Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3389)
З потоку життя (6609)
Душі криниця (3572)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1519)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1689)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОДАРУНОК З ДН╤ПРА
Дн╕про – так зараз зветься це м╕сто, також р╕дне для мами ╕ для мене.


ЗАГАДАЮ НА АНДР╤Я
Хоч Андр╕й Первозваний (вшанову╓мо 13 грудня) — християнський святий, але народн╕ обряди...


ЛЮБОВ ГОЛОТА: М╤Й ГОЛОС ТИХНЕ У БЕЗМОВ’╥
До ц╕╓╖ доб╕рки, нещодавно оприлюднено╖ поетесою на сво╖й стор╕нц╕ ФБ, входять в╕рш╕ р╕зних...


«НЕВ╤ДВОРОТНЕ»
Нещодавно вийшла друком сьома книга в╕рш╕в Юл╕╖ Бережко-Кам╕нсько╖ «Нев╕дворотне».


ЛЮДМИЛА ВЕСЕЛА: ЗЕРНЯТКО У СЕРЦ╤ ГРАНАТА
В Св╕тлиц╕ запахло Кримом: без назв, без ╕мен, незримо, немов пелюстками мак╕в - хай без...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 04.01.2019 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 04.01.2019
СОЛОМ’ЯНА КОРОЛЕВА

Укра╖нська земля щедра не т╕льки на чорноземи, а й на людей, як╕ обробляють ╖╖, вирощують споконв╕к╕в багатющ╕ урожа╖, особливо зб╕жжя. Житницею ╢вропи називали колись наш╕ земл╕. ╤ чи не основними культурами були жито ╕ пшениця. На жаль, тепер родюч╕ укра╖нськ╕ земл╕ зас╕вають р╕паком, бо, мовляв, ╓ кращий прибуток. Однак, добр╕ господар╕ продовжують с╕яти жито, пшеницю, ячм╕нь ╕ щедро колосяться наш╕ ниви. З хл╕боробського роду походить ╕ моя геро╖ня Мар╕я Кравчук, яку сьогодн╕ знають у багатьох кра╖нах св╕ту.
А засв╕тилася ╖╖ зоря 22 с╕чня 1954 року на засланн╕ в сиб╕рськ╕й мерзлот╕ в Кемеровськ╕й област╕, куди були депортован╕ з Укра╖ни ╖╖ батьки Ганна Поспол╕так та Василь Кравчук. Чи не символ╕чно, що саме 22 с╕чня в нов╕й Укра╖нськ╕й держав╕ в╕дзначають День Соборност╕ Укра╖ни. Тато Василь Кравчук походив з багатод╕тно╖ с╕м’╖ ╕ мав ш╕стьох брат╕в та сестру Катерину, а мама Ганна Поспол╕так також зростала в пос╕мейств╕ ╕з ш╕стьох д╕тей. Як╕в на в╕йн╕ втратив ногу, Михайло десять рок╕в в╕дсид╕в у таборах в Рос╕╖. Село Тулич╕в на Волин╕, де проживав р╕д Мар╕╖, було спалене н╕мцями. Оселище було патр╕отичним, в ньому д╕яв театр, працювало багато ткач╕в, проводились р╕зн╕ укра╖нськ╕ святкування. П╕дчас Друго╖ св╕тово╖ в╕йни в село зайшли н╕мц╕. Один з м╕сцевих поляк╕в замелдував, що селяни завезли зброю, ╕ н╕мц╕ спалили село ╕ в╕с╕мдесятьох жител╕в розстр╕ляли . Акурат тод╕ колосились жита ╕ селяни вт╕кали через поле в л╕с. Мар╕╖на бабуся Домна Якимович з╕ сво╖ми д╕тками б╕гли через лан ╕ прича╖лись в жит╕. На них натрапили два н╕мц╕ з автоматами. Один ╕з них вже хот╕в стр╕ляти, а другий в╕двернув автомат, бо побачив, як до бабус╕, мов пташенята, тулились д╕тки. Отак ╕ вижили. Але доля для родини не була ласкавою. Маму Ганну забрали згодом в Н╕меччину, в остарбайтери. У Н╕меччин╕ в таборах перебував ╕ батько Василь. А як повернулись з Н╕меччини, то жили в землянц╕, бо н╕мц╕ спалили ╖хню хатину, а згодом московськ╕ окупанти депортували ╖х в Сиб╕р. В Сиб╕р вивезли ╕ бабусю Домну Якимович та ╖╖ дочок Над╕ю ╕ Л╕ду. Там ╕ народились Мар╕я та брат Олександр. Бабуся мала сво╓ пр╕звище, а дочка Ганна вийшла зам╕ж ╕ вже мала пр╕звище Кравчук. Батько писав листи до Стал╕на, аби зв╕льнив Ганну та Василя, бо, мовляв, Кравчуки не мають в╕дношення до Якимович╕в. ╤ ╖х таки зв╕льнили тр╕шки ран╕ше, а бабуся там ╕ померла ╕ т╕ло ╖╖ поховане у в╕чн╕й мерзлот╕. П╕сля смерт╕ Стал╕на повернулись в Укра╖ну ╕ дв╕ мамин╕ сестри.
Мар╕╖н╕ батьки з двома д╕тками повернулись в Укра╖ну, на р╕дну землю. Василь Кравчук з дружиною Ганною зл╕пили хату з дручк╕в та глини ╕ оселилися в н╕й. Це вже було краще як у землянц╕, ╕ набагато л╕пше, як на висилц╕. А там уже був справжн╕й рай, хоча й п╕сля во╓нно╖ розрухи. Мати, яка пройшла Н╕меччину, Сиб╕р, знову почала с╕яти жито, та на цей раз уже на колгоспному пол╕. Разом з батьком трудилися в╕д зор╕ до зор╕ аби заробити той тяжкий трудодень.
Мар╕йку змалечку привчали до прац╕, вона виховувалась на кращих народних звичаях ╕ традиц╕ях, на любов╕ до р╕дно╖ Укра╖ни. Вона добре навчалася в школ╕, насолоджувалась поез╕ями Лес╕ Укра╖нки, милувалась картинами Катерини Б╕локур ╕ все б╕льше прагнула змалювати усю оту довколишню красу на папер╕, аби й ╕нш╕ побачили. А як зак╕нчила школу, то не вагаючись вступила на навчання до Льв╕вського училища декоративно-прикладного мистецтва ╕мен╕ ╤вана Труша.
По зак╕нченн╕ працювала художником–оформлювачем у м╕сцевому колгосп╕, а згодом – у районному в╕дд╕л╕ зв’язку. Оп╕сля – стала учителем Кулич╕всько╖ загальноосв╕тньо╖ школи. Але тод╕шня радянська система поставила сво╖ вимоги – аби працювати в школ╕, то треба мати ще педагог╕чну осв╕ту. ╤ Мар╕я поступа╓ на художньо-граф╕чний факультет ╤вано-Франк╕вського педагог╕чного ╕нституту ╕мен╕ Василя Стефаника, який усп╕шно зак╕нчу╓. Та ще тод╕, як Мар╕я працювала художником, сталася под╕я, яка зм╕нила ╖╖ життя. А почалось усе, здавалось би, з др╕бниц╕. ╥хала Мар╕я Кравчук в автобус╕ ╕ звернула увагу на те, що хтось ╕з пасажир╕в н╕с блискучу скриньку, яка виблискувала, наче ╕з золота. Поспитала, де купили, ╕ у в╕дпов╕дь почула: «Та це ж д╕д Олександр спл╕в, ╕з сус╕днього села. З соломи…». Не втрималася, подалася на пошуки того д╕да ╕ таки в╕дшукала. Олександр Коптюк не здивувався ╖╖ приходу, бо, як висловився, у нього вже сотн╕ людей вчилися плести з соломи, але й дос╕ н╕хто не плете.
В╕н не знав р╕зних вид╕в плет╕ння, але той, що показав Мар╕╖ – вона опанувала добре. Часи були складн╕, не було ╕нтернету, щоб заглянути як плетуть ╕нш╕ з соломи. Та й л╕тератури н╕яко╖ не було. Отож почала щось творити самотужки – бо добре знала закони композиц╕╖, як╕ ще в училищ╕ п╕дкорила. Умов не мала, д╕ти маленьк╕ були - Василько та ╤ванко. Але… головне – почати. ╤ так по сьогодн╕ Мар╕я плете. Сама вчиться, але й ╕нших навча╓. Вже може похвалитися сво╖ми учнями, як╕ працюють самост╕йно ╕ творять усяк╕ дива з соломи. Це ╤нна Чонка, Анна Безуглова, Людмила Каменчук, Наталя Бойко, Людмила Стукалова, Людмила Данилюк, Дарина Жебко… Д╕ти перемагали у конкурсах ╕ виставках, нав╕ть отримували стипенд╕╖ президента. Проте найкраще це мистецтво опанували ╖╖ сини, особливо ╤ван, який уже намага╓ться перевершити маму. ╤ це в нього час в╕д часу виходить.
Уже навчаючись в ╤вано-Франк╕вську, Мар╕я Кравчук все б╕льше заглиблю╓ться у свою творч╕сть, опанову╓ р╕зн╕ техн╕ки соломоплет╕ння, бере участь у вс╕ляких фестивалях ╕ виставках, отриму╓ нагороди. В 1999 роц╕ Мар╕ю Кравчук приймають до Нац╕онально╖ сп╕лки майстр╕в народного мистецтва Укра╖ни, а в 2006 роц╕ вона отриму╓ почесне звання Заслужений майстер народно╖ творчост╕ Укра╖ни.
Уже в 2008 роц╕ в р╕дному сел╕ Кулич╕в Тур╕йського району Волинсько╖ област╕ створю╓ ╓диний в Укра╖н╕ музей солом’яного мистецтва «Солом’яне диво», хоча соломоплет╕нням почала займатися ще з 1984 року. Спочатку, як ╕ ╖╖ учитель, д╕д Олександр Коптюк, почала плести з соломи р╕зн╕ скриньки, оп╕сля – р╕зноман╕тний посуд, небавом – ф╕гурки птах╕в та тварин, затим – в╕нки д╕вчатам та традиц╕йн╕ укра╖нськ╕ Д╕духи на Р╕здвян╕ свята. Акурат з отими Д╕духами на сьогодн╕ зажила небувало╖ слави в Укра╖н╕, бо коли перед Новим роком я виставив на фейсбук пост з Мар╕╖ними Д╕духами, то його поширило п’ять тисяч людей, а до мене й до Мар╕╖ звернулося б╕ля тисяч╕ людей ╕з замовленнями. Подумалось, якби в Ки╓в╕ була проукра╖нська влада та зам╕сть ялинки зробили велетенського Д╕духа на головн╕й площ╕, то ц╕лий св╕т би заговорив про Укра╖ну ╕ вс╕ журнал╕сти п╕шли б його фотографувати. ╤ ялинку зберегли б.
Укра╖нц╕ н╕коли не святкували новий р╕к чи Р╕здвян╕ свята з ялинкою, аж поки московський цар не запровадив ялинку. Символом свят завжди був Д╕дух – останн╕й сн╕п з житнього чи пшеничного поля. Спец╕альний ритуал в╕дбувався, як заносили Д╕духа на свята до хати. Так було на вс╕х етн╕чних укра╖нських землях. Наприклад, етикет гуцул╕в вимага╓, аби цю почесну м╕с╕ю з Д╕духом виконував д╕дусь з онуком (символ неперервност╕ роду - як ототожнення стаб╕льност╕ урожаю), а якщо нема╓ д╕дуся, то тод╕ вже батько. У Космач╕, на Гуцульщин╕, зокрема, д╕дусь, який заносить до хати Д╕духа, не може бути уд╕вцем. Коли вони брали Д╕духа, то вклонялися до нього ╕ мовили в один голос: «Господи милосердний, Сонейко красне! З Св╕тлим Р╕здвом! Тог╕дь ти дав нам файний урожай, л╕течко красне, здоров’╖чко, багатство. Тож пошли нам ╕ цього року ще кращий урожай, ще б╕льше маржинки, ще л╕пше здоров’╖чко, ╕ аби нас не бракувало, а множилоси! Пошли нам ╕ ус╕м людям добрим! Ам╕нь!» У цьому побажанн╕ не можна не звернути уваги на перше звертання: «Господи милосердний, Сонейко красне!». Воно да╓ п╕дставу говорити про в╕длуння прадавнього язичницького св╕тоглядного архетипу, про найголовн╕шого Бога – Сонейко красне, про Бога урожаю, якому поклонялися наш╕ предки. Причому як пояснював мен╕ житель Космача Топуз╓к Дмитро, син Юри, сн╕п брали житн╕й ╕ саме той, який зав’язали напосл╕док, коли дожали ниву, - речовий, матер╕альний символ продовження урожаю, под╕бно, як внук по в╕дношенню до д╕дуся був живим вт╕ленням стаб╕льност╕ роду. Саме у цей сн╕п, за народними уявленнями, залазили душ╕ померлих предк╕в, котр╕ впродовж ц╕лого л╕та берегли поле та людську маржину в╕д граду, в╕д бур╕, в╕д зв╕ра.
Сн╕п з поля несли два маленьк╕ хлопчики на в╕др╕зков╕ б╕лого лляного полотна. Гуцульський етикет вимагав нести на полотн╕, а не на рушников╕ вишиваному, бо гуцули в╕рили, що коли вони хоронили сво╖х родич╕в, то хрест на цвинтар╕ закв╕тчували вишиваним рушником ╕ той рушник оповива╓ (накрива╓) прах померлого, а сама душа в╕дродилася заново св╕тлою ╕ чистою, як полотно, аби знову обер╕гати св╕й р╕д. Коли хлопчики несли такого Д╕духа ╕ хтось ╖м зустр╕чався на дороз╕, вони обов’язково вклонялися зустр╕чному ╕ мовили: «Благослов╕ть диво вусате, несемо свята до хати!». Стр╕чн╕ з пошаною говорили: «Най Пан-Б╕г благословить ╕ ми благословимо, на щастя, на здоров’я, на в╕к довгий, а вам аби н╓ньо дочекали в╕нок на гол╕вку класти!» ╤ вже тод╕ котилася Космачем новина: «До Василя Мотуз╕кового понесли Св╓та до хати!» або «Див╕ться, до Сеньки ╫ала╜анюччино╖ несуть Св╓та до хати!» Це означало, що та чи ╕нша родина в сел╕ зак╕нчили жнивувати. Причому Д╕да (саме так у Космач╕ називали Д╕духа) не заносили до хати, а в дашок, добудований до хати, чи в стайню, аби душ╕ предк╕в у сноп╕ боронили худ╕бку в╕д усякого лиха. ╤ так було по вс╕й Укра╖н╕.
Сво╖ Д╕духи Мар╕я Кравчук виготовля╓ ╕з жита спец╕ального сорту, а до нього дода╓ тр╕шки ячменю та льону, пшениц╕, сухокв╕т╕в. Усього бере в м╕ру, ма╓ сво╖ секрети, як╕ залюбки переда╓ ╕ншим. Роблять чудов╕ Д╕духи ╕ Мар╕╖н╕ сини – ╤ван (ф╕лолог за осв╕тою) та Василь (ма╓ л╕сотехн╕чну осв╕ту), допомагають ╕ онучки робити. ╤ т╕ Д╕духи стають окрасою по вс╕х укра╖нських землях в укра╖нських родинах на свята.
Та не лише роботи Мар╕╖ Кравчук мандрують Укра╖ною ╕ св╕тами, а й сама Мар╕я, яка ╓ сво╓р╕дною в╕зит╕вкою Укра╖ни. Вона встигла побувати вже в чотирнадцяти кра╖нах, насамперед, таких, як Япон╕я, Н╕дерланди, Н╕меччина, Угорщина… Експонувала там сво╖ вироби, давала майстер-класи з соломоплет╕ння, сама вчилася, привозила в Укра╖ну нагороди. На сьогодн╕ Мар╕я Кравчук вир╕жня╓ так╕ школи з соломоплет╕ння як мексиканська, канадська, швейцарська. Вона в╕дчула свою неперевершен╕сть в соломоплет╕нн╕ ╕ орган╕зувала на Волин╕ перший М╕жнародний фестиваль соломкарства «Сн╕п», у якому взяли участь народн╕ майстри з Швейцар╕╖, Б╕лорус╕, Узбекистану, Угорщини, Н╕дерланд╕в, Непалу, Велико╖ Британ╕╖, США… Фестиваль мав величезний усп╕х, бо через нього ╕нш╕ народи п╕знали Укра╖ну. На жаль, наша укра╖нська влада не подбала, аби його дал╕ продовжувати, бо влада не сприйма╓ укра╖нське. Як ╕ музей солом’яного мистецтва «Солом’яне диво», який Мар╕я Кравчук створила ╕ тягне на сво╖х плечах, бо ╕сну╓ в╕н на громадських засадах ╕ держава його не ф╕нансу╓.
Вже чотири роки посп╕ль Мар╕я Кравчук на баз╕ сво╓╖ школи проводить пленер «Житн╓ поле», переда╓ сво╓ вм╕ння д╕тям Укра╖ни, як╕ продовжать колись ╕ вже зараз продовжують ╖╖ справу. Сво╓ мистецтво майстриня представляла на Першому М╕жнародному фестивал╕ солом’яного мистецтва в М╕нську (2003), на М╕жнародному фестивал╕ солом’яних масок на тему «М╕фи ╕ легенди» (Кал╕форн╕я, 2004), де отримала першу прем╕ю, на М╕жнародному фестивал╕ «Солом’яне мистецтво св╕ту» в угорському м╕ст╕ П╕чвард (2007), на М╕жнародн╕й виставц╕ «Експо-2005» з еколог╕╖ в японському м╕ст╕ Нагойя…
До слова, в Япон╕╖ Мар╕я перебувала ц╕лий м╕сяць. Проводила для японц╕в майстер-класи з соломоплет╕ння, показувала ╖м сво╓ мистецтво, вивчала народну творч╕сть, звича╖ ╕ традиц╕╖ японц╕в. Японц╕ щороку при╖жджають до не╖, як ╕ директор Музею соломкарства з Кал╕форн╕╖ Morgyn Owens-Celli. Часто гостю╓ майстриня в Польщ╕, Прибалтиц╕, Угорщин╕… Особливо запам’ятався ж╕нц╕ М╕жнародний симпоз╕ум на тему павука в Литв╕, де солом’ян╕ павуки мають велику пошану ╕ дарують ╖х на вес╕лля, хрестини, ╕нш╕ урочистост╕.
Тепер Мар╕я Кравчук мр╕╓ про весну, коли почне рости пос╕яне нею жито, коли почне колоситися.
- Кожний колосок жита, який кв╕ту╓, ма╓ чудовий запах, - мовить посм╕хаючись Мар╕я Кравчук. – Н╕як╕ парфуми не можуть зам╕нити цього запаху. А ще над житом л╕тають метелики, в неб╕ – сп╕вають жайворонки. Хочеться рад╕ти ╕ жити, бо це моя земля, бо це мо╓ жито, бо це МОЯ УКРА╥НА!

Дмитро ПОЖОДЖУК,
заслужений майстер народно╖ творчост╕ Укра╖ни
╤вано-Франк╕вська область
***
Б╕льше ╕люстрац╕й до статт╕ – на Фейсбук-стор╕нц╕ «КС»:
https://www.facebook.com/krymskasvitlytsia

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 04.01.2019 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=20728

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков