Версiя для друку Обговорити в форумi

(З історії чудотворної ікони)

Мабуть, усі християни бачили образ Матері Божої Неустанної Помочі й молилися біля нього, однак далеко не всі здогадуються, що це саме ця ікона. На золотому тлі зображена ніжна постать Пречистої в темно-синьому вбранні з Дитятком Божим на руках. Воно поклало свої рученятка у праву руку Богородиці. Над Ними по обох боках — Архангели... Пригадали? Так, вони зображені з тим знаряддям, яким згодом палачі завдаватимуть Ісусові Христові страшних мук. Такий образ є ледь не в кожній церкві, капличці (чи то православна, чи то греко-католицька, навіть у римо-католицьких костелах), ледь не в кожному християнському домі. В Україні він дуже поширений. Доволі цікава історія святині...
Була колись на Близькому Сході в місті Антіохії дуже стародавня ікона Божої Матері. Такий же давній, з незапам'ятних часів (хоча можемо датувати першою половиною I століття) переказ, який оповідав, що намалював її Святий апостол і євангелист Лука, докладно відтворивши риси Божої Матері, бо малював ікону саме з Пресвятої.
У першій половині V століття візантійська цариця Пульхерія перенесла цю ікону до Царгорода і зумисне для неї збудувала храм, який назвала — Одигитрія (Провідниця). Так само стали називати й ікону. Тут вона набула великого вшанування, так званої “намоленості” (адже багато люду молилося біля неї), а слава про Одигитрію поширилася на весь християнський Схід. Майстри-художники стали робити з ікони копії. Деякі з них потрапили в Київську Русь, навіть ще до прийняття християнства. Приміром, збереглася смоленська копія Одигитрії - “Страстная”.
У 1453 році турки завоювали Царгород і разом з іншими християнськими святинями спалили ікону Одигитрії. Але збереглися її численні копії. Одна з них дивним чином потрапила на острів Крит і прославилася чудами, передусім, через молитву до неї зцілювалися хворі.
У 1496 році з Одигитрією сталася неймовірна пригода чи, радше сказати, розпочався “ланцюжок пригод”. Один прибулий на Крит купець вирішив викрасти ікону-копію і вигідно продати у далеких від острова краях. Та Боже Провидіння використало цього грабіжника для користі справи й порятунку образу. Ікона все одно могла б потрапити до рук турків, а ті неодмінно б спалили її, як й інші святині християн.
Коли грабіжник плив у морі з образом до берегів Італії, раптом зірвався шторм, хвилі ледь не розтрощили корабель, деяких пасажирів “змили” за борт судна. І тільки завдяки Пречистій Діві Марії купцеві вдалося врятуватися. Через рік купець-злодій вирішив вигідно продати Одигитрію в Римі. Та не судилося! Важко занедужав і, помираючи у домі свого приятеля, у всьому зізнався. Просив віддати ікону до церкви для загального користування. Сам же, перебуваючи на смертному одрі, у молитвах до Богородиці посив прощення за скоєне.
Приятель пообіцяв це зробити. Однак, слухаючи намови своєї дружини, ласої до багатства, яка все добре чула, не дотримав обітниці, взяв гріх на душу. Не допомогло й те, що Пречиста Діва Марія не раз являлася йому уві сні й нагадувала про обітницю, дану приятелеві, попереджала: “Якщо ти не віддасиш ікону до церкви, то невдовзі помреш у страшних муках”. Так і сталося! Але й це не зломило настирливого й жадібного характеру дружини, тепер вже вдовиці. Вона й далі шукала покупців. Тоді Мати Божа явилася її донечці і промовила: “Скажи своїй неньці, що Мати Божа Неустанної Помочі велить віддати образ до церкви, грошей не брати, інакше всі помрете наглою смертю”. Лишень коли дівчина розповіла про своє видіння матері, та неабияк злякалася, схаменулася, розкаялася за свої меркантильні помисли, жадобу і вчинила за велінням Богородиці. Це сталося 27 березня 1499 року. А ікону так і назвали — Мати Божа Неустанної Помочі.
Майже триста років вона зберігалася у церкві Святого Матея у Римі. Але після революції 1743 року ікона раптом зникла. Виявляється, її надійно сховали під вівтарем однієї каплиці, і то так надійно, що й забули де... Віднайшли аж через 70 років. Тоді Святіший Отець Папа Римський Пій IX віддав Одигитрію під опіку отців-редемптористів.

***
НЕУСТАННА ПОМІЧ БОГОРОДИЦІ

У лоні УГКЦ активно діє Архибратство Божої Матері Неустанної Помочі. Його осередки функціонують ледь не при кожному храмі. Коли ж воно виникло і яка мета діяльності?
22 грудня 1927 року у церкві отців-редемптористів у Станіславі (тепер — Івано-Франківськ) було засноване Братство на честь Богородиці, головною метою якого стало поширення побожності до Пресвятої Богородиці “під солодким і повним змісту іменем Матері Божої Неустанної Помочі”. День заснування обрали не випадково — якраз у велике церковне свято Непорочного Зачаття Праведною Анною Пресвятої Діви Марії.
За основу статуту нового Братства взяли статути Архибратства Матері Божої Неустанної Помочі та Святого Альфонса, головний осередок якого тоді знаходився у Римі при церкві Святого Альфонса. Там же зберігалася чудотворна ікона Матері Божої Неустанної Помочі.
Створюючи нове Братство, його ініціатори мали намір зарадити особливим потребам вірних греко-католицького обряду на тих теренах, що перебували під владою Польщі, а саме — у сподіванні згуртувати багато мирян, у першу чергу тих, що брали участь у Святих Місіях, проведених отцями-редемптористами Чину Найсолодшого Ізбавителя, аби за Неустанною Поміччю Божої Матері вели більше досконале духовне життя через часте приймання Святих Тайн.
Церковними документами і безпосереднім благословенням новостворене Братство отримало дозвіл на діяльність від Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і єпископа Перемиського Йосафата Коциловського. Невдовзі Братство поширило свою діяльність по всьому краї, а наприкінці 1929 року налічувало 15 тисяч (!) членів, як в самому Станіславі, так і в різних парафіях (навіть найвіддаленіших від великих міст, містечок) усіх трьох галицьких єпархій.
Тоді на прохання провідника Братства Преосвященного Григорія Хомишина внесли подання до Апостольської столиці, щоби Братству надали статус Архибратства. Після ретельного вивчення документів (цим особисто займався державний секретар Ватикану кардинал Петро Пачеллі) відповідь з Риму не забарилася. Святійший Отець Папа Римський Пій XI надав такий статус своїм декретом від 12 вересня 1932 року.
Після ліквідації УГКЦ 1946 року (правильніше — заборони її діяльності, бо радянська влада і її каральні органи саму Церкву так і не зуміли ліквідувати) члени й духовні наставники Братства (тоді вже - Архибратства) Божої Матері Неустанної Помочі, як і сама Українська Греко-Католицька Церква, змушені були перейти в підпілля. Сповна, відкрито заявили про свою діяльність лише на зорі незалежності України.

Тарас ЛЕХМАН,
журналіст

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 21.10.2016 > Тема "Душі криниця"