Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3382)
З потоку життя (6597)
Душі криниця (3569)
Українці мої... (1473)
Резонанс (1518)
Урок української (993)
"Білі плями" історії (1688)
Крим - наш дім (533)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«НЕВ╤ДВОРОТНЕ»
Нещодавно вийшла друком сьома книга в╕рш╕в Юл╕╖ Бережко-Кам╕нсько╖ «Нев╕дворотне».


ЛЮДМИЛА ВЕСЕЛА: ЗЕРНЯТКО У СЕРЦ╤ ГРАНАТА
В Св╕тлиц╕ запахло Кримом: без назв, без ╕мен, незримо, немов пелюстками мак╕в - хай без...


Л╤ТКОНКУРС ДЛЯ ШКОЛЯР╤В: ДО СТАРТУ – МЕНШЕ М╤СЯЦЯ!
Всеукра╖нський л╕тературний конкурс «Ми – д╕ти тво╖, Укра╖но!» ╕м. Д. Кононенка...


У МЕРЕЖ╤ З’ЯВИВСЯ МУЛЬТФ╤ЛЬМ «КОЛИСКОВА КРА╥НИ. КРИМ»
У мереж╕ з'явився мультф╕льм-колискова, створений за про╓ктом "Колискова кра╖ни" та за п╕дтримки...


ВВЕДЕННЯ — ПОЧАТОК ЗИМОВИХ СВЯТ
А завершаться вони Собором ╤вана Хрестителя-Предтеч╕ (20 с╕чня).




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2018 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 30.03.2018
М╤Ж РАЙДУГОЮ ТА Б╤ОРОБОТОМ

Поет ╕ життя

Нотатки про зб╕рку «Незрима грань» Стан╕слава Шевченка

Не так давно до укра╖нського читача потрапила нова зб╕рка невтомного поета Стан╕слава Шевченка – «Незрима грань», видрукувана у ки╖вському видавництв╕ «Щек». На рахунку автора не один десяток книг поетичних твор╕в. Спод╕ваюсь, не забулися його зб╕рки «Середина р╕ки», «В╕ра ╕ сумн╕в», «Дума кипариса», «Сп╕в чуття», «Закон збережено╖ любов╕», «Д╕м для душ╕» та ╕нш╕. Говорячи про «Незриму грань», варто зазначити, вона насамперед приверта╓ увагу тим, що в н╕й, як в калейдоскоп╕, вс╕ма барвами перелива╓ться життя нашого народу в╕д давнини до сучасност╕ ╕ стосу╓ться багатьох його сфер ╕ нав╕ть нюанс╕в. Це сво╓р╕дний поетичний л╕топис нашого буття, д╕алог з сучасниками, розмова про сов╕сть ╕ г╕дн╕сть. Як поетов╕ вдалося досягти такого ефекту? У зб╕рц╕ в╕н в╕д╕брав ╕ представив твори у п’яти тематичних циклах. У них все – ╕ любов до Батьк╕вщини, ╕ сьогодення з екскурсами в ╕стор╕ю, ╕ заклики до збереження, ╕, звичайно ж, кохання. Та про що б поет не писав, лейтмотивом просв╕чуються рядки еп╕графа до зб╕рки:
«Несхитно в╕рю в Укра╖ну,
╤ в╕ра ця моя без меж.
Вона перейде смугу м╕нну
Б╕ди, ╕ зради, ╕ пожеж».
╤ в основ╕ всього любов до р╕дного краю та його людей. У в╕рш╕ «Пробудження», що ув╕йшов до циклу «П╕д рушником райдуги», поет саме це святе почуття назива╓ «княз╕вною», «авторкою» всього написаного. В поез╕╖ «Моя дорога» в╕н говорить, що не варто понев╕рятися та шукати щастя у св╕тах, адже «де народився – там ╕ тв╕й Едем». А звертаючись до земляк╕в у в╕рш╕ «Земля предк╕в», пише:
«Я землю цю люблю не випадково,
Що часто вл╕тку сохне без дощу.
Зал╕зну я на н╕й знайшов п╕дкову,
╤ золотого скарбу не прошу».
Так-так, саме п╕дкова як символ щастя та удач╕ на ц╕й предков╕чн╕й земл╕ була ╕ залиша╓ться символом нашого роду-народу, який тут володарював протягом багатьох тисячол╕ть. ╤ вишиванки, й рушники, п╕сн╕, калина, багат╕ чорноземи – все це атрибути, що пращури передали нам у спадок на в╕ки. Про це у в╕ршах «Укра╖нськ╕ рушники», «По дороз╕ з Обухова» (присвячений Андр╕ю Малишку, автору «П╕сн╕ про рушник»), «Райдуга», «Кра╖на У» тощо.
╤ ще одну л╕н╕ю автор проводить кр╕зь ус╕ цикли. Зокрема, у низц╕ в╕рш╕в в╕н штрихами та сво╓р╕дними поетичними образами нагаду╓: попри вс╕ катакл╕зми та вибрики ╕стор╕╖ наш народ вистояв, збер╕г традиц╕╖, свята ╕ в ц╕лому власну культуру. У т╕м числ╕ ╕ мову, яка так ╕ не п╕ддалася тиску вс╕ляких зайд ╕ збереглася до сьогодн╕шнього дня. А все завдяки згуртованост╕ та ╓дност╕ народу. Символ╕чний у цьому план в╕рш «Толока». Укра╖нц╕ у скрутну годину вс╕ негаразди долали разом, допомагаючи один одному. Стан╕слав Шевченко пише:
«В╕дважним треба бути,
Але не кулаки
Врятують нас, не бунти –
Завзят╕сть толоки!»
В╕н заклика╓ укра╖нц╕в в╕дроджувати цей прадавн╕й звичай, особливо в м╕стах, де розпорошен╕сть укра╖нц╕в надто пом╕тна, а телев╕з╕йн╕ зомбоящики насаджуюсь агрес╕ю, байдуж╕сть, перетворюючи народ на так звану «вату». «Ми в натовп╕ знов губимо людину, Ми у юрб╕ втрача╓мо себе. Не бачимо, що небо голубе, Не дивимось на зоряний годинник», - з г╕ркотою говорить автор. Влад╕ не потр╕бн╕ толоки, згуртован╕сть народу, ╕ вона сво╖ми д╕ями – зумисно чи н╕ – перетворю╓ села на пустир╕. Л╕тн╕ люди доживають там св╕й в╕к, а молодь т╕ка╓ в м╕ста або ж за кордони у пошуках л╕пшого буття. Поет з болем пише у в╕ршах цього циклу: «Все р╕дше, п╕зно повернувшись, д╕ти Оселю бережуть, як Божий дар», «Де зам╕сть ферми – гол╕ крокви Стирчать, сльозяться в дощ-туман», «Давно подв╕р’я роду запуст╕ло», «Тут стояла козацька ще церква, А за тим – д╕м культури ╕з гаслом. Роз╕брали – хто крокви, хто цеглу, ╤ про не╖ забулося, з часом». На жаль, це реч╕, як╕ кидаються в оч╕ у безл╕ч╕ сел. Та й у м╕стах чимало п╕дпри╓мств, в╕д яких залишилися одн╕ ст╕ни, а люди – без роботи ╕ зароб╕тк╕в.
Тому в циклах «Сурми над сумом» та «Шум електронно╖ р╕ки» Стан╕слав Шевченко не т╕льки констату╓ прояви лиха, а намага╓ться знайти вих╕д ╕з скрутного становища, в яке потрапили кра╖на ╕ народ. Для цього зверта╓ться до досв╕ду попередник╕в, до надбань науки ╕ техн╕ки, до сов╕ст╕ ╕ г╕дност╕ земляк╕в, перш за все до владоможц╕в:
«Св╕т не знищить хвороба
– Н╕ холера, н╕ СН╤Д.
Св╕т здола╓ жадоба,
Найстрашн╕ша ╕з б╕д».
Поет прагне розбудити в укра╖нцях дух свободи, лицарства, невситимо╖ любов╕ до свого краю. ╤ у творах змальову╓ чимало легендарних постатей в укра╖нськ╕й ╕стор╕╖, прагне на ╖хн╕х усп╕хах ╕ помилках показати шлях, який ма╓ привести до кращого майбуття. У в╕рш╕ «П╕сля зруйнування Запорозько╖ С╕ч╕» в╕н вказу╓ на причини, чому Укра╖на зазнала поразки, втратила незалежн╕сть ╕ перетворилася на ру╖ну. Бо, на думку автора, ╖╖ проводир╕ п╕ддалися на солодк╕ об╕цянки та нагороди цариц╕, стали запроданцями, дбали не про народ, а про власне збагачення. Як насл╕док – гетьман Петро Калнишевський був арештований ╕ в╕дправлений до Соловецького монастиря, частина с╕човик╕в втекла на Дон, Кубань та за Дунай. А т╕, хто зраджував св╕й народ, влаштувалися на тепл╕ м╕сця при нов╕й влад╕ та ще й пишаються сво╖м рабським «становищем». Ось як це пода╓ поет:
«А ти вже якийсь там колезький сов╕тник,
Брат╕в-однокашник╕в гн╕тиш.
Ти мр╕╓ш у спадок придбати пов╕тик,
У царськ╕ наближен╕ м╕тиш».
Тим самим Стан╕слав Шевченко застер╕га╓: хочеш служити сво╖й В╕тчизн╕, не погоджуйся на сп╕впрацю з ворогом. ╤ заклика╓ не забувати кор╕ння свого роду, в яку б халепу не потрапив. Для прикладу наводить ╕мена укра╖нц╕в, яких по праву можна вважати «золотою ел╕тою». Серед них наш ген╕й Тарас Шевченко, академ╕к Валентин Глушко, поет ╕ археолог Борис Мозолевський, письменники Василь Плющ, Павло Тичина, Володимир Забаштанський, легендарна поетеса Маруся Чурай та ╕нш╕. Вони творили, на ск╕льки вистачало сил та вм╕ння, сво╖ми талантами п╕дносили Укра╖ну увись.
Сво╓ завдання поет бачить у тому, щоб якомога повн╕ше в╕добразити все, чим живе держава, поряд з досягненнями в╕н вказу╓ на вади, що гальмують ╖╖ поступ. У в╕рш╕ «Монолог фатуму» в╕н з╕зна╓ться:
«Я – фатум. Я н╕коли не стар╕в.
Мов на рентген╕ в мене ти, людино!
╤ як тижневий розклад школяр╕в,
Розписую майбутн╓ погодинно:
З якими хто хоругвами ╕де,
За кого в р╕зних радах голосу╓,
Зле, праведне, старе чи молоде –
Моя рука усе перетасу╓».
╤ це вда╓ться поетов╕. Кожен в╕рш – то цеглинки, з яких в╕н вибудову╓ св╕т правди, справедливост╕, любов╕, добра та милосердя. ╤ той св╕т перелива╓ться ус╕ма фарбами – в╕д райдуги до св╕тла мон╕тор╕в комп’ютер╕в та б╕оробот╕в. Його л╕ричний герой – то ф╕лософ, то буд╕вельник, то вчений, то во╖н: вони зосереджують у соб╕ все краще, що ╓ в укра╖нському народов╕. Саме в цьому сила ╕ значення творчост╕ Стан╕слава Шевченка. Таким в╕н поста╓ практично у вс╕х зб╕рках сво╖х поез╕й.
В╕ктор СТУС,
письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни ╕ АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 30.03.2018 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=19830

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков