Версiя для друку Обговорити в форумi

Книжкова полиця

Відразу зауважимо, що вийшла цього року новітня антологія поетів Болгарії в перекладах Дмитра Шупти українською мовою «Зелені ріки зрілого літа» (м. Київ, вид-во «Толока», 2012 р.), безумовно, явище непересічне, як і самобутнє. Промовисто, як на наш час, що й тираж цієї поліграфічно гарно оформленої книги, досить солідний — 1260 примірників.
Випускник Кримського медичного інституту 60-х рр. минулого століття Дмитро Шупта ще тоді зацікавився болгарською культурою і саме тоді до однієї із його ранніх збірок увійшли переклади віршів Веселина Ханчева і Матея Шопкіна.
Творчі зацікавлення перекладача вельми багатогранні: адже треба було точно передати індивідуальність кожного поета (а їх тут близько двадцяти), не повторитись у виражально-образних засобах, тобто треба було бути самоідентифікованим стосовно тих відомих болгарських поетів (як-от, Матей Шопкін чи Веселин Ханчев), які вже перекладалися українською іншими авторами.
Як на нашу думку, Дмитро Шупта з цим надзавданням цілком впорався: його переклади передають й індивідуальну неповторність кожного автора, й арсенал перекладацьких засобів митця, сказати б, невичерпний.
І це симптоматично, бо, як пише у своїй вступній статті до антології Оксана Макова: «Болгарія. Це слово закодувало в собі горді згадки про аріїв, про світанок цивілізації на Балканах. З цим словом виникають в уяві на чорноморській сині білі лайнери, золоті піски райських пляжів та древні назви столиць — Плиска, Тирново. А за цими згадками виринають обриси і доболгарських цивілізацій, коли мешкали на Балканах і пелазги, які створили власне пелазгічне письмо, і геттофракійці, які дали світові Орфея — родоначальника ритмомелодики й пісні, Езопа — батька байки, і невипадково, отже, буяє сьогодні габровський гумор».
Отже, й справді тут треба було бути до виконання творчої акції всебічно підготовленим. Промовисто — і тут не завадило, а як кажуть: навпаки — навіть безпосереднє спілкування Дмитра Шупти з деким із своїх «підопічних». Так, з Атанасом Стоєвим на початку нинішнього віку вони викладали свою мову й літературу на філологічному факультеті Придністровського університету ім. Т. Г. Шевченка.
Раді Александровій, котра зачинає антологію, притаманні як глибинність думки, так і розмаїтість та вишуканість мистецьких засобів:
Й дерева у століттях зашумлять
І упадуть столітні верховіття
На змієвидну товщу кореняк...
(«Сни»)
У поезії «Коричневу воду...» Петра Анастасова приємно відчувати нескутий верлібр. Концентрованим є образ квітки в поезії Георгія Белєва «Лаванда» — тут фітобіологічні ознаки паралелять в сукупності зі станом людини. Оцей взаємний різноструктурний обмін неабияк допомагає вивершеному змалюванню людської особистості. І навпаки — шляхом контрасту веде сповідь автор, апелюючи до змаління, в поезії «Лувр».
А скільки трагізму у зізнанні простої трави, що символізує звичну конкретику буття, де не всім тепло під промінням всеобігріваючого сонця:
Я однаково росту
 і на могилі, й під лавкою,
Тому, що я невибаглива
 в міру обставин,
Я погодилась бути лагідним,
 милим пейзажем,
Який присів, мов кімнатний песик,
Перед вашою застоялою пам’яттю.
(«Монолог трави»)
Багатопрофільність образів характеризує творчість Івана Вилєва з його часто масштабно-реальними умовисновками.
Тріумф людського щастя заполонює вас в поезії Марина Георгієва «Весілля». Напруженість важкої праці переконливо передана ним у вірші «Нива».
Іскрометні мікрообрази вдатно гіперболізують синівну любов до прабатьківщини («Рідна земля»).
А Борислав Геронтієв чудово оспівує працю людську, перетворюючу, в поезії «Спадок».
Автор нерідко вдається до засобу метаморфози, як-от, приміром у вірші «Світанок».
Різноликі катаклізми земного світобуття — від елементарної почуттєвості до громохкої гіперболічності наскрізь пронизують поезію Миколи Заякова.
Дуже насичений персоніфікованими образами вірш Біньо Іванова «Зелені ріки зрілого літа», що дав назву збірці. То справжній апофеоз непоруйнованості нашого світобуття і відчасти питомий відбиток серцесприйняття нашого окомиру.
В одному-єдиному вірші Катерини Йосифової читач подибає цілу масу заспокійливих рецептів від сірої повсякденності — і чи не в цьому магічна сила поетичного слова?
Наскрізь патріотична поезія властива віршам Івана Мітєва.
Поети в антології часто звертаються до пам’яті незабутнього героя громадянської війни в Іспанії Гарсіа Лорки. Одним з найпроникливіших з них є саме вірш Ніно Ніколова «Лорка», який синкретизує абсолют духу нескореного іспанця.
Дуже місткими образами послуговується Атанас Стоєв. Так, народження ранку в нього глобально асоціюється з образом роси як базисом світотворення:
Наче в крапелинці її тіла
Від початку світові рости.
(«Роса»)
Справді, в конденсації образу поетові не відмовиш:
На серці і радісно, й гірко.
Біліє, мов зуб малюка
Церковця, одна на узгірку,
Над котрою хмарка легка.
(«Іду, бо не можу вже спати...»)
Зовні химерією хитросплетіння за поетичною вуаллю позначений вірш Веселина Ханчева «Він», що започатковує масштабну ідею: «Він мусив появитися між нас». Хто він, цей болгарський месія (просвітитель чи борець)? Мені особисто в цьому відношенні напрошується героїчний образ ще мого сучасника в дитинстві палкого патріота Георгія Димитрова.
А Дімітр Христов у своїй «Молитві за Болгарію» резонно закликає:
Отче наш, збережи нашу вічну любов
І сумління, й святі ідеали.
Дай годину Болгарії сонячну знов,
Дух і віру, яких ще не знали.
А поезія «Шлях» ну абсолютно дотична до наших сьогоденних ареалів захланного існування з достеменним розкриттям першопричин:
У тебе владу і повітря
Позабирали шахраї,
Що тільки голову макітрять
Державі. Вже нема її.
Дуже людинолюбні вірші Івана Цанєва, гармонію задушевності яких неможливо розкласти алгеброю — їх нарочита приземленість найбільше і підкупає читача.
А якнайточніше своє творче кредо висловив Матей Шопкін у вірші «Вірш-вояк»:
Бо не мислю бути я поетом
Без революційної путі.
Беззаперечно, дуже копітку творчу роботу провів лауреат премії ім. Г. С. Сковороди поет Дмитро Шупта. Нам видається, ця його праця цілком заслуговує на поцінування літературної премії в галузі перекладу ім. Максима Рильського, бо антологія всеохоплююче ознайомлює українського читача з перлинами сучасної болгарської поезії.

Федір СТЕПАНОВ,
член Національної спілки письменників України, лауреат премії ім. Олеся Гончара, дипломант італійського журналу «Аrtecultura»
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #31 за 03.08.2012 > Тема "Душі криниця"