Версiя для друку Обговорити в форумi

Добрий день, шановна редакціє "Кримської світлиці"!
Пише вам учень 8-го "а" класу ЗОШ № 13 м. Сімферополя Богдан Грушецький. Вже давно хотілося звернутися до вашої газети, яку я постійно читаю, не пропускаючи жодного випуску, із закликом "Не здавайтеся! Не підкоряйтесь лихій долі та чиновникам, байдужим до ваших поневірянь". Хотілося б, щоб усі ваші біди швидше проминули. Бо ви змогли вистояти в нашому неспокійному Криму 10 (!) років, з чим я вас щиро вітаю.
Я мешкаю в Сімферополі. Люблю історію і займаюсь в гуртку з її вивчення. Також є учасником театральної студії "Світанок" і ведучим концертів у КРЦДЮТ. У статті, яку вам пропоную, я розповідаю про наших пращурів - антів та венедів. Дуже хотілося написати про давні часи, бо, розповідаючи про ХХ століття та Козаччину, ми забуваємо часи праслов'ян, хоча саме вони криють таємницю нашого походження.

1. Венеди. З давньоримського джерела І ст. до н. е. ми дізнаємось про венедів (чи венетів). Це індоєвропейське плем'я жило на території сучасних Північної України, Східної Білорусі і Південно-Західної Росії. Проте вчені простежують венедів до VII ст. до н. е., коли вони розгромили частину кіммерійців, що, витіснені скіфами, шукали нових місць проживання.
Походження цього племені викликає гострі дискусії навіть у наш час. Деякі дослідники батьківщиною венедів вважають береги нижнього Дунаю і його дельту. Але більшість сучасних істориків вказують на істинність теорії готського вченого Йордана (VI ст.), котрий називає вітчизною венедів землі, що лежать між Віслою та Дніпром. Тут жили племена чорнолісів, які, можливо, і стали протовенедами.
Сусідами венедів були балти на північному заході, германці на заході, гето-фракійці на південному заході, угро-фінни на сході і півночі. На півдні їх володіння межували зі Скіфією.

2. Чиї ж ми нащадки? До ІІІ ст. н. е. венеди трансформувалися в антів і склавинів. Раніше на те, що праслов'яни були поділені на два племені, не дуже звертали уваги. Вважалося, що слов'яни вже у більш пізній час розділилися на східних, західних і південних.
Проте нині деякі вчені іншої думки. Вони висунули версію, згідно з якою від антів пішли українці, поляки, чехи, серби та інші народи. Склавини ж розділилися на дві групи: перша брала участь у Великому переселенні народів (так званий "союз семи племен" - це македонці, сіверяни дунайські, що пізніше стали етнічною основою болгар), друга ж залишилась у Східній Європі (росіяни).
Можливо, якась з цих теорій і є правильною, але нам важко говорити про це через те, що вчені мають дуже мало археологічних знахідок цього періоду, котрі б могли розвіяти морок над нашим минулим.

3. Гунни - фантастичне припущення. Проте повер-немось до подій, що сталися у IV ст. Тоді у Північному Причорномор'ї хазяйнували германці - готи, борани, гепіди. Прагнучи підкорити усі тамтешні народи, вони розпочали війну з антами, яких об'єднав князь Бож. Готський король Вінітар підступно схопив правителя антів і наказав його розіп'яти. Після смерті князя протидія готським намірам з боку праслов'ян зникла, хоча частина антських старійшин не змирилася з тим і звернулася до гуннів...

І знову версія. Цього разу вона стосується походження гуннів, які, як дехто вважає, є праслов'янським народом, що разом з антами й склавинами здавна жив на українських землях.
Проти цієї версії свідчить більшість фактів і археологічних знахідок. По-перше, слов'яни здавна жили по лісах, і тому пристосовуватися до інших умов швидко вони не могли. Але відомі набіги гуннів на Крим і Кавказ - землі, покриті степами і горами. Крім того, під час кримського походу були жорстоко зруйновані деякі міста, що аж ніяк не відповідає слов'янському лагідному характеру, який так часто описувався давніми істориками. По-друге, і анти, і склавини дуже рідко займалися тваринництвом. Гунни ж розводили худобу і не займалися землеробством. Все це вказує на те, що вони були кочовиками. Також гунни мали велику кінноту, яка шикувалась у стрій, що називався клином, слов'яни ж билися пішими. До того ж, часто гуннів ототожнюють із монголами - хунну, котрі населяли з ХІІ ст. до н. е. Монголію, Південний Сибір, Маньчжурію і були витіснені звідти китайцями.
...Отже, щоб не бути рабами готів, анти звернулися по допомогу до гуннів і після розгрому готів у 376 році звільнилися від ярма. Саме тоді почалося розселення слов'ян за Віслою і Дунаєм.

4. Побут антів у творах візантійців. Про антів, які залишились жити на землях теперішньої України писав візантійський історик Прокопій Кесарійський: "...усі ці люди високі на зріст і дуже сильні". Маврикій Стратег повідомив: "...вони дуже витривалі: легко переносять і спеку, і холод, і дощ, ... і бідність...".
Крім того, анти славилися своєю гостинністю і лагідністю. "До тих, хто приходить до них і користується їх гостинністю, вони ставляться лагідно і по-дружньому, приязно їх зустрічають і проводжають, ...охороняючи тих, хто того потребує..." - відзначив візантійський імператор Маврикій наприкінці VI ст. Про це ж говорив і Прокопій Кесарійський: "...Підступності і лукавства в них зовсім мало..."
А ось ще згадки про антів з твору Прокопія Кесарійського "Війна з готами": "Ці племена, склавини й анти, не підпорядковуються одній людині, а з прадавніх часів живуть у демократії, тому про все, що в них корисне чи шкідливе, вони розмірковують разом...".
"Вони [анти] поклоняються річкам і німфам, і різним... демонам, приносять їм всі жертви та з допомогою цих жертв прагнуть задобрити богів, займаються чаклунством...".
"Вирушаючи на війну, багато з них йдуть на ворога пішими, тримаючи в руках невеликий щит і дротик; панцирів вони не носять".
Про військові справи слов'ян розповідає і Лев Диякон у творі "Історія": "Вони [слов'яни] завжди... йшли в бій у пішому строю, а їздити верхи й битися з ворогом [на конях] не вміли".

5. Боротьба зі степовиками. Незважаючи на лагідний характер антів, ворогів у них  було дуже багато. Це і готи, і протоболгари (VІІ ст.), і угри (ІХ ст.), і хазари (VІІІ - Х ст.), і алани (VІІ ст.). Проте найнебезпечнішими ворогами виявились авари.
Авари, чи обри, вперше з'явилися у Причорномор'ї в 558 р. І тут їхні інтереси зіткнулися з протидією антів, які послали вельможу Мезамира для переговорів з ними. Проте авари вбили його. Тоді анти піднялися на захист своєї батьківщини. Їхній князь Даврит сказав: "Чи народилась на світі й зігрівається промінням сонця та людина, котра підкорила б силу нашу?"
Оптимізм Даврита не виправдав себе: у 565 році частина антів і волохів, гепіди увійшли у заснований ханом Бояном Аварський каганат.
Хазари, що на відміну від обрів не були кочовиками, теж часто турбували наших пращурів. Вони намагалися підкорити все Причорномор'я, Кавказ та Нижнє Поволжя і тому нерідко конфліктували з місцевим населенням. Про одну таку подію розповідає давній літопис: "Знайшли хазари полян в лісах і сказали: "Платіть нам данину". Поміркували поляни і дали з кожної хати по мечу. Понесли цю данину хазари до свого князя. І сказав князь: "Не добра ця данина, бо ми добувались її зброєю односторонньою, а в цих зброя двостороння, вони будуть брати данину з нас й інших".
Мали анти і своїх князів, і державу, і столицю, але їх існування припинила нормансько-словенська агресія.

учень 8-го "а" класу сімферопольської школи № 13.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 21.02.2003 > Тема ""Будьмо!""