Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2491)
З потоку життя (5575)
Душі криниця (3163)
Українці мої... (1407)
Резонанс (1397)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1599)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (233)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КРИМСЬК╤ ПЕРЕКЛАДИ УКРА╥НСЬКОЮ
Нещодавно поет ╕ л╕тературний критик, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Фед╕р...


ТЕРИТОР╤Я УКРА╥НСЬКО╥ МОВИ
Це було боляче – мешкаючи на сво╖й земл╕, жити в чужомовному оточенн╕.


ПРОЩАННЯ З ОС╤ННЮ
П╕сля Якова тепла н╕якого.


В╤Д Л╤РИКИ ДО ШРАПНЕЛЬОК
В с╕мферопольськ╕й б╕бл╕отец╕ ╕мен╕ Олександра Пушк╕на на зас╕данн╕ гумористичного творчого...


П╤СЛЯ ПОКРОВИ — ВЕС╤ЛЬНИЙ СЕЗОН
14 жовтня — Покрови. Повна назва цього величного церковного свята — Покров Пресвято╖...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 16.06.2017 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 16.06.2017
Л╤РИЧН╤ ПОЕЗ╤╥ В╤Д ЛЮДМИЛИ КАЛИНОВСЬКО╥

Сьогодн╕шня л╕тературна стор╕нка «Кримсько╖ св╕тлиц╕» представля╓ читачам поетесу Людмилу Калиновську.
Пан╕ Людмила - голова Б╕лоп╕льського л╕тературного об’╓днання «ВИР». Член Нац╕онально╖ сп╕лки журнал╕ст╕в Укра╖ни. Автор поетичних книг “Одкровення”(2004) ╕ «...В омр╕яну голуб╕нь» (2011).
Друкувалася у м╕сцевих та обласних газетах, „Л╕тературн╕й Укра╖н╕”, колективному зб╕рнику „Тороки”, у часопис╕ „Берез╕ль” та терноп╕льському л╕тературно-мистецькому часопис╕ „СОВА”, в альманас╕ л╕тератор╕в Сумщини „Слобожанщина”, альманас╕ Сумського земляцтва в м. Ки╓в╕ „Земляки” ╕ поетичному зб╕рнику «Ми – Суми»
Ма╓ к╕лька десятк╕в п╕сень, написаних у сп╕вдружност╕ з м╕сцевими композиторами, що не раз займали призов╕ м╕сця на обласних ╕ м╕жнародних п╕сенних конкурсах.

В цьому випуску пропону╓мо нашим читачам

Л╤РИЧН╤ ПОЕЗ╤╥ В╤Д ЛЮДМИЛИ КАЛИНОВСЬКО╥

Л╕то минуло… В╕дцв╕лися липи...
Липень дощами схлипнув…
Полинув чистим, перел╕тним, дивним
птахом посеред л╕та...

Бо наш╕ роки, як ос╕нн╕ кв╕ти…
Кв╤ття ╖х – розма╖те, –
пережите з ус╕ма стол╕ттями
болем, св╕том ╕ св╕тлом…

Життя перемелене-перемите
мливом г╕рким, як слива,
хвилинами тихими заповите
невм╕ло, бо зливами…

Бути сонцем над головою в тебе,
чи рясною росою..?
Липень. Л╕то. ╤, глибиною в неб╕,
в╕нчан╕ ми з тобою…

***
Коли малю╓ш г╕лку,
треба чути дихання в╕тру…
японська мудр╕сть

Дихання в╕тру малюю фарбами щораз ╕ншими
сьогодн╕ воно син╓ до чорного ближче
ос╕нь п╕зня на дерев╕ останн╓ з себе зн╕ма╓
вкривати невкриту землю…

В╕тер диха╓ важко злоститься – дроти не з╕рвати.
Б’╓ по них, як по струнах – завершити коду,
а вони сп╕вають, забуваючи про св╕й полон,
про те, як╕ вони безсил╕ безкрил╕…

– …коли малю╓ш г╕лку, треба чути дихання в╕тру –
казав вчитель, тихо всм╕хаючись у вуса,
брав пензля ╕ малював ос╕нь, що гойда╓ ╖╖ в╕тер
на г╕лках ╕ н╕ про що не дума╓…

***
…бо не надихаюсь, не намовчуся
сн╕ги любити ╕ налюбувать…
Боюсь торкнутись, пригубить боюся,
розхлюпать щастя крапельками щасть.

