Версiя для друку Обговорити в форумi

В Києві, на Хрещатику експонується фотовиставка «Простір безпеки: повертаючи дитинство». Тут представлено історії дітей і підлітків, які влітку 2026 року взяли участь у ретрит-таборах для родин, постраждалих від війни. Табори були організовані в межах проєкту «Комплексна підтримка дітей, сімей і громад, які постраждали внаслідок війни», що фінансується Європейським Союзом та реалізується Представництвом Фонду міжнародної солідарності в Україні.

 У межах проєкту в Одеській та Дніпропетровській областях створено вісім Центрів психосоціальної підтримки, а ретрит-табори доповнюють їх інтенсивною допомогою для дітей, молоді, родин і інших людей, які постраждали від війни. За потреби після ретриту учасники можуть продовжити отримувати допомогу в Центрах.

 Упродовж 2025-2026 років у таборах відпочили, оздоровилися та отримали психосоціальну підтримку понад 5000 дітей і дорослих із вразливих груп населення. Більшість учасників – діти.

 Війна змінює дитинство, але не забирає в дітей здатності мріяти, гратися й будувати плани на майбутнє.

 Влітку 2026 року польський фотограф-документаліст Патрик Ярач, який працює з правозахисними темами у країнах Східної Європи, відвідав відпочинково-оздоровчі табори проєкту. У своїх фотографіях він показав повсякденне життя дітей і підлітків, які продовжують залишатися дітьми попри війну.

 На цих світлинах немає фронту, але війна присутня майже в кожній історії: у поглядах дітей, які сумують за домом, у матерях, які щодня несуть тягар втрат, страху й відповідальності, у мріях про повернення, безпеку та зустріч із близькими.

 Водночас це історії про стійкість, дружбу, сміх і моменти свободи, які повертають дітям відчуття дитинства. Це також історія про простори, де діти й родини можуть відчути підтримку, відновити сили та бодай ненадовго повернути собі відчуття безпеки.

 На виставці представлено фото й історії дітей віком від 2 до 15 років із Київщини, Донеччини, Сумщини, Харківщини і Херсонщини.

 Ось деякі з них. 15-річна Ілона родом із села Харківської області, що розташоване менш, ніж за 20 кілометрів від лінії фронту. Коли її запитують про ситуацію в селі, вона спокійно перераховує види озброєння, якими обстрілюють її рідний край: безпілотники FPV, «молнія» та «італмас», а також керовані авіаційні бомби. Всюди встановлені антидронові сітки, і село поволі занепадає. Від початку повномасштабної війни Ілона двічі виїжджала в безпечніші місця. Зараз ситуація знову погіршується. Одна з її близьких подруг не виїжджає, хоча село поступово порожніє. Ілона навчається онлайн. Більшість її однокласників зараз розкидані по різних містах. У таборі Ілона проводить час зі своїми однолітками. Вона мріє стати архітекторкою чи дизайнеркою. Вона відпочиває від складних обставин, що склалися вдома, біля річки на заході України.

 9-річний Єгор родом зі Слов’янська Донецької області. Наближення лінії фронту зробило місто вразливим до FPV-дронів, залишатися тут стало небезпечно. Рік тому родина Єгора переїхала до безпечнішого міста Кам’янське в центральній частині України. Батько Єгора працює в Державній службі з надзвичайних ситуацій, і Єгор каже, що в майбутньому, можливо, обере такий же фах, як і в батька.

 Мишко із Дружківки на Донеччині. Зараз місто поступово стає лінією фронту. Будинок, де жив Мишко, було зруйновано рік тому. Мама Вікторія розповідає, що родина знайшла безпечніше життя в Одесі. Їм подобається жити тут, але попри більшу безпечність, Одеса зазнає впливу війни. Одного разу, перебуваючи на пляжі, вони бачили, як ракета влучила в корабель.

 Ще на одному фото Ірина та її діти: 11-річна Владислава, 4-річна Ярослава і 2-річний Кирило. Вони родом із Мирнограда на Донеччині. Чоловік Ірини загинув, коли ракета влучила в будинок, де він працював. Ірина тоді була вагітна Кирилом. Жінка продовжує жити заради дітей. Вони переїхали до міста в центральній Україні, де Ірина знайшла роботу.

 Андрійко із Київщини говорить: «Коли війна закінчиться, я мрію, що вся моя родина – тато, мама, сестра і я – поїде до Одеси. Там є море!»

 Виставка закінчується стендом, на якому наклеєні аркушики з проханням: «Залиште слова підтримки». Люди пишуть побажання: «Ви – неймовірні! Попереду вас чекає щасливе, світле майбутнє у вільній Україні. Вірте, мрійте», «Пишайтесь – живими. Пам'ятайте – полеглих. Слава Україні!» Люди впевнені: «Ми витримаємо!», «Україна понад усе».

 Анатолій Зборовський

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 23.10.2026 > Тема "Душі криниця"