Версiя для друку Обговорити в форумi

Мистецтво

З ім’ям Зулейхи Бекірової, видатного майстра декоративно-прикладного мистецтва кримських татар і талановитого педагога, члена Спілки художників Союзу РСР, пов’язано відродження багатьох національних видів ремесел, насамперед традиційних вишивальних технік, після повернення народу в Крим з депортації. 100-річчю від дня її народження, що відзначається цього року, присвячена виставка-семінар «Зв’язок поколінь», яка відбулася у Всеукраїнському інформаційно-культурному центрі. Понад шістдесят виробів більше десяти майстрів золотого гаптування з Сімферополя, Бахчисарая, Севастополя і Білогірська – це чудовий декоративний букет її пам’яті, зв’язуюча нитка сьогодення з минулим, нова сходинка вгору в мистецтві, яке зачаровує всіх.
Коли принц Чарльз Уельський приїжджав на початку 90-х років минулого століття в Крим і відвідав Ханський палац у Бахчисараї, його більш за все вразили кримськотатарські вишиті орнаменти. Великі колекції їхніх різноманітних зразків мали царська родина Романових, знаменитий художник І. Айвазовський, відомий історик А. Бертьє-Делагард. Інтерес до предметів декоративно-прикладного мистецтва кримських татар великий і нині, а вишиті вироби користуються популярністю у представників інших культур.

ОРНАМЕНТИ ЯК КРИЛА ДЛЯ ДУШІ

З дитинства мама-рукодільниця навчала азам вишивальної техніки свою дочку Зулейху. У степовому Криму, зокрема в селі Моллалар Джанкойського району, де вона народилася, вишивання у той час було повсякденним заняттям кожної дівчинки. І Зулейха з легкістю і великим бажанням бралася за будь-який візерунок. Щоб професійно освоїти різні види техніки традиційної кримськотатарської вишивки, складати орнаментальні композиції, вона йде в євпаторійську артіль «Старовинний узор» працювати поруч з відомою в довоєнному Криму вишивальницею Аравіє Ефендієвою, якою було зібрано близько трьохсот видів національних орнаментів. Звідти їде на навчання в Москву.
У художньо-промисловому технікумі, а потім – в інституті декоративного і прикладного мистецтва Зулейха детально вивчає народні ремесла не лише кримських татар, а й багатьох інших народів Сходу. В науково-етнографічних експедиціях у республіках Середньої Азії та Казахстану вона зібрала великий матеріал з ткацтва килимів, який потім був використаний нею в створенні гобеленів. З. Бекірова закінчила творчу аспірантуру при Науково-дослідному інституті художньої промисловості і багато років передавала свої знання, вміння і досвід учням технікуму, в якому колись навчалася сама. Паралельно з викладацькою роботою в майстерні її московської квартири створювалися полотна і вироби, які демонструвалися на різноманітних всесоюзних і міжнародних виставках. Найвідоміші з них – гобелени «Осяяння», «Захід», «Весна іде» та інші.
Художник Ісмет Шейх-Заде згадує, як під час навчання в Московському художньому інституті ім. В. Сурикова почув одного разу від викладачів про татарську художницю Зою Бекірову. Подумав: може, вони мають на увазі когось із казанських татар? Однак при знайомстві виявилося, що це була Зулейха-ханум. Під її опікою він потім кілька років проходив художню практику.
А в 1990 році після багатьох десятиріч розлуки з рідним Кримом З. Бекірова приїхала в Сімферополь на запрошення Кримськотатарського фонду культури, щоб як єдиний у той час фахівець з традиційної національної вишивки передати свої знання і вміння молодим рукодільницям. За привезеними нею з собою п’яльцями були виготовлені ці допоміжні інструменти для всіх її перших учениць. А їх прийшло на навчання дванадцять – стільки, скільки видів технік у кримськотатарській вишивці. Десять з них детально описані у книзі П. Чепуріної «Орнаментальне шиття Криму», виданій у 1938 році.
Під керівництвом З. Бекірової учениці протягом двох тижнів день за днем опановували шість основних і чотири додаткових види технік, з яких особливої скрупульозності та терпіння потребували три різновиди глухої двосторонньої гладі: татар ішлєме, есаб ішлєме або османли ішлєме і теллі. Незважаючи на складність, саме вони найчастіше використовувалися майстринями минулого для вишивання таких виробів, як евджияр – декоративне панно для прикрашання інтер’єру будинку, марама – дівоче покривало на голову, очкур – чоловічий весільний пояс.
Святковий одяг – жіночі та чоловічі куртки, футляри для Корану, годинників та інших предметів часто прикрашалися «микламою» – односторонньою вишивкою золотими і срібними нитками на попередньому настилі, що виконується на щільних тканинах – оксамиті, атласі або шкірі, та «букмє» – шиттям посрібленими або золоченими шнурками. Цим гаптуванням, що відзначалося витонченістю, красою і багатством, раніше займалися на замовлення багатих людей у спеціальних крамничках лише чоловіки, оскільки це була важка і виснажлива праця.
З. Бекірова, віртуозно володіючи всіма техніками, передавала своїм ученицям усі тонкощі рукоділля, правильного накладання стібків на підготовлений малюнок. Вона продемонструвала їм велику кількість орнаментальних композицій як зразок для використання в різних сферах життя, пов’язаного з побутовим укладом, традиціями, обрядами і віруваннями народу. Висока і худорлява зовні, врівноважена і зібрана внутрішньо, вона своєю власною творчістю і педагогічною діяльністю, наставництвом молодих умільців забезпечила спадкоємність поколінь у кримськотатарському декоративно-прикладному мистецтві, що завдяки їй було врятовано від забуття, отримало новий імпульс для розвитку.

ЕНЕРГІЯ СОНЦЯ В ШОВКОВІЙ НИТЦІ

— У нас звичай такий був: кожна дівчина перед одруженням повинна вишити собі придане і весільний пояс для нареченого, — розповідає жителька Сімферополя Шемсіє Асанова. – Я була молода, і хоч після війни в кінці 40-х – на початку 50-х років минулого століття в Узбекистані був голод і холод, люди шукали гас для освітлювальних ламп, а я – нитки. Знаходила їх у магазинах і вишивала.
Вона вголос прочитала молитву, з якою починає завжди вишивання, і в залі пролунали оплески немолодій уже жінці, яка, за її словами, спеціально прийшла з дочкою на відкриття виставки «Зв’язок поколінь», прочитавши про неї в газеті. Шовкова нитка тоненька, однак коли вона стелеться в руках майстрині по тканині кожного дня, то прокладається нею на землі великий шовковий шлях, витончений і світлий як гімн красі та добру.
Ельвіра Османова, яка була однією з дванадцяти учениць З. Бекірової, близько двох років після того на практиці осягала руками різні види технік гаптування, а розумом – глибоку філософію, яку вкладали жінки минулого в вишиту квітку, листок, стручок перцю... У кожного орнаменту була своя магія, своєрідний код щастя та оберіг від злих сил. Біолог за фахом, вона своє знання природи і флористики перекладала нитками в символічну змістовність художнього полотна, навчала цьому інших на курсах, що періодично організовувалися в Криму. Зокрема, на один із наборів новачків за програмою і кошторисом ООН приїжджали навчатися в Сімферополь кожної суботи та неділі протягом кількох тижнів понад тридцять кримськотатарських жінок з усього півострова. Поєднуючи теорію з практикою, вони під керівництвом консультанта з Данії, яка працювала перед цим в Афганістані та інших країнах Сходу, пізнавали відмінності кримськотатарських орнаментів від узбецьких і таджицьких, особливості колористики на вишивках жителів Південнобережжя і степових районів.
Відповіді на багато своїх запитань вишивальниці одержали на єдиній прижиттєвій персональній виставці Зулейхи Бекірової, що відбулася в 1998 році в Центральному музеї Тавриди. Старійшина кримськотатарських майстринь побувала тоді в Бахчисараї, Ханському палаці, навчальному мусульманському закладі – Зинджирли медресе. Її зацікавили килими, які тчуть у місцевих селах з вовни кіз. І відвідавши з іншими кримськими майстринями кілька таких домашніх майстерень, звертала увагу на орнаментацію виробів, концепцію їх побудови та підбору кольорів.
Ці принципи є основою роботи бахчисарайського майстра золотого гаптування Халіде Кіпчакової. Здобувши практичні навики під керівництвом Е. Османової, вона нині сама веде курси вишивальниць, закладає в орнаментальну символіку необхідний замовнику смисл залежно від призначення виробу.
— П’ятнадцять років тому, коли я починала професійно займатися вишивкою, не було навіть сировини, — говорить вона. – А сьогодні перед нами постала інша проблема: підкріплення за короткі строки курсів практичних навичок теоретичними знаннями.
Допомагати вирішувати її взялася севастопольська художник-модельєр Венера Курмаєва. Першою ластівкою стали дев’ятимісячні курси вишивки при Білогірському районному центрі зайнятості. Незабаром розпочнеться навчання семи учениць за чотиримісячною програмою здобуття професії вишивальниці при Севастопольському міському центрі зайнятості. А курсові роботи і фахові вміння випускниць попередніх наборів – Наталії Губської, Наджіє Меджитової, Галини Бутусової, Наталії Добахової, Аліє Тюлєкі, Лілії Асанової та інших, а також їхніх двох майстрів-педагогів – Х. Кіпчакової і В. Курмаєвої відвідувачі можуть побачити на відкритій виставці. П’ять їхніх виробів відправлено на виставку в Київ, ще один – у Житомир. Люди, які не лінуються душею і серцем, збирають квіти на полотно крихтами, а віддають оберемками таку красу, від якої піднімається настрій, а будні перетворюються в свято.

ВИШИВКА В СУЧАСНОМУ ІНТЕР’ЄРІ

Кожна майстриня своїми виробами немов здійснює своєрідну особисту експедицію до витоків народу, накопичуючи матеріал, на якому будуть вчитися діти, забезпечуватиметься зв’язок і спадкоємність поколінь, — сказала у своєму виступі на семінарі, що відбувся після урочистої презентації виставки, завідувач виставково-експозиційного сектора ВІКЦ, заслужений діяч мистецтв АРК Ельміра Черкезова.
В основі цієї творчості повинна бути доброта і любов. І тоді людині зі світлими, радісними думками в роботі над ескізами, шитті голкою і ниткою на полотні відкривається великий світ, в якому є чому вчитися і пізнавати. Працювати голкою – як копати колодязь! Такий це колосальний труд, — додає найдосвідченіша з нинішніх вишивальниць Ельвіра Османова, характеризуючи багатство і різноманітність традиційної кримськотатарської вишивки, філософію її естетики та широке застосування в повсякденному житті. Це в її руках сьогодні знаходяться п’яльця Зулейхи Бекірової як пам’ять, як естафета з тих перших, більш як двадцятирічної давності курсів.
Венера Курмаєва, яка в своїх модельних розробках одягу використовує традиційний кримськотатарський крій та орнаменти, пропонує в наш час, коли у всіх народів світу втрачаються, розмиваються глобалізмом національні корені, використовувати орнаменти як елементи оздоблення святкового одягу на поясах, фесках та інших головних уборах, робити його багатофункціональним завдяки декоративним вставкам.
А Халіде Кіпчакова розповіла, як для кожної із сформованих груп учениць розробляє індивідуальну програму занять, орієнтуючи їх на стилізацію древніх орнаментів у виробах для інтер’єру та особистого використання. Їхня естетика і краса немов дає оселі крила, надихає її жильців на творче, наповнене високими устремліннями життя.
Експонована у ВІКЦ колекція продемонструвала сучасні зразки традиційної кримськотатарської вишивки, які гідні зайняти місце в музеях. Це вершина тієї вертикалі, що починається в сім’ї і на якій тримається та розвивається сучасне декоративно-прикладне мистецтво цілого народу від ляльок, амулетів, різних дрібних речей – кисетів, футлярів, сумок, подушок до великих орнаментальних композицій, панно, килимів, настінних прикрас та одягу.

 Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2013 > Тема "Душі криниця"