|
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема ""Будьмо!""
#31 за 29.07.2005
Єдина і неповторна - Мунівер Темешева!
Світлана МАЛА, Мирослава КУРУЦ, Наталя ГАВАСЬ.
"...Добрий вечір дорогі друзі, користуючись моментом, що мені надали слово, дозвольте привітати наших молодят з прекрасним днем - днем одруження, побажати їм міцного здоров'я, великого сімейного, людського щастя і благополуччя. Голубиної любові вам і лебединої вірності"...
І так знову і знову, весілля за весіллям звучать щирі слова вітання, чудові вірші. Після яких справді розумієш, яке це щастя, коли об'єднуються двоє закоханих сердець для довгого спільного життя. Цей надзвичайний обряд кримськотатарського весілля вже 42 роки проводить "єдина і неповторна" Мунівер Емірівна Темешева (на фото). Перша жінка, яка порушила давню традицію кримських татар, за якою весілля завжди проводили чоловіки. Пишучи і розповідаючи власні вірші, виголошуючи побажання, кримськотатарська тамада веселить і розважає гостей, зберігає святковий настрій, показує цінність кожної хвилини цього "великого" дня.
Але такого визнання ця жінка добивалась довго і важко. Саме про це давня приказка: "Життя прожити - не поле перейти". Як відомо, у нашому світі за все потрібно боротись. І вона боролась з допомогою доброго слова, щирої душі і, звичайно, сильного, незламного характеру. Як наголошує сама Мунівер: "Я ніколи не вимагаю, завжди тільки прошу". Адже Мунівер Емірівна Темешева належить до тих перших кримських татар, які після довгих років депортації повертались на свою батьківщину - у Крим. Це було майже 30 років тому. Було дуже важко. Доводилось добиватись від влади своїх прав і свобод, терпіти неприязне ставлення. Тоді кримських татар все ще продовжували виселяти з їхніх будинків, розлучали з рідними, просто ловили, садили в автобус і вивозили в будь-якому напрямку. "Це були страшні часи, люди губились, зникали, - згадує минуле Мунівер. - А я сказала: це мій дім, і я звідси нікуди не поїду, я дала своєму батькові слово, що незважаючи на те, що я жінка, я виконаю його заповіт - повернусь на батьківщину".
У 1975 році Мунівер з трьома дітьми приїхала в Крим і з того часу тут живе, сім разів вона була засуджена, від неї неодноразово вимагали залишити Крим. Але вона не поїхала, купила собі дім на вулиці Маяковського і добивалась прописки у вищих владних органів. Довгий час її ніхто не хотів прописувати. Але на цій вулиці, де жив цілий інтернаціонал: українці, росіяни, болгари, греки, її дуже полюбили і вирішили допомогти. Написали листа начальнику міліції з проханням, щоб її прописали, і підписалось під цим листом 35 осіб. Одна проблема була вирішена, але з'явилась інша. Незважаючи на те, що Мунівер Емірівна мала прописку, її не хотіли брати на роботу. Через це її знайомий Орловський, допомагаючи їй із працевлаштуванням, пожертвував своїм партквитком.
Після цього довгий час працювала бухгалтером, та згодом зрозуміла, що займається не тим, що подобається, і вирішила присвятити своє життя сцені. З 1987 року почала організовувати ансамблі. Перший ансамбль мав назву "Ешиль Ада", що в перекладі означає "зелений острів". Їхні перші концерти викликали багато
схвальних відгуків, всюди про них писали. Запрошували на виступи у різні міста.
Згодом з'явився другий ансамбль - "Мерджан", в перекладі - дорогоцінний камінь корал. Третій ансамбль "Учан-су", четвертий - "Кара-су", п'ятий - "Крим транзит", шостий, дитячий ансамбль, мав назву "Джемілє". Мунівер працювала в кожному ансамблі доти, поки йому не присвоювали звання народного, а тоді організовувала інший.
"Мені дуже приємно, що таку важку і почесну місію мій народ довірив мені, і я її з честю виконала", - говорить п. Мунівер. Адже коли з'явився перший ансамбль, у них не було ні сценарію, ні костюмів. Вона сама писала слова, вчила танці, шила вбрання. І саме після їхніх виступів люди відкривали для себе кримськотатарський народ, його культуру. Їхні старання достойно оцінювались багатьма нагородами, зокрема, грамотою республіканського інтернаціонального фестивалю "Хороводи дружби". Завжди, правда, дивувались, як вони так швидко просунулись вперед, досягли такого визнання. Та Мунівер, як завжди, впевнено відповідала: "Якщо є сильне і велике бажання, чого тільки не зробить людина!"
А особливо, коли це бажання доповнюється великим талантом. Адже ця жінка з 9 років пише вірші. Особливо багато власних віршів Мунівер застосовує у своїй теперішній професії кримськотатарської тамади, якою вона стала, пішовши наперекір давнім кримськотатарським традиціям, за якими жінкам суворо заборонялося проводити весільні церемонії.
"Одного разу я зі своїм чоловіком (на жаль, його вже немає серед живих) була на весіллі, - згадує Мунівер, - виходить мужчина похилого віку і каже: "Дозвольте привітати молодих російською мовою, бо кримськотатарською я розмовляти не вмію". Мене це настільки неприємно вразило і обурило, що я вирішила: від сьогоднішнього дня напишу і вивчу російською і своєю рідною кримськотатарською мовою сценарій і буду вести весілля". Ця ідея мало кому сподобалася, ніхто не вірив, що це можливо. Тому що до того часу ще жодна жінка не наважувалась порушити святі традиції, встановлені предками. Але Мунівер була не просто жінкою, а жінкою надзвичайно сміливою, впевненою у своїх силах. Незважаючи на свій досить молодий вік - 25 років, подолавши страх і хвилювання, вона провела своє перше весілля. Людям сподобалось, на її адресу лунало багато вдячних слів, похвальних відгуків. З цього часу - це стало її покликанням. За 42 роки вона провела не одну сотню весіль.
"Я вважаю себе щасливою людиною: щасливою мамою, щасливою бабусею, і, взагалі, щасливою жінкою, - каже Мунівер, - я ніколи не жалілась, допомоги просила лише у Бога і намагалась допомагати всім, хто цього просив у мене. Вибивала квартири, відправляла жінок на роботу у Туреччину, інколи дехто навіть "дякую" не сказав. Але я вважаю, що це мій обов'язок. Треба робити добро, і воно завжди повернеться вам або вашим дітям".
В цьому і немає сумнівів, адже ця жінка виховала трьох прекрасних дітей. Вже має шістьох внуків. Усі вони відмінно вчаться. Напевне вдались в бабусю, адже коли Мунівер Емірівна показала нам кілька десятків припалих пилом похвальних грамот, нагород, медалей за досягнуті успіхи, ми були відверто шоковані: скільки ж то потрібно сил і старань, щоб це все заслужити? Це, звичайно, талант від Бога, даний не кожному.
Після зустрічі з Мунівер Емірівною ми переконались, що це справді так. Коли нам відкрила двері усміхнена, весела, повна життя і якоїсь надзвичайної енергії, жінка, ми засумнівались: чи не помилилися ми випадково адресою? На 70-річну бабусю, з якою ми мали зустрітись, вона зовсім не схожа. Вона й досі проводить весілля, різні свята, творчі вечори.
Її люблять і поважають. Та це й не дивно, ми самі після якихсь 2 - 3 годин щирої веселої розмови за чашкою смачної кави з тістечками і печивом встигли полюбити цю приємну жінку з таким добрим серцем і незабутніми голубими очима.
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 29.07.2005 > Тема ""Будьмо!""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=3213
|
У ЦЕНТР╤ НЬЮ-ЙОРКА П╤ДНЯЛИ УКРА╥НСЬКИЙ ПРАПОР ДО Р╤ЧНИЦ╤ НЕЗАЛЕЖНОСТ╤
СОЛ╤ДАРН╤ З УКРА╥НОЮ
СЕРЕД ПОВЕРНЕНИХ ╤З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ ЗАХИСНИК╤В МАР╤УПОЛЯ ╢ ДВО╢ КРИМЧАН
УКРА╥НА ПОВЕРНУЛА З РОС╤ЙСЬКОГО ПОЛОНУ 215 ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА Й ЗАХИСНИК╤В «АЗОВСТАЛ╤»
