Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2879)
З потоку життя (6049)
Душі криниця (3353)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРИЙНЯТО ПРОЕКТ ПОСТАНОВИ ЩОДО СКАСУВАННЯ ДЕПУТАТСЬКО╥ НЕДОТОРКАНОСТ╤ ЧИ ПРО ПОДАЛЬШЕ ЗАТЯГУВАННЯ З ТИМ?
Андр╕й Паруб╕й побажав ком╕тету усп╕шно╖ роботи над законопроектом.


Володимир Буткевич, заступник голови Конституц╕йно╖ ком╕с╕╖: КОНСТИТУЦ╤Я – ТО НЕ ╢МН╤СТЬ ДЛЯ ВС╤Х «ХОТ╢ЛОК»
Зустр╕тися з Володимиром Григоровичем не так вже й просто.


ТРАМП П╤ДПИСАВ УКАЗ ПРО САНКЦ╤╥ ПРОТИ ╤НОЗЕМЦ╤В ЗА ВТРУЧАННЯ У ВИБОРИ
Державний департамент та м╕н╕стерство ф╕нанс╕в США приймуть р╕шення про в╕дпов╕дн╕ санкц╕╖ для...


СУРК╤С УСЛ╤Д ЗА РОС╤╢Ю ОБУРИВСЯ ЧЕРЕЗ НАПИС «СЛАВА УКРА╥Н╤» НА ФУТБОЛКАХ НАЦ╤ОНАЛЬНО╥ ЗБ╤РНО╥
На думку Григор╕я Сурк╕са, Федерац╕я футболу ╕ нац╕ональна зб╕рна повинн╕ "керуватися спортивними...


РПЦ ПОГРОЖУ╢ РОЗ╤РВАТИ В╤ДНОСИНИ З КОНСТАНТИНОПОЛЕМ, ЯКЩО УПЦ ОТРИМА╢ АВТОКЕФАЛ╤Ю
Як пов╕домив представник В╕дд╕лу зовн╕шн╕х церковних зв'язк╕в РПЦ митрополит ╤лар╕он, "засоби...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "З перших уст"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 11.03.2016
Св╕тлана АЛЕКС╤╢ВИЧ, письменниця, лауреат Нобел╕всько╖ прем╕╖: «НАС, ЛЮДЕЙ ПЕРЕБУДОВИ, ВРАЗИЛО, ЯК МИТТ╢ВО СПРАЦЮВАВ У МЕНТАЛЬНОСТ╤ РОС╤ЯН М╤Л╤ТАРИСТСЬКИЙ КОД...»

╤мпер╕я, здавалося, впала, але дух живий. Насильство для людей в Рос╕╖ прийнятне, кров╕ може бути ще б╕льше. Про в╕йну писати б╕льше неможливо. Треба писати про кохання. На ц╕ та ╕нш╕ теми розм╕рковувала б╕лоруська письменниця укра╖нського походження Св╕тлана Алекс╕╓вич на сво╖й перш╕й зустр╕ч╕ з читачами у Берл╕н╕ п╕сля присудження ╖й Нобел╕всько╖ прем╕╖ з л╕тератури за 2015 р╕к.
Прим╕щення «Л╕тературного колокв╕уму» на в╕ддален╕й околиц╕ н╕мецько╖ столиц╕ о 8 годин вечора четверга, поруч з Ванзе, забито повн╕стю: люди стоять у проходах, сидять на п╕длоз╕. Слухають, майже затамувавши подих - ╕ саму Алекс╕╓вич, ╕ молоденьку н╕мецьку актрису, яка чита╓ уривки. Зр╕дка см╕х луна╓ спочатку п╕сля сл╕в само╖ письменниц╕, а пот╕м п╕сля перекладу н╕мецькою. У зал╕ приблизно пор╕вну тих, хто розум╕╓ рос╕йську ╕ тих, кому потр╕бен переклад.

