Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НА ВОЛИН╤ ЗНАЙШЛИ СТАРОВИННУ ╤КОНУ, ЯКУ РЕСТАВРУВАВ ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Про ╕кону розпов╕в шевченкознавець, письменник, зав╕дувач кафедри журнал╕стики Нац╕онального...


ДРУГА ХВИЛЯ “СОЛОК╤╥”
Жодне ╕нтернет-видання не зам╕нить друкованого слова, тим паче, коли воно наповнене глибоким...


«СИН ВЛАШТУВАВСЯ В РУМ╤*, А ДОЧКА В КРИМУ»
Старовинний казахський висл╕в в╕добража╓ геопол╕тичне мислення наших пращур╕в.


КОЛИ НАСТА╢ «БАБИНЕ Л╤ТО»
Наш╕ традиц╕╖


БОРГ
Юл╕я ╤люха — укра╖нська письменниця, поетка, журнал╕стка, колумн╕стка.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 13.03.2015
ЮРУСЕВА СИНЬО-ЖОВТА ФАНА

Героям - слава!

Присвята
Над╕╖ В╕ктор╕вн╕ Савченко

Н╕чийна бабуся Катруся (як вона сама себе велича╓) була в урочисто п╕днесеному настро╖, н╕би святкувала аж тепер у серпн╕, зам╕сть лютого, сво╖ 88 перейдених л╕т. Адже ╖╖ ще гожа хата в сел╕ Зелепуги п╕д Львовом виповнилася дитячим щебетом, пустощами — справжн╕м людським гомоном-гуком. Вона ╖здила електричкою до Львова, допиталася, де там туляться вт╕кач╕ з╕ сходу Укра╖ни чи з Криму, й запросила до себе с╕м’ю кримчан ╕з с╕мох душ: тато, мама ╕ п’ят╕рко д╕ток. А що? ╥╖ хата — це 2 св╕тлиц╕, посередин╕ с╕ни й ванькир (к╕мнатка чи комора). У печах газ (дров не треба), вода прям╕с╕нько з╕ студн╕ (з колодязя) по труб╕ тече у ванькир, а в╕дкрий кран надвор╕ та й мийся. Хата при асфальт╕, стежка з каменю — ╕ спацеруй! Чим тоб╕ не м╕сто? Одне т╕льки шарпа╓ ╖╖ серце — чуж╕ слова: папа Вася, мама Аня, М╕ша, Альона, Ваня — решта може бути! А мова? Господи, якась м╕шанина. Вона, бабуся Катруся, безумовно, навчена по сиб╕рах ╕ по-московськи цвенькати, але то там… Б╕дн╕ наш╕ сх╕дняки. От прийшли москал╕ ще за антихриста Петра й розпусно╖ Катерини, повбивали запорозьких нащадк╕в, заодно й татар. Повивозили на б╕л╕ ведмед╕ або в палюч╕ степи, а на ╖хн╓ м╕сце приперли сво╖х «хазя╖в» — ╕ п╕шло-о-о! Та бабуся Катерина не каже ╖м н╕чого, лишень кличе ╖х по-нашому, лаг╕дно виправдовуючись: «Що не край — то звичай, як молитва до Бога за мир в Укра╖н╕...». Провадить старенька д╕твору в сад на яблука, на груш╕, сливи, на город╕ ог╕рками часту╓.. Соб╕ бабуся Катерина (вона велить ус╕м с╕мом прибульцям називати ╖╖ так) в╕двела на замешкання ванькир, а 2 св╕тлиц╕ в╕ддала молодим. Сус╕ди, дай, Боже, здоров’я ╖м, принесли ц╕лком новий телев╕зор, бо ╖╖ хоч кольоровий, та дуже маленький. Купила, як настала самост╕йна Укра╖на, хот╕ла вид╕ти жовто-блакитн╕ прапори.
Нин╕ вже минуло п╕вроку, як вона ма╓ нову р╕дню, тому зважилась пов╕сти правду про життя-буття в часах фашистсько-большевицько╖ окупац╕╖. П╕сля вечер╕ Катерина (а не Катя) в╕ддасть честь ╕ дяку Святому Богов╕, помолиться, бо, певно, Господь залишив ╖╖ живою на земл╕ для того, аби вона стала св╕дком злочин╕в окупант╕в, аби пов╕ла людям Правду, аби вселився у них Святий Дух.. Вже склала руки до молитви, а не годна молитися, бо ╖╖ ср╕бну голову обс╕ли думи ╕ просяться на волю, до людей. Подячна молитва буде пот╕м. Вона скаже так:
То╖ криваво╖ весни 1944 року ╖й, Катрус╕ Севрук, минуло щойно 16 л╕т, як прийшли московськ╕ «визволител╕» ╕ почали вбивати-грабувати-вивозити. Наш╕ хлопц╕ ще за н╕мц╕в були в л╕с╕, били н╕мак╕в, не давали ╖м вивозити людей на каторжн╕ роботи в Н╕меччину. А москал╕ обернули дишель на Сиб╕р ╕ по тюрмах, то мус╕ли рятувати сво╖х р╕дних. Ми сво╖х рят╕вник╕в називали просто «наш╕ хлопц╕», як оце тепер в АТО. Тод╕ вони називалися Укра╖нська повстанська арм╕я — УПА. Але яка то арм╕я на бездержав’╖: нема постачання (збро╖, обмундирування, ╖ж╕). Нас не обходило, чи то були бандер╕вц╕, чи мельник╕вц╕, чи ще як╕сь повстанц╕, бо то були вс╕ наш╕ хлопц╕-захисники. Я носила ╖сти хлопцям до л╕су, а що ум╕ла ще з╕ школи к╕лька сл╕в по-н╕мецьки, то при н╕мцях було легше рятуватися в╕д них. А вже з москалями так не можна було. В╕д солдат╕в большевицьких мама ховала мене в льоху, бо вони кидались з╕ сво╖ми любощами на мене, як цап на козу чи овечку, воно кацап (как цап) — то москаль, а москаль завжди москаль… Най знають прибульц╕, що нам не було солодко в невол╕, а втекти нема куди — ╕ боролись, як могли, на смерть, готов╕ були до не╖…
Бабуся ще не починала молитви, бо, прец╕нь, не файно говорити з Господом, коли твою голову обс╕ли спомини, аж запахло з╕жухлим листям л╕су, чути тривожний перегук: чи то барвист╕ дятли вишукують здобич, чи Юр╕й сигнал╕зу╓, куди я маю йти. «╤ду, Юрусю!» — вирвалося у старенько╖ з уст, аж сахнулася: адже могла цим видати Юрусев╕ свою любов. А то не гоже д╕вц╕ перш╕й признатись у коханн╕. Та й чи в╕н взагал╕ назива╓ться Юр╕й? Його позивний клич «Гук». ╥й дозволив себе називати Юр╕╓м. ╤ тод╕ так гор╕ли його оч╕. Таких очей, як мали наш╕ хлопц╕-повстанц╕, вона за все сво╓ життя не бачила н╕ в кого. Оч╕ в людей, що були п╕д окупантами, н╕коли не гор╕ли, вони тьмян╕ли-жевр╕ли. Хот╕ла би-м бачити оч╕ донецьких козак╕в-к╕борг╕в. Вони, напевно, горять… Ага! Тод╕ «Гук» мене стр╕в на умовленому м╕сц╕, я рапортувала: «Зв’язкова «Полтавка» переда╓, що через 2 дн╕ буде вив╕з на Сиб╕р з Мшано╖». В╕н тод╕ уперше приступив до мене так близько, сяйнув очима: «Дякую, Катрусю! Але ж ти не Катря Шевченкова, ти Його ╕ наша «Мар╕я», це тво╓ позовне ╕м’я надал╕. Будь мо╓ю нареченою, люба мо╓му серцю, Катрусю». У мен╕ вмить щось спалахнуло, щоки запалали, ╕ я уткнула з╕ встиду йому в груди свою голову. В╕н обняв мене, поц╕лував обидв╕ гаряч╕ щоки, а я, зам╕сть боронитися, прошепот╕ла: «Юрусю». О, Боже, в╕н ц╕лував мене так палко, що аж сонце сховалося з╕ встиду. Пот╕м взяв за руку ╕ вел╕в вертатись додому, наказував: «Заховай нашу любов, аби мали з чим стати перед в╕втар, як Бог дасть дочекати… як-но виб’╓мо ворога-супостата...». Подав мен╕ якийсь маленький пакуночок. «Це — прапор! Збережи його, на ньому повстанська присяга».
Я лише вдома розгорнула жовто-блакитний прапор ╕ прочитала напис: «Воля Укра╖ни або смерть!». Тато аж скрикнув: «Боже! Стр╕лецький прапор з Ки╓ва, бо жовто-блакитний». На радощах м╕й батенько засп╕вав:

А в Ки╓в╕ злота брама,
На т╕й брам╕ —
синьо-жовта фана!
Хлопц╕, п╕демо,
боротися будемо
За Укра╖ну, в╕льн╕╖ права,
Державу.

В╕н прин╕с зв╕дкись кусок московського парашута, заховав прапор у скляний сло╖к з-п╕д конф╕тур, закопав на город╕ й посадив на ньому кущ калини. Прийшов знадвору, знову заясн╕в побитим рубцями лицем ╕ тихо мовив: «Так╕ прапори ми мали при марш╕ на Лисоню ╕ на Мак╕вку…».
Вона ще раз була на зустр╕ч╕ з «Гуком» — Юрусем. Був тод╕ бентежний, але усм╕хнений, прийшов ╕з зв’язковим, говорив стримано: Знайомтесь. Це ╕ ╓ «Мар╕я», а в╕н «Береза». Чекай на зв’язок удома. Сюди б╕льше не приходь. Ми йдем на перегрупування, ваш пароль —

«У Ки╓в╕ злота брама,
На т╕й брам╕ —
синьо-жовта фана»

Тепер сяйнув блакитними очима ╕ стиха простогнав: «Мар╕╓! Свята Мар╕╓! Бережи себе, мо╓ в╕чне й ╓дине кохання».
Отак, Господи милосердний, ╕ п╕шов з мого життя Юрусь, а я, плачучи, б╕гла додому, отак ╕ живу вже 88 рочк╕в. Мене незадовго арештували, батьк╕в вивезли на сиб╕ри за те, що донька «пособн╕к»… У хат╕ мешкали чуж╕ люди, а як я вернулась з невол╕, мене прийняли до мо╓╖ хати, бо будували соб╕ нову. Доживаю сама самотою. Дума╓те, чому я не замужем? А тому, що не бачила таких очей, як у Юруся. Все як╕сь тьмяно-пок╕рн╕, байдуж╕, лас╕ до хл╕ба, а не до вол╕. Отепер, якби мен╕ скинути яких 70 л╕т, я би в╕дшукала Юрусев╕ оченята серед козак╕в ╕з АТО…
Н╕чийна бабуся Катруся нав╕ть передбачила питання скал╕чених москалями людей.
— Ви що, бабусю Катрусю, нареченою з одним поц╕лунком ╕дете ц╕ле життя?
— Так, мо╖ дорог╕, — вона ╖м н╕би в╕дпов╕да╓, — поц╕лунок один, але палкий, та й воля лиш одна, за не╖ треба платити, хто чим може. Юрусь — життям, а я маю в╕ддати Укра╖н╕ свою жертовн╕сть, ╕накше вона зав’яне. Тепер живу в р╕дн╕й хат╕. Най простить мен╕ батько за те, що я не Катерина Севрук, а Катерина таки ╤ван╕вна Гук. То я так записалась у невол╕… Щоб Юрусь «Гук» жив хоч к╕лька л╕т у в╕льн╕й Укра╖н╕. Щоб Святим Духом витав ╕ над знекровленим Донбасом, ╕ над украденим Кримом. Щоб синьо-жовта фана УСуСус╕в ╕ бандер╕вська жага вол╕ стали кличем до бою за Самост╕йну, Соборну Укра╖ну. Ви, мо╖ дорог╕ страждальц╕, дума╓те, чий то Дух веде Над╕ю Савченко на жертовний в╕втар Укра╖ни? Та ж той н╕ким не здоланний, тому незнищенний Дух битви мого батька, с╕чового стр╕льця ╤вана Севрука, Святий Дух — жага вол╕ — полеглих вояк╕в УПА, наших хлопц╕в ╕ повстанц╕в К╕нг╕ра й ╤нти… Над╕я Савченко — то моя арештована, недосп╕вана п╕сня, неп╕знана ласка коханого Юруся. Д╕вчина вмира╓, бо укра╖нц╕ безсил╕ перед монстром — черговим антихристом Москов╕╖, а ╢вропа витр╕щила оч╕ й усього лише «стурбована», не квапиться вирвати бранку з лабет московсько╖ наруги, з лабет смерт╕. Воно так: як ми вмирали, ╢вропа мовчала, хоч ще наш батько Тарас просив подати руку козаков╕, а ╢вропа подала москалев╕. Та йому лише подай руку, то в╕друба╓ голову…
Бабуся Катруся ще не розтулила молитовно складених рук, зважувала кожне сво╓ слово, звернене до чистих душ вт╕кач╕в. Най знають… Може, той Святий Дух досп╕ва╓ ╖хн╕ми чистими устами мою арештовану п╕сню.
— А тепер до Вас, Господи милосердний, най зрина╓ молитва згорьованого серця, що ще живе над╕╓ю: «Отче наш небесний…».
Уже розвидня╓ться. Нед╕ля, 22 лютого 2015 року. А передучора бабуся чула по телев╕зору, що сьогодн╕ потягом до Львова прибува╓ на в╕дпочинок з АТО «Карпатська С╕ч». Боже! Та то ж наш╕ з Юрусем д╕ти й онуки. Вона ма╓ ╖х зустр╕ти, подякувати за звитягу. Прец╕нь майже р╕к тому ╖здила ж до Ки╓ва скласти укл╕н Небесн╕й Сотн╕. У п’ятницю, 20 лютого, бачила в телев╕зор╕ той укл╕н ц╕ло╖ Укра╖ни Лицарям на небесах. То що? Не по╖де до Львова? Не подяку╓ с╕човикам, нашим хлопцям, за в╕рну службу, за лицарство? А по╖де-таки? На спов╕дь перед прибульцями ма╓ ще час. Вона взяла давно в╕дкопаний ╕ дбайливо догляданий ус╕м ╖╖ ╓ством Юрус╕в прапор, склала на груди п╕д куртку, тепло одягнулась, узула чоботи ╕ п╕шла на електричку.
Чмиха╓ потяг. Гра╓ оркестра. Б╕жать навстр╕ч розкрилен╕ синьо-жовтими прапорами люди, д╕ти, кв╕ти. Раптом Катерина Гук скида╓ з╕ сво╖х зболених пл╕ч зайв╕ 70 л╕т, розкрилено б╕жить назустр╕ч воякам. А вони так╕ розсм╕хнен╕, горять вогниками очей ╕ об╕ймаються. Вона нав╕ть кричить: «Юрусю, то я, твоя наречена Катруся, а то наш╕ д╕ти й онуки… Слава Героям! Героям слава!». Вона заклада╓ Юрусеву синьо-жовту фану на плеч╕, бо буде д╕тей об╕ймати…
Вокзал спорожн╕в так нагло, як т╕льки люди в об╕ймах п╕шли з перону. Тихо ╕ не морозно. На перон╕ самотньо на лавц╕ сидить старенька бабуся, склавши навхрест руки на грудях. Оч╕ склян╕ють. На перон виб╕гли сан╕тари швидко╖ з ношами. Медсестра з вокзального медпункту допов╕да╓: «Ж╕нка ще диха╓, пульс ╓. Речей коло не╖ нема, т╕льки складений на грудях наш державний прапор»...

Настка КОВАЛ╤ВНА
22.02.2015
м. Льв╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14899

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков