|
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2003 > Тема ""Будьмо!""
#21 за 23.05.2003
ЗУПИНІТЬСЯ, БУДЬТЕ ЛЮДИ...
Юлія КОВАЛЕНКО
Я ще ніколи ні про що не писала "з чужих слів". Але випадок, про який довідалася з уст мами, мене просто-таки вразив. Але про нього розповім трохи згодом...
Проблема бідності, низького рівня життя є гострою не лише в Україні, але й у більшості країн земної кулі. Але ми живемо тут, тож і здається, що тільки у нас в підземних переходах, просто на вулицях бачиш з простягнутою рукою і малу дитину, і стареньку бабцю. Звичайно, не завжди від серця відірвеш ту копійчину, але, проходячи повз "прохача", відчувши докори сумління, починаєш себе виправдовувати: згадуються усі невиплачені заборгованості, лазаренківські мільйони. А дехто може навіть осудити: мовляв, "самим немає що їсти - ще ти просиш, іди і зароби, ледащо!"... Та принижуватись, простягати руку перехожому доводиться переважно справді нужденним людям, які йдуть на цей крок, забувши про гордість, аби якось прожити цей день. Летить копійка, і бабця поспішає сховати її подалі, тепер вона її...
"Прохачі" бувають різні. Кілька років тому, наприклад, сталася зі мною одна дуже неприємна пригода. Вчилася я тоді у Львові, і в черговий раз після канікул їхала на навчання. З величезними торбами завантажили мене батьки до купе потяга "Сімферополь - Львів". Дорога далека, в моєму купе та й в найближчих - нікого. Що робити? Звичайно, відіспатись би добре. Так і вирішила зробити. Вже задрімала, як в купе забігло мале циганча:
- Дайте копеечку, пожалуйста!
Недовго думаючи, я витягла з кишені гривню. Хлоп'я схопило гроші і зникло, а я, причинивши двері, заснула знову. Не знаю, чи довго я спала, але прокинулася від того, що переді мною стояла великих розмірів стара циганка з наполегливим "проханням" мені... погадати. Я намагалась чемно пояснити "дамі", що не вірю в гадання, не маю зайвих грошей і взагалі хочу спати. Остаточно я "прокинулась", коли циганка, "розпізнавши", що мені "пороблено", вирвала з моєї голови пасмо волосся, аргументуючи свої дії бажанням мені допомогти і "зняти порчу". Вона пояснила, що для цього їй потрібна грошова паперова купюра. Тоді вже я не витримала і попросила непрохану гостю вийти з купе. Саме в цей час у дверях з'явилась друга, анітрохи не менша за першу, дама, перекривши прохід своїм об'ємним тілом. І, як у тій рекламі, я зрозуміла, що "попалася". Дістала з-під подушки сумочку і витягла з гаманця п'ять гривень, які, за словами циганки, мали б допомогти "зняти порчу".
Так, я виявилась дуже наївною, повіривши, що цього їм буде досить. Рука однієї з гадалок нахабно вирвала сумочку з моїх рук і за секунду усі гроші, які батьки дали мені на перші дні проживання у Львові (десь близько 40 грн.), були в неї. Мої крики та вимоги повернути гроші не тільки не принесли користі, але й викликали у них таке обурення, що мої "рятівниці" на останок обдали мене такою кількістю прокльонів, яких не чула на свою адресу ще ніколи... Після цього інциденту я сама собі поклялась, що як би мене не просили, ніколи не дам ані копієчки. Щоправда, за місяць-два клятва забулась.
А ось нещодавно мама, повернувшись з роботи, розповідала:
- Виходжу з переходу - сидить бабулечка, в хустинці, україночка така собі, і просить. Не знаю, мабуть, відчула я, що добра жінка - протягую їй гривню, а вона мені: "Дякую вам, хай Бог вам допомагає! Тільки чого ж це ви так багато даєте, ось чекайте, я вам здачі дам..." Мама заплакала...
Таке буває рідко, як кажуть, "і навмисно не вигадаєш". Але після цього випадку я намагаюсь завжди, побачивши стареньку бабусю із простягнутою рукою, зупинитись і знайти у кишені кілька зайвих монет.
"Кримська Свiтлиця" > #21 за 23.05.2003 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=916
|
У ЦЕНТР╤ НЬЮ-ЙОРКА П╤ДНЯЛИ УКРА╥НСЬКИЙ ПРАПОР ДО Р╤ЧНИЦ╤ НЕЗАЛЕЖНОСТ╤
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