ПУТ╤Н СКАЗАВ: НАВКОЛО ВОРОГИ

«Ми знали, що наш╕ солдати (у Друг╕й св╕тов╕й в╕йн╕) перемогли, але ми не знали, яка це була страшна в╕йна. ╤ вс╕ в╕йни — ╕ Афган╕стан, ╕ багато во╓н, як╕ вела радянська ╕мпер╕я в Африц╕. Все це подавалося як зв╕льнення, як св╕това революц╕я, яка станеться ось-ось. ╤ цей дух м╕л╕таризму насаджувався з перших рок╕в життя людини: ╕ в дитячому садку, ╕ в родин╕, ╕ в школ╕ пот╕м. Рад╕о, телебачення...
Це була м╕л╕тарна кра╖на.
Ц╕╓╖ кра╖ни вже понад 20 рок╕в нема╓, але коли я буваю в Москв╕, особливо у травнев╕ дн╕, ╕ бачу парад ╕ як до нього готуються, мен╕ зда╓ться, що н╕чого не зм╕нилося. ╤ коли 3 роки тому (думаю, вона хот╕ла сказати 2 - авт.), коли Пут╕н зовс╕м скинув вс╕ маски ╕ став тим, чим ми його зна╓мо протягом останн╕х рок╕в, в╕н знайшов ╓днання з народом, викликав знову цю м╕л╕таристську пам’ять. В╕н сказав: нас принижують, ми велика кра╖на, нам потр╕бна велика Рос╕я, навколо вороги.
╤ нас, людей Перебудови, хто не зрадив ╖╖ ╕деалам (а таких вже не так багато залишилося), нас просто вразило — як в народ╕, у ментальност╕ митт╓во спрацював цей м╕л╕тарний код. Для близько 96 в╕дсотк╕в людей Пут╕н став великою людиною, укра╖нц╕ стали ворогами, ╢вропа ╕ Америка теж стали ворогами. Це нав╕ть для нас, тих, хто живе там, було абсолютно неймов╕рно.
╤ тод╕ я згадала, як я була на в╕йн╕, як письменник, в Афган╕стан╕. ╤ я тод╕ бачила, як при╖жджають звичайн╕ радянськ╕ (вчорашн╕ - авт.) школяр╕, ╕ протягом короткого часу вони починають вбивати. ╤ не в╕дчувають н╕якого гр╕ха, провини н╕яко╖. ╤ тод╕ мене вразило те, що людське життя н╕чого не варто. Варта т╕льки ╕дея. Варта т╕льки держава. А чолов╕чка як одиниц╕ просто не ╕сну╓. ╤ це г╕пноз ╕де╖.
В╕дбулася Перебудова, ╕ величезна маса людей розвалилася, анатом╕зувалася. ╤ н╕як не можна було ╖╖ з╕брати. ╤ раптом включаються м╕л╕таристськ╕ гасла, м╕л╕таристський код, ╕ це митт╓во знову ста╓ ╓дине народне т╕ло. ╤ те, про що я т╕льки здогадувалася, коли писала книгу «Цинков╕ хлопчики», раптом я на власн╕ оч╕ побачила десь через 30 рок╕в знову. Ось як це робиться! ╤ ось чому так потр╕бн╕ ц╕ в╕йськов╕ паради, потр╕бна ось ця нап╕вправда про перемогу, яка була здобута дуже дорогою ц╕ною ╕ дуже часто некрасивою (тому що людськ╕ життя клалися абсолютно безжально).
Виявилося, що це все десь так глибоко в людях, що вони це вбирають, що це для них ╓диний спос╕б в чомусь брати участь. Окремо вони не можуть жити, ╖м обов’язково потр╕бна якась над╕дея.

МИ ЖИВЕМО З В╤ДЧУТТЯМ ПОРАЗКИ

Мен╕ зда╓ться, що я вже не могла б по╖хати на в╕йну. ╤ не могла б ув╕йти, як я це робила колись, у палату в госп╕тал╕, де лежать без рук, без н╕г хлопц╕. Я не уявляю, аби я по╖хала до Сир╕╖.
Мо╓ переконання, що треба вбивати ╕де╖, а не людей. Ми повинн╕ говорити один з одним, а не вбивати один одного.
Все, що про це людське божев╕лля, освячене стол╕ттями, я змогла сказати, я вже сказала. Я сама виросла ╕ жила серед утоп╕й, в т╕й реальност╕, на яку ╖╖ перетворили. Ми жили серед кат╕в ╕ жертв.
Я нав╕ть розум╕ла людей, як╕ в 1990-т╕ б╕гли купувати не Солжен╕цина, якого почали друкувати, а хвалитися один перед одним: а я купив нову кавомолку, пральну машину. Вони таким чином, мен╕ зда╓ться, л╕кували себе, цим новим св╕том. Пам’ятаю, прийдеш в гост╕, ╕ людина, соромлячись, каже: я ран╕ше стояв ночами, щоб п╕дписатися на хорошу книгу, а тепер нова пральна машина принесла мен╕ таку ж рад╕сть... ╤ це було в╕дчуття людей, як╕ все життя сид╕ли в табор╕, ╕ раптом ╖х випустили.
У 1990-т╕ роки ми були такими романтиками — т╕, хто в╕рив у Перебудову. Ми думали, що людина вийде з табору ╕ буде в╕льною. А виявилося, що не може вчорашня таб╕рна людина стати завтра в╕льною. Виявилося, що свобода — дуже довгий шлях. Але це ми зовс╕м недавно зрозум╕ли.
╤ особливо зараз, коли люди так охоче знову пов╕рили Пут╕ну ╕ вир╕шили, що якщо вони повернуться назад ╕ зроблять щось на зразок Радянського Союзу, «руського м╕ра», як в╕н назива╓, то вони будуть щасливими.
Т╕ слова — «демократ╕я», «свобода», що ми вимовляли, вони н╕якого в╕дношення не мали до реальност╕. Насправд╕, н╕хто з нас не був в╕льний. ╤ н╕хто по-справжньому не уявляв, що таке демократ╕я. ╤ сьогодн╕ ми, звичайно, розрахову╓мося за цей св╕й романтизм. Ми опинилися зовс╕м не в тому м╕сц╕ ╕стор╕╖, про яке мр╕яли. Ми живемо з в╕дчуттям поразки.

КРОВ╤ МОЖЕ БУТИ ЩЕ Б╤ЛЬШЕ

Треба визнати, що майже 40 рок╕в я писала сво╖ 5 книг, цю ╕стор╕ю «червоно╖ цив╕л╕зац╕╖», ╕ з книги в книгу л╕пився образ «червоно╖ людини», який, я думала, помира╓ або помер. А виявилося — н╕. Може ось т╕льки зараз ╕мпер╕я в╕дходить. Але йде з великою кров’ю. Може, нав╕ть, кров╕ ще буде б╕льше.
Коли я була в Афган╕стан╕, я вс╕м — оф╕церам, генералам, простим солдатам — ставила одне запитання: «Ну яке у вас ╓ право вбивати ╕ншу людину?» ╤ дивувалася, що люди про це нав╕ть не замислювалися. Поки один з оф╕цер╕в штабу мен╕ тихенько сказав: «Будьте обережн╕, тут можна отримати кулю в спину, ╕ все це спишеться; тому що ви говорите т╕╓ю мовою, якою у нас н╕хто не говорить — забороненою». Тобто, людина питання гр╕ха, провини н╕би в╕дсувала й ╕снувала поза цих питань. Все це було дов╕рено держав╕.
Можливо, це взагал╕ головна риса людини, ╕снуючо╖ в тотал╕тарн╕й систем╕: величезна братська могила, а винен т╕льки Стал╕н ╕ Бер╕я. А ось ця величезна к╕льк╕сть маленьких кат╕в, вона десь безсловесно ╕ безсл╕дно зника╓. Н╕би не було цих м╕льйон╕в охоронц╕в — тих, хто писав доноси, хто стежив, хто вбивав п╕д час стал╕нських табор╕в.

В РОС╤╥ ЙДЕ ГРОМАДЯНСЬКА В╤ЙНА

У Перм╕ був найб╕льший ╕ ╓диний музей жертв стал╕нських табор╕в. В один день зв╕льнили вс╕х сп╕вроб╕тник╕в. Там зараз зовс╕м нов╕. ╤ це, загалом, став музей кат╕в, тих, хто працював у таборах.
Що робить будь-яка авторитарна система? Вона повинна встановити контроль над сусп╕льством. ╤, звичайно, все те, що назива╓ться громадянським сусп╕льством, а насамперед «Мемор╕ал», який був ╕ ╓ одн╕╓ю з найб╕льш чесних ╕ дуже потр╕бних сусп╕льству орган╕зац╕й, в╕н, звичайно, заважав встановленню ось ц╕╓╖ ново╖ ф╕лософ╕╖ влади, тотал╕тарно╖.
Який може бути «Мемор╕ал», коли майже кожного м╕сяця в╕дкрива╓ться новий стал╕нський музей? Стал╕н був, як з’ясову╓ться, великим боягузом, ╕ одного разу вноч╕ в╕н близько до фронту п╕д’╖хав ╕ ночував в одн╕й хат╕. Так ╕ там вже музей! ╤з захопленням знову ставлять пам’ятники йому по Рос╕╖. Кра╖на розд╕лена.
Я думаю, що це, взагал╕, йде громадянська в╕йна така. Поки ще не стр╕ляють. ╤ звичайно, щоб нейтрал╕зувати ось ц╕ орган╕зац╕╖, знайшли такий спос╕б: раз вони пов’язан╕ ╕з зах╕дними орган╕зац╕ями, значить, вони звичайно ж агенти ╕ноземно╖ розв╕дки.

НЕ МОЖУ ДИВИТИСЯ РОС╤ЙСЬКЕ ТБ

— Я не можу дивитися рос╕йське телебачення. Я к╕лька раз╕в ув╕мкнула, ╕ те, що я почула, нав╕ть мене, людину, яка все життя займа╓ться ╕нтелектуальною д╕яльн╕стю, нав╕ть мене це збивало з н╕г. Абсолютно нормально, коли ведучий (вони вс╕ там однаков╕) каже: «Так у нас тепер така зброя, Зах╕д не пом╕тив, як ми озбро╖лися, ми здатн╕ залишити в╕д Америки жменю попелу!».
День у день говориться, що навколо вороги: Зах╕д — ворог, Обама — ворог. Десь спалили його опудало, ╕ юрба в╕тала це рад╕сно. ╤ нехай у нас буде порожн╕й холодильник, головне, що «Крим наш»!
Я недавно ╖здила по Сиб╕ру, ╕ це було дивно: так╕ монастир╕, так╕ прекрасн╕ храми. З людиною коли говориш про все, кр╕м Пут╕на, рел╕г╕╖ ╕ в╕йни, з нею можна говорити. Як т╕льки почина╓ш говорити про це, людина зника╓. Ц╕ храми, монастир╕ не допомагають людин╕ бути великою.
Ось це мо╓ в╕чне питання, на яке я намагаюся весь час в╕дпов╕сти: чому наш╕ страждання не конвертуються в свободу, г╕дн╕сть? Таке в╕дчуття, що кра╖на надовго захвор╕ла.
Це дуже просто — сказати, що винен т╕льки Пут╕н. Я думаю, ц╕ ╕де╖, як╕ в╕н проголошу╓, вони падають на ╜рунт, на них чекало сусп╕льство. Коли так швидко не вийшла свобода, не вийшло таке гарне життя, як на Заход╕, з’явилося розлючення. ╤, звичайно, ця ненависть повинна була знайти соб╕ вих╕д. ╤ коли мене питають, що робити? — я в╕дпов╕даю: «треба чесно робити свою справу: я повинна чесно писати, вчитель — чесно говорити з╕ сво╖ми учнями». ╤ншого виходу нема╓. А то пот╕м настануть нов╕ часи ╕ ми скажемо, що був винен один Пут╕н. Або один Лукашенко. Н╕, ми теж.

╤МПЕР╤Ю ПОХОВАВ ЧОРНОБИЛЬ

Я написала 5 книг про це, але в ц╕лому це н╕би одна книга. З кожною книгою я йшла головними точками нашо╖ ╕стор╕╖, ╕ завжди вони були дуже драматичними. ╤ говорили про те, як╕ ми люди, ╕ про загальнолюдськ╕ проблеми: небезпеки утоп╕╖, небезпеки прогресу.
Ц╕каво влаштований наш св╕т, що саме зло ╓ формою п╕знання, ╕ формою зв╕льнення. Особливо характерно це на тому простор╕, про який я пишу.
Афган╕стан ╕ Чорнобиль явилися потужними детонаторами розпаду ╕мпер╕╖. Чорнобиль поховав ╕мпер╕ю. Оск╕льки так╕ потужн╕ рухи з’явилися — марш╕ чорнобильськ╕, як╕ збирали сотн╕ тисяч людей по Укра╖н╕, в Б╕лорус╕. Вже з цим центр, КДБ не могли впоратися, вони вже не могли тримати народ у так╕й покор╕, як це було ран╕ше.
Книгу про Чорнобиль можна було написати дуже швидко, звичайну журнал╕стську книгу. Я писала б╕льш як 10 рок╕в, тому що хот╕ла зрозум╕ти нову грань, яку перейшло людство. Людство ще не усв╕домило, але стало очевидним, що воно не сво╓ м╕сце займа╓ в природ╕. Воно не оц╕нило сво╓╖ сили, не зрозум╕ло, що в ц╕й боротьб╕ з природою ми якось ╕накше ма╓мо жити.

ГОЛОВНЕ — ЛЮБОВ

Я поставила соб╕ питання: «А дал╕ що?» Той жанр, в якому я працюю, в╕н може працювати на великих еп╕чних просторах: в╕йна, Чорнобиль, розпад ╕мпер╕╖... Роман голос╕в — як я називають цей жанр, — в╕н як симфон╕я, там тисяч╕ звук╕в, тисяч╕ мелод╕й. ╤ я поставила питання: «а якщо виключити ось цю над╕дею з нашого життя, що залиша╓ться?» Залиша╓ться головне — любов ╕ смерть.
Так народилася ╕дея, ╕ я нею займаюся п’ять рок╕в. Я розмовляю з чолов╕ками ╕ ж╕нками ╕ говорю про кохання. Але навряд чи це така щаслива тема. Питання мен╕ поставив шведський король: «Що ви дал╕ пишете?» Я кажу: «Книжку про кохання». Королева, яка стояла поруч, сказала: «Св╕тлано, мен╕ зда╓ться, що це теж в╕йна». ╤ дуже уважно подивилася на короля...
Друга тема — тема старост╕, зникнення, погляду в темряву. Ми не зовс╕м до цього готов╕. У нас нема╓ ф╕лософ╕╖ ц╕╓╖ частини життя. Мен╕ ц╕каво говорити про це. В одному ╕нтерв’ю, не забуду, ж╕нка сказала: «А стар╕сть — це теж ц╕каво! Це нав╕ть ц╕кав╕ше, н╕ж молод╕сть, тому що я н╕коли не була в╕льною». Ц╕ дв╕ теми мен╕ сьогодн╕ ц╕кав╕.
Але, звичайно, у цей час йде в╕йна в Укра╖н╕, бомбардування в Сир╕╖... На це митець може дивитися т╕льки з розпачем, бо не знаю, чи багато може мистецтво. Але, можливо, без книг цей чолов╕к був б ще страшн╕шим...
Спочатку прив╕тав мене н╕мецький президент, пот╕м французький, пот╕м Горбачов ╕ т╕льки пот╕м Лукашенко, до к╕нця дня. Але через 2 дн╕ в╕н сказав, що я звожу наклеп на б╕лоруський та рос╕йський народи. ╤ вручення прем╕╖ не показувалося на б╕лоруських ╕ рос╕йських каналах, тому що на перш╕й же сво╖й прес-конференц╕╖ я сказала, що те, що в╕дбува╓ться в Укра╖н╕ — це, звичайно, окупац╕я. Особливо на Донбас╕. ╤, звичайно, тут же виступив П╓сков, що я не волод╕ю вс╕╓ю ╕нформац╕╓ю.

ПРЕМ╤Я-ЗАХИСТ

Митт╓во навколо мене створилася непроникна обстановка, влада стала робити вигляд, що н╕чого такого не сталося. Що Нобел╕вська прем╕я — це така ж прем╕я, як ╕ т╕, що да╓ Лукашенко. Але реакц╕я самого народу — б╕лорус╕в, рос╕ян — була приголомшливою. В день, коли оголосили про прем╕╖, вони виходили, ц╕лували один одного. Кажуть, у м╕ст╕ розкупили все шампанське, це було свято. ╤ варто мен╕ з’явитися десь, п╕дходять абсолютно незнайом╕ люди, дякують, плачуть, що ось ╕ про нас, б╕лорус╕в тепер д╕знався св╕т. Реакц╕я людей просто приголомшлива, ╕ мен╕ це дуже дорого.
Звичайно, в якомусь сенс╕ Нобел╕вська прем╕я — це захист. Я завжди говорила те, що думаю, але зараз у нас дуже поган╕ часи. Говорити те, що дума╓ш, дуже важко. ╤, звичайно, не вс╕ можуть сказати те, що можу я.
Що стосу╓ться мого особистого в╕дчуття (з приводу прем╕╖), то я цей стан ще не «обжила». В╕н незвичайний дуже, занадто велик╕ т╕н╕. Але це та п╕дтримка, тому що влада так само не приймала ╕ вс╕х ╕нших нобел╕вських лауреат╕в. Це були люди, як╕ вискакували з системи. ╤ система не могла волод╕ти ними ╕, звичайно, цього не прощала.
Чесно кажучи, те, що назива╓ться гарним словом «слава», вимага╓ дуже багато сил, м╕цного здоров’я, яких у мене нема╓, ╕ спокою духу».
*   *   *
Св╕тлана Алекс╕╓вич народилася 31 травня 1948 року в Укра╖н╕. Згодом с╕м’я пере╖хала в Б╕лорусь. У М╕нську вона зак╕нчила факультет журнал╕стики ╕ почала кар’╓ру у с╕льськ╕й газет╕. У 1985 роц╕ вона написала свою першу книгу «У в╕йни не ж╕ноче обличчя» про Другу св╕тову в╕йну. На початку 2000-х рок╕в Св╕тлана пере╖хала з Б╕лорус╕ ╕ жила в ╤тал╕╖, Н╕меччин╕, Франц╕╖ та Швец╕╖. У 2013 роц╕ Алекс╕╓вич повернулася до М╕нська. Кр╕м названо╖ книги, вона написала також твори «Цинков╕ хлопчики», «Чорнобильська молитва» ╕ «Час секонд-хенд». На запитання кореспондента «Укр╕нформу» про те, чи вона хоче написати книгу про «Укра╖ну», Алекс╕╓вич в╕дпов╕ла негативно. «Н╕, треба писати про те, де живеш».
П╕сля сп╕лкування з читачами Алекс╕╓вич давала автографи. Але п╕дписала й одну не свою книгу: укра╖нськ╕й прихильниц╕ ╖╖ таланту Св╕тлана Олександр╕вна на книз╕ Над╕ Савченко «Сильне ╕м’я Над╕я» написала: «Ми ма╓мо зробити все, аби Надя жила й перемогла»

Ольга ТАНАС╤ЙЧУК
Берл╕н

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 11.03.2016 > Тема "З перших уст"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=16788

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков