Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму
Рубрику веде о. Олег Ведмеденко,
протодиякон Луцького кафедрального собору УПЦ КП, інспектор з питань місійної діяльності Луцько-Волинського єпархіального управління.

Як ми уявляємо собі пекло і рай? Зрозуміло, що ми можемо про це лише здогадуватись, але, міркую, що ми не можемо не думати про це. Це реальність, яка нас чекає: одне або друге. Це щось таке, що уже зараз може бути присутнім в нашій душі і нашому житті. Це найголовніший для нашої особистості вибір...
Рай і пекло - це об'єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло - в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: "Не шукай пекла під землею чи деінде: воно в серці твоєму!"
Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини - це і є суще пекло (грецькою "ад" - "місце темряви"). Коли ми відокремлюємось від Бога невір'ям та нелюбовністю своєю, - це в дійсності і є "тьма кромішня", або ж "зовнішня" (від слова "крім", "окрім" - тобто опріч, поза, без; "відділити" - "відокремити". Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого - тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній - лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задоволення "усезростаючих потреб" плоті: "Дві дочки в кровожерця: "Дай, дай!"" (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською, - за словом святого Григорія Богослова: "Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження"), та "скрегіт зубовний" (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то "скреготали на нього зубами...").
Пекло також асоціюється з "геєнною вогняною". Геєнна буквально - міське звалище поблизу Єрусалима. Там постійно горів вогонь (спалювалося сміття) і копирсалась черва. Ця геєнна й стала символом пекельних мук.
І вона також у першу чергу в нас, в серцях людських (тут я вже переходжу до другої "іпостасі" пекла - пекла, що є в серцях усього людства, пекла в надрах світу цього...). І обпалює цей геєнський вогонь насильства та користолюбства серця людей, і нема спокою від черви заздрощів та неможливості придбати мир душевний ("Це ремствуючі, незадоволені з долі своєї, що ходять в своїх пожадливостях..." (Юди. 16).
Пекло виступає також в образі біблейського шеолу (єврейською - "найглибший гріб", російською - "преисподняя"). Це серця, наповнені кістьми мертвечини бездуховності (згадаймо Господнє: "Ви - гроби побілені").
Як бачимо, пекло є реальністю сьогоднішнього дня. Залишилось лише торкнутися третьої "іпостасі" пекла - пекла містичного (грецькою "таємного"), закритого для нас (точніше, частково закритого, бо його бачать духовидці, і ми маємо достатньо свідчень святих подвижників (та й не лише їх) про нього і його насельників (наведу лишень слова, сказані про нечистих духів преподобним Серафимом Саровським: "Вони огидні...").
Зрештою, і це містичне пекло (біблійною мовою - "піднебесся") заховується не під землею й не на Місяці. Воно навколо нас - в існуючому паралельно з нашим, фізичним, - духовному світі. Як сказав святитель Феофан Затворник: "Усередині, або ж в глибині світу нам видимого, захований інший світ, такий же реальний, як і цей: чи духовний, а чи тонко матеріальний..." І все, сказане про пекло вище, цілком і повністю відповідає й третій його іпостасі.
Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому - станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразити словами.
Смисл же спасіння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння - переходу, народження в інший світ, духовний, - витримати Суд цього Світла ("Суд же такий, що Світло в світ прийшло..." (Ів. 3.19), і за законом спорідненості добра й зла ("Що спільного між світлом і тьмою?..") з'єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! "Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше, тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником - тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах ("як" - тому, що аби стати ангелом, "вісником" Божим у повному смислі цього слова, необхідний час - період духовного зростання)" (Мк. 12.25). Бо "міра людська - вона ж і міра Ангела" (Об. 21.17).

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2003 > Тема "Душі криниця"