Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4075)
З потоку життя (7212)
Душі криниця (3864)
Українці мої... (1531)
Резонанс (1697)
Урок української (999)
"Білі плями" історії (1792)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДОМ╤Н╤К АРФ╤СТ: НЕБЕСНИЙ КРИМ
коли довго мандру╓ш морем – воно може забрати розум… коли довго дивишся в небо...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: УКРА╥НСЬКА КНИГА. "ЛЮДИ ╤ ТРАФАРЕТИ" СЕРГ╤Я ГУПАЛА
Учора я перечитала ╖╖ знову ╕ зрозум╕ла, що д╕йсно знаков╕ твори нашо╖ л╕тератури, а не те, що...


ГРУДЕНЬ-СТУДЕНЬ
Колись, бувало, зустр╕чали зиму, задобрювали, запрошували у гост╕ р╕зноман╕тними примовляннями ╕...


Р╤ЗДВЯНИЙ П╤СТ
28 листопада, в╕дразу п╕сля свята апостола Пилипа, розпочина╓ться Р╕здвяний п╕ст, який трива╓...


НАТАЛ╤Я МАЗУР: МОВ КРАПЛ╤, МИ ТОРУ╢МО СВ╤Й ШЛЯХ
Струму╓ л╕тня спека з висоти, Перед╕ мною шлях петля╓ битий, Та я шукаю шлях мурах простих, Щоб...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 15.08.2014
ПРУЖИНА СТИСНУТОГО СЕРЦЯ

Поез╕я

Талановита поетеса Св╕тлана Антонишин продовжу╓ т╕шити сво╖х шанувальник╕в новими творами. Св╕т побачила ╖╖ нова зб╕рка «Бар’╓р», у як╕й авторка пише про подолання болю ╕ б╕ль подолання, про виб╕р, який повста╓ перед кожним ╕з сущих на неминучому шляху до ╤стини та Добра.
Св╕тлана Антонишин живе у м. Броди. Як розпов╕ла у коментар╕ ╤А ZIK письменниця Оксана Думанська, у р╕дному м╕стечку вона дуже популярна. Cв╕тлана Антонишин – м╕сцева Леся Укра╖нка, творч╕сть яко╖ знають та люблять. Через стан здоров’я вона змушена б╕льш╕сть часу проводити вдома, однак поетеса не втрача╓ ц╕леспрямованост╕ та енерг╕йност╕. За свою творчу кар’╓ру вона видала близько десяти поетичних зб╕рок та одну книгу прози.
Над останн╕м сво╖м твор╕нням – зб╕ркою «Бар’╓р» – Св╕тлана Антонишин працювала три роки: з жовтня 2010-го до жовтня 2013-го. Зб╕рка склада╓ться з трьох розд╕л╕в: «Не ображайся: св╕т як св╕т», «Контужений час» та «Пружина стиснутого серця».
«Св╕тлана працю╓ в одному ╕ тому ж ритм╕. У не╖ нема╓ пр╕рви м╕ж в╕ршами. Вони ус╕ в гармон╕╖ м╕ж собою. ╥╖ зб╕рка як подих: видихнула людина усе, що в не╖ накопичилося в житт╕. Книга ма╓ ц╕л╕сну будову ╕ образи в лог╕чному ланцюжку», – под╕лилася враженнями в╕д зб╕рки Оксана Думанська.
Однак, зазначила письменниця, «Бар’╓р» таки в╕др╕зня╓ться в╕д попередн╕х твор╕нь Св╕тлани Антонишин. «╥╖ лексика в╕рш╕в стала жорстк╕шою. Завжди вона п╕дбирала лаг╕дн╕ слова, а тут зовс╕м не так. Напевне, це такий час, що ми вс╕ стали жорстк╕шими...» – припуска╓ Оксана Думанська.
* * *
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в доб╕рку в╕рш╕в з ново╖ книги Св╕тлани Антонишин «Бар’╓р», яка нещодавно «за ориг╕нальн╕ пошуки в поез╕╖» була в╕дзначена л╕тературною прем╕╓ю ╕м. Бориса Нечерди.


Св╕тлана АНТОНИШИН
ПРУЖИНА СТИСНУТОГО СЕРЦЯ

БАЛАДА ПРО ВИБ╤Р

Мен╕ тринадцятий минало…
Т. Г. Шевченко

Так тихо: не шелесне нав╕ть т╕нь.
За обр╕╓м – стовпи, св╕ти ╕ дол╕.
╤ пада╓ на хл╕б кришталик сол╕,
Немов душа майбутн╕х покол╕нь.
Такий вже той кришталик золотий,
Так дорого за нього серце платить,
Що хочеться втекти в убогу хату –
В╕д Страдно╖ Дороги утекти.
Але дороги не зв╕льняють нас…
╤ близько та некуплена хвилина,
Коли спита╓ Бог ╕з часоплину:
«Ти хто, дитино?»
В╕дпов╕сть: «Тарас!»
А поки що – тринадцять.
 День – як сон:
То плаче, то см╕╓ться, то сп╕ва╓…
Та вже поклав Господь
 Зерно ╕з раю,
Велике Зерня – до малих долонь.
А ще затримав сонячн╕ персти
На т╕й гол╕вц╕, що не знала ласки.
«Прости, дитино,
 що життя – не казка.
Ти Обраний, а отже, – мусиш йти!»
Хот╕в спитати: «Господи, чом я?!»
Та не посм╕в, хоч мав уперту вдачу.
«Не плач. Я знаю:
 козаки не плачуть…» –
Кр╕зь сльози усм╕халося ягня.
╤ Слово засв╕тилося: «Рости!
Ти — той Кобзар,
 якому в╕к – як птаха,
Який не зна╓ зречення ╕ страху»
…Сьогодн╕ знову
 не прийшли листи…
Плац б’╓ться у шп╕црутенах доби.
Там пошта –
 як волами кр╕зь негоду.
Мовчать н╕м╕ ягнята в╕д народу –
Пок╕рн╕ в╕вц╕ чорно╖ судьби.
Болить Украйна… «Господи, чому?!
Забрали круг – чим затушую рани?
╤дуть «сини нещасно╖ Украйни»,
Хто — в яничари, хто – на Колиму…»
…Мовчало небо. Та росла верба,
Одна-╓дина «у степу безкра╖м».
«Пов╕р, Господь талантом
 не кара╓!» –
Сказала строго молода судьба.
Але то буде завтра. День – як сон…
Йому лише «тринадцятий мина╓…»
Та вже поклав Господь
 Зерно ╕з раю,
Велике Зерня – до малих долонь.

АВТОПОРТРЕТ У ВИШН╤Х

Розгублена, налякана, здивована,
Душа малю╓ св╕й земний портрет.
А фарби по вод╕ –
 др╕бними колами.
…Порожн╕й круг чийсь
 жайв╕р забере…
╤ вишня затремтить
 в╕д дзвону пташого,
Зеленим листям затону╓ крик.
Маестро, не цурайтесь
 неба нашого:
Воно г╕рке, та В╕н до нього звик.
В╕н не Ван Гог. Не Бог.
 В╕н – сонях зранений,
Той, що листком останн╕м
 спинить час –
На пленер╕, де разом ╕з Сезаннами
Щаслива р╕чка ут╕ка в╕д нас.
Автопортрет для Бога.
 Без автографа.
Сто╖ть ╕з пензлем зн╕чена душа.
Вона не ген╕й.
 Битву з болем програно.
Повержених лиш жайв╕р ут╕ша…

ПОКЛИКАНИМ

 Володимиру Базилевському

В╕дбува╓м життя.
 ╤ життя в╕дбува╓.
Бува╓…
Десь сп╕ткнулася тиша –
╕ вибухнув
Страх страх╕в.
За╜ратована стежка
в н╕куди (чи куди?)
Заверта╓
╤ з╕струган╕ пера летять у старий
Арх╕в.
В╕чний гн╕в?!
А гн╕витись пощо?
Хтось нам винен чи ми комусь
Винн╕?
Арештанти ╕люз╕й.
Наш подих холоне
На скрип.
Скрипимо, але йдем.
При зор╕, при гор╕, при
Долин╕,
При морозян╕м св╕тл╕
давно не медових
Лип.
Б╕лий схлип?..
Хтось п╕дпису╓ вирок
╕ терм╕н дару╓, як
Свято.
В╕дбува╓мо чемно, а дал╕… А дал╕ –
Даль…
Над життям ╕ над серцем –
негашений запах
М’яти
╤ холодна –
аж страшно торкнутись – небесна
Вуаль.
Буде жаль?
Буде – буде й забуде:
н╕що не трима╓
Без л╕ку…
Прийдуть ╕нш╕ покликан╕
мед ц╕лувати
В уста.
Дай ╖м, Боже, знайти
хоч краплину отого
Л╕ку,
Що поможе не скинути з пл╕ч
Н╕ судьби, н╕ хреста…
Н╕ судьби, н╕ хреста?


ЖИТИ В ПАМ’ЯТ╤ ТИХ…

Хто ще бавиться сонцем
Й топче мокрий асфальт
По убит╕й трав╕,
Хто бо╖ться «сво╖х»
У газетн╕й колонц╕,
А вони – вс╕ фатально СВО╥.
Жити в пам’ят╕ тих,
Хто не см╕╓ вт╕кати,
Бо судьба дожене
А Суддя – не простить!
Ностальг╕йний портрет
Ностальг╕йно╖ хати
У родинн╕й зол╕ – т╕льки мить…
Жити в пам’ят╕ тих,
Хто ум╕╓ мовчати,
Бо ╕накше для чого
Кричать журавл╕?
Стали соняхи в╕чн╕
На страчен╕ чати.
Жовт╕ стр╕ли летять до земл╕…
Жити в пам’ят╕ тих…
Ну а дал╕… Що дал╕?
Коли й Т╤ в╕длетять,
Не зустр╕вши весни.
╤ залишаться душ╕,
Як╕ нас не знали,
Мов розсипан╕ зерна вини…
Жити в пам’ят╕ тих,
Хто нас не пам’ята╓…
Т╕льки ж як нам наснитись
З незримих небес?!.
Три прозор╕ сльози
╤з далекого раю
Вже не бачать себе…


Б╤ЛЯ ТРОНУ

Добридень, Ваша Величносте.
Дозвольте побути трохи-рабом.
Ви — кумир для м╕льйон╕в
(Яке там «не сотвори»!..),
Але для мене Ви просто Король,
Який ╕нколи любить,
Част╕ше – ненавидить,
Ще част╕ше – бо╖ться.
В╕дмежувалися в╕д св╕ту,
Св╕т в╕дгородився в╕д Вас.
Юрма щасливо реве,
Ви – милостиво посм╕ха╓тесь.
А на величезному екран╕ –
Нудний (бо в╕чний…) траг╕фарс
╤ титри – золотим по чорному:
«Нехай живе Король!».
Жив╕ть, Ваша Величносте,
╤ не б╕йтесь
Дивитися в дзеркало.
Все нормально: там – Ви
╤ жодно╖ м╕стики!
Хтось диха╓ за плечима?
Не тривожтеся:
Це я, Ваш тимчасовий раб,
╢дина душа, яка щиро любить
Свого Короля.
М╕й н╕ж не схований
П╕д полою плаща,
В╕н в╕льно блищить у руц╕.
Не полотн╕йте, Ваша Величносте.
Не корол╕вська справа – боятися.
Вам належить
Владно ╕ впевнено
Возс╕дати на трон╕.
Хита╓ться?
Трони завжди хитаються!
(Даруйте за банальн╕сть…).
А на майдан╕ –
В╕чний траг╕фарс:
Юрма реве, Король –
 усм╕ха╓ться…
…Дивно…
Блазень я, а маску носите Ви.
Напевно, це несправедливо.
Хоча… я не прийшов убивати.
Жив╕ть, Ваша Величносте!
Жив╕ть ╕ пам’ятайте:
Трони завжди хитаються!
(Даруйте за банальн╕сть…).


ЧАС «Ч»

Читають чорний час чар╕вники,
Чумним чеканням черкають по чолах.
Самотн╕ють (за Маркесом) в╕ки –
Фатальний поп╕л на прощальн╕ кола.
Метеликами жовтими – весна,
╤ на стол╕ в натомленого св╕ту –
Два келихи стол╕тнього вина,
Немов самотн╕сть
 можна обдурити…
«Сто рок╕в чи один –
 яка печаль?!» —
Ча╖но скрикне сива Пенелопа.
Безжальн╕ зливи занотують жаль
У пам’ят╕ Великого Потопу.
«Полковнику, Вам знов
 нема листа…» —
Хтось промовчить
 над захололим ложем.
Св╕т перейшли,
 без сумн╕ву, не так,
…Та вже н╕хто н╕чим
 не допоможе…
Читають чорний час чар╕вники…


ВИБУХ

Пружина стиснулась –
туг╕ше, туг╕ше, туг╕ше…
╤гор Павлюк

Хоч куди вже туг╕ше…
Ш╕сть сходин до засохло╖ ту╖,
А мовчиш, наче в небо.
Кожним кроком затято мовчиш…
Роздратован╕ миш╕
Край пасток спорожн╕лих
 бунтують.
╥м вгодований Цербер
Уп╕вока погарку╓: «Киш!».
Пахне сиром землиця:
Пармезан ╕з тор╕шньою цв╕ллю.
До засохло╖ ту╖ –
Ш╕сть жорстоко-високих сходин.
Зас╕р╕ло на лицях:
Так далеко барвист╕ ╕ в╕льн╕,
Що вже ангели чують
Скрип фатальних (о небо!) пружин.

2.
…А колись таки вибухне,
Та пекельна сталева пружина,
Що в╕ками стискалась
На випробу, а може, й на глум.
Час натомлено видихне:
«Я н╕кому н╕чого не винен!»
╤ розбит╕ дзеркала
Лиш в╕длунять лелече «чому?».
Як на м╕нному в╕дча╖
Хтось рвоне, аж посиплються зор╕,
Ненависн╕ сп╕рал╕,
 безконечн╕ сп╕рал╕ б╕ди,
«Захот╕лося в╕чност╕?» —
См╕х незримий
 печально повторить.
«Ми ж н╕чого не знали!» —
Зарида╓мо в син╕ сади.
╤ тонкою стежиною
(С╕ра нитка у зламан╕й голц╕)
Безшелесними п╕дем
В т╕ св╕ти, де нас точно не ждуть.
Б╕ль жорсткою пружиною
Перестр╕не на стомлен╕м кроц╕,
Хоч спиняти не велено:
Нас лелеки у вир╕й несуть…


ЗАСТ╤ЛЬН╤ МЕДИТАЦ╤╥

 «А я в попа об╕дала», —
 сир╕тка сказала.
 Т. Г. Шевченко

Ст╕л не др╕мав:
 просив, прощав, прощався.
Н╕хто й не знав,
 чому йому так тихо.
Сварилися з обрусом
 гостр╕ крихти.
Зникали гост╕, хоч кам╕н ще дихав,
Та св╕т м╕нявся.
«Вставай, Катрусю.
 Не звикай до свята.
Ти бачиш: чесно догоряють св╕ч╕.
Тоб╕ ж н╕хто не дивиться у в╕ч╕,
А стр╕лки час, немов купюри,
 л╕чать –
Вони багат╕.
Ти виростеш. Чи щось збагнеш –
 не знаю.
Я лише св╕док на чуж╕м бенкет╕.
Все в╕дають у Горн╕м Каб╕нет╕,
А на земл╕ тим часом п╕ють трет╕ –
╤ сон щеза╓.
╤ди, Катрусю. ╤ не плач, дитино.
Не в╕р проводирям:
 ╖м тем╕нь св╕тить.
На торжищ╕ у купленого св╕ту
Не варто дармових харч╕в просити.
Ти – Укра╖на!
Чи пам’ята╓ш, д╕вчинко з╕ свята,
З г╕рких калин
 ╕ рушник╕в хрещатих?
Ти в Господа навчилася прощати…
Ус╕м простила? Час ╕ захищатись!
╤ ЗАХИЩАТИ!!!»


З НАМИ Д╤ТИ…

 Ви питали, як там наш╕ д╕ти?
 Просто не народяться. ╤ все…
 Дмитро Крем╕нь

У Кра╖н╕, що продала св╕тло,
На земл╕, що з болю хоче спати,
Не питайте, як там наш╕ д╕ти.
Н╕ про що, благаю, не питайте!
Береж╕ть. ╤ голос, ╕ пелюстку,
Ту, що впала з вицв╕ло╖ вишн╕.
Полет╕ли крила у в╕дпустку,
Бог небесн╕ л╕жечка колише.
Ангел зупинився. Втер сльозину.
Жаль йому… Чого? ╤ сам не зна╓.
На лелеках св╕т з╕йшлося клином.
Удовою ос╕нь пропада╓…
╤ так╕ занедбан╕ дороги,
Що й спинитись
 добрим душам н╕де.
Гасне листя. Холодно ╕ строго.
Вмер дивак. Сказав: по св╕тло п╕де.

2.
Тиша, Господи, фатальна тиша!
На узб╕чч╕ неба ╕ судьби
Хтось пером в╕д часу знаки пише
╤ летять над часом голуби.
Дуже б╕л╕, молод╕ ще й в╕щ╕.
Щось несуть ╕ смертним, ╕ святим.
Завмирають мудр╕ кладовища:
Проводжають поглядом хрести.
А хрести ╕ рад╕ б полет╕ти –
Та земля, прич╕плива земля.
╤ смиренн╕ незачат╕ д╕ти,
╤ безсил╕ сльози короля.
Заблукали принци ╕ принцеси:
Св╕т живих – не золотий проспект.
На дороз╕ траурних процес╕й
Веретено крутиться сл╕пе.
Вколе й охне. ╤ заснуть св╕чада.
З б╕лим дзвоном об╕рветься нить.
Ви питали, княже, як там чада?
Краще не запитуйте… Болить!

3.
Дуже благесенька св╕чка
Перед ╕коною Матер╕.
Кажуть, Над╕я предв╕чна.
В╕рять: Любов не вмиратиме.
…Вкрали хурделиц╕ р╕чку
Тай на самому Екватор╕…
Кози розшарпали небо:
Де тепер слову сховатися?
Вулики… Озеро… Леб╕дь…
Бриль, у якому д╕д сватався…
Сон ут╕ка╓ в╕д себе,
Наче сполохана ласиця.
Люлечки, люлечки, люл╕,
Патр╕архальн╕ ╕люз╕╖…
Людоньки, ви не забули?
Ми ж колись були друзями…
…Падають з хмари кул╕.
Час – немов п╕сля контуз╕╖.
Плаче благесенька св╕чка
Перед ╕коною Матер╕.
Брешуть епохи про в╕чн╕сть:
Кожна — мов завтра вмирати нам.
…Т╕льки ж… дов╕рлив╕ личка
Й лаг╕дний дощ над Екватором.
…Ангели, благаю, обережно:
З нами д╕ти!..


В╤ДЛУННЯ СВ╤ТЛА
Диптих

1.
Ти знову був у снах, яких нема?..
Там душно так,
 немов замкнули подих.
Й н╕хто не чу╓, як одчайне «ма!..»
Вс╕ вина перетворю╓ на воду.
А в неб╕ – запланована гроза,
╤ кожна крапля зна╓, де ╖й впасти.
Ти щось спитав?
 Пробач, ти щось сказав?
…Я теж не знаю, як розбити щастя.
Воно ж не келих.
 Друзки – не судьба.
А що ти бачив там, у снах без ноч╕?
До себе повернутись? Боже збав!
Нема охочих…

2.
Ох, химернице!
Г╕рка моя химернице!
Ти – як скарб,
 забутий в час пожеж╕.
╤ хтозна, чи Принц за ним
 повернеться…
Та й куди? Давно згор╕ла вежа.
Все до неба вознеслося з попелом
╤ зн╕чев’я сиплеться на рани.
Певно, важко бути Пенелопою,
Ще страшн╕ше – в╕чним океаном!
П╕дн╕ми. Хоч мушлю.
 Хоч кам╕нчика…
Викинь якнайдал╕ в зелень хвил╕.
…Б╕ла чайка, з ангелом пов╕нчана,
Квилить… Квилить…


НАШИМ ГОЛОСОМ

 Любов╕ Проць

Добридень, а ми ще жив╕,
Кому п’ятдесят ╕ трохи.
Зростали на т╕й меж╕,
Де стр╕лися «в лоб» епохи.
╤ пафосно так було,
Аж глухнули вуха дзвоном.
…Земля повела крилом,
Засн╕жено й безборонно.
Тихенько сказала: «Йд╕ть»…
А ми – наче вперше сонце!
Не страчено молод╕…
Нам треба до неба. Конче!
«Лет╕ть! – наказала мить. –
До в╕чност╕ ще далеко…»
…Ми дуже хот╕ли жить,
Тож… падали в╕льно й легко.
Лежав на стол╕ журнал,
А на ст╕н╕ – портрети.
Журнал про майбутн╓ знав,
Портрети – про вс╕х поет╕в.
Про тих, що були чи ╓?
У пам’ят╕ дивна мова:
Горта╓ чуже жит╕╓,
А про сво╓ – ан╕ слова,
…Хоч десь уже й наш портрет
Завис на ст╕н╕ безчасся.
Знайомий до сл╕з силует…
…Добридень, пропаще щастя!..

м. Броди
Льв╕вська обл.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13778

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков