Версiя для друку Обговорити в форумi

Молодий ще, молодий, повний сили та відваги, так і хочеться цими, перефразованими рядками з вірша Павла Тичини, сказати кримськотатарському поету Юнусу Кандиму, якому завтра виповнюється 45 років від дня народження. Адже сорок п'ять для поета - це пора творчого квітування. І вона, ця пора, в Юнуса пишноквітна і пишнорясна! Те, чого досяг у творчості цей письменник, зокрема на перекладацькій ниві, вже високо поціновано читачами та прихильниками таланту Ю. Кандима, а відтак і відзначено високою урядовою нагородою - присвоєнням звання заслуженого діяча мистецтв України.
Юнус Кандим - один з тих кримськотатарських сучасних письменників, хто багато робив для популяризації творчості української класики серед своїх співвітчизників. Він переклав кримськотатарською твори Михайла Коцюбинського "На камені", "В путах шайтана", "Під мінаретами", поеми Тараса Шевченка "І мертвим, і живим...", "Кавказ", поеми Лесі Українки "Іфігенія в Тавриді", "Давня казка", "Роберт Брюс, король шотландський", цикл віршів "Кримські відгуки" та драму-феєрію "Лісова пісня". Остання, як відомо, увійшла до репертуару Кримськотатарського театру і полонила серця глядачів. Велику роботу провів Юнус Кандим разом зі своїм українським побратимом Миколою Мірошниченком по упорядкуванню антології кримськотатарської поезії ХІІІ - ХХ століть під назвою "Окрушина сонця", яка торік побачила світ у київському видавництві головної спеціалізованої редакції літератури мовами національних меншин України. Нині
Ю. Кандим та М. Мірошни-ченко готують до друку антологію кримськотатарської прози, що побачить світ у тому ж видавництві. У творчому доробку поета Ю. Кандима є три збірки віршів, одна з яких "Сары ань" ("Жовта мить") була видана українською мовою в перекладах М. Мірошниченка.
Сердечно здоровлячи друга нашої літератури кримськотатарського поета Ю. Кандима з його першим 45-річчям та бажаючи йому козацького здоров'я, нових книг, нових чудових перекладів, пропонуємо читачам "Кримської світлиці" кілька його творів із книги "Жовта мить".
З роси та води тобі, любий друже!

Данило КОНОНЕНКО,
редактор відділу літератури "КС".

ВІТРИ

Промчали кіньми вчвал вітри
із Чатир-Дагу,
Скуйовдили мій чуб,
 і вірші, і думки.
Смикнув і я коня,
 аж курява удалеч, -
Крізь гори, крізь степи
 той тупіт без підків.

Нараз Чатал-кая*
 дорогу заступила:
- Спиніться, не спішіть!
 Куди мчите, вітри?..
Я знаю, сплять поля
під бур'яном та пилом,
І їхній крик душі -
 не рветься догори.

Я знаю, з узбереж -
 очей не зводять хвилі,
Я знаю, рани ждуть -
 загоєння свого,
Я знаю, камінь сторч -
 у головах могили,
Я знаю, без підків -
коневі зле кругом.

Зіскочте з гриванів.
 Сідайте колом гожим.
Згадаймо джерело,
 що висохло як стій.
Хай клятви мовчазні
у нас не будуть схожі
На жолоб без води -
 розтріслий і пустий.

*Кримськотатарська назва гори Ай-Петрі (Прим. перекл.)

СЛАВА БОГУ

Вже дійшли додому!
 Он блищить віконце,
слава Богу.
Жевріють кизильник
 і скоруші гронця,
слава Богу.
Раді нам ускелля!
 Раді зелен-нетрі!
Слава Богу
Вшкварили "Хорана"
 Роман-Кош, Ай-Петрі!
Слава Богу!

Роде,
Дітлахами землю цю заселиш... Слава Богу...
Ріки ж бо не всохли.
 Руки ж бо веселі,
слава Богу.
Даймо слову крила,
 хай злечу я птахом -
слава Богу! -
Понад Аюдагом,
понад Чатир Дагом!.. .
Слава Богу!
Наш блакитний прапор
 розгорнувся зримо,
слава Богу!
Буде Крим із нами.
 Будем ми із Кримом!
Слава Богу!

ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ

Забудьки люди, бо ріднизну
Так забувають - будь здоров:
Як не Аллаха - то Вітчизну,
Як не кохання - то любов.

Он той забув згадати маму,
Забув, що снідав і забув
Спитати в друга:
 "Як ся маєш?" -
Склероз на все поклав табу.

А той про хмари забуває,
Про ляпас Долі і, на жаль,
Про серце, в котре -
хтось вбиває
Тупий іржавий зла кинджал.

У когось - совість геть забута,
А ти колишнє десь лишив.
Тепер бушуєш, наче буря,
Уже без імені й душі.

Забудеш і стареньку хвіртку,
Хатину, що така ж стара,
Стареньку неньку при одвірку
Хустину, що сльозу втира...

Звичайно, все це коли-небудь
Ти знайдеш в пам'яті.
Та бач,
Уже не знайдеш більше нені
Хоч сядь і кровним плачем плач.

БІЛИЙ ПАПІР

І знову аркуш злякано біліє:
- Вгамуй своє перо,
 бо я від нього
За вітром геть здимію,
 спопелію...
- Я, аркуше,
Поміг би, та ...незмога.

Пошпурив би перо -
 немає сенсу:
Не в ручці палахтять
 пекельні сили,
Але в моєму змученому серці.
І як же той вогонь,
 скажи, гасити?!

За неміч - вибач,
 білий мій папере.
Мій аркуше! Тобі -
 мов поробили:
Ти бинт, що став
 у мене кровожером
І так горить... -
 сніги та горобина.

ТИ - НЕБО

А ти - блакитнява, ти - небо:
Що гордовита -
 що звичайна...
Ти ніжна й трішечки маніжна,
Як молоде вино у чарці.

О Небо! Тягнуться до тебе
Не сосни, а мої обійми.
Чекає милості твоєї
Не скеля - серце рвійне.

Ці води, що біжать, як діти, -
Не ріки, а патьоки слізні.
Усміхнені на луках квіти -
Не квіти, ранива наскрізні.

Стань літеплим дощем, о Небо,
І обнімімось гарно-гарно!..
Хай синява твоя увійде
В моє життя безбарвне.

Ти небосинь високоглибна,
А я земля рахманна й добра.
Хай на вустах твоїх тріпочуть
Мої вуста, немовби обрій.

О Небо, не мовчи восково!
Я ж на жертовнику у зорях -
Офірою твоєму йменню
Й синющому твоєму зору.

ЛИСТОЧОК

Іще й не осінь, та в віраж
Укинувся листочок,
Летить над шляхом. А на брук
Сідати - ой, не хоче!..

Так наша звіяна любов
Притулку не знаходить,
Дзумить бджолою і - в моїй
Жазі шукає сховку...
Юнус КАНДИМ.

Переклад з кримськотатарської Миколи Мірошниченка.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 03.09.2004 > Тема "Душі криниця"