уже весна назустр╕ч посп╕ша╓
п’янка, весела, н╕жна, голосна!
Що замело сн╕гами – воскреса╓,
що закувало кригою – скреса.

╤ хай трима╓ св╕т мене в долонях:
його св╕танки сонячн╕, ясн╕…
Нема жалю, що сн╕г поср╕блив скрон╕,
Люблю… Люблю! ╤ рад╕сно мен╕…

***
..а зна╓ш..
я не буду тебе умовляти чекати мене…
Живи соб╕ як звик
на св╕й в╕к,
де нива до-о-овга …

Сови не сплять вноч╕.
Вони перегукуються м╕ж собою,
Весну нагукуючи на тин…
А ти мовчиш
аби ╕ вони замовкли,
слухаю-
чи
тебе чи небо, чи
усе, що др╕бним у титрах
наклацав хтось нев╕домий…
Бо вколо – н╕кого, н╕як, безв╕тря
на тисячу рок╕в, на тисячу миль –
н╕ хвиль, н╕ живих в╕трил –
Штиль…

Потяг зрушить з зап╕зненням без причин
з нового дня.
Причини в╕дсутн╕,
╥х не ╓, але поглянь:
Табло кричить,
Бо час не хот╕в згор╕ти,
але згор╕в

зачервон╕лося на екран╕
у рядку,
де про нього, про нас, про квитки,
про купейн╕ м╕сця ╕ плацкарту
«Оновлення щоп’ять хвилин,
Чекайте зм╕н…»
а ще… фарту?
День зотл╕ва╓, горить
╕ год╕ його спинить.
Т╕ка╓ з-п╕д н╕г як з-п╕д варти
У н╕ч, у сво╓ небуття…
Що це?
Натяк такий, щоб
╤з варяг╕в та в нове життя..?
Знаття б…
Та чи варто..?

А я вже ╖ду!
Сн╕даю
калейдоскопом вокзальних драм,
розмов, почутт╕в та дитячого крику.
Зупинки заглядають у в╕кна
як першокласник до контурних карт.
Класика? Н╕.
Тонкий англ╕йський жарт,
що розлет╕вся по св╕ту.

Кв╕ти – у ваз╕, кава у ф╕л╕жанках, довга н╕ч…
Напруги нема, осл╕пло св╕тло,
╤, ясна р╕ч,
Будемо знову запалювати св╕чку
на романтичну вечерю.
Шампанське тепер у фужерах
з присмаком черр╕… к╕в╕, цукерки
╕ блиск ув очах
зазвичай...

Нема╓ нових сл╕в ╕ нових есе –
╢ те, що м╕ж нас збулося-забулось…
Доведеться згадувати усе
╤ думати,
що ми з тобою таки
прибульц╕…

Частуйся.
Тут ╓ ще цукерка з╕ сливою…
╤ яблуко ╓, ╕ спогади в один крок
Як ╕з тих фото, де сонце, гярячий в╕тер
╤ медузи,
що ними тепер зацв╕та╓ п╕сок –
давно не було припливу…

А небо нишком збира╓ зливи,
швидко розтала зима,
аж дивно…
Як тлумачити таке Диво?…

╤ знову в пересп╕вах перезва…
Тримай себе у руках.
Оно..,
куштуй смаколик – в одному два…
Нав╕що слова..?

***
…╤ урветься терпець. Буде терпко ╕ г╕рко у рот╕,
╕ в останню хвилину т╕╓╖, мов дим, г╕ркоти,
важко зрушить з╕ станц╕╖ довгий-предовгий потяг.
Просто так. Без мети.
Листопади зав╕ють п╕д обр╕й в столицях ╕ селах,
╤ але╖ у парках статечн╕ – для чистописьма
╕ розвидниться ранок у буднях, таких невеселих,
╕ насниться у снах,
де ми знову з тобою так╕ молод╕ та щаслив╕,
де безмежно поштивий нам гра╓ старенький скрипаль…
Дивна ос╕нь. Солодка як мед ╕ сливово-щемлива.
Як для спогад╕в – даль…

ОС╤НЬ
Роздарила тепло… Не просила н╕ в кого н╕чого,
Залишаючи душу для Бога ╕ – навп╕л крило…
╕ чекала на «пот╕м»: сонце, щастя, дощ╕, розмови,
╕з н╕чого вертаючись знову на те, що було…

Не торкайся, скрипалю, о, вправний скрипалику, в╕тре!
Я забула про все, що не треба мен╕ пам’ятать…
Найн╕жн╕ш╕ акорди – кольорово-багрян╕ мит╕ –
грають п╕сню мою… ╤ усм╕хнену ╖й благодать.

Не тримай мо╖ крила на холодних чужих багнетах –
я зц╕лилася вже в╕д небажаних сл╕в ╕ оков…
…десь у Всесв╕т╕ Дол╕ дозр╕ва╓ Нова Планета,
що спов╕ду╓ Тишу ╕ нашу з тобою Любов…

***
Поховаю думки в зголодн╕лому м╕ст╕ пл╕ток ╕ сказу,
що в╕дверто глузу╓, тримаючи кам╕нь в руц╕,
Що не в╕рить н╕ в що ╕ обсмокту╓ шмаття мо╓ ╕ фрази,
мов хижак, обираючи ц╕ль.

М╕стечков╕ бо╖… Це у ньому ╓дине ц╕каве д╕йство,
щоб до кров╕, до сл╕з, до знев╕ри в самому соб╕…
Розпинати на хрест – це улюблена шоу вистава м╕ста,
хоч люби його, хоч не люби.

╤ хова╓ш вноч╕ уламки себе – пад╕ння сво╖ ╕ злети
у над╕╖ на те, що ти глибоко все поховав…
А, отямившись ранком, нараз розум╕╓ш, що ти вже мертвий,
а життя вколо тебе трива…

***
...Там кава вже, певно, готова, зварилася...
╤, добре, що ╓ до кого звернутись з проханням...
Будь ласка, налий мен╕ кави... Втомилася...
З под╕ями дня ╕ насиченим сп╕лкуванням...

А зна╓ш... це диво: веч╕р такий пог╕дний...
Н╕ крапл╕ дощу не впало за день, неймов╕рно!...
Ця ос╕нь – п’янка, духмяна, така невинна,
Димами прог╕ркла, зажурена... Боже милий!

А я й не знала: дивись – дерева безлист╕...
Гойдають стриман╕ небеса ╕ не плачуть!
Як дивно... Урбан╕стично-м╕стичне м╕сто
вже спить ╕ не зна╓, що нам у ньому не лячно...

***
…не спокушай мене теплом –
я знаю як його не звати…
Я вже навчилася не знати
цей б╕ль, де холодно обом…

╤ не забудеться н╕як –
в прийдешн╕х днях чи днях минулих –
ми вже давно про все забули,
що так для нас, а що – не так…

Не спокушай мене за край,
де вже не треба п╕знавати:
порожня кл╕тка у к╕мнат╕ –
це не причина ╕ не рай…

***
…розбуди мен╕ з г╕лки росу,
щоб заграла у сонячн╕й тиш╕,
хай роздарю╓ ╕ншим красу,
хай розкрилю╓ ╕нших найвище.

Розтривож мен╕ душу теплом,
щоб у ╕нших вона засп╕вала…
Може, ╕нш╕ оте, що було
збережуть, не загублять, не згаять..

як не солодко – страшно ступить,
оступитись, лет╕ти в безодню,
╕ вогонь без жалю запалить
й, спалахнувши, згор╕ти у ньому…

***
Шмага╓ г╕лка боляче, безжально,
╖╖ свав╕лля заважа╓ йти,
а десь далеко знаком запитальним
кордони ╕нш╕ зр╕ють на пут╕.

Весна покличе за собою, врешт╕,
…як╕ ж мости спалити до мети?
╥х так багато схожих на комети…
Лет╕ть мен╕ чи болотами йти?

***
…а вбр╕д ми уже ходили,
убр╕д, намочивши ноги,
в╕трисько як божев╕льний
зривав ╕ мости й пороги.

Жадоба, людське свав╕лля,
╕ заздрощ╕ й замороки –
в бувальц╕ пройшли см╕ливо,
ховаючи б╕ль н╕вроку.

***
╤ ледь пом╕тним порухом брови,
╕ усм╕шкою ледь в╕дчутною
я знов до Вас звертаюся на «Ви»,
щоб знову бути Вами чутою…

╤ кароока в погляд╕ роса,
де гра╓ б╕сик з б╕сенятами…
Ген, до земл╕ розс╕ялась гроза
м╕ж мат╕олами ╕ м’ятами

Лежу в об╕ймах л╕тньо╖ трави
╕ усм╕шкою ледь в╕дчутною,
я знов до Вас звертаюся на «Ви»,
а Ви мене не чу╓те й не чу╓те…
25.05.2017

***
Св╕та╓… Тихо… т╕льки десь
Печал╕ прошум╕ли га╓м…
Сон перейшов, стомився, щез,
прошепот╕вши: «Я – кохаю…»

╤ стрепенулася душа,
прокинулась в╕д думки:
чи то насправд╕ хтось вт╕шав,
чи то минувшини в╕дгуки…

***
М╕ж трав у н╕ч заплуталась роса,
Чекати не схот╕ла…
Ос╕нн╕й дощ раптово розпочавсь
у л╕т╕ роз╕мл╕л╕м...

Ти сл╕в таких не зна╓ш… А чи знав?
Чи знав про них ран╕ше,
Як, присягаючись, до щастя звав,
на краще чи на г╕рше…

У сон, у н╕ч заплуталась сльоза.
Чого, з якого дива..?
Ти так мен╕ н╕чого й не сказав,
Коли душа тремт╕ла…

***
Ми ще не намовчалися… За тим,
що ╓, коли нема про що казати?
А жити треба якось. Дал╕ йти,
╕, не пробачивши, ум╕ти все прощати.

Допоки серце в грудях калата…
Ц╕ сни… Уже не сни ╕ не уява…
Ми ще не намовчалися… А травень
в╕дцв╕всь для врожа╖в ╕ запитань.

Ми ще не намовчались… Для обох
червневий ранок птахою озветься…
Пройти св╕й шлях красиво ╕ статечно,
хай допоможе нам любов ╕ Бог…
01.06.2017

***
Якось так ╕зненацька зак╕нчився день,
╕ насупились хмари, поглинувши сонце,
╕ н╕зв╕дкись, мерщ╕й, ╕з уривк╕в п╕сень,
╕з печалей постукались тихо в в╕конце…

Соромливо ховались п╕вон╕╖ в кущ,
на даху св╕тлот╕ння гн╕здилось з дощами,
╕ п╕днявся у небо сполоханий хрущ,
╕ просились думки у чуж╕ ╕нстаграми…

╤ душа, що молила у неба бодай
тр╕шки сонця, пром╕нчик живо╖ над╕╖,
тихо плакала в н╕ч – проводжала розмай,
що роками чуж╕ виколисував мр╕╖ …
06.06.2017

***
Та що ти зна╓ш про любов,
яка вона бува болюча!
Колючий дощ з н╕мих д╕бров
зрива╓ тишу в╕тром злючим…
╤ стугонить у небеса
зухвалець розповитий,
до хмар розгублена краса
летить несамовито.

╤ гр╕м гримить, ╕ спалю╓ св╕ти,
св╕ти, що два з одного.
Ущент розтрощено мости,
вже не д╕статися й до Бога.
╤ не торкнутися руки –
вона така холодна…
Летять списи на в╕тряки
й вступитися не годн╕…
07.06.2017

***
Я – жива, не треба хоронити
н╕ безумств мо╖х, ан╕ хот╕нь…
Це ж яка жага нурту╓ – ЖИТИ!
щоб прощати друз╕в й ворог╕в.

Це ж яка можлив╕сть – в оп╕вн╕ччя
зор╕ рахувати! Й знову вдвох,
Здивувати вс╕х, хто перес╕чний,
╤ неперес╕чний, що за крок…

***
Не мовчи до мене – прокричи,
озовися сонячно та зблизька…
Не втрачай мене ╕ не мовчи,
Бо ще сл╕в в запас╕ ц╕ла низка.

й почутт╕в, а з ними дещо рок╕в,
щоб озвалась в ун╕сон душа…
╢ назустр╕ч т╕льки к╕лька крок╕в,
й к╕лька крок╕в в╕дступить назад…

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 16.06.2017 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=18681

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков