
 Авторка книжок: "Суцвіття слів" (К., 2000), "Поміж бузкових снів" (К., 2002), "Між богами і нами" (К., 2005); драматичних творів "Над Часом", "Рододендрон", "Пригости мене горіхами", "Є в ангелів - від лукавого", низки новел та оповідань.
 Твори перекладалися на польську, циганську та грузинську мови.
 Добірки віршів та прозових творів неодноразово звучали на радіо, публікувалися в багатьох газетах, журналах, альманахах України та Польщі. Лауреат літературних конкурсів "Поетичні майстерні-2002", "Рукомесло-2003" (поезія), "Рукомесло-2004" (драма).
 З 2004 року - член Національної спілки письменників України.
 Голова об’єднання поетів Київської організації НСПУ.
 Голова Всеукраїнської ліги українських жінок.
 www.bagryana.kiev.ua
 bagriana@ukr.net

АННА БАГРЯНА
"Я ШУКАЮ В ТОБІ УКРАЇНЦЯ..."
* * *
Чужомовним киянам присвячую

Як зараження крові -
"Кто послєдній?"
"Кто пєрвий?"...
Коли зраджують мову,
Не витримують нерви!
Хто ж вас виплекав, діти?
Та чийого ж ви роду,
Що навчились губити
Рідне слово для моди?
Не витримують нерви,
Не витримує серце!
Розсипається мерва,
Перемішана з перцем,
Коли чуєш усюди: 
"Ізвінітє", "входітє"...
Бо не хочеться людям
Українського вжити -
Українського СЛОВА,
А не хліба чи пляшки.
Як зараження крові -
Небезпечно і тяжко.
У столиці держави
Розмовляють чужою,
Наче ж маємо право,
Ми ж таки - не ізгої,
А з корінням далеким -
Ще арійського роду,
Від батьків, що нелегко
Здобували свободу.
То чому ж не вітання,
А "прівєтствія" чути?!
Де поділось кохання,
Цвіт барвінку і рути?
Чом не "перший",
а "пєрвий",
Не "найкращий", а "лучший"?
Не витримують нерви...
Та невже неминуче?!
Ні! Минеться, я знаю,
Адже це тимчасово.
Славний Київ засяє
В Українському Слові!
І не будуть по моді
Язики вивертати.
Годі, браття, нам, годі!
Наша пісня крилата
Хай летить по дібровах
І розносить вітання!
Бо у нас, крім любові,
Ще живе і кохання.
* * *
з’явлені плями
плівки проявлені...
я не шукаю себе поміж літер
літні вітри залоскочуть уяву
нікуди буде тоді летіти

тільки б не стати
зернятком маковим
тільки б не тілом -
а духом нації
тільки б за мертвими
не заплакати
тільки б не здатися
* * *
модно ставати мудрими
вигідно бути відданими
друже
не йди - надурять
гривеники - не мідні
міряй душею спалахи
спалюй себе - до кісточки
тільки не дай лукавим
хліба твого наїстися

ідоли теж підбрешуть
ідоли - швидкозмінні
кожен такий не вперше
падає не на коліна...

жити б - до сивої старості
тільки душа - з неспокоєм
друже
хай перетравиться мудрість
в чревах пророків
* * *
покоління незрячих владик
не існує без ран та запалень
починається палеоліт
літаками небо
пропалене
не
тримай на шиї
хреста
не
освятиться хай ця скверна
й не повернеться на п’єдестал
зі свічками -
за душі померлих
виливається з воску мед
випивається за прийдешнє
і повзуть
під брязкіт монет
нетверезі та нетутешні
шепіт болю
вуст
і трави
все змішалося - до молитви
чи лишився хоч хто
живий
в мертвім царстві
палеоліту?!..
* * *
це Стрибог із грудей
вистрибує
це так треба
це...
       перетерпимо?..
розтерзане черево риби
так не схоже на радість смерті

а ген-ген
десь за жовтим неспокоєм
упокоїлись сиві генії
і навпомацки до Європи
сунуть ті
хто не став спасенним

ще до спаса - сорочка біла
чорним дивом
по краю вишита
ви ж не знаєте
повдовілих
ви ж не знаєте
ви ж залишите...
ви ж поїдете
не повернетесь
заголосять
мов над померлими
і впаде зоря
намагнічена
на чорнозем
на сніг
на відчай...
ой Стрибоже
верни до пам’яті
всіх закутих і закатованих...
з того світу дощі - листами
з голосінням
над кожним словом...
перетерпимо?..

З ІСТОРІЇ
На одному рахунку -
всі рани і всі ланці,
і мільйони людей,
розіп’ятих
         ні за що
на древі...
ходять
      сходами
             тіні -
віртуальні фігури
           мерців,
мерзнуть струни старі
кобзареві...

А ще буде війна,
а ще - постріл за хліб,
і любов - за обсмоктану кістку,
і зневіра,
      і звір,
          і Сибір,
              і тюрма,
і брехня - в палітурках істин...

На одному рахунку...
Колючі біжать дроти
і тікають вагони -
хоч би не лишити сліду...
Тільки хто ж їм поставить
дубові важкі хрести?
Хто замовить їм
панахиду?..

Не всихає коріння,
в якому невидимий нерв,
не говорить земля,
переповнена рештками
крику...
На відкритій дорозі -
відбитки прадавніх печер,
на розбитій межі - могили,
і ті - розриті...

* * *

Складна операція -
пересадження ідеології.
Кожен ставав несхожим
на двійника у люстерці.
Але перевидані праці
епіграфами та епілогами
нагадували, що не можна
пересадити серце.

* * *

Не покинуті ще на поталу,
гіркотою сльози не освячені,
зубожілі, але й зухвалі,
божевільні, але й гарячі -
їхня віра у силу "діла"
і зневіра у силі Духа...

Моя свічка в цю ніч згоріла -
не хотілось на світло дмухати...

СТОРІНКА

Вперше біль перелито
по вінця,
синій жовтень ще
не сполотнів...
Я шукаю в тобі українця -
ти таким уявлявся мені...

Неспокійна. Ніяк не спокутую
ні кохання, ні сміх, ні гріх...
- А ти, любий, якби... під Крутами...
- Я не зміг би, не зміг, не зміг.

За краплинкою -
ще краплинка,
А молитва - недоговорена...
Для історії - це сторінка,
А для когось - ціла історія.

ЧОРНОБІЛЛЯ

1
загублені постаті
у чужих світах
єдине
що можна -
стати осторонь
боронь мене
Господи
зупинити свій шлях
на переоранім долею просторі
не дай мені слів
крижаних
віджени
цей страх
тільки так
щоб ніколи не загубитися
буду битися чолом
об землі саркофаг
і молитися
обіцяю молитися
2
роздвоєна сутність
у горлі - тріскою
хочеться впасти
і міцно виспатись
хочеться бути не тут
ні
не в себе вдома
не в чужині
вік - на межі
за якою - безмежжя
світ
у якому собі не належиш
3
перемелемося
перемолимося
в кольорах не знайдемо
спокою -
а хтось сосни за нас оголює
монотонними вгору кроками

та чи винен хто
що запізно так
почалися мандрівки пращурів
в неба паща стає залізною -
сивим зорям від того кращає

не подивляться
не зажуряться -
не розгледіти нас за маревом
другу люльку дощі докурюють
аби потім по третій вдарити

чи ж то вічно нестиме
човником
до Аїда
а чи зупиниться
в потойбіччі -
по той бік чорного
не шукатимуть більше винних
 4
не тікай
вже нема за втечами
порятунку від невідомості
ми
здається
навчилась дечому
хоч насправді
іще нічому
напророчили і наврочили
а кому стало легше дихати?
подивися
слухняний хлопчик
знову лізе на нашу стріху
кому легшає
кому важчає
але шлях ув усіх - однаковий
почалися мандрівки
пращурів
аби потім не починатися...
5
нагодують рідкою манкою
каберне наллють мов какао
вже несила так довго
панькатись
і надсилу
щодня
лукавити

нецікаво Христос воскресне -
манна каша не посолодшає
мирні янголи
вірно нестимуть
свого братика наймолодшого

там зустрінуться чи...
ніколи вже
не збиратимуть днів
у плетиво?..
у полин-дощів довгі поли ж є
а тому земля так підметена

їх все менше
а час не спиниться
то кому ж рушники
залишити?..
називали свою дитину
найгарнішою...
6
ваш абонент
ПОЗА ЗОНОЮ досяжності
не телефонуйте йому
за цим номером
людський розум ще
не спромігся вигадати
ТАКОГО мобільного зв’язку
але з часом
хтось зароблятиме
на ЦЬОМУ шалені гроші
адже потреба телефонувати
до мертвих
значно більша
ніж
до живих
7
та ми ж діти твої
земле свята
ми ж діти твої недопещені
із колиски невчасно
вихоплені
вихором страшним
не винні...
були б довше жили з тобою
і з вірою у святині
предків своїх
у могили їхні
у зелене намисто
квітневого інею
у криваві дощі осені
так прости ж ти нас
земле свята
прости
Господи
непророцтво (1)

На кістках
виростатимуть храми
без вівтарів
і
болітимуть груди Марійчині
не від чекання Спасителя
і проситиме привид
котрогось із трунарів:
дайте
дядьку
на спині
хоч раз
не хреста
поносити...

І тоді
їм усім
увірветься перший терпець
доковтають пожадливо
найпоминальніші
вина
і
друга державна -
наче отруйна ін’єкція
намацає вену...
на спині...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 08.02.2008 > Тема "Душі криниця"