Версiя для друку Обговорити в форумi

До витоків!

У кожного місяця є свої, якщо можна так висловитись, "ударні свята", котрі в народі називають "годовими празниками". В січні це Різдво, Василі (Новий рік) та Водохреща. Натомість лютий може похвалитися лише одним годовим святом - Стрітенням, котре припадає на середину місяця (15.ІІ).
В Україні цей празник особливо шанувався. Селяни намагалися не працювати, а стежити за погодою, бо "лютий до березня в гості приїжджає", що "на Стрітення зимі з весною зустрітися". Хто кого переборе, то такою, вважали, й буде погода до початку березня.
У народній уяві Зима - це стара баба в полатаному кожушку, приношених шкарбанах та дірявий хустині, поточеній мишами, через дірки якої витикаються сиві пасма волосся. За плечима в неї теліпається зморшкувата напівпорожня торбина, а в руках пощерблене горнятко, наповнене льодом.
У такій уяві начебто Зима на Стрітення виходить навстріч Літові (в деяких варіантах - Весні) - симпатичній юнці; в неї нова, помережана кольоровими узорами сорочка та зелена плахта. В руках у дівчини серп і жмут збіжжя. Перед тим, як розпочнеться двобій, між ними відбувається діалог:
- Боже, поможи тобі, Зимо! - звертається Літо.
- Дай, Боже, здоров'я! - відповідає Зима.
- Бач, Зимо, - дорікає Літо, - що я наробило і напрацювало, ти, сливе, все поїла й попила!
Після такої прелюдії, як стверджує відомий переказ, між ними відбувається сутичка, яка триває протягом дня (щоправда, за народним календарем Зима з Літом зустрічаються ще раз - на Анни, тобто 22 грудня, щоб також позмагатися між собою; але основне двоєборство припадає на лютий). Звідси й народна назва - Стрітення чи Стрічення.
У деяких місцевостях це свято мало й інші назви - Зимобор та Громниці. Щодо першої все зрозуміло, адже зима виборює свої права, а ось друга пов'язана з обрядом освячення свічок. Цього дня у храмах відбувається пишна служба, після якої святять воду й свічки.
У давнину кожен господар мав обов'язково приготувати власну "громничну" свічку й нести її на посвяту. Після повернення зі служби Божої запалював її - "щоб весняна повінь не зашкодила посівам і щоб мороз дерев не побив". Цей обрядовий виріб лаштували на покуті. Літом під час грози, щоб блискавка не влучила в господарські або житлові споруди, селяни запалювали "громничну" як оберег від лиха.
Опріч того, такі свічки, за давнім християнським обрядом, давали в руки тим, хто помирав і читали одхідну молитву. Це, на думку віруючих, значно полегшувало передсмертні муки й очищало людину від гріхотворних вчинків. У церковному Требнику з цього приводу мовиться, що "страсні" свічки будуть
"в здравіє душ і тілес". Ними також обкурювали тих, хто постійно страхався та од дитячого переляку.
Страсні свічки робили за особливою технологією, дотримуючись певних обрядодій. Вони мали свою форму й розміри. Найпопулярнішими були "Трійці" - вигадливі тризубчаті вироби, оздоблені різнокольоровими розмальовкам та прикрасами. Саме від обрядового призначення таких свічок деінде й називали це свято Громницями.
Важливу роль у повсякденному житті відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж властивості, що і йорданська. Селяни, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. Вона вважалася цілющою: нею натирали на тілі хворі місця, давали пити од "пристріту" або "дання" - хвороб, викликаних "поганим оком". Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її "стрітенницею", а пасічники - бджіл і вулики, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав "гнилець" - небезпечна інфекційна хвороба. Це робили протягом року - в кожну першу неділю на молодику.
Чимало спогадів про використання стрітенської води знаходимо в літературних джерелах. Нею благословляли батьки своїх синів, проводжаючи на війну, також чумаків. Господар давав їм хліб-сіль і, скропивши стрітенською водою власника валки, волів та мажару, напучував словами:
- Боже тобі помагай!
Цікавий обряд, пов'язаний з "наданням магічності" цій воді, записав у 20-х роках краєзнавець М. Рябий у селі Кукавиці Могилівської округи на Вінниччині. Удосвіта хтось з родини йшов до криниці, щоб набрати джерелиці. Коли ж повертався, то йому назустріч мав вийти будь-який член сім'ї з кухликом. Вода в посудині набувала цілющої властивості.
Оскільки Стрітення чи Зимобор вважали періодом зустрічі Зими з Літом, то відповідно стежили й за погодою. Про це побутує чимало прикмет та прислів'їв. Скажімо, на Бойківщині вважали, якщо ясно, то: "Ой буде ведмідь поправляти гавру й сидіти далі", себто зима ще втримається; коли хмарно й туман, то звірина "вже буде розмітувати гавру, буде вже тепло". Якщо під вечір потепліло, то вважалося, що літо перемогло, а тому - "Зима йде туди, де було літо, а літо йде туди, де була зима".
Якщо на Стрітення півень нап'ється води, то хлібороб набереться біди.
Якщо на Стрітення півень нап'ється на порозі водиці, то на Євдохи (14.ІІІ) віл напасеться на дорозі.
Коли на Громницю півень нап'ється водиці, то на Юрія (6.V) кінь напасеться травиці.
На Громницю маєш зими половицю.
На Громницю ведмідь буду свою або руйнує, або заново будує.
Якщо сонце ясне на Громницю буде, то більш, ніж перед тим, снігу випаде всюди.
Як на Громницю день ясний, то буде льон прекрасний.
Як на Громницю з дахів ся тече, то зима довго ся приволоче.
Як на Стрітення метіль дорогу перемітає, то корм відмітає.
Як на Стрітення капає зі стріхи - не найдеться з літа потіхи.
Дуй не дуй, не к Різдву йде, а к Великодню.
Як капає зі стріх, так капатиме з вуликів.
Ясний і тихий день - на хороший врожай і рійбу бджіл.
Коли на Стрітення відлига - пропаде ще весна надовго.
Якщо на деревах іній - зародить добре гречка й бульба.
Якщо вранці випав сніг - на врожай ранніх хлібів, коли ж у полудень - зернові будуть середні, а увечері - недорід.
На дахах довгі бурульки - стільки ще випаде снігу.
Стрічаються на Стрітення зима з літом, щоб поборотися: кому йти вперед, а кому назад.
На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга.
Як капає зі стріх, то так капатиме з очей (себто повернуться морози).
Якщо на Стрітення холодно, то вже скоро весна.
Зимобор з відлигою - на ранню й теплу весну, зі снігом - на дощову й тривалу, а коли хуга - весна буде пізня й холодна; якщо в цей день не видно сонця - чекай суворих морозів.
Ось так відзначалося одне з найзнаменніших лютневих свят. Переважна більшість прислів'їв та прикмет стверджує: якщо перемагає холод, то незабаром настане весна. Одна з приказок рече: "Якщо на Стрітення мороз буває, то ведмідь свою буду розбиває".
З книги "Святвечір"
письменника-народознавця Василя СКУРАТІВСЬКОГО,
якого не стало посеред грудня минулого року, але чиї книги-Берегині, як і пам`ять про їхнього автора, житимуть вічно...

На фото: 2003 рік. Василь Скуратівський в редакції "КС"...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #7 за 10.02.2006 > Тема "Душі криниця"