Версiя для друку Обговорити в форумi

МОВА ПРО МОВУ
 У кожного найкращою є рідна мама. Ніхто не говорить, що чиясь мама краща від рідної. Найкращими є рідна хата, вулиця, село, місто, гори, ліси, степи... Карпати називають найкращими горами в світі. А коли хтось допитується, чи є ще кращі гори, то відповідають, що є: «Це Карпати». А про українські степи Микола Гоголь писав: «Чорт би вас побрав, степи, які ви прекрасні!»
 Та найбільш прекраснішою для кожного є рідна мова.
І кожен вихваляє рідну мову. Ось що говорять англійці: «Англія - країна великих завойовників і мореплавців, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона, Діккенса, Ньютона та інших великих літераторів та вчених. Отже англійській мові належить світове майбутнє».
 З цим твердженням зовсім не погоджувався німець: «Ні в якому разі, - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій: Великонімеччини та Австрії, які займають більше половини Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Гегеля, Канта, Вагнера, Гейне.
І тому, безперечно, німецька мова буде мати світове значення».
 Італієць заперечив і англійцеві і німцеві. Він промовив: «Панове, ви обидва не маєте рації. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики, кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською написані найкращі твори епохи Відродження, твори Данте, Боккаччо, Петрарки, лібретто знаменитих опер Верді, Пуччіні, Доніцетті, Россіні та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною в світі».
 То чия з цих трьох мов може мати світове значення? Світової мови не може бути. Тепер я хочу нагадати і про свою українську мову та яке місце відводиться їй поміж трьох згаданих мов. Я теж можу сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, Григорія Сковороди. Це мова геніального поета Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченківської поезії й досі так ніхто у світі не піднявся. Це лірична поезія однієї з найкращих поетес світу Лесі Українки, мова нашого філософа-мислителя Івана Франка, який вільно володів чотирнадцятьма мовами і серед них англійською, німецькою та італійською, які вже згадувались. Але рідною, найбільш дорогою, Іван Франко вважав українську.
 Українською мовою звучить понад триста тисяч народних пісень. Це набагато більше як німецькою, англійською та італійською разом узятих. Ніхто в світі не може зрівнятися з українським гумором
 Як не згадати Василя Симоненка, Павла Грабовського, Василя Стуса. А корифеїв світової музики Максима Березовського, Артема Веделя, Лисенка, Леонтовича, Колессу, Кошиця... Ще багато можна назвати і письменників, і поетів, і музикантів. Але ніхто не згадав про багатство і можливості своїх мов. Чи міг би хто написати невелике оповідання, у якому б всі слова починалися з однієї букви? Кожен скаже, що це неможливо англійською, німецькою, та й італійською це неможливо. А ось українською мовою зробити це зовсім просто. Таке оповідання написав львівський юрист Богдан Косів. Він написав оповідання, в якому кожне слово починається на букву «П».

ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
 Популярному перемишлянському поету Павлу Петровичу Подільчаку прийшло поштою приємне повідомлення:
 «Приїздіть, Павле Петровичу, - писав поважний правитель підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитесь». Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом.
 Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під’їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліни Полікарпівни. Поговорили про погоду перед Петрівкою, політику. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Потім Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези, прелюдії. Поспівали, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок «Портвейну», «Плиски», «Пшеничної», прекрасного пива «Пльзенського». Принесли печених поросят, приправлених перцем півників, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок.
 Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятися підгорецьким парком, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили, погуляли.
 Порослий папороттю прадавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п’янило принадними пахощами. Побродивши парком, пара присіла під порослим плющем платаном.
 Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, посміхалися, пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетові приймакувати, пропало парубоцтво».
 Що ви на це скажете? Я звертаюсь до тих, хто недооцінює українську мову. Але й це ще не все. Богдан Косів українською мовою створив не тільки оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на букву «С». Цей вірш буде передавати стан природи зимою. І цей вірш зачарує всіх.

САМОТНІЙ САД
Сипле, стелить сад самотній
Сірий смуток - срібний сніг, -
Сумно стогне
 сонний струмінь,
Серце слуха скорбний сміх.
Серед саду страх сіріє,
Сад солодкий спокій снить, -
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад, -
Стиха стеляться сніжинки -
Спить самотній сад...

 Ось яка милозвучна українська мова! Вона буде жити вічно поміж інших мов світу.
 З тим ніколи не погоджувались, не погоджуються і не будуть погоджуватись у майбутньому наші «старші брати». Віками вони принижували українську мову. І не тільки принижували. Вони забороняли українську мову. Забороняли співати українські пісні, ставити вистави та друкувати книжки українською мовою. Так, Панас Мирний, Павло Грабовський та інші письменники друкували свої твори українською мовою за межами України. Це було до жовтневого перевороту 1917 року. Радянська влада обіцяла вільний розвиток української мови. Обіцяв пан кожух, слово його тепле.
 З кожним роком українська мова все більше принижувалась і переслідувалась. До того доходило, що того, хто розмовляв українською мовою, могли назвати і націоналістом, і бандерівцем. Ось приклад. У 1970 році під час канікул я їхав із Запоріжжя до Івано-Франківська. В Апостолово вийшов із вагона, щоб купити черешень. Поруч стояли чотири жінки. І я почув на свою адресу: «Сразу відно, что бандьора». За їхнім поняттям тільки бандерівці розмовляють українською мовою. І можу згадати не десятки, а сотні таких прикладів. Адже 12 років жив у Запорізькому краю. Але ще один приклад мушу згадати. Це було на серпневій нараді вчителів. Нарада велась російською мовою. І хтось передав у президію записку, в якій автор запитував, чому виступаючі розмовляють російською мовою. Записка попала в руки голові райвиконкому. Коли він прочитав цю записку, у нього перекосилось обличчя. Із люттю він сказав: «Хотел бы я знать, кто это написал!» Тоді була б велика неприємність для автора цієї записки. За яку провину? Відповідь завжди була цинічною: «Вам русский язык не нравится?»
І після цієї відповіді мусив замовкнути.
 «Старші брати» дуже розхвалювали російську мову. «Я русский бы выучил только за то, что им разговаривал Ленин». Я цьому зовсім не дивуюсь. Кожен хвалить своє, яке б воно не було. Це є патріотизм! І я ніколи не заперечував би «старшим братам». Але вони цинічно зневажають українську мову. Української мови не існує. Це тільки «наречие русского языка». Українська мова - це мова конюхів, її можна використовувати тільки на селі.
 То яка ж мова краща? Про все можна взнати в порівнянні української мови з російською. І це порівняння зробили Михайло Лака та Михайло Андрушко. І це порівняння буде на користь української мови. Ось кілька прикладів.
 - В українській мові слово «любити» вживається в багатьох випадках, але коли мова йде про душевне співвідношення хлопця та дівчини, то існує вираз «кохання». І тут уже не скажеш: «Я кохаю вареники».
 - Всі народи світу розмовляють мовами. У росіян - языком. Ось розмова діда з продавщицею в крамниці:

- На Вкраїні живете
 й не знаєте мови. -
Продавщиця теж була
 гостра та бідова.
- У меня есть свой язык,
 ни к чему мне мова. -
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда
 в моєї корови:
Має, бідна, язика
 і не знає мови.

 - Іменник в українській мові має 7 відмінків. Сьомий відмінок - це клична форма - Оксано, Петре, Ганно. В російській мові є лише 6 відмінків, кличні форми не існують, то як покликати когось?
 - В українській мові є суфікс «есенький» - місяць яснесенький, промінь тихесенький кинув до нас. Спи, мій малесенький... У російській мові цього суфікса не існує, що дуже збіднює мову.
 - Українці «одружуються». Росіяни «заключают брак» і браком називають зіпсовану продукцію, що їхню мову значно компрометує.
 У нас з молока виготовляють масло, а з насіння олійних рослин - олію. У росіян одне і друге - масло.
 - Фарбами ми малюємо, а коли йде мова про природу, існує вираз - барви природи. У росіян одне і друге - краски. До тих тонкощів їм далеко.
 - Із смоли виготовляють асфальт, а сік хвойного дерева називають живицею. У росіян одне і друге називають смолою.
 - Слово «олівець» в українській мові має семантичний зв’язок із словом олово. У росіян карандаш нікуди не притулиш, бо це слово татарського походження і в перекладі з татарської мови означає - пишучий патичок.
 - Назви місяців в українській мові пов’язані з явищами природи в цю пору - січень, лютий, березень, квітень... Росіяни вживають латиномовні назви, що дуже збіднює їхню мову. Ще є тисячі таких порівнянь, але й цього досить, щоб довести кожному, що наша українська мова нічим не гірша за російську, а навпаки. Вона набагато випередила російську мову й залишила її далеко позаду.
 Це було на Херсонщині. Зустрівся з жінкою, яка закінчила інститут слов’янських мов. Розговорилися про українську мову, якою мовою треба викладати у ВНЗ.
І я почув від неї:
 - Зараз викладання у ВНЗ українською мовою неможливе. Викладачі звикли до російської мови і не можуть читати лекції українською мовою.
 Я відповів їй:
 - Шановна Оксано! Хочу згадати хлопців і дівчат, які закінчили школу в селі та поступили в інститут чи університет. То чи легко їм сприймати лекції російською мовою? І чи потрібні такі викладачі, які зневажають українську мову?
 Оксана не здавалась:
 - Українська мова для науки не підходить.
 - А румунська мова підходить для науки? Угорська? Албанська? То чому ж тоді українська мова не підходить для науки?
 Тільки тепер Оксана не мала що відповісти.
 Який висновок з цього можна зробити? Ще дехто думає, що в науці технічні терміни російськомовні, і тим вони випередили українську мову. Насправді це зовсім не так.
 У Москві є проспект Вернацького. Хто цей вчений? До Першої світової війни він був професором Празького університету, академіком. При створенні ЗУНР повернувся на Батьківщину, у Київ. Згодом написав довідник технічних термінів українською мовою. При захопленні України більшовиками Вернацького, вченого зі світовим іменем, забирають у Москву. Більшовики заставляють вченого цей довідник перекласти російською мовою. А після цього навіть на Україні заборонили вживати україномовні технічні терміни. І тут «старші брати» користуються довідником технічних термінів академіка Вернацького, присвоївши все собі. Варто також згадати, що в колишньому СРСР близько половини адміністративних посад обіймали українці. За даними вчених Японії, українська мова знаходиться у першій трійці серед мов світу. Так думають і інші народи. А тому не цураймося нашої солов’їної української мови. Цієї мови, яку сотні років боронили від «старших братів», за яку вмирали Курбас, Стус, Теліга...
 Ще 135 років тому український письменник Сидір Воробкевич так писав про чарівну українську мову:

Мово рідна, слово рідне,
Хто ся вас стидає,
Хто горнеться до чужого,
Того Бог карає.
Свої його цураються.
В хату не пускають,
А чужії, як заразу,
Чуму, обминають.

 Здається, що ці рядки написані не в позаминулому столітті, а сьогодні. Не можна зневажати навіть чужу мову. Це теж не чесно. Та зневажати свою, рідну, українську мову! Чому? Це щось неймовірне! Яка ж це людина, що може цуратися найсвятішого.
 Така людина може відректися Божої Матері, рідної матері, батька, брата, сестри, рідної святої землі. Про тих, хто не знає своєї рідної мови, цурається її, надзвичайно влучно говорить Юрій Мушкетик у своєму романі «Яса»: «Так, це важливо, що своєї мови не знає. Не знає рідної мови, то вже, вважай, пес, а не людина. Гавкає, як навчили. Яничар».
 Яничар! Батьківщиною цього слова була Турецька імперія. Татари і турки, нападаючи на Україну, брали в полон малолітніх дітей, їх виховували в турецьких школах. Такі діти не знали своїх батьків, своєї віри, своєї батьківщини, своєї мови. Таких і називали яничарами. Яничарство було найбільшою трагедією для українців. Українці, які ставали яничарами, разом з татарами чи турками нападали на Україну. Ці яничари грабували, убивали своїх батьків, братів, сестер, односельчан, брали ясир. Ось легенда. На місто Хуст напали татари. Воєвода Хуста оборонив місто. Але татари полонили маленького сина воєводи. А через 22 роки татари знову напали на місто. Очолював загін молодий татарин. Відбувся бій молодого бея з воєводою. У двобої воєвода вбиває татарина, коли нападники відступили, воєвода впізнає рідного сина. Син став яничаром і привів татар проти рідного батька. Таких випадків були тисячі.
 На жаль, яничарство на Україні не припинялося століттями. Особливо воно поширилось в Україні після жовтневого перевороту в Росії. Якщо за Османської імперії яничарів виховували тільки в Туреччині, то за московської радянської влади яничарів виховували тільки в Україні. Тепер батьки тільки годували та одягали своїх дітей. Хто тільки прожив у більшовицькому «раю», той прекрасно про це знає... «Старші брати» і свої перевертні виховували в комуністичному дусі вже маленьких дітей. Спершу готували жовтенят. Це виховання діти відчували вже в дитячому садку. Малі хлопчики й дівчатка виховувались на прикладах Леніна, Сталіна, Павки Корчагіна, Павлика Морозова... Вчили зраджувати рідних батьків, як це зробив Павлик Морозов. Вчили цих маленьких діточок зневажати рідну мову. І цю рідну мову заміняли «вєлікім русскім язиком». У цьому «русскому язику» був найбільший у світі «русскій мат». Його ще називають триповерховим. Прочитайте книжку Івана Івановича «Колима». Там, мабуть, сотні таких «матов».
 Виховання проходило за певним планом. Жовтенята, піонери, комсомол, партія. Успіх у вихованні був вражаючий. Навіть після 16 років Незалежності трудно опам’ятатись. Весь схід і південь зрусифіковані. Майже повністю зрусифіковані міста Луганськ, Донецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Миколаїв. Тут при владі «старші брати» і свої перевертні. Вони й тепер не те, що зневажають, а й нищать українську мову. За прикладами далеко не треба ходити. У Донецьку закривають єдину українську школу. А про це страшно й згадувати - в одному з книжкових магазинів продають туалетний папір. І в навантаження до цього туалетного паперу давали «Кобзар» Тараса Шевченка. Ось яких єрундованих продавців виховували в радянських навчальних закладах! Я не помилився! Не ерудованих, а єрундованих. Це ж божевілля в повному розумінні цього слова. А скільки таких неймовірних божевільних прикладів! І все це наслідок комуністичного виховання.
 Я 13 років прожив у Запорізькому краю. Закінчив Запорізький педагогічний інститут, 12 років працював учителем у Роздольській школі Михайлівського району. І знову про мову. У Роздолі повністю збереглася українська мова. І не тільки в Роздолі. В інших селах району теж розмовляли і зараз розмовляють українською мовою.
 Познайомився я з одним запоріжцем. Кілька днів я з ним зустрічався. Він розмовляв російською мовою. А я на російську мову не переходив. І почув від нього «комплімент»:
 - Такой культурный человек, а разговариваете на непонятном языке!
 - А скільки ви мов знаєте?
 - Русский.
 - А де ви живете?
 - Все время я на Украине.
 - Так чому ж тоді мова народу, серед якого ви живете, для вас є «непонятной?»
 Зустрічаюся в Запоріжжі з учителями української мови. То чогось вони між собою розмовляли російською мовою.
 - Ви вчителі української мови. Чому ж ви не розмовляєте між собою українською мовою?
 - А мы только на уроке разговариваем по-украински.
 - Чи навчите ви своїх учнів розмовляти українською мовою, чи прищепите їм любов і повагу до цієї солов’їної рідної української мови?
 Це дуже дивно. Навіть в українських школах і вчителі, і учні розмовляють російською мовою. То яка ж це українська школа? Під час перерви навіть в українській школі не почуєш українського слова. Хіба коли щось запитаєш по-українськи, то вже відповідають українською мовою. І то не завжди.
 Хочу звернутись і до марксизму. І в марксизмі можна знайти щось мудре. Стосовно ж тих, хто мешкає в Україні десятки років і не володіє мовою корінного народу, гарно сказав ще в середині XIX століття Карл Маркс. За його визначенням це - або гість, або окупант, або слуга поневолювача. Як бачимо, і в марксизмі є слушні думки.
 (Газета «Заграва», березень 2004 р.).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 09.11.2007 > Тема "Душі криниця"