Версiя для друку Обговорити в форумi

Історична драма на три дії та шість картин
(Продовження. Початок у «КС» №3)

 Картина четверта
 Тепер на передньому плані альтанка, де за столом на м’яких ослонах розсілись Андрій та Толстой, на задньому – будинок гетьмана. З кущів за альтанкою то визирає, то ховається донощиця Христя. З’являється Ярка з тацею наїдків та напоїв, ставить на стіл перед Андрієм і Толстим. І вже збирається відійти, як її за руку притримує Андрій.
 
 АНДРІЙ. Через півгодини прийдеш, прибереш зі столу.
 ЯРКА. Як накажете, пане полковнику.
 АНДРІЙ. Люблю слухняних та покірних (І підморгнув).
 
 Ярка, нічого не підозрюючи, подалася до будинку.
 
 АНДРІЙ. (Поклавши руку на плече Толстого). То як тобі моя племінничка Уляна?
 ТОЛСТОЙ. Ліцом красавіца, но характєр…
 АНДРІЙ. От-от, з такою на балах не соромно з’являтися. Правда? А норов – так він швидко вивітриться. Особливо, коли малеча народиться. Ти ж хочеш дітей?
 ТОЛСТОЙ. Развє что одного малиша. Но… Но государь, отправляя мєня в Хахляндію, пожєлал мнє пятєро дєтішєк. Прєдставляєшь?
 АНДРІЙ. Справишся. Ще молодий. Що таке сорок років? Життя лише починається. Зате Улянці лише п’ятнадцять. Та вона тобі десяток приведе на світ Божий, а то й більше.
 ТОЛСТОЙ. О, нєт! Оні мнє і уші отгрізут. Нє болєє пяті, как повєлєл прєсвєтлєйшій.
 АНДРІЙ. Петре, а скажи мені як другу: невже ти, маючи такий титул, не знайшов собі наречену на Московщині?
 ТОЛСТОЙ. Да претєндєнток било – хоть отбавляй. Однако… Государь пріказал жєніться только на українках.
 АНДРІЙ. І царя наші дівчата зачарували?
 ТОЛСТОЙ. Да нєт! Он увльокся мислью смешения наших сєвєрних плємьон с малоросами. Іначє, говоріт, іх нє одолєть, нє подчініть. І начал ето велікое дєло с мєня. Прєдставляєшь?
 АНДРІЙ. (Іронічно). Так ти первісток? Яке почесне доручення! І від кого? Від самого-самого. Гордись! І давай за це хильнемо.
 ТОЛСТОЙ. Налівай! І імєй ввіду, по моїм стопам пойдут другіє. Намєчаєтся большой поход женіхов в Малоросію.
 АНДРІЙ. І все заради змішування крові?
 ТОЛСТОЙ. А как іначе? Государь думаєт на вєка! В етом сіла государства російского!
 АНДРІЙ. Ага, второпав. Так відбуватиметься захоплення влади в Україні! Я правильно міркую? Хитро придумав государ.
 ТОЛСТОЙ. Да в хітрості єму нє откажешь.
 АНДРІЙ. А може, це й на краще. Бо у нас на три українця – два гетьмана. Молодець цар Пьотр. Дбає про майбутнє імперії. При нагоді так і перекажи государю: я – на його боці був у битві під Полтавою, і зараз також. Так і передай!
 ТОЛСТОЙ. Нєпрємєнно. Как важно імєть єдиномишлєнніков.
 АНДРІЙ. А знаєш, у нас, на Гетьманщині, давно відбувається змішування народів.
 ТОЛСТОЙ. Да нєужєлі?
 АНДРІЙ. Їй-богу! Взяти мою сім’ю. Мати – щира українка Олена Корнієнко. Батько – єврей Марко Маркович. А хто ми з сестрою Настею – ні те, ні се – українці. А в Улянки ще більше намішано різної крові.
 ТОЛСТОЙ. (Стукає кулаком по столу). Но, єслі ми женімся на українках, то все наші дєті будут не украінцами, а русскіми. Понял?
 АНДРІЙ. (Насмішкувато). Тобто москалями.
 ТОЛСТОЙ. Зря йорнічаєшь. Повторяю трєбованіє єго велічєства: все моі дєті будут русскімі! І точка! Іменно так Малоросія сольєтся с Московієй. Насколько мнє ізвестно, винашіваются плани пєрєімєновать наше Московскоє государство в Россійскую імпєрію. І тогда всє народи будут називаться россіянами.
 АНДРІЙ. (Про себе). Порося ще не народилося, а на нього вже ціну склали. Хитрі хасапи. (А вголос захоплено). Вселенські плани у нашого государя Петра Олексійовича! Я низько схиляюся перед його генієм. (Жартома кланяється, ударяється лобом об стіл, лається). А чорт його бери! Так можна й шишака набити.
 ТОЛСТОЙ. Кстаті, а почєму ти нє разговаріваєш со мной на московском нарєчіі?
 АНДРІЙ. Не вмію.
 ТОЛСТОЙ. Нічєго. Я тєбя научу. І всєх хахлов ми научім общаться по-нашєму. Только так! Ето тожє в планах нашєго Августєйшего.
 АНДРІЙ. (Догідливо). От за це ми й хильнемо. Згода?
 ТОЛСТОЙ. С прєбольшім удовольствієм!
 
 Випивають, закушують.
 
 АНДРІЙ. А тепер давай вип’ємо за мою сестру Настю. Грім – баба. Їй би гетьманом бути! По секрету розкажу тобі приказку. Так от у народі кажуть: Іван носить плахту, а Настя – булаву.
 ТОЛСТОЙ. Ето почєму?
 АНДРІЙ. Вона все у своїх маленьких руках тримає. Гетьман без неї жодного рішення не приймає.
 ТОЛСТОЙ. Такая она всесільная?!
 АНДРІЙ. (Хреститься). Видить Бог – істинно так. Вона мене полковником зробила. Самого царя переконала, що кращого вірнопідданого, ніж я, у всій Україні не знайти.
 ТОЛСТОЙ. Так она і к государю вхожа?
 АНДРІЙ. Атож. І якщо ти з нею будеш люб’язний, вона тебе гетьманом зробить. Запросто!
 ТОЛСТОЙ. В таком случає давай за мою тьощу, ясновельможную пані гетьманову. Налівай!
 
 Випивають.
 
 АНДРІЙ. Може, ще?
 ТОЛСТОЙ. Хватіт. Надо отдохнуть. І так многовато на грудь прінял. А то тьоща увідіт в таком состояніі… І пєрєдумаєт меня возводіть не то что в гетьмани, но і в полковнікі. Так что я отчаліваю.
 АНДРІЙ. Іди, зятьок. А я ще трохи посиджу.
 
 Толстой ковиляє до будинку. Ярка, забачивши його, допомагає піднятися на східці, відчиняє двері будинку. А потім спішить до альтанки, щоб забрати посуд.
 
 ЯРКА. Пане полковнику, може, чогось іще треба?
 АНДРІЙ. Треба. І дуже. Підійди до мене. Сядь рядком. Побесідуємо.
 ЯРКА. (Сідаючи на край ослону). Пане, що ви хочете сказати?
 АНДРІЙ. Ти що, красуне, мене боїшся? Сядь ближче. Я ж полковник. Твій захисник. (Притягує її і садовить на коліна).
 ЯРКА. (Збентежено). Пане, не треба. Що ви робите? Люди ж побачать!
 АНДРІЙ. Ярочко, якщо ти зі мною по-доброму, то й я добром відплачу. (Хоче поцілувати).
 ЯРКА. (Пручається). Пане полковнику, відпустіть мене!
 АНДРІЙ. (Жагуче обіймає дівчину). Ну, чого ти, дурненька? Ти мені так подобаєшся! Ходімо в садочок. Там нас ніхто не побачить. Я ж такий ніжний. Я тебе озолочу. Слово полковника! Ходімо. Ніхто й не дізнається.
 ЯРКА. Христом-Богом прошу, відпустіть!
 АНДРІЙ. (Ще пристрасніше обіймає). А не підеш зі мною в садок, попрошу Настю, щоб прогнала тебе з маєтку.
 ЯРКА. Та пустіть же!
 АНДРІЙ. (Підхоплює її на руки і збирається нести в сад). Ти, челяднице, не хочеш по-хорошому, то буде так, як я бажаю.
 ЯРКА. (Пручається, кричить). Павлику! Павлику!
 
 З саду вискочив Павло, кинувся напереріз.
 
 ПАВЛО. Пане, відпустіть мою Яринку!
 АНДРІЙ. Геть з моєї дороги, шмаркачу!
 ПАВЛО. Пане, опустіть її на землю!
 АНДРІЙ. Ти смієш мені наказувати? Ти що собі дозволяєш?! Я – полковник!
 ПАВЛО. Це не значить, що вам можна неславити дівчат!
 АНДРІЙ. (Лівою рукою тримає Ярку, правою вихоплює кинджал з-за череса). Згинь! Бо вб’ю тебе, поганцю!
 ПАВЛО. (Підступає все ближче, увертаючись від помахів Андрія). Відпустіть мою Яринку!
 АНДРІЙ. Та я тебе, блоху, зараз порішу на цім місці!
 ПАВЛО. (Однією рукою вириває кинджал, а другою б’є Андрія в лоб. Той випускає Ярку, затуляє руками обличчя і падає на коліна). Я ж по-людськи просив вас відпустити Яринку.
 АНДРІЙ. (Кричить щосили). Я тебе згною, виродку! Я тебе в порох зітру! Як ти посмів підняти руку на полковника?!
 
 Павло хапає Ярку за руку, і вони швидко зникають у садку. Андрій продовжує сипати погрозами та прокльонами. З-поза альтанки обережно вибирається донощиця Христя.
 
 ХРИСТЯ. Ясновельможний пане, ви живі?
 АНДРІЙ. (Не відриваючи долонь від лоба). Якщо балакаю, значить, живий. Хто ти?
 ХРИСТЯ. Я подруга вашої сестри Насті, пане. Я все бачила. І те, як той конюх напав на вас, і як ударив. І як ота Ярка допомагала йому бити вас. Мабуть, хотіли вас пограбувати? І це, якщо треба, свідчитиму на найвищому суді.
 АНДРІЙ. Все так і було. Грабіжники вони! Поклич Настю!
 ХРИСТЯ. (Помічає у травиці золоту Андрієву каблучку, що впала з пальця під час сутички, піднімає і ховає до потаємної кишені). Зараз, зараз покличу. (Кричить). Ясновельможна пані! Тут біда! Мерщій сюди!
 
 Вбігає Настя.
 
 НАСТЯ. (Відриває руки Андрія від чола, розглядає синець). О, лишенько! Хто це тебе так у моєму обійсті?
 ХРИСТЯ. То конюх Павло. Вони з Яркою напали на пана полковника і хотіли пограбувати.
 НАСТЯ. (Недовірливо). Ти правду кажеш?
 ХРИСТЯ. Можу побожиться.
 НАСТЯ. Ану мотнись до кухарів. Нехай принесуть льоду з підвалу.
 
 Христя поспішає до будинку.
 
 НАСТЯ. (Підводить брата з колін, обмацує гулю). Болить? Та ніби лоб цілий, очі теж. Це вже добре. А чоло до Улянчиного весілля тричі заживе, як на собаці.
 АНДРІЙ. Я того Павла, як капусту пошинкую! Я не знаю, що з ним заподію!
 НАСТЯ. Зате я знаю. Ми його під суд віддамо! До Сибіру запроторимо! Буде знати, як піднімати руку на полковника! Я не дозволю ганьбити наш славний рід! А зараз ходімо до гетьмана. (На ходу кричить). Агов, стражники! Негайно знадіть Павла та Ярку і приведіть до гетьмана у військову канцелярію!
 
 За сценою: «Слухаємося, ясновельможна пані!»
 
 ЗАВІСА
 (Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #6 за 11.02.2022 > Тема "Душі криниця"