Версiя для друку Обговорити в форумi

3 січня 2022 року виповнилося 80 років від дня народження Івана Даниловича Низового – українського поета-шістдесятника, прозаїка, публіциста, журналіста, просвітянина, громадського діяча.
Кримська Світлиця з Криму пропонує своїм читачам поезії Івана Даниловича Низового, люб'язно надані для публікації донькою поета Лесею Низовою.
Початок публікації в 52 числі тижневика за 2021 рік, далі в 1, 2, 3 числах 2022 р.

* * *
Назирці за першим роком
Крочить другий благочинно.
Перший рік нам був уроком,
Що його ми не довчили.
Може, хтось нас, був, зурочив,
Глузду-розуму позбавив:
Крім всіляких кривозбочень
Воріженькам для забави,
Ні на що не спромоглися,
Що було б оцінки варте…
На ніщо перетовклися,
Переплутали всі карти!
Де поділася Європа,
Звідки Азія примчала,
Все одно для остолопа,
Що до чарочки причалив, –
П’є собі сивушне зілля…
А в державі – глум і гвалти
Від Стрия до Білопілля,
Від Чорнобиля до Ялти.

2001

* * *
Колега радить:
«Лірику пиши,
То й будеш довго жити після смерті».

Мої ж слова – души їх, не души –
Антиліричні й злободенно вперті,
Вискакують на аркуш,
І папір
Коробиться,
Ламається, мов крига
Напровесні…
Без канонічних мір
Народжується з болю моя книга
Антилірична:
Всі її рядки –
Миттєвості життя недовговічні,
І сам я,
Не оплаканий ніким,
Помру в жорстокім
Неліричнім січні.

2002

* * *
Про все промовчу,
Та скажу єдине
Відверто й щиро –
Ми ж бо не при сварці:
«Не можна пити з недругом по чарці
Й лишатись патріотом України!».

Пий краще з добродушною свинею,
Омий сльозою симпатичне рило,
Й вона тобі прохрюкає так мило
Про те, що давні родичі ви з нею.

2003

* * *

Донбасс никто не ставил на колени,
И никому поставить не дано!
Павло Безпощадний

Поставили! Ще й голову пригнули
До чорної звуглілої землі:
«Ти раб єси, – по горлу полоснули, –
Паси гусей в безлюдному селі!»

Розтікся по світах, неначе лава
Пригаслого вулкану, наш Донбас…
Не варта й гривні учорашня слава,
Прихована у віршах прозапас!

2003

* * *
Ми були «радянами» –
                      стали «громадянами», –
Так, до дідька лисого, в пашпорті
                                         записано…
Як хохол боїться
                      зватись українцем!

2003

* * *
Все сталось так,
Як здавна повелося
В моєму невезучому роду:
В раю земному щастя не знайшлося,
То, може, хоч в небесному знайду…

На присілку нужди,
В глухім завулку
Суспільства,
Що на вилах роздоріж
Агонізує,
Ні, нема притулку
І захисту:
Свавілля і грабіж,
І підлість,
Несподівана,
Мов ніж…

2003

* * *
В шароварній матні отаман
Так заплутався, що аж-аж
Відсахнувся на задній план
Весь державний його антураж.

Так і борсається в матні,
Матюкаючись спроквола…
І насправді, які чудні,
Боже правий, твої діла!

А тим часом з усіх сторін
Суне хмарою злий басурман,
Та з матнею, що нижче колін,
Не справляється пан-отаман…

Так і борсається в матні,
Що в полон узяла, була,
Отаман, і місця страмні
Не приховує ковила…

2003

* * *
З владою – ніякого інтиму, –
Лишень негативні почуття…
Йшов один,
І далі вперто йтиму
Крізь імлу – до світлого життя!
Не зв’яжу ніяким документом
Я себе із владою вовік,
Позаяк до неї
Імпотентний
Інтелектуальний чоловік!

2003

* * *
Проїхався, принюхався: й не пахне
Демократичним духом всіх свобод –
Гляди, тоталітарний грім бабахне
Прямісінько в розбещений народ!

Грядуть якісь небачені реформи
В нечуваний рекордно-гордий час…
І – слава Богу! Приведуть до норми
Безформний стан етнічних біомас.

2003

* * *
Страчене радвладою життя,
В незалежній Україні
Відродилось: я – дитя
На руїні…
Чи свята поближчала мета,
Вже й сказать не можу, бо не знаю…
Вдруге за життя я сирота,
Вигнаний із раю.

2003

* * *
Перевчились в радянській школі
За параметрами всіма,
А тому ні в оселі, ні в полі,
Ні в душі в нас порядку нема.
Не ростуть на вербі в нас груші,
Не свистить горезвісний рак…
Пересохлі від спраги душі
Бальзамує крутий первак.
Добре, маємо кусник сала,
Чим поперчити й пригірчить,
І колона, гляди ж, не впала,
Та, що в небі столичнім стирчить!

2003

* * *
Все – в порожнечу: помисли, діла,
Зусилля серця, що на грані зриву?..
Ти все взяла, державо, й не дала
Нічого нам. Лиш долю нещасливу!

2003

* * *
Переписатись на зулуса,
Бо стидно вже вкраїнцем буть?
Та… видають козацькі вуса,
Зулусом стати не дають.
Переінакшитись у негра,
Бо зватись арієм – ганьба?
Але ж мої хохлячі нерви
Дадуть сховатися хіба
За негритоса?!
Малороса
Всі впізнають ще звіддалік:
Бреде істота безголоса,
Не піднімаючи повік…
Повік-віків не буде діла
Із нас, допоки ми – хохли…
Душа медку лизнуть хотіла,
А їй смоляки налили!

2003

* * *
Сполучені Штати мені
Ніскілечки не страшні.
Лякає, щоправда, лукава
Сусідня північна держава.
Найдужче ж боюсь я ві сні й наяву,
Здригаючись кожну хвилину,
Державу, в якій, мов чужинець, живу, –
Нещасну мою Україну.
Боюся, хоч знаю, не винна вона
Ніскілечки, Боже, ні в чому, –
Пливе без вітрил і керма,
Й порина
Щохвилі в безодняву чорну…

2003

* * *
Як почуваєшся ти
                        на високій посаді,
Друже вчорашній,
                      колишній «націоналіст»,
Владні підперши тили товстозаді
Й гетьманчукові заносячи
                                      заячий хвіст?

Не впізнаєш опозиціонера
В схудлім
Від недоїдання
Мені… Хто я для тебе ?! Комашка,
                                               пилинка,
                                                        химера…
Ти ж – Чингізхан на коні!

Гірко втрачати соратника-друга
На півдорозі до світлої мрії-мети:
Став москалем
                   замаскований досі
                                             хохлюга,
До українства спаливши мости…

2003

ПОЕТИЧНЕ КРЕДО

Що може бути кращого за чай
Міцний
І ще міцнішу сигарету?!
Живеться добре в злигоднях поету,
Тож «прав» своїх йому,
Державо, не качай!

2003

* * *
Ми – такі, як ми є, –
України не варті:
Адже збуджена вкотре
І вкотре окрадена!

Знову світ не помітить,
Як зникне на карті
Ефемерна держава –
Імперій окраїна…

2003

* * *
В сучасній анти-Україні
Я антилірик не останній,
Що співи антисолов’їні
В антиідилії захланній
Антимузичить, –
Антиславу
Творитимуть антинатхненно
Антимитці...
Антидержаву
Антизвеличать достеменно!

2003

* * *
Хоч і дурний, та мудрий:
Не пішов
Хитрішому прислужувати чемно,
Вилизувать сліди від підошов
Звеличеного владою нікчеми.
Там є кому лизати!
Язики
Напохваті завжди й напоготові…

А ти такий, як завше, – не такий:
Що на умі, то те й на язикові.

2004

* * *
На тлі сучасних кланів панівних
Всі класи геть злились
В безлику масу
І ждуть нових,
Небачених ще лих,
І тліє шнур бікфордів –
Скільки часу
До вибуху зосталось?
Світ притих…

2004

* * *
Єфрейтори – не генерали
Ведуть народ (назад? вперед?)…
Ми гідні тих,
Кого обрали,
Тож не кажім: життя – не мед!

Не мед, звичайно. Хрін, гірчиця
З пахучим присмаком лайна
І дьогтю. Все воно згодиться,
Але коли – ніхто не зна…

2004

МИМОВІЛЬНІ ДУМКИ

Харизматичний лідер…
Хоч сотні тисяч відер
На нього лий помиїв,
Та він підкорить Київ!

А той, хто стільки років
Сидів на наших шиях,
Здобуде «вічний спокій»
По маківку в помиях.

А що під сонцем вічне?
Хіба ж одне-єдине:
Живе харизматичне,
Маразматичне – гине.

2004

* * *
Скоропадський втікав на Берлін.
На Варшаву – Петлюра.
А куди ж утікатиме зопалу він –
Наш, опальний повсюди
Гетьман-гарантюра?!

Шлях для нього один – на Москву,
За Івашком услід, в Барвиху…
Ох, уже й порадію, якщо доживу,
Розгетьманському лиху!

2004

* * *
Панство, як завше, зліва,
Де славослав’я злива
На чужинецькій мові,
Де Україні жартом
Клятву дають в любові
Перед чужим штандартом.

В кіптяві ринку, справа, –
Людність, сиріч, держава,
Натовп, юрма, отара
В гаморі править тризну...

В хмарах, мов Божа кара,
Зблискує грімно тризуб.

2004

* * *
Ще покричу – і занімію
На довгочасся в тиші тиш –
Себе гнуздати я не вмію,
Хіба ж осмикувати лиш
Навчився в старості...
Від крику
Все розбивається ущент! –
Мороку маю завелику
В цей несприятливий момент.

Мовчи, кажу собі, – затопче
Тебе ця кінська тупотінь,
І вже не зможеш, сивий хлопче,
Жадань леліяти
Й хотінь.

Мовчу. Кричу. Німію знову.
За вітром свій пускаю страх,
Щоб не забути рідну мову
В цих суржикових бур’янах.

2005

* * *
Мені, зізнаюсь, байдуже, чи буду
я прощений по смерті…
На землі
мене вже тягнуть до Страшного суду
моєї долі злющі ковалі.
А за які гріхи?
Ніхто не каже,
які ж такі я злочини вчинив, –
неправедний суддя петлю вже в’яже
на шиї: отже, винен без вини…
Під шибеницю виділять тополю,
яку я власноруч і посадив,
а душу, мабуть, випустять на волю:
лети, голубко сива, хоч куди…

2006

* * *
Все важче нести голову,
покриту
снігами сивини,
і без вини
каратися щодень,
зі сторони
постійно чути рать несамовиту,
яка волає щиро:
«Розіпни!».

2006

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #4 за 28.01.2022 > Тема "Душі криниця"