Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЧИ ПОТР╤БНА ДИТЯЧА ПРЕСА УКРА╥Н╤?
Дитяча преса потр╕бна вс╕м – ╕ юним читачам, ╕ батькам, ╕ осв╕тянам.


ХТО ОТРИМА╢ ПЕРШУ Л╤ТЕРАТУРНУ ПРЕМ╤Ю ╤МЕН╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА?
20 листопада зак╕нчився пер╕од висунення претендент╕в на здобуття л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕...


ТРЕТЯ ПРЕЧИСТА СН╤ГОМ МЕТЕ...
Серед численних свят церковного календаря у народному побут╕ чи не найб╕льш “ж╕ночим”...


СВ╤ТЛИЧН╤ В╤ТАННЯ КРИМСЬКОМУ ╤НЖИРУ
От ╕ завершився конкурс. Чудове починання!


«Я – Л╤ТО, ГОЛОСИСТЕ ТЕПЛЕ Л╤ТО»
Сьогодн╕, в першому сво╓му грудневому числ╕ Поетична Св╕тлиця представля╓ сво╓му читачев╕ в╕рш╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 14.03.2014
ВЗЯТОК З МОВЧАННЯ
Янка С╤ПАКОВ

Б╕лоруськ╕ паралел╕

Янка С╕паков народився 1936 року в сел╕ Зубревич╕ на В╕тебщин╕. Зак╕нчив журфак Б╕лоруського державного ун╕верситету. Працював у районн╕й газет╕, в журнал╕ «Вожык» та «Маладосць». Видав книги поез╕й: «Сонячний дощ», «Л╕ричний вир╕й», «День», «З весни в л╕то», «В╕че слов’янських балад», «Оп╕вдн╕ до води», «Оч╕ в оч╕», «Усм╕хнися мен╕», книги прози «Крило тиш╕», «Ж╕нка серед чолов╕к╕в», «П’ять струн», «Сад людей» та ╕нш╕. Лауреат Державно╖ прем╕╖ Б╕лорус╕ ╕мен╕ Янки Купали.

Янка С╤ПАКОВ
ВЗЯТОК З МОВЧАННЯ
* * *
Почуте в╕д очевидц╕в. ╤ прийняте як сво╓ — начеб ╕ я був присутн╕м на тому з╕бранн╕.
Весна 1931 року. М╕нськ. Будинок осв╕ти. Письменницьке з╕брання. Допов╕дь робить похмуро╖ пам’ят╕ Лука Бенде. Поклавши наган перед собою, повча╓ б╕лоруську л╕тературу. Шпетить б╕лоруських письменник╕в.
— А ви, товаришу Купала, — каже в╕н, — якщо не перебуду╓теся ╕ продовжуватиме писати так╕ твори, як «Курган», «Без╕менне», «Бондар╕вна» та ╖м под╕бн╕, з вами також розмовлятимемо ╕ншою мовою…
Попросив слова Янка Купала. Думали, заперечуватиме, щось пояснюватиме. А той неквапом п╕д╕йшов до трибуни, вийняв з кишен╕ аркуш паперу ╕ уперше прочитав «П╕сню буд╕вництву». Прочитав ╕ так же спок╕йно, н╕чого не кажучи, п╕шов на сво╓ м╕сце.
Бенде гукнув йому всл╕д:
— Ось так ╕ продовжуйте писати, товаришу Купала.
Боже, за що ти знуща╓шся з нашо╖ л╕тератури?!
Бачте, нав╕ть Бенде хот╕в стати вище за Купалу. Завдяки нагану.
* * *
Розпов╕дав Андр╕й Макайонок:
— Ви Янку Мавра ще застали у Сп╕лц╕ письменник╕в? Ото був ориг╕нальний чолов╕к. Що б не голосувалося, про що б не говорили — чи то листа великому Стал╕ну схвалювали, чи то був прийом у Сп╕лку письменник╕в нових член╕в, чи то як╕сь ╕нш╕ заходи, в╕н н╕коли не голосував н╕ за, н╕ проти. Зазвичай голова з╕брання запитував: «Хто за? Хто проти? Хто втримався?». ╤ тут же, коли питання було дуже важливе, зляканим, притишеним голосом оголошував: «Утримався один чолов╕к — Янка Мавр».
* * *
Мабуть, найстрашн╕ше ╕ найнепри╓мн╕ше — чекати. Н╕, все ж воно найрад╕сн╕ше ╕ найсолодше — чекати!
А все ж було.
Ось що писала оршанська окружна газета «Комун╕стичний шлях» 24 кв╕тня 1927 року: «За погане ставлення до нац╕онально╖ пол╕тики ╕, зокрема, до вивчення б╕лорусько╖ мови Оршанською окружною нацком╕с╕╓ю знят╕ з роботи: д╕ловод грошово╖ частини Дриб╕нського РВК Никонов, бухгалтер ферми Горецько╖ с╕льгоспакадем╕╖ — Чиж ╕ начальник станц╕╖ Толочинсько╖ МББ тов. Климович. Останнього перекинуто до РСФСР.
За недбале ставлення до вивчення б╕лорусько╖ мови ╕ обслуговування населення нер╕дною мовою прац╕вникам Дриб╕нського району: Строгому, Аксючину та Астанкевичу оголошено догану.
Окр╕м цього, т. т. Авд╓╓ва, Бальцова, ╤ванова ╕ Воробйова умовно залишено на робот╕ на 2 м╕сяц╕ з умовою, якщо вони в цей терм╕н не оволод╕ють б╕лоруською мовою на письм╕ ╕ в розмов╕, то будуть зв╕льнен╕ з роботи ╕ зам╕нен╕ тими прац╕вниками, як╕ знають б╕лоруську мову».
Тод╕ ж кожного учителя округу було обкладено «словниковим податком» на 10 сл╕в — вже понад р╕к велася робота з╕ збирання ╕ укладання словника живо╖ б╕лорусько╖ мови Оршанщини, ╕ такий «податок» був дуже потр╕бний.
Тод╕ ж на стор╕нках газети з’являлися нав╕ть так╕ заголовки-заклики: «Треба виставити наперед б╕лорусизац╕ю наших див╕з╕й».
Нав╕ть не в╕риться, що вже так близько дихали, нетерпляче чекали ╕ зневажливо вглядалися сво╖м холодно-безжальним поглядом на всю цю «б╕лорусизац╕ю» ганебн╕ сумно в╕дом╕ тридцят╕ роки…
* * *
Мало виступаю. А часом хочеться. ╤ розпочати, наприклад, один з виступ╕в ось так: «Шановн╕ товариш╕! Довго ми працювали на жив╕т. ╤ вважали, що це головне. ╤ думали, чим б╕льш╕ у нас животи, тим вища наша культура. ╤ не т╕льки думали — в╕рили. Але ж не жив╕т робить людину людиною. ╤ не тваринне поклон╕ння ╖ж╕ робить людину красивою. Розум робить людину людиною! Культура робить людину красивою!»
╤ розгорнути б цю думку перед чиновниками, як╕ невдоволено скаржаться, що справжня культура в нас на дотац╕╖, що треба вс╕м ор╕╓нтуватися на маскультуру — мовляв, вона приносить прибутки.
╤ тицьнути б ╖х носом у св╕т, ╕ показати, що нав╕ть ц╕ «мерзенн╕» кап╕тал╕сти, як╕ рахують ╕ заощаджують кожен цент, на культуру грошей не шкодують.
* * *
Люблю анекдот про нас, б╕лорус╕в.
Пекло. У трьох казанах варяться представники р╕зних народ╕в. Вони все ж намагаються врятуватися. З одного казана вибрався ╕ вт╕к т╕льки один чолов╕к. З другого — вибрався сам, а пот╕м витягнув ╕ вс╕х решту. А в третьому, у тому, де сид╕ли б╕лоруси, знайшовся один см╕ливець, спробував був вил╕зти, але земляки за ногу знов затягли його до казана…
Бридкий, образливий для ц╕лого народу анекдот!
Злюся на нього!
Але що ж ти вд╕╓ш, коли й справд╕ ╓ м╕ж нами таке само╖дство…
╤ все ж як рад╕сно усв╕домлювати: ти народився на сво╖й, хоч ╕ в так╕й недосконал╕й, батьк╕вщин╕!
* * *
Знадобилося уточнити, як виглядали п╕сляво╓нн╕ грош╕. Колгоспники довго не могли пригадати, як╕ вони були. Сперечалися нав╕ть — ходила чи не ходила тридцятка.
╤ все це не тому, що минув час, що люди швидко забули про т╕ грош╕, а тому, що вони ╖х взагал╕ не пам’ятали, бо мало тримали в руках, а то й зовс╕м не бачили, — п╕сля в╕йни грошей у хл╕бороба не було: в╕н працював безплатно, за «палички».
* * *
Ми, б╕лоруси, одв╕ку звикли вважати себе, знати себе, розум╕ти себе рабами.
Була Б╕лорусь п╕д панською Польщею — найневдячн╕шу роботу виконували б╕лоруси: наймити, служки…
Була Б╕лорусь п╕д царською Рос╕╓ю — знову ж найпопулярн╕шою роботою для б╕лорус╕в була обслуга: лаке╖, конюхи, поко╖вки, наймити…
╤ нав╕ть зараз в╕льна Б╕лорусь не позбулася цього — ╖╖ сини ╕ дочки метуть ╕ чистять, миють ╕ витрушують, шкребуть ╕ застилають, наприклад, у Прибалтиц╕. Вантажники, прибиральниц╕, поко╖вки в санатор╕ях, перемивальниц╕ посуду, сторож╕, дв╕рники, роб╕тники в х╕мчистках, вибивальниц╕ п╕р’я, обслуга на атомних електростанц╕ях ╕ так дал╕, ╕ так дал╕ — на таких «престижних» посадах найчаст╕ше знайдеш нашого земляка.
Та що ж це ми й справд╕ нац╕я раб╕в?
Дивно, що нам таке, зда╓ться, почина╓ нав╕ть подобатись…
* * *
Чому ми так не любимо свою землю? Чому не шану╓мо ╖╖ ╕ не трима╓мося за не╖?
Як легко ми зрива╓мося з м╕сця ╕ легко ╖демо. Куди? Нав╕що? Куди завгодно! Аби ╖хати!
Будь-яке переселення, будь-яке заселення — ми! Ми перш╕ ╕ ми останн╕… ╥демо, ╖демо, ╖демо…
Знадобилося заселяти Сиб╕р — ми тут як тут. Сто тисяч б╕лорус╕в на меж╕ 20-30-х рок╕в залишило сво╖ вьоски (села — ред.) ╕ посп╕шали в тайгу.
Знадобилося п╕сля в╕йни обживати далекосх╕дн╕ острови — Сахал╕н, Шикотан, ╤туруп — ми знову ж до ╖хн╕х послуг.
В╕дбудовувати Кен╕гсберзьку область, валити л╕с у Карел╕╖, розорювати ц╕линн╕ земл╕ Казахстану, обробляти траг╕чно обезлюдн╕лий Крим — ми, ми, ми…
Ц╕л╕ полчища вербувальник╕в, як сарана, витоптували п╕сля в╕йни наш╕ голодн╕ села, об╕цяючи всюди рай, окр╕м сво╓╖ р╕дно╖ земл╕. ╤ люди забивали хати, ╖хали св╕т за оч╕.
Будувати БАМ, зводити Тольятт╕. ╥хали в Польщу, на визволен╕ приморськ╕ земл╕ — помагати там п╕дн╕мати с╕льське господарство. А сво╖ села й зараз вимирають, обезлюдн╕ють. ╤ до них з’╖жджаються заброди з╕ всього св╕ту — де хто спився, де хто не вжився, де хто прокрався.
Що ж з тобою сталося, любий м╕й ╕ лаг╕дний, щирий ╕ працьовитий народе, що ти, зроду-в╕ку живучи ос╕дло, раптом зрушив з м╕сця ╕ з такою легк╕стю лиша╓ш сво╖ осел╕, лиша╓ш сво╖ села, лиша╓ш сво╖ ниви ╕ луки ╕ ╖деш кудись шукати того, чого без р╕дно╖ земл╕ знайти неможливо?!
* * *
Т╕льки через р╕дну мову людина може стати б╕лорусом, бо в н╕й, у мов╕, х╕м╕я ╕ ф╕зика, ╕стор╕я й ботан╕ка, економ╕ка ╕ культура того, що назива╓ться нац╕╓ю, народом.
* * *
М╕н╕стр духовних, як кажуть французи, устремл╕нь заговорив раптом р╕дною мовою. Ай-яй-яй, який в╕н молодець! Зав╕дувач в╕дд╕лу м╕н╕стерства у сво╖й промов╕ вжив б╕лоруськ╕ слова. Ай-яй-яй, який подвиг, яка самопожертва!
Даруйте, а якою мовою вони розмовляли до цього? ╤ х╕ба можна взагал╕ займатися, наприклад, осв╕тою народу, не знаючи його мови, а то й зневажаючи ╖╖? Н╕, така дурниця, мабуть, можлива т╕льки в Б╕лорус╕ — ╓дин╕й, ун╕кальн╕й у цьому план╕ земл╕ на св╕т╕.
Президент Франсуа М╕ттеран, наприклад, як ╕ вс╕ нормальн╕ французи, розмовля╓ французькою. ╤ н╕хто не вважа╓ це подвигом, тим б╕льш — самопожертвою, бо це, як би тут сказати дел╕катн╕ше, просто нормальне явище. До того ж президент стежить за сво╖м мовленням, намага╓ться зовс╕м не вживати англ╕йських сл╕в ╕, як може, намага╓ться поширити французьку мову, показати ╖╖ красу.
╤ в тому, що французи ще на один терм╕н захот╕ли бачити його президентом, кажуть, «винна» ╕ ось ця ласка до р╕дно╖ мови.
* * *
Нав╕ть страшно, що серед ус╕х цих рашидових, куна╓вих, медунових, м╕ж хабар╕в, безсоромност╕ ╕ корупц╕╖ сумл╕нно жила ╕ сумл╕нно працювала така романтично-захоплена душа, яка одержимо в╕рила в добро ╕ справедлив╕сть, — незабутн╕й наш комун╕ст Петро Миронович Машеров.
╤ не дивно, що на Великдень ╕ Першотравень його могила вся усипана кв╕тами, великодн╕ми крашанками.
* * *
«Чим б╕льше чита╓ш, тим б╕льше туп╕╓ш». Це Мао Цзедун. Як ╕стину казав в╕н, великий ╕ мудрий, сво╖м сп╕вв╕тчизникам св╕дому брехню, в яку й сам, звичайно, не в╕рив. ╤ йому хитро посм╕ха╓ться, зда╓ться, нав╕ть п╕дморгу╓ з ╕ншого стол╕ття Ден╕ Д╕дро: «Люди перестають мислити, коли перестають читати».
* * *
Прочитав у П╕мена Панченка, як колишн╕й генеральний секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов шпетив К. Т. Мазурова, який на з╕бранн╕ партактиву Б╕лорус╕ зробив допов╕дь б╕лоруською мовою: «Ни черта не понятно». ╤ зам╕сть того, щоб засмутитися ц╕╓ю дур╕стю кер╕вника, зрад╕в: «То яка ж вона самост╕йна, яка ж вона сво╓р╕дна, яка ж вона багата, наша р╕дна, наша давня слов’янська мова, якщо нав╕ть такому по-селянськи зд╕бному до мов чолов╕ков╕, який досконало знав дв╕ мови, близьк╕ до б╕лорусько╖, — рос╕йську й укра╖нську — ╕ то «ни черта не понятно».
* * *
Б╕лоруси скаржаться, що в прибалт╕йських республ╕ках ╖х змушують вивчати литовську, латиську ╕ естонську мови. ╤ хочеться спитати в них: «А чому ви до цього, живучи ст╕льки серед братн╕х народ╕в, не вивчили ╖хн╕х мов?». ╤ в╕дпов╕дь ми зна╓мо, вона дуже проста ╕ невт╕шна: тому, що вони не знають сво╓╖, тому що зреклися р╕дно╖ мови. А повага до р╕дно╖ мови завжди породжу╓ повагу до вс╕х без винятку мов св╕ту.
Н╕, неправда, вона все ж десь повинна бути, десь мусить ╕снувати в природ╕ — у чистому, незайманому, незаплямованому вигляд╕ — наша самоповага ╕ г╕дн╕сть. ╤ нам ще судилося ╖╖ в╕дкрити, як п╕д нашаруваннями стол╕ть в╕дкривають корисн╕ копалини. ╤ рад╕сть цього щасливого в╕дкриття у нас ще попереду.
* * *
Чи в╕рне наше твердження, що ми все розвива╓мося й розвива╓мося т╕льки вперед? А раптом усе навпаки, а раптом ми розвива╓мося назад?
Бо якщо ми йдемо т╕льки вперед, то чому за сто п’ятдесят рок╕в, наприклад, не з’явилося нового Льва Толстого, а в б╕лоруськ╕й л╕тератур╕ жоден поет не написав кращого в╕рша про р╕дну мову, як «Ти м╕й брат, що зовуть б╕лорусом» Олеся Гаруна? А може, розвива╓мося ми все ж ось так: крок вперед, крок назад — задля яко╖сь незрозум╕ло╖ нам р╕вноваги?
* * *
Де ще в св╕т╕ можна почути таке: «Р╕дно╖ мови не знаю»?!
Хто ще, окр╕м нас, б╕лорус╕в, може похвалитися такою дур╕стю: «Р╕дно╖ мови не знаю»?!
Який ще державний функц╕онер може з╕знатися в сво╓му неуцтв╕: «Р╕дно╖ мови не знаю»?! ╤, врешт╕, хто в св╕т╕ може зрозум╕ти такий абсурд: «Р╕дно╖ мови не вивчав»?!
Х╕ба може людина вважати себе грамотною, коли р╕дно╖ мови вона не вивчала?!
* * *
Чому бюрократи повстали проти б╕лорусько╖ мови? Чому борються з нею ╕ нав╕ть ненавидять ╖╖?
Тому що для них це т╕льки зайва робота. Усе ж добре й так, спок╕йно, в╕длагоджено, на╖жджено. А тут ще вчи «цю р╕дну мову», щось думай, щось шукай, вигадуй, ворушися. А ворушитися вони якраз в╕двикли й не хочуть. Бюрократ бо╖ться, що мова стане державною ╕ йому доведеться все ж виконувати таку «важку» ╕ небажану роботу — вчити ╖╖…
Зрештою, так завжди бува╓: якщо мовчить душа, говорить дур╕сть.
* * *
Доля б╕лорусько╖ мови.
Об’╓днатися з цими, роз’╓днатися з тими. Взятися за це, спробувати те. В╕дкрити одну школу, один клас, а то й зовс╕м п╕вкласу з б╕лоруською мовою навчання — як для ╕нд╕йця яко╖сь резервац╕╖.
Говорять, говорять, говорять. ╤ все це нещиро, ╕ все це без особисто╖ зац╕кавленост╕, заздалег╕дь знаючи, що так╕ турботи не дадуть н╕яких результат╕в, не принесуть усп╕ху. ╤ н╕бито вже зараз т╕шаться чиновники, що усп╕х╕в не оч╕ку╓ться, що пот╕м можна буде розвести руками — ви ж, мовляв, бачите, ми хот╕ли, намагалися, але ж сам народ… Нема виходу…
╤ дуже хочеться п╕дказати таким балакунам: «╢, ╓ вих╕д». Для цього потр╕бна всього лиш справжня щир╕сть ╕ одне розпорядження, скаж╕мо, М╕н╕стерства осв╕ти Б╕лорус╕: «Навчання в школах Б╕лорус╕ провадиться б╕лоруською мовою». ╤ тут же, видавши таке розпорядження, треба в╕дразу ж приймати ╕нше — про створення рос╕йських, польських, укра╖нських, литовських, ╓врейських шк╕л — щоб на територ╕╖ республ╕ки не була покривджена жодна ╕нша нац╕ональн╕сть.
╤ це стало б вз╕рцем справжнього ╕нтернац╕онал╕зму ╕ дружби народ╕в.
* * *
С╕мдесят рок╕в експеримент╕в над селянином.
Продрозверстки ╕ продподатки. Знищення тих, хто вм╕╓ працювати. Розкуркулювання господар╕в ╕ передача ╖хньо╖ земл╕ тим, хто н╕коли не вм╕в ╕ не хот╕в працювати. В╕йна з ╖╖ найстрашн╕шим тягарем. Пово╓нний час, коли з колгосп╕в вим╕талося все дочиста ╕ коли за п╕д╕бран╕ три колоски давали п’ять рок╕в тюрми. Експеримент з кок-сагизом ╕ кукурудзою. Нестерпн╕ податки на присадибну д╕лянку, коли обкладалося кожне дерево в город╕, кожен кущик, вважай, кожна травинка. Недо╖мки, позики, податок… Колгоспники майже ц╕лий р╕к голодували ╕ т╕льки мр╕яли про хл╕б. ╤ до всього цього ще повна безправн╕сть — в селянина т╕льки нещодавно з’явився паспорт, а до цього в нього н╕якого документа, що засв╕дчував особу, не було. Т╕льки одна трудова книжка раба. Безправний, в╕н н╕куди не м╕г по╖хати, не м╕г залишити колгосп. Праця його була потр╕бна, а сам в╕н — не потр╕бен н╕кому.
╤ с╕мдесят рок╕в експеримент╕в над хл╕боробом з╕ зло╖ вол╕ нег╕дник╕в перетворилися на с╕мдесят рок╕в знущання над ним.
Безправний наймит у найв╕льн╕ш╕й кра╖н╕ в св╕т╕, неволя, примус — за найпередов╕шо╖ сусп╕льно╖ системи…
Жахливо! Потворно! Нелюдяно!
* * *
Безв╕дпов╕дальн╕сть. Жахливо, що н╕хто не в╕дпов╕да╓ за сво╖ слова ╕ справи. Говорить — ╕ все. Робить — ╕ все.
Зна╓ про еколог╕чну обстановку в республ╕ц╕ — ╕ бреше, що в нас усе чудово. Зна╓ про рад╕ац╕йну — бреше. Про економ╕чну — бреше. Про моральну — бреше. Наш бюрократ вже забрехався. Сам зна╓, що це не так, ╕ все одно бреше сво╓му любимому народу. Бо зна╓, що за брехню не карають. Карають за правду.
Хто ж по-справжньому в╕дпов╕в за Чорнобиль? За розкуркулювання? За соловецьк╕ чи колимськ╕ табори? За неперспективн╕ села? За перекидання р╕чок? За Сол╕горськ, Новополоцьк, Могил╕в? Н╕хто! А безкарн╕сть же митт╓во породжу╓ безв╕дпов╕дальн╕сть.
* * *
Часом зда╓ться, що Б╕лорусь — пол╕гон для експеримент╕в. Ми з рад╕стю беремо до себе найбрудн╕шу, еколог╕чно небезпечну промислов╕сть — нафтопереробну, х╕м╕чну, токсичну тощо. По вс╕х кордонах Б╕лорусь обставлена атомними електростанц╕ями сус╕д╕в. У нас, зда╓ться, найзабруднен╕ше пов╕тря, найбрудн╕ш╕ р╕чки й озера, л╕си й земл╕. Н╕трати, х╕м╕кати… Мел╕орац╕я. Еколог╕я душ╕. Знущання над р╕дною мовою.
А над ус╕м цим, над ц╕лим кра╓м розпростер сво╓ страшне чорне крило Чорнобиль, який до цього ст╕льки рок╕в вважався чомусь т╕льки укра╖нським лихом… ╤ увесь св╕т стежить за знов же б╕лоруським експериментом: змахне в╕н цим крилом з карти Б╕лорус╕ ц╕лий народ, багатостраждальний народ, чи не змахне?
Розум╕ючи все це, хочеться крикнути, щоб почули в ус╕х к╕нцях планети:
— Св╕те! Запиши хутч╕ш до Червоно╖ книги б╕лоруса, бо якщо все п╕де так ╕ дал╕, то записувати вже незабаром буде н╕кого…
1989 р.

Переклад з б╕лорусько╖
Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 14.03.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12981

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